Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Державне регулювання інвестиційного процесу

Держава і ринок: філософія взаємодії
Використання екуменічного підходу до дослідження трансформаційної економіки України Нові методологічні аспекти аналізу держави в транзитивній економіці Трансцендентність інтересів у системі держава—громадянин Держава: соціально-економічна сутність, теорія виникнення та типологія Держава і ринок: організаційно-економічний аспект Еволюція суспільних функцій держави Суспільні цінності у системі формування, прийняття та реалізації економіко-політичних рішень Суспільний вибір та цільові детермінанти економічної політики Державне регулювання економіки та його особливості в трансформаційний період Трансформація функцій держави на терені пострадянських країн Цільові пріоритети трансформаційних процесів в Україні Методи та інструменти соціалізації економіки Соціальна орієнтація НТП Антимонопольна політика держави Державна кредитна політика Державне регулювання інвестиційного процесу Економічна політика в системі узгодження економічних інтересів суспільства Соціальні пріоритети в структурі економічної політики Соціальне регулювання в економіці України Детальніше про субстантивізм та його напрями див.: Очерки экономической антропологии. — М.: Наука, 1999. — С. 78—94
823470
знаков
10
таблиц
9
изображений

7.3 Державне регулювання інвестиційного процесу

У даному науковому повідомленні ми виходимо з того, що в контексті діалектики держави і ринку для нас важливим є дослідження тих сторін інвестиційного процесу, завдяки яким забезпечується як активний розвиток фірм, так і дотримання пропорційності відтворення суспільного продукту в короткостроковому та довгостроковому періодах. У цьому плані важливим є розуміння категорій інвестиційного порядку, внутрішнього мотиваційного механізму інвестування фірм та його підпорядкування суспільним інтересам, аналіз економічної природи взаємозв’язку інвестування економіки як економічного процесу з зовнішніми чинниками, соціально-економічними наслідками і можливими інноваційними процесами.

Під інвестиційним процесом ми розуміємо поведінку інвестора при виборі цінних паперів, обсягів і строків вкладень. З погляду характеру джерел інвестування, інвестиції можна поділити на дві основні групи: валові приватні інвестиції та державні закупівлі товарів і послуг [22]. Перші складаються з кінцевих закупівель машин, обладнання й верстатів, будівництва та зміни запасів. До другої групи відносять усі витрати на державне споживання (крім трансфертів). Економічна наука розрізняє реальні, або прямі, інвестиції і фінансові — вкладення в цінні папери.

З теоретичного і з практичного поглядів важливого значення набуває чітке розмежування інвестицій на реальні й фінансові. Реальні інвестиції включають інвестиції в який-небудь тип матеріально-уречевлених активів, таких як земля, будівлі, устаткування і т. п. Фінансові інвестиції являють собою контракти, що відображені на папері у вигляді звичайних акцій або облігацій. Як правило, реальні інвестиції здійснюються на первинному ринку цінних паперів, фінансові — на вторинному ринку. Реальні інвестиції передбачають приріст капіталу суспільства чи фірми, в яку вони вкладаються. Однак це відбувається далеко не завжди. У широкому плані інвестиції являють собою усі вкладення, наслідком яких є отримання прибутку або досягнення певного соціального ефекту. При цьому під інвестиціями розуміють також рух цінних паперів.

Одночасно існує думка, що до реального інвестування відносять і заміщення спожитих засобів виробництва. Інвестиціями також дуже часто називають вкладення, які являють собою лише переміщення прав власності на вже існуючі активи. Потрібно мати на увазі, що не всі вкладення можуть бути інвестиціями, наприклад, при купівлі ділянки землі або цінних паперів, нерухомості, які вже перебувають в обігу, відбувається лише зміна власника, а не реальне прирощення капіталу. Такі операції з теоретичного погляду і практики їх здійснення є трансфертними, а не чистими інвестиціями[48]. Із зазначеного вище випливає, що приватизаційні сертифікати, які населення України вклало в роздержавлення підприємств, не є інвестиційними засобами. Що стосується грошової приватизації, яка активно здійснюється протягом останніх п’яти років, то тут важливо з’ясувати, на які цілі використовуються грошові надходження, що надійшли від приватизації. Якщо вони повністю надходять у державний бюджет, витрати якого використовуються лише на виплату пенсій, заробітної плати тощо, то в такому разі ці грошові надходження не можна вважати інвестиціями. Але коли зазначені кошти використовуються на будівництві доріг, електростанцій, підприємств тощо, то, звичайно, такі кошти є інвестиціями.

Від приватизації залежить подальший розвиток економіки в цілому, в тому числі й основних її складових. Активність інвестиційних процесів у національній економіці прямо залежить від характеру і способу приватизації. Нагадаємо, що теоретичне обґрунтування необхідності проведення приватизації базувалося на концепції ринкового фундаменталізму, відповідно до якої ринковому механізму відводиться роль саморегулівного важеля, що забезпечує ефективність економіки та техніко-інноваційний розвиток. Методологічно виходили з того, що приватний власник у ринкових умовах через механізм конкуренції спрямовуватиме свою діяльність у напрямі розширеного відтворення власного капіталу на інноваційній основі. І науковці, і політики сподівалися, що достатньо прийняти низку законів щодо приватної власності, свободи підприємницької діяльності і т.п., як ринковий механізм цін стане каталізатором неефективних підприємств. Практика спростувала чергові утопічні сподівання.

Сьогодні вже стало зрозумілим, що недостатньо прийняти низку законодавчих актів, які відкривають простір для ринкової лібералізації економіки, недостатньо здійснити й саму приватизацію, необхідно сформувати реальний економічний механізм регулювання діяльності підприємств у післяприватизаційний період, який би й забезпечив вирішення поставлених проблем. Виявляється, що ринковий механізм досягає результативності за наявності в суспільстві відповідного інституційного середовища. Головним і визначальним інститутом є держава, яка й формує відповідну економічну політику, правила й традиції людей.

Ефект власника в умовах сертифікатної приватизації не зміг реалізуватися через надзвичайно велику розпорошеність власності. Для нашого аналізу це досить важливо, оскільки виходячи зі строго наукового погляду приватизаційні сертифікати, які населення вкладає в роздержавлені підприємства, не є інвестиційними засобами. Водночас, незважаючи на це, багато вчених населення вважає інвестором. Таке інвестування економіки, на наш погляд, є фіктивним, оскільки не дає приросту нових продуктів.

Післяприватизаційний період характеризується загостренням проблеми інвестиційного забезпечення приватизованих підприємств. Боротьба за отримання іноземних інвестицій між країнами Центральної та Східної Європи висуває на передній план проблему дослідження місця і ролі України в міжнародній інвестиційній діяльності.

Зауважимо, що приватизація відкриває широкі можливості залучення іноземних інвестицій у національну економіку. Доцільність залучення іноземних інвесторів у процес приватизації і постприватизаційної діяльності підприємств доведена світовим досвідом. Такий підхід створює сприятливі умови для зміцнення ринкових методів господарювання, залучення сучасних технологій, техніки та менеджменту, реструктуризації придбаного об’єкта і пристосування його до потреб ринку.

На відміну від державних підприємств, підхід до проблем інвестування приватизованих дещо змінюється. Залучення інвестицій тут відбувається під впливом кількох чинників. До перших і дуже важливих з них необхідно віднести намагання нових власників підприємства як юридичної особи розширяти виробництво, завоювати надійне соціально-економічне становище на конкурентному ринку, технічно вдосконалювати виробничий процес. Залучаючи інвестиції, приватизоване підприємство перебуває в умовах, коли їх неналежне використання може привести його до банкрутства, а власників — до втрати майна. Тому обґрунтованість залучення інвестицій і строків їх окупності у приватизованого підприємства значно зростає і стає принциповим моментом в інвестиційному циклі.

У сучасних умовах власних джерел інвестицій у приватизованих підприємств немає, і тому важливим елементом інвестиційної програми є визначення зовнішнього (відносно нього) інвестора — вітчизняного чи закордонного. Внутрішні стимули вдосконалення інвестиційного забезпечення приватизованого підприємства полягають передусім у так званому ефекті власності. На жаль, слід відзначити, що в практиці української приватизації і постприватизаційного функціонування підприємств він не проявився. Практика показала, що ефективність функціонування підприємств після приватизації у переважній більшості випадків лишається низькою. Це стало одним з чинників спаду виробництва і зменшення валового внутрішнього продукту в Україні в 1995—2001 рр. Одночасно така ситуація була несприятливою для інвестиційного забезпечення, бо зниження розмірів валового внутрішнього продукту автоматично веде до зменшення можливостей вітчизняного інвестування, оскільки підвищення норми нагромадження має свої межі. Відзначаючи сучасні тенденції до економічного зростання, слід пам’ятати, що проблема інвестування економіки ще залишається гострою. Вільні грошові потоки в економіці України використовуються значною мірою не на приріст виробничих потужностей, а на збільшення засобів індивідуального користування.

Зауважимо, що приватизація в Україні ще не завершилася. Відсутність узгодженості між законодавчою і виконавчою владою стосовно переліку об’єктів, які підлягають приватизації, та методики оцінювання вартості, а також низький рівень теоретичного узагальнення тактики і стратегії поведінки вже приватизованих підприємств, по суті, залишили ці підприємства на самовиживання. Тобто ми ще раз переконуємося, що тільки від держави, від її законодавчої та виконавчої гілок, залежить формування «правил гри», економічного порядку, який би «примусив» підприємства приймати рішення відповідно до вимог конкуренції, до потреби активного змагання за отримання інвестицій. Отже, держава, оцінюючи особливості національної економіки, визначає інституційні обмеження, що дозволяють запрацювати ринковим важелям не спонтанно, стихійно та анархічно, а в руслі реалізації суспільних інтересів.

Вирішення питання інвестицій для приватизованого підприємства можна здійснити, на наш погляд, уже в процесі самої купівлі-продажу цього підприємства. Сучасним українським законодавством передбачена можливість включення в договір купівлі-продажу зобов’язань щодо інвестування, передбаченого покупцем у бізнес-планах. Досить часто складається така ситуація, коли органи приватизації, в Україні це Фонд державного майна, після укладення договорів купівлі-продажу не здійснюють контролю за дотриманням прийнятих цими договорами зобов’язань. Такий стан потребує посилення уваги з боку державних органів за діяльністю приватизованих підприємств і може стати важливим фактором інтенсифікації інвестиційної діяльності [23].

Важливу роль для дослідження інвестиційної сфери відіграє визначення джерел інвестування, серед яких необхідно виділити: власні й позичені кошти на інвестування, бюджетні інвестиції та залучений капітал. При більш детальному розгляді джерел інвестування можна виділити такі їх складові елементи:

¾  нагромадження заощаджень населення;

¾  прибутки суб’єктів господарської діяльності, що капіталізуються;

¾  бюджетні та позабюджетні інвестиційні та інноваційні фонди;

¾  ресурси пенсійних, профспілкових, страхових та інших фондів, за умови залучення їх до інвестиційної діяльності;

¾  інвестиційний потенціал комерційних банків;

¾  кошти від приватизації державного майна;

¾  іноземні інвестиції;

¾  капітал фізичних та юридичних осіб України, що перебуває поза межами держави.

У сучасних умовах сфера інвестиційної діяльності визначається досить часто як ринок інвестиційних ресурсів, суб’єктами якого є всі інвестори, у тому числі й держава[49].

Для України неабияке значення має узагальнення досвіду інших країн щодо залучення іноземних інвестицій. Так, процеси лібералізації і ринкової трансформації охопили одну із найбідніших країн Азії — В’єтнам, де дохід на душу населення становить лише 200 дол. США. В’єтнам уже отримав від світового співтовариства допомогу на загальну суму понад 3 млрд дол. США. Як це не парадоксально, але багато західних бізнесменів вважають примітивний стан економіки В’єтнаму перевагою, оскільки це відкриває широкі можливості для різних видів діяльності в країні. Передусім іноземних інвесторів приваблює низька вартість робочої сили, яка становить в середньому 30 дол. у місяць. Але зростання податків, орендної плати та інших зборів зводить нанівець всі переваги, отримані від використання дешевої робочої сили. Тому зарубіжні компанії віддають перевагу інвестиціям в інші країни Азії.

Перехід багатьох країн Латинської Америки до неоліберальної моделі розвитку обумовив зміну їх політики відносно іноземного капіталу. У більшості країн були розроблені програми стимулювання припливу зарубіжних інвестицій. У результаті прийнятих заходів обсяг іноземних інвестицій в 1994 р. становив понад 50 млрд дол., що в 2,5 раза більше, ніж 1990 р. Іноземні капіталовкладення здійснювались у формі позик, кредитів, допомоги, прямих і портфельних інвестицій. Причому питома вага прямих і портфельних інвестицій постійно зростає. Так, на сьогодні понад 90 % прямих іноземних інвестицій припадає на п’ять країн Латинської Америки: Мексику, Бразилію, Аргентину, Венесуелу і Колумбію. Незважаючи на високі темпи прямих іноземних інвестицій у країни Латинської Америки, темпи їх приросту сьогодні нижчі, ніж у країнах Південної Америки і Південно-Східної Азії. Зауважимо, що успішне проведення реформ, інтенсифікація інтеграційних процесів у країнах Латинської Америки створили механізм економічної зацікавленості в інвестування економіки іноземними підприємцями.

Виходячи з викладеного слід констатувати, що однією з найважливіших передумов удосконалення інвестиційного механізму є проведення реформ, напрямлених на розвиток ринкових стимулюючих факторів залучення іноземних інвестицій. Прикладом може бути інтерес іноземних інвесторів до економіки Перу. Після прийняття закону про контракти, іноземні інвестиції в Перу досягли понад 3,1 млрд дол., а найближчим часом очікується збільшення до 5 млрд дол. США. Основні напрями інвестицій: комунікації, гірничодобувна промисловість і будівельна індустрія. На цьому прикладі ми спостерігаємо продуктивну форму інвестицій [24]. Новий інвестиційний закон прийнято в Йорданії, який прирівняв іноземних інвесторів з вітчизняними, полегшив іноземним громадянам придбання власності [25].

Аналогічні тенденції спостерігаються і в Китаї. З 1979 р., коли були проголошені політика економічних реформ і відкритих дверей і були розроблені спеціальні економічні й прибережні зони, і до сьогоднішнього дня економіка Китаю характеризується досить стабільними і високими темпами економічного зростання.

Як свідчить досвід зарубіжних країн, головним чинником та диригентом створення привабливого інвестиційного клімату в країні є держава. Від її економічної політики та від правового поля, що гарантують привласнення доходів власникам інвестицій у довгостроковій перспективі, і залежить активність інвестиційної діяльності в країні. Крім того, однією з передумов удосконалення механізму інвестування є оволодіння вітчизняними урядовцями й експертами методикою оцінювання привабливості країни в цілому і дисконтування доходів для окремого приватизованого підприємства. Теоретичне узагальнення досвіду Німеччини засвідчує, що її інвестиційну привабливість характеризують такі чинники: державне стимулювання будівництва і придбання устаткування, державне фінансування розвитку інфраструктури і підтримання швидкої реструктуризації приватизованих підприємств, державна гарантія кредитів і стабільність національної валюти, висока якість робочої сили і менеджменту, глибока інтегрованість Німеччини в економічний простір Європейського Союзу.

Є ряд факторів, що стримують інвестування в Східну Німеччину. До них насамперед слід віднести законодавчі основи підприємництва, інфраструктуру, комуністичне минуле і кваліфікацію працівників, ризикованість тощо. Результати опитування 10 000 італійських фірм засвідчують аналогічні попередні тенденції щодо важливості для інвестора факторів: ринок збуту — 37 %, ринок робочої сили — 13, засоби стимулювання інвестицій — 12, інфраструктура — 8 %. А підприємства, які вже здійснили інвестиції в Східну Німеччину, оцінили як критичні такі фактори: політичну і соціальну стабільність, економічне зростання і розвиток ринку, інвестиційні витрати. Ураховуючи активну державну політику щодо розвитку сучасної інфраструктури в Східній Німеччині, необхідно зазначити кілька суттєвих чинників, що протидіяли припливу капіталу. По-перше, у Східній Німеччині порівняно з країнами Заходу недостатньо була розвинута ринкова інфраструктура і застарілим було устаткування. По-друге, порівняно з іншими країнами Центральної і Східної Європи спостерігалося стрімке зростання вартості робочої сили: в 1993 р. робітник Східної Німеччини заробляв у 8 разів більше чеського, в 10 разів більше польського і в 20 разів більше болгарського робітника [26].

Хоча економічні і структурні умови Східної Німеччини й України суттєво різняться, на наш погляд, можна знайти напрями використання німецького досвіду. Це насамперед методика оцінювання підприємств, що приватизуються, сама технологія, а точніше, порядок приватизації; практика вирішення проблем інвестування, зайнятості й рівня дохідності. Заслуговує уваги і механізм державного регулювання інвестиційних процесів, створення правових рамок для діяльності приватизованих підприємств, централізація відповідальності за проведення приватизації і подальше трирічне інвестування та санацію приватизованих підприємств, система перепідготовки безробітних і підготовки менеджерів, державної допомоги приватизованим підприємствам.

В економічних дослідженнях проблем активізації інвестицій дослідники взагалі оминають питання інституційних чинників формування національного економічного середовища, у тому числі й інвестиційного. Поведінка суб’єктів господарювання формується не тільки в умовах правового економічного поля, а й під впливом рівня усвідомленості, доступу інформації і знань, культури та менталітету. Однією з особливих рис поведінки людини у нашому суспільстві, що протягом багатьох століть успадковується, виступає таке мало досліджуване економічне явище, як злодійство (розкрадання).

Відомо, що за чотири роки приватизації обсяг інвестицій в економіку України скоротився в 4—5 разів, а фізичне зношування основних засобів досягло 50 %, що виступає однією з причин спаду виробництва. Щодо надійності інвестування Україна займає 143 місце із 170 країн світу. Тому насамперед стоїть питання про створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних та іноземних інвесторів.

Реальний стан речей є таким, що Україні за останні роки не вдалося забезпечити мінімально необхідний рівень іноземних інвестицій, а потреба в них, за різними оцінками сягає 40—50 млрд дол. США. До того ж при, на перший погляд, рівних умовах залучення іноземних інвестицій в Україну вкладається коштів значно менше і в абсолютних показниках, і в розрахунку на душу населення. Так, наприклад, обсяги фінансування з боку Євробанку в перерахунку на душу населення становлять: у Чехії — 30 екю, в Росії — 15, в Україні — 4 [27]. Приклад досить показовий.

Основна причина такого становища полягає в тому, що будь-якого потенційного інвестора насамперед турбує збереження його вкладень, іншими словами, гарантії з боку держави базування на випадок «політичної плутанини». Для потенційного інвестора також необхідна впевненість у безповоротності ринкових перетворень. Сьогодні в Україні такої безповоротності не можуть гарантувати владні структури, навпаки, існують значні сили, що воліли б і надалі утримувати ситуацію цільової невизначеності, що дозволяє здійснювати різного роду фінансові комбінації та маніпуляції.

Виходячи з викладеного слід констатувати, що однією з найважливіших передумов удосконалення інвестиційного механізму виступає успішне закінчення приватизації в Україні. Важливими елементами посилення інвестиційної спрямованості приватизаційних процесів мають стати:

¾  розмежування функцій Фонду держмайна як управлінця продажами підприємств, що приватизуються, і управлінця вже приватизованими підприємствами. Доцільно передати функції координації і регулювання приватизованими підприємствами іншому відомству;

¾  розвиток і підтримання системи інвестиційних конкурсів;

¾  розроблення цілісної системи постприватизаційного підтримання підприємств;

¾  формування ефективної правової та інвестиційної інфраструктури ринку цінних паперів з метою забезпечення ліквідності акцій приватизованих підприємств і створення можливостей мобілізації капіталів;

¾  створення механізму захисту прав акціонерів як «внутрішніх», так і «зовнішніх» на основі розроблення ефективної системи корпоративного управління та відповідних макроекономічних заходів з боку держави;

¾  реальне залучення в приватизаційний і постприватизаційний процес земельних ділянок і нерухомості;

¾  відміна пільг трудовим колективам і керівництву при приватизації підприємств;

¾  прискорена амортизація, розроблення ряду пільг для іноземних інвесторів; державна підтримка важливих для економічного зростання галузей, великих народногосподарських науково-технічних проектів.

Формування ринкової економіки докорінно змінює роль держави, з’являються нові підходи і напрями в інвестиційному процесі, назріває необхідність застосування інших методів державного регулювання інвестицій. Необхідно зазначити такі напрями активізації інвестиційної політики країн світу. Перший — збільшення питомої ваги державного інвестування в загальних витратах бюджету взагалі. Так, державні інвестиції в Люксембургу в 1996 р. становили 26,85 млрд франків, тоді як у 1995 р. — усього 818,9 млн франків. Тобто в 1996 р. 11 % було витрачено на інвестування [28]. Достатньо високий рівень державних інвестицій залишається в країнах Латинської Америки, Африки й Азії. Так, державні інвестиції в Уругваї в 1994 р. становили 3,08 млрд песо (біля 600 млн дол.), з яких 2,38 млрд пішло на будівництво і 0,7 млрд песо — на закупівлю машин і устаткування [29].

Аналіз світової практики державного інвестування свідчить про те, що ці інвестиції використовуються, як правило, лише на відтворення чи розширення виробництва засобів виробництва або на забезпечення суспільних потреб. Другий напрям інвестиційної політики — проведення реформ, напрямлених на розвиток стимулюючих факторів залучення іноземних інвестицій.

Коротка характеристика умов інвестування в Україні зводиться до такого. По-перше, наслідуючи від адміністративної системи домінування розподільних принципів в Україні, кошти не продаються, як це здійснюється в ринкових системах, а продовжують розподілятися Національним банком через комерційні банки шляхом надання кредитів, які, у свою чергу, різко піднімають ставку процента, тим самим штучно стимулюючи інфляцію. Якщо проаналізувати трирічну практику надання кредитів, то можна спостерігати таку тенденцію. Державні кошти через кредитування в безготівковій формі надходять на рахунки приватних підприємств, які пізніше переходять до приватної кишені у вигляді готівки. Комерційні банки надавали кредити державним підприємствам під великі проценти, а останні здійснювали відшкодування процентів за рахунок зростання собівартості, а значить, через підвищення цін, які, у свою чергу, відшкодовувалися з кишені громадян. Такий механізм має місце й сьогодні, тільки в менших масштабах, оскільки дедалі більше і більше держава через Національний банк, бюджетну та податкову системи і з допомогою інших засобів контролює рух фінансових коштів. Зауважимо, що державний контроль ще на надто низькому рівні, якщо мова йде про тіньову економіку.

По-друге, хоча правова система України перебуває на стадії активної законодавчої діяльності, а правовий інвестиційний режим в Україні регулюється понад десятьма спеціалізованими інвестиційними законами, активної вітчизняної і зарубіжної інвестиційної діяльності в Україні не спостерігається. Така тенденція пов’язана не тільки з законодавчою діяльністю, а й з економічними, політичними і соціальними тенденціями. Економічні процеси в Україні мають кримінальну напрямленість, а тіньовий характер розподільних і перерозподільних відносин підривають усю систему зацікавленості, надійності і перспективності розвитку інвестиційної діяльності. Крім того, самі закони про інвестиційну діяльність ні формально, ні змістовно не відповідають вимогам і потребам потенційних інвесторів у ринковій економіці. Надто велика лібералізація економіки в умовах нерозвинутості державного регулювання і низької виконавчої дисципліни і відповідальності призвела до появи анархії і невизначеності в економіці.

По-третє, надто низький рівень державного управління призводить до надмірного втручання в процес інвестування державних чиновників, виходячи з мотивації задоволення власного інтересу. Тобто, образно кажучи, державні чиновники займаються розбазарюванням фамільного срібла. У цьому аспекті має неабияке значення тіньовий експорт капіталу, який прямо зменшує вітчизняні інвестиційні можливості. В основі цього явища лежить недовіра власників капіталів до економічного режиму, бажання приховати капітали від непомірного оподаткування та посягань кримінальних структур. Тіньовий експорт капіталів лежить в основі отримання нелегальних доходів керівниками господарств і працівниками державних установ.

По-четверте, акумулювання вітчизняного капіталу за кордоном створює сьогодні головну проблему — проблему повернення їх у вигляді інвестицій на Батьківщину. Це явище має двояку, суперечливу властивість. З одного боку, власники цього капіталу зацікавлені в поверненні цих коштів на Батьківщину, оскільки норма прибутку в Україні з урахуванням можливостей офіційної та тіньової економіки значно перевищує норму прибутку від використання цих коштів за кордоном. З іншого боку, тіньовий характер зазначеного капіталу стримує його повернення внаслідок високого ступеня ризику, що пов’язано з необхідністю обґрунтування походження коштів, які використовуються для особистого споживання, закупівлі високовартісної техніки, автомобілів, нерухомості тощо. Крім того, ризик обумовлений ще й необхідністю отримання офіційних кредитних та інвестиційних ресурсів, участі в приватизації, нейтралізації переслідувань тіньової діяльності державними органами.

По-п’яте, в Україні відсутня програма державного стимулювання іноземного інвестора через механізм участі в процесі приватизації. Механізм приватизації в Україні, власне, націлений лише на приватизацію як на процес зміни власника, тоді як питання інвестицій залишилися поза увагою цього процесу.

До важливих напрямів адаптивної інвестиційної політики країни в умовах здійснення реформ можна було б віднести: переорієнтацію інвестиційних потоків у розвиток наукомістких галузей за одночасного створення сприятливого інноваційного клімату, зосередження інноваційної діяльності на підприємствах, в асоціаціях, технопарках; використання біржового механізму для прискореного розвитку інвестиційних процесів зі створенням необхідної інфраструктури, інституційно-правового й економічного середовища для самостійної інноваційної діяльності суб’єктів господарювання. Такий підхід дозволив би здійснити технологічну реструктуризацію виробництва, націленого на досягнення конкурентних переваг вітчизняних виробів на світовому ринку. Це важливо не тільки з позицій розвитку експортного потенціалу, а й для утримання внутрішнього ринку.

Відомо, що одним із протидіючих факторів залучення іноземних інвестицій в економіку України є інфляція, фінансова та валютна нестабільність. Водночас без інвестицій неможливе фінансове оздоровлення економіки. Сьогодні Уряд України використовує монетарні інструменти стабілізації економіки, що призвело до різкого спаду виробництва та у зв’язку з цим ще більше загострило проблему фінансового голоду. М. Фрідман правильно зауважив, що достатньо забезпечити стабільність грошової одиниці, як виробництво під впливом конкуренції та інших важелів ринку само почне зростати і саморегулюватися. Тут ми забуваємо головне, що рецепт М. Фрідмана стосується уже сформованої ринкової економіки, де діє механізм ринкової конкуренції, якою, звичайно, не є економіка України.

Вважаємо, що для стабілізації економіки України сьогодні слід використати концепцію Д. М. Кейнса про те, що в умовах спаду економіки ефективний попит, що стимулює виробництво, повинен регулюватися державою за допомогою сильного захисту населення і дійсного рівня його доходів з регулюванням ставки процента й активізації інвестиційних механізмів інноваційної діяльності підприємств.

Важливим напрямом державного впливу на поліпшення інвестиційного клімату в Україні є легалізація вітчизняних капіталів та їх переведення з тіньової економіки на ринок інвестиційних ресурсів. Ця проблема в сучасних умовах не вирішується однозначно, у суспільстві є різні думки і настрої щодо цього питання. Однак Уряд України вважає, що такий резерв інвестування має бути задіяний і ніяк не може розробити ефективний комплекс заходів щодо його повернення в офіційну економіку. За оцінкою Кабінету Міністрів, тільки за рахунок легалізації тіньових капіталів протягом року в економіку повинно було б повернутись в 1997 р. близько 7 млрд грн, а бюджетні надходження повинні були зрости більше ніж на 1,5 млрд грн [30]. Як стверджує практика, зазначені вище сподівання на приплив інвестиційних надходжень на сьогодні в Україні не виправдались.

Необхідно також зазначити, що державне регулювання ринку інвестиційних ресурсів недостатньо орієнтоване на пожвавлення інвестиційного процесу і потребує суттєвого поліпшення. Таке поліпшення має базуватися на використанні методів так званої позитивістської негативної мотивації. До перших слід віднести стимулювання надходження інвестицій в економіку країни за допомогою системи заохочень. Негативна мотивація для інвестування полягає в захисті внутрішнього та іноземного інвестора і розробленні системи каральних санкцій за порушення їхніх прав.

За всієї важливості проведення активного державного регулювання інвестиційного процесу вкрай гострою є проблема його кадрового обслуговування. По суті, питання стосується створення відповідного інвестиційного менеджменту. На жаль, українським підприємцям і урядовцям сьогодні необхідно оволодіти основними навичками обґрунтування інвестиційних проектів, ознайомитися з вимогами щодо складання бізнес-планів. Це стосується як вітчизняного, так і іноземного інвестування. У сучасних умовах інвестор наважиться вкласти свої кошти тільки за умови гарантування їх повернення, причому з певним договірним процентом. Сучасний менталітет українських підприємців (а на приватизованих підприємствах директорат практично не змінюється) полягає в намаганні отримати кредити, як правило, у валютній формі, використати їх для своїх цілей і не нести за це практично ніякої відповідальності. Дуже живуча психологія адміністративної системи, де за надані кошти відповідальність була мінімальна, практично не економічна, при цьому жодних гарантій ефективного вкладення капіталів господарники не давали.

В Україні дуже мало справжніх спеціалістів з інвестиційного проектування. На жаль, ті техніко-економічні обґрунтування проектів, які використовувалися ще кілька років тому, сьогодні не просто застарілі, а зовсім не вписуються в сучасну економічну систему. Досвід показує, що більшість інвестиційних проектів надзвичайно слабо розроблені з погляду інвестиційного ризику для потенційного інвестора і гарантій передбаченої прибутковості. При поданні таких проектів використовується надзвичайно багато технічних термінів, що для іноземного інвестора ускладнює їх прочитання і розуміння. Досить часто система ризиків зводиться до глобального та форс-мажорного ризику і мало уваги приділяється локальним та господарським ризикам, що для інвестора є, по суті, головним. Для проектів, що розробляються, характерна недостатня вивченість кон’юнктури ринку інвестиційних ресурсів чи виготовлюваної продукції. Ці та інші недоліки інвестиційного менеджменту впливають на надходження капіталовкладень і знижують їх рівень та націленість на внутрішній ринок України.

Практика інвестування в розвинутих країнах показує, що активна інвестиційна політика виявляється успішною за потужного механізму залучення грошових вкладів населення (у тому числі і вивезених за кордон) та оборотних коштів підприємств; при розвинутому ринку цінних паперів, за умов ефективного використання можливостей лізингових і страхових компаній, інвестиційних фондів, іпотечного кредитування.

На підставі викладеного можна дати такі рекомендації щодо визначення напрямів інвестиційної політики:

1. Необхідність збільшення іноземних інвестицій зумовлена тим, що Україна, як і всі країни з перехідною економікою, пов’язує з ними трансформацію всієї системи господарювання і розв’язання таких внутрішніх економічних проблем, як нерівномірність регіонального розвитку, структурних диспропорцій в економіці, безробіття тощо. Визначальним чинником низької активності іноземних інвесторів є політична, фінансова і валютна нестабільність, у зв’язку з чим і виникає потреба вирішення цих проблем.

2. З метою активізації постприватизаційної інвестиційної підтримки підприємств необхідно розробити нову методику грошової приватизації, яка б охоплювала матеріальну зацікавленість і штрафні санкції за постприватизаційне фінансування підприємств, розмежувати функції Фонду державного майна як управлінця продажами державних підприємств та управлінця вже приватизованими підприємствами, передавши останню функцію іншому відомству.

3. Участь іноземних інвесторів передбачає наявність розвиненої ринкової інфраструктури, особливо формування ефективної правової та інвестиційної інфраструктури ринку цінних паперів з метою забезпечення ліквідності акцій приватизованих підприємств і створення можливостей мобілізації капіталів; реальне залучення в приватизаційний і постприватизаційний процес земельних ділянок і нерухомості.

4. Необхідно конкретно і предметно підвищити творчий і конструктивний вплив інституційних чинників на формування здорового і довірчого інвестиційного клімату в економіці України, необхідно вкрай зменшити роль і вплив на економічний розвиток тіньової економіки.

5. Розробити теоретичну концепцію державного управління інвестиційними процесами, яка б ураховувала підвищення питомої ваги інвестування за рахунок державного бюджету, оскільки прямі зарубіжні інвестиції спочатку позитивно впливають на стан платіжного балансу України, а пізніше цей вплив стає негативним у зв’язку з тим, що інвестор планує не тільки окупити свої витрати, а й отримати прибуток.


Література до розділу 7

 

1. Перехідна економіка / Під. ред. В. М. Геєць, Є. Г. Панченко, І. Й. Малий та ін. — К.: Вища школа, 2003. — 591 с.

2. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. — М.: Соцэкгиз, 1962.

3. Перехідна економіка / Під ред. В. М. Геєць, Є. Г. Панченко, І. Й. Малий та ін. — К.: Вища школа, 2003. — 591 с.

4. Костусєв О. Захист економічної конкуренції в Україні: стан і проблеми // Економіка України. — № 7—8.

5. Пигу А. Экономическая теория благосостояния. — М., 1985. — Т. 1. — С. 326.

6. Костусєв О. Захист економічної конкуренції в Україні: стан і проблеми // Економіка України. — № 7—8. — С. 23—28.

7. Підлісний В. Контроль за виконанням антимонопольного законодавства // Бухгалтерія — 2001. — № 14/2. — С. 29—34.

8. Потапенко В. Проблеми компетенції органів АМКУ // Юридичний журнал.— 2003. — № 11. — С. 27—28.

9. Річний звіт АМКУ за 2000 рік.

10. Захист економічної конкуренції в Україні: стан і проблеми / О. Костусєв // Економіка України. — № 7—8.

11. Ці та інші використані цифрові дані взято з журналу Економіка України. — 2003. — № 8. — С. 13—19. — № 7. — С. 4—9.

12. Супрун В. П. / Проблеми державного регулювання природних монополій в Україні: розвиток та перспектив // Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 12—21. — С. 22, 24.

13. Галиця Державне регулювання в умовах ринкових відносин // Економіка України. — 2002. — № 6. — C. 58.

14. Див.: Robertson D. A Study of Industrial Fluctuations. — London, 1915.

15. Alvin H. Hansen. Cycles of Prosperity and Depression in the United States, Great Britain and Germany [University of Wisconsin Studies in the Social Sciences and History № 5], Madison, 1921.

16. Панасюк В. Криза платежів: шляхи її подолання // Економіка України. — 1997. — № 11. — С. 11—12.

17. Милль Дж. Ст. Основы политической экономии. Т. 2. — С. 276—278.

18. Маршалл А. Принципы экономической науки: Пер. с англ. — М., 1993. — Т. 2. — С. 302.

19. Классики кейнсианства: В 2-х Т. — Т. 2. Экономические циклы и национальный доход. Ч. III—IV / Э. Хансен. Сост.: А. Г. Худокормов. — М., 1997. — С. 72.

20. Долан Е. Дж. и др. Деньги, банковскоедело и денежно-кредитная политика: Пер. с англ. — Л., 1991. — С. 247.

21. Гэлбрейт Дж. К. Экономические теории и цели общества: Пер. с англ. — М., 1976. — С. 49.

22. Кемпбелл Р. Макконнел, Стенли Л. Брю. Економикс. — М.: Республика, 1992. — С. 155—156.

23. Чепінога В. Г. Приватизація як фактор інвестиційної діяльності в Україні // Інвестиції і підприємництво в Україні. — К.: Манускрипт, 1996. — С. 54—55; Малый И. И. Економико-правовые гарантии доходности инвестиций в Украине // Рынок, предприниматель, инвестиции. — К.: Манускрипт, 1995. — C. 150—151.

24. Inwestoren engagiren sich ctarker in Peru // Nachr. Aussenhand. — 58. — № 181. — S. 1—2.

25. Jordanien mit neuem Inwestitionsgesetz // Nachr. Aussenhand. — 58. — № 198. — S. 7.

26. Der Spiegel. — 1993. — № 39. — S. 58.

27. Олійник О. Чи відкриє Євробанк фінансові шлюзи в Україну? — Урядовий кур’єр. — 1996.— 1 жовтня. — С. 5.

28. Luxemburg will kunftig investieren // Nachr. Aussenhand. — 1995. — 58, № 171. — S. 2.

29. Staatliche Investtijnen in Uruguay rucklaufig // Nachr. Ausenhand. — 1995. — 58, № 136. — S. 2.

30. Див.: Доповідь Прем’єр-Міністра України про Програму діяльності Кабінету Міністрів України на сесії Верховної Ради 15 жовтня 1996 р. // Голос України.— 1996. — 18 жовтня. — С. 4.


 
Розділ 8. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ

 


Информация о работе «Держава і ринок: філософія взаємодії»
Раздел: Экономика
Количество знаков с пробелами: 823470
Количество таблиц: 10
Количество изображений: 9

Похожие работы

Скачать
39911
0
4

... наведені вище. Вчений Ф.Хайєк каже про це так: «Конкурентний лад – єдиний, де людина залежить лише від самої себе, а не від милості сильних світу цього» {13, с.22]. Ця цитата підкреслює важливу роль держави у ринковій економіці, тому що саме вона виконує ті обов’язки, які спрямовані на розвиток та гідне існування народу країни. Отже, ринок та ринкова економіка – продукт тривалої еволюції товарно ...

Скачать
664560
27
18

... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується ме­тодика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...

Скачать
63586
1
5

... відповідним розвитком міжгалузевого господарського комплексу індустрії туризму; б) розуміння туристичного процесу як геопросторового явища, властивості якого проявляються в функціонуванні ринку туристичних послуг; в) специфіка формування та функціонування туристичного ринку. Масштабність туризму як суспільного явища, а саме прискорений розвиток в часі та поширення по території (з орієнтацією на ...

Скачать
241376
0
0

... її у межах української етнічної території, тобто від Львова, Галича і Холма до Слобожанщини. На півдні кордон з Кримом складало Дике поле між Дністром і Дніпром. За часів Б.Хмельницького територія Української держави становила майже 200 тис. км². Ознака третя – політико-адміністративний устрій. На визволеній території було ліквідовано органи влади Речі Посполитої. В основу адміністративного ...

0 комментариев


Наверх