Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Трансформація функцій держави на терені пострадянських країн

Держава і ринок: філософія взаємодії
Використання екуменічного підходу до дослідження трансформаційної економіки України Нові методологічні аспекти аналізу держави в транзитивній економіці Трансцендентність інтересів у системі держава—громадянин Держава: соціально-економічна сутність, теорія виникнення та типологія Держава і ринок: організаційно-економічний аспект Еволюція суспільних функцій держави Суспільні цінності у системі формування, прийняття та реалізації економіко-політичних рішень Суспільний вибір та цільові детермінанти економічної політики Державне регулювання економіки та його особливості в трансформаційний період Трансформація функцій держави на терені пострадянських країн Цільові пріоритети трансформаційних процесів в Україні Методи та інструменти соціалізації економіки Соціальна орієнтація НТП Антимонопольна політика держави Державна кредитна політика Державне регулювання інвестиційного процесу Економічна політика в системі узгодження економічних інтересів суспільства Соціальні пріоритети в структурі економічної політики Соціальне регулювання в економіці України Детальніше про субстантивізм та його напрями див.: Очерки экономической антропологии. — М.: Наука, 1999. — С. 78—94
823470
знаков
10
таблиц
9
изображений

5.2 Трансформація функцій держави на терені пострадянських країн

Процеси ринкової трансформації економіки перебувають у тісному взаємозв’язку з демократичними перетвореннями базисних політичних засад функціонування суспільства. Важливими детермінантами цих перетворень є свобода вибору, конкурентне середовище та плюралізм форм власності. Останні формуються через процеси роздержавлення і приватизації. Вони створюють, як уже зазначалося, лише одну із необхідних умов становлення і розвитку системи ринкових відносин. Водночас економічна діяльність держави в період трансформаційних процесів є надзвичайно складною та дискусійною. З одного боку, до функцій держави входить регламентація економічних процесів, що має принципове значення для формування сучасних ринкових відносин. Доки нові елементи, форми, методи господарювання ще не склалися в систему, тобто перебувають у стадії становлення, її відтворення потребує підтримки і допомоги з боку держави. Іншими словами, важливим атрибутом ринкової системи і своєрідним гарантом її існування стала держава у своїй економічній і соціальній політиці.

Змістовне наповнення, цілеспрямованість реалізації економічних і соціальних функцій держави безпосередньо залежать, по-перше, від типу держави й обраного суспільством економіко-політичного устрою, а по-друге, від того навантаження, що його несуть різні державні інститути в суспільстві.

У недалекому минулому у вітчизняній економічній літературі практично загальновизнаною була концепція, відповідно до якої «соціалістична держава справляє активний вплив на всі сторони економічного життя: виробництво, обмін, розподіл і споживання. Державні органи керують розробленням й організовують здійснення планів розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, товарообороту, заготівель, будівництва, фінансів, контролюють виконання цих планів, призначають керівників підприємств. Держава здійснює розподіл сукупного суспільного продукту, організовує матеріально-технічне постачання підприємств, веде зовнішню торгівлю, контролює міру праці і споживання» [18, с. 125—126].

Перебудовні процеси, що мали місце в другій половині 1980-х років, до певної межі змінили уявлення про економічну роль і функції держави. Так, у підручнику «Політична економія», який було випущено у світ у 1988 р. за редакцією В. А. Медведєва, Л. І. Абалкіна, О. І. Ожерельєва, зокрема, зазначалося, що держава не обов’язково повинна брати на себе безпосереднє керівництво всіма підприємствами, оскільки економічна роль держави ефективно забезпечується різноманітністю форм її діяльності [19, с. 380]. Аналіз конкретних функцій держави в економічній сфері доводить, що сутність підходу авторів підручника збігається з доктриною, що її дотримувалася офіційна радянська політекономія.

На їхню думку, в економіці держава покликана виконувати такі функції:

1)  безпосереднього господарювання;

2)  керівництва господарською діяльністю підприємств, об’єднань та інших ланок економіки і її регулювання;

3)  визначення правил економічної поведінки всіх суб’єктів господарювання;

4)  керівництва зовнішньоекономічною діяльністю.

Незважаючи на деякі корективи старих уявлень, суттєві базисні функції держави в економічній теорії, одержавлення економіки в господарській практиці фактично перегляду не піддавалися. І це не випадково, оскільки необхідність збереження домінуючого становища так званої загальнонародної (насправді державної) власності на засоби виробництва сумніву не викликала. Тому в рамках централізованої планової моделі господарювання подібні погляди на роль і функції держави були цілком закономірними і логічними. Однак ринок — це саморегулівний механізм, який установлює рівновагу в економічній системі. Окремі періоди розвитку економіки можуть супроводжуватись її стагнацією та кризами з високим рівнем безробіття і надмірною інфляцією. Оскільки найвідчутніше інфляція і безробіття впливають на рівень життя в період економічних криз, то політику, спрямовану на макроекономічну стабілізацію, можна визначити як діяльність держави щодо антициклічного регулювання.

На основі викладених у третьому розділі нормативних положень можна провести класифікацію сучасних функцій держави в змішаній економіці. Як видно із табл. 5.2, широке втручання держави в ринкові процеси має певні межі, зумовлені відповідними неспроможностями.

 

Таблиця 5.2

Економічні функції сучасної держави

Нормативна Законодавче (а також у підзаконних актах) установлення правил економічних відносин
Клієнтська Держава є замовником і покупцем продукції національного господарства для армії, поліції, освіти, охорони здоров’я, культури і т. п.
Власницька Практично всі держави мають змішану економіку з різним співвідношенням приватної і суспільної власності
Фінансово-розподільна Забезпечення грошових ресурсів для організації і функціонування державного устрою
Гуманітарно-соціальна Створення умов для відтворення і розвитку людського капіталу, у тому числі соціального забезпечення, освіти, охорони здоров’я, набуття і підвищення кваліфікації
Прогнозно-планова Проектування перспективного стану національного господарства (йдеться не про директивне планування, а про індикативні плани, що встановлює цілі розвитку економіки загалом і її окремих галузей). Центральні планові органи існують у ряді держав з ринковим господарством — Японії (Агентство економічного планування), Республіці Корея (Центральний інститут планування), Франції (Субміністерство плану), Туреччини (Міністерство економіки і планування) та ін.
Ресурсно-розподільна Реалізація правил розподілу лімітованих національних природних ресурсів
Координаційно-синхронізуюча Забезпечення пропорційності національного господарства у розрізі економічних секторів (промисловість, сільське господарство, сфера послуг), галузей і підгалузей, продуктових груп, ринків, соціально-економічної структури суспільства і т. д. (у ринкових умовах і перехідному періоді ця функція повинна здійснюватися більшою мірою фіскально-кредитними методами, ніж адміністративними)
Ліцензійно-дозвільна Конкретизація в інтересах суспільства загальних правил стосовно організації певної діяльності
Контрольно-санкціонуюча Забезпечення відповідності фактично здійснюваної діяльності правилам її організації
Інвестиційно-технологічна Формування національної науково-дослідної, інвестиційної й інноваційно-технологічної політики
Сертифікаційно-стандартизаційна Установлення техніко-експлуатаційних норм і забезпечення обов’язкової уніфікації виробів
Правозахисна Забезпечення юридичних гарантій і захисту економічних інтересів учасників господарських відносин
Охоронно-захисна Визначення правил і організація охорони майна економічних суб’єктів
Еколого-захисна Установлення правил і вимог щодо захисту навколишнього життєво необхідного і природного середовища
Медико-санітарна Визначення вимог з техніки безпеки й охорони праці, фітосанітарний захист і т. п.
Пропагандно-мотиваційна Інформування і мотивація населення з метою підтримання владних ініціатив

Зіставляючи наведені вище економічні доктрини, можна сформулювати проблему ідентифікації функцій держави в трансформаційній економічній системі. Дане питання є предметом гострих політичних суперечок і наукових дискусій. Річ у тім, що ринкова реформа за методом «шокової терапії» розпочинається з так званої лібералізації, тобто різкого обмеження ролі держави в економічній політиці, її відмови від директивного планування, фондового розподілу матеріальних ресурсів, адміністративного регулювання цін і заробітної плати, монополії зовнішньої торгівлі. Звичайно, певні заходи на початковому етапі ринкових перетворень були необхідні, аби привести до демонтажу командно-планову економіку. Проте, на наш погляд, період такої лібералізації в Україні дещо затягнувся без обґрунтованих підстав, а отже, призвів до ряду негативних наслідків, посиливши стихійний характер багатьох перехідних процесів. Ситуація до того ж загострилася через світову фінансово-валютну кризу, яка згубно позначилася на країнах з перехідною економікою. За такої ситуації стала поширюватися думка, що ринкові механізми стабілізації економічної ситуації вичерпано, що вихід можливий тільки внаслідок переходу до мобілізаційної моделі економіки [20, с. 3—12; 21, с. 16]. Подібний перехід передбачає відновлення деяких істотних функцій командно-планової економіки, насамперед централізованого розподілу найважливіших сировинних ресурсів за твердими цінами, упровадження державного замовлення, за невиконання якого керівники підприємств несуть не тільки матеріальну, а й адміністративну відповідальність, контролю за фінансовими ресурсами комерційних банків, «замороження» «великої» приватизації, націоналізації ряду структуроутворювальних підприємств і фінансових інституцій, обмеження імпорту споживчих товарів, обов’язкового продажу переважної частини валютної виручки від експорту, обмеження вивезення валюти тощо. На нашу думку, перехід до подібної «мобілізаційної моделі» [22, с. 86—89] означатиме визнання повної невдачі політики ринкових реформ і тимчасовий відхід на позиції командної економіки.

Постає запитання: наскільки ймовірною є згадана ситуація для України? На нашу думку, Україна має зберегти свою ринкову спрямованість за таких умов:

1)  різке зменшення соціальних втрат широких верств населення, що виникають у процесі реформ; використання принципів соціальної компенсації дасть змогу повернути довіру і підтримку суспільства;

2)  широке залучення внутрішніх джерел економічного зростання, що не потребують додаткових бюджетних витрат (прискорений розвиток середнього і малого бізнесу, зростання сільськогосподарського виробництва на основі приватизації землі і розвитку іпотеки, переорієнтація грошових потоків із фінансово-банківського сектору в реальний);

3)  створення сприятливих умов для залучення прямих іноземних інвестицій.

Разом з тим перед Україною постає ряд гострих проблем середньо- і довгострокового характеру, пов’язаних з регулюванням перехідних процесів, формуванням вектора економічного розвитку, який у перспективі дасть змогу перейти від стихійного нецивілізованого ринку до соціально орієнтованого ринкового господарства. Серед цих проблем насамперед варто зупинитися на ролі держави у процесі «первісного нагромадження капіталу» [23]. В Україні, як і в багатьох пострадянських країнах, основними методами первісного нагромадження є перерозподіл створеного продукту та національного багатства розподільними коаліціями та впливовими групами політичного тиску.

«Первісне нагромадження» призвело до глибокої соціальної диференціації населення. І відбувається це на тлі перманентного дефіциту бюджету держави, а отже, деградації науки, освіти, охорони здоров’я, культури, низького рівня соціальної допомоги незахищеним верствам населення. Звичайно, без процесу первісного нагромадження капіталу неможливий перехід до ринкової економіки. Проте це не означає, що даний процес має бути пущений на самоплив, як це сталося у нас і наших близьких сусідів. Гадаємо, саме даний процес потребує глибокого і ретельного державного регулювання, що дозволить надати йому цивілізованішого характеру [24, с. 15].

Відповідно до загальних рекомендацій щодо проведення політики стабілізації необхідно збільшувати державні витрати і знижувати податки для стимулювання виробничих витрат приватного сектору в період масового безробіття або відповідно скорочувати державні витрати і підвищувати податки для того, щоб оптимізувати витрати приватного сектору в період, коли суспільство особливо потерпає від інфляції.

Для розв’язання цих складних завдань держава має досить широкий вибір напрямів діяльності. Це:

¾  фіскальна і грошова політика, яка охоплює сукупність заходів у сфері грошового обігу і податків, спрямованих на регулювання економічних процесів у країні;

¾  соціальна політика, у тому числі політика регулювання доходів, яка відповідає сукупності заходів з боку держави, спрямованих на захист окремих соціальних прошарків і груп населення;

¾  зовнішньоекономічна політика як система заходів, спрямованих на розвиток і регулювання економічних, насамперед торговельних, відносин з іншими державами.

До фіскальної політики передусім належить діяльність держави щодо використання податково-бюджетних інструментів з метою регулювання сукупного рівня економічної активності. За допомогою цих інструментів держава розв’язує питання національної безпеки, забезпечує потреби населення в суспільних товарах і послугах, вирішує економічні, соціальні та інші проблеми. Через кошти бюджету держава може впливати на безробіття й інфляцію, стимулювати ділову активність суб’єктів господарювання. Але непродумане застосування цього інструменту (наприклад, установлення непомірно високих податків) перетворює фіскальну політику на фактор, що дестабілізує економіку.

Не менш важливим інструментом впливу держави на економіку є грошово-кредитна політика. Здійснюючи регулювання грошової маси у сфері обігу, держава може впливати на рівень інфляції, ціни, інвестиційні процеси, обсяг виробництва і темпи економічного зростання, рівень споживання населенням матеріальних і духовних благ. Чітка емісійна політика держави виключає як безконтрольний випуск і запровадження в обіг надлишку грошової маси і незабезпечених цінних паперів, так і штучне обмеження їх. Стабілізація валютного ринку, своєчасне погашення державної і міжгосподарської заборгованості потребують організації жорсткого регульованого і контрольованого грошово-кредитного обігу, зі сплатою податків від сукупних доходів, у тому числі від великомасштабної «тіньової» сфери.

До найважливіших напрямів економічної діяльності держави належить регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Держава проводить торговельне і валютне регулювання, використовує валютні обмеження і валютні інтервенції, квотування, ліцензування, митні збори, субсидії, податки та ін.

Вплив на розподіл і розміщення виробничих ресурсів з метою підвищення їх ефективності держава провадить через галузеву політику, політику вибору децентралізованих, ринкових і централізованих регуляторів. Ринок сам має можливість ефективно розподіляти ресурси. Але є обставини, де він діє неефективно або зовсім не спрацьовує. Так, при забрудненні навколишнього середовища населення несе витрати, яких йому суб’єкт господарювання, як правило, не повертає. Для вирішення цих та інших проблем необхідне втручання держави, яке здійснюється через перерозподіл фінансових, матеріальних, трудових та інших ресурсів. Формами такого перерозподілу можуть бути податки, субсидії, дотації, доплати, безпосереднє державне регулювання, правові норми, прийняття фіксованих стандартів безпеки тощо. Усе це змушує суб’єктів господарювання нести додаткові витрати, які призводять до скорочення обсягів виробництва і господарської діяльності в цілому. Поряд з цими неприбутковими, але необхідними видами діяльності, суб’єкти господарювання повинні робити додаткові витрати щодо захисту довкілля, упровадження нових «чистих» технологій, попередження ерозії ґрунтів, що є корисним для суспільства, тощо. У таких випадках держава за допомогою різних заходів здійснює підтримку суб’єктів господарювання [25, с. 16].

Звичайно, напрями, форми, методи і механізми діяльності держави не залишаються незмінними. За державою закріплюються класичні функції, але з розвитком суспільства, соціально-економічними змінами, модифікаціями у структурі та технологічній базі суспільного виробництва, зрушеннями в діяльності тих чи інших сфер суспільного життя відбувається розвиток, збагачення, уточнення функцій держави. До них можна віднести взяття на себе державою обов’язків у сфері освіти, формуванні і підтриманні фундаментальної науки, створенні спеціальних зон для розроблення сучасних технологій, проведенні раціональної промислової політики, вирішенні екологічних питань. Наприклад, спільна діяльність держав Західної Європи за останні десятиліття дала змогу здійснити очищення ріки Рейн, яка кілька десятиліть тому була стічною канавою континенту. Це лише один парадоксальний приклад з «діяльності» ринку, який призвів до екологічної катастрофи, а наводити порядок довелося за допомогою держави.

Функції держави, у свою чергу, реалізуються завдяки різним джерелам фінансування шляхом вжиття економічних й адміністративних заохочувальних і обмежувальних заходів. Отже, ринковий механізм, що формується безпосередньо за допомогою держави, служить тривалим і постійно діючим фактором розвитку перехідної економіки взагалі і державного регулювання зокрема. По-перше, він забезпечує державні органи оперативною і всебічною ринковою інформацією. По-друге, виступає індикатором розроблення, реалізації і коригування державних програм. По-третє, динамічна структура сучасного цивілізованого ринку активізує та оптимізує ринкову поведінку населення, його диференціацію і формування нових соціальних груп. Починається трансформація ділків-рвачів у перспективно мислячих бізнесменів, управлінців-бюрократів — в управлінців-менеджерів, просто дисциплінованих працівників — в ініціативних, фахівців — у власників інтелектуальної власності.

Механізм реалізації функцій держави істотно різниться у період становлення (формування) ринкової економіки і за умов уже сформованої та відрегульованої економіки. Самоорганізація (а ринок — класичний її приклад), яка притаманна достатньо стійким економічним системам, малоефективна в період трансформації однієї системи в іншу. Слід мати на увазі, що за соціально-економічної трансформації універсальний принцип самоорганізації сприяє посиленню консервативної, захисної функції, поверненню економіки до попереднього стану, вкоріненню старих тенденцій. Це дуже небезпечно для перетворень. До того ж відсутність раціональної економічної діяльності держави в період ринкових перетворень економіки посилює наростання хаотичних процесів. Подібні тенденції до консервації сформованих структур і посилення хаотичних процесів чітко спостерігалися в системі господарювання сучасної України.

На етапі становлення ринкової економіки механізм діяльності держави має вирішувати цілий ряд проблем. Передусім це — формування нової системи відносин власності, становлення підприємництва, у тому числі малих, середніх і фермерських господарств, а також визначення оптимальних обсягів державного сектору економіки тощо. Розв’язання цих складних питань неможливе без цілеспрямованої діяльності держави. Однак, аналізуючи спроби теоретичного обґрунтування цих питань у країнах з розвинутою економікою, окремі економісти вважають, що «не існує загальноприйнятного теоретичного пояснення» [26]. Практичні рішення залежать від наявних обставин, які склалися в умовах тієї чи іншої країни. Проте нерідко при переході до ринкової економіки держава намагається негайно приступити до реалізації функцій, що їх здійснюють держави в розвинутій ринковій економіці. При цьому не враховується той факт, що перш ніж стати одним із регуляторів ринкової економіки держава має виступити основним суб’єктом регулювально-створювального процесу переходу до такої системи економіки [27, с. 9].

По-перше, такий перехідний період, як зазначалося, не є одномоментною зміною попередньої економічної системи: тривалий час ще існують елементи поєднання старої та нової економічної системи з притаманними їм методами господарювання та їх взаємодією. Продовжують діяти колишні інституційні та економічні структури з їх методами господарювання. За такої ситуації сформовані приватні економічні структури та «вживлювані» ринкові методи господарювання також функціонують і реалізуються не в чистому вигляді.

По-друге, якщо у функціонуючій розвинутій ринковій економіці заходи стабілізації є архіважливими, то при переході до ринкової економіки вони мають бути домінуючими. При цьому такі заходи набувають не вузької грошово-фінансової сутності, а ширшого загальноекономічного змісту, коли головне завдання полягає в тому, щоб у процесі проведення реформ зберегти досягнутий економічний потенціал і забезпечити в цих межах стійке функціонування економіки.

По-третє, при переході до ринкових відносин виникає інша, ніж у розвинутій ринковій економіці, проблема поєднання централізованого державного регулювання і децентралізованого приватнопідприємницького саморегулювання, зміни їх характеру і ролі у вирішенні завдань як макроекономічного реформування, так і стабілізації економіки. Критерій тут один — успішне розв’язання накреслених завдань на кожному етапі трансформаційного процесу.

По-четверте, масштаби, форми і методи діяльності та її ефективність суттєво різняться у кожній країні. Вони відображають історію, традиції, тип теологічної та національної культури, масштаби країни та її геополітичне становище тощо. Усе це має належним чином ураховуватися в наукових пошуках підходу до визначення змісту як стабілізуючих, так і створювальних засобів держави у перехідний період. В українській ситуації її роль актуалізується і безпрецедентним у світовій практиці падінням виробництва за період ринкових реформ.

Причини вітчизняної економічної кризи слід шукати в передумовах, породжених саме специфічним переходом до ринку. Фундаментальні чинники цієї кризи полягають у занепаді традиційних господарських зв’язків, відсутності належного управління економікою. За такої ситуації навіть існуючий, далеко не відсталий техніко-економічний потенціал не використовується. До того ж проявилася зневага до світового досвіду державного регулювання економіки, що обернулося не тільки втратою часу, а й надто високою соціальною ціною, яку сплачує за ринкові реформи український народ. Перша зумовила особливості періодизації становлення державного регулювання перехідної економіки нашої держави, а друга ускладнила перехід країни до ринку.

Зупинимося детальніше на періодизації державного регулювання в Україні. Перший етап (початок лібералізації цін) — початок 1992 р. — середина 1994 р. (до перших президентських виборів). На цьому етапі ейфорія незалежності підштовхнула керівництво країни до сумнівної політики стихійного дрейфу в бік ринку. Звичайно, такий перебіг подій став тимчасовим компромісом між прихильниками ринку і прибічниками адміністративно-командних методів у національній економіці. Проте подібна політика виявилася виразником усіх її бід. Україна вступила у стадію перехідної економіки, яка неминуче потребує регулювання для власного ж саморозвитку.

Другий етап становлення державного регулювання охоплює другу половину 1994 р. (після виборів нового Президента) — до середини 1996 р. (прийняття Конституції України). Цей етап можна умовно назвати періодом позаконституційного становлення державного регулювання.

Третій етап, що розпочався з другої половини 1996 р., можна назвати етапом конституційного становлення державного регулювання.

Аналіз показує, що функції держави чітко не розподілені в часі, хоча, зрозуміло, на початковому етапі трансформаційного процесу вони пов’язані з демонтажем старої і формуванням елементів нової системи. Але це зовсім не означає, що її функції на якомусь етапі переходу цілком зживають себе. Наприклад, такі функції, як роздержавлення і приватизація, зберігають актуальність і значимість протягом усього періоду трансформації. І навпаки, цільова функція структурної трансформації за своїм змістом більшою мірою належить до творчих, хоча завдання, які розв’язуються в цей період, повинні бути закладені вже в процесі роздержавлення і приватизації.

На наш погляд, визначальними функціями перехідного періоду, що стосуються насамперед інституційних перетворень і пов’язані з виконанням їх державою, є такі:

·  роздержавлення і приватизація;

·  формування конкурентного середовища;

·  установлення нових «правил гри» на внутрішньому ринку у взаємодії зі світовим ринком;

·  зменшення соціальних втрат суспільства, що виникають у процесі реформ.

Сучасна криза в Україні зумовлена не тільки прорахунками в проведенні ринкової реформи, а й тією спадщиною, що дісталася нам від адміністративно-командної економіки. У колишній централізовано-плановій (соціалістичній) економіці держава виступала організатором усієї економіки в масштабі суспільства. Характер і обсяг її діяльності були складнішими й масштабнішими. Поряд з політико-правовим забезпеченням економіки держава виконувала практично всю сукупність функцій щодо організації економіки на макро- і мікрорівнях, у регіональному і галузевому аспектах. Основними з них були функції директивного планування і планового управління з домінуванням адміністративних методів над економічними. На початку здійснення ринкової реформи держава повинна не тільки стати її ініціатором, а й правильно визначити зміст цього процесу і відповідно проводити достатньо жорстку економічну політику [28, с. 71].

Кожна держава має жити з урахуванням своїх можливостей. Якщо вона не в змозі звести свій бюджет, то треба розробити заходи, які ліквідують його дефіцит. Якщо бюджет своєчасно не забезпечує виплати заробітної плати, а пенсійний фонд — пенсії, то макроекономічна політика не може вирішити проблеми в інших сферах. Важливо визначитися з обов’язками держави та її можливостями щодо їх виконання. Сподіватися, що ринок сам розставить усе на свої місця, в економіці не доводиться. Держава не повинна усуватися від здійснення важливих функцій, пов’язаних з формуванням ринкових відносин і забезпеченням чіткого виконання правил ринкової поведінки. Якщо ж кожний, слідуючи тенденціям ринку і вільної конкуренції, прагнутиме до максимізації прибутку, керуючись виключно жадобою збагачення і вважаючи, що загальний розквіт прийде сам по собі, то країні загрожує деградація.

Україна, втративши найприбутковішу власність і ставши фінансово неспроможною, стала використовувати владу для перерозподілу суспільної власності, бюджетних коштів, збирання податків для наповнення спорожнілої казни. Орієнтація на ринкову стихію без наведення державою належного порядку призвела до хаосу в економіці. Ринкові ж механізми, які в розвинутих країнах удосконалювалися протягом століть, нам треба створити за короткий час. Будучи хронічно неплатоспроможною, наша держава стає дедалі залежнішою як від інших країн, так й від своїх грошових магнатів. Характерним нині є те, що владні структури роз’їдає корупція, яка веде до втрати поваги й авторитету держави. Усе це обмежує її вплив на соціально-економічні процеси.

Цікаво зазначити, що до основних індикаторів економічних реформ відносять темпи приватизації (кількісний показник). Від початку процесу приватизації змінено форму власності понад 90 тис. об’єктів, у тому числі у 2000—2003 pp. — 23,9 тис. об’єктів оціночною вартістю майна близько 11,7 млрд грн. Процес реформування власності здійснювався здебільшого шляхом викупу та продажу на аукціоні (табл. 5.2).

 

Таблиця 5.2

ОБСЯГИ ТА СПОСОБИ ПРИВАТИЗАЦІЇ (2000—2003 рр.)

Усього У тому числі
2000 р. 2001 р. 2002 р. 2003 р.
Кількість об’єктів, одиниць 23 920 5201 6023 6150 6546

Частка способу приватизації, % до:

підсумку викупу об’єкта приватизації

57,8 46,8 57,6 60,5 64,2
викупу за альтернативним планом приватизації 0,2 0,4 0,2 0,1
викупу майна, зданого в оренду з викупом 15,5 16,3 14,2 15,4 15,9
продаж на аукціоні 22,1 30,2 23,1 19,8 17,0
продаж за некомерційним конкурсом 0,9 1,3 1,0 0,8 0,6
продаж за комерційним конкурсом 2,2 2,3 2,3 2,4 1,9
продаж акцій відкритих акціонерних товариств 1,3 2,7 1,6 1,0 0,4

* Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 р. Послання Президента України до Верховної Ради України 2004 р.

Вжиті в останні роки в ряді країн Центральної і Східної Європи заходи щодо поєднання державного інтервенціонізму (втручання) і лібералізації дали позитивні результати. Характерним у процесі проведення ринкових реформ для більшості країн — членів колишньої Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) є те, що вони, поновивши в результаті демократизації «державну машину», уникнули її послаблення і забезпечили її дієздатність та авторитет. При цьому попередні державні структури, такі як армія, органи безпеки, апарати центральних відомств, були деполітизовані, але не зруйновані. Державний апарат реорганізований у напрямі підвищення професіоналізму та ефективності управління. Майже в усіх цих країнах виконавча влада утверджується як головний фактор підтримання порядку і стабільності в суспільстві, боротьби зі злочинністю й анархією. Створена відносно стійка і дієздатна державна влада на основі демократичного розвитку і балансу між різними її гілками [29, с. 64].

Отже, теоретичний аналіз й узагальнення міжнародного досвіду дають змогу констатувати, що активізуються функції держави в становленні і регулюванні ринкових відносин, а також стверджувати, що до практичного їх втілення в життя проходить певний період. Разом з тим слід зазначити, що відтворення сильної і впливової держави може відбуватись як через перехід до авторитаризму, диктаторського правління, так і через поступове цілеспрямоване будівництво правової демократичної держави.

Держава має обмежити «апетити» монополістів, які прагнуть надприбутків і влади над ринком через завищені ціни на готову продукцію або занижені — на сільськогосподарську сировину, а також регулювання цін і тарифів природних монополій. Крім того, необхідно ліквідувати встановлені місцевими органами влади регіональні бар’єри на шляху переміщення товарів, міграції праці і капіталів, забезпечивши їх взаємопроникнення. Нарешті, держава має проводити політику стимулювання зовнішньої торгівлі, а отже, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок та його участі у міжнародній конкуренції. Остання сприяє впровадженню новітніх технологій, активізує прагнення національного виробника до зниження витрат, підвищення якості та оновлення асортименту продукції. При цьому вільна торгівля потребує розумного протекціонізму. Слід також заохочувати глибоку структурну перебудову економіки, що дасть змогу народному господарству країни інтегруватися до системи міжнародного поділу праці [30].

На нашу думку, спірним є й такий метод неемісійного покриття бюджетного дефіциту, як іноземні кредити. Оскільки Україна не має таких високоліквідних експортних товарів, як нафта, газ, ліс, хутро, золото, діаманти, кольорові метали, захоплення іноземними кредитами загрожує українській економіці «борговою петлею». Тому в країні фінансова стабілізація має такий несталий характер.

Необхідною передумовою нинішнього етапу переходу до ринку в Україні є наведення порядку в управлінні державним майном. Адже приватизація відбувається за індивідуальними схемами, найцінніші об’єкти потрапляють до рук «впливових» людей, фінансових олігархів і кримінальних груп. Завдання ж держави — одержати максимальний дохід від продажу великих підприємств (контрольних пакетів акцій) і водночас залучити до сфери виробництва великомасштабні інвестиції. Для цього необхідно, з одного боку, обмежити всевладдя директорату приватизованих підприємств, які за безцінь (а нерідко і за кошти підприємств) скуповують акції або приватизаційні сертифікати в рядових членів трудових колективів, акумулюють контрольні пакети і блокують доступ зовнішніх, стратегічних, у тому числі інституційних, інвесторів, здатних здійснити реальну модернізацію подібних виробництв.

З іншого боку, продаж великих підприємств має відбуватися на основі конкурсу інвестиційних проектів. Така загальновизнана думка, проте практика не лише деяких зарубіжних країн, а вже й України свідчить, що конкурс проектів нерідко перетворюється на конкурс обіцянок, на які щедрі учасники торгів, котрі насправді скуповують акції з метою їх подальшого перепродажу. Тому доцільно передавати об’єкти у власність переможця конкурсу не відразу, а лише після того, як він справді розпочне реалізацію свого інвестиційного проекту, тобто вкладе кошти в реальну справу.

Реформа підприємств назріла, але вона не повинна призводити до масового банкрутства неплатоспроможних, яких зараз більшість. Головне тут — відновити макроекономічні зв’язки, створити умови для оздоровлення ситуації на мікрорівні.

Істотним є визначення пріоритетів у структурній перебудові економіки. Адже в ХХІ ст. економіка неможлива без електронної та атомної промисловості, широкого використання інформатики, біотехнології тощо. Стимулювання науково-технічного прогресу має стати одним з основних завдань у діяльності держави. У розвинутих країнах держава фінансує до половини витрат на наукові дослідження. На жаль, наша національна наука стала донором зарубіжної, оскільки через відсутність елементарних умов для праці і життя тисячі вчених виїжджають за кордон.

Поряд з цими проблемами не можна не звернути увагу на становище сільського господарства. Ідеться про занепад сільськогосподарського виробництва, його технологічну відсталість, натуралізацію і, зрештою, деградацію сільського способу життя. Співвідношення держави і ринку деформувалось у бік вільного ринку. Віра в могутність останнього — безперспективна і небезпечна позиція.

Держава, органи державної влади повинні приділяти першочергову увагу розробленню і прийняттю нормативно-правової бази ринкової економіки, яка має визначати поведінку не тільки індивідуальних суб’єктів ринку, а й таких важливих інституцій його інфраструктури, як банки, фінансові і страхові компанії, інвестиційні й пенсійні фонди, товарні і фондові біржі, акціонерні товариства, малі фірми, трасти, холдинги, фінансово-промислові групи та ін. Зауважимо, що у країнах з розвинутою ринковою економікою нормативно-правова база, яка регулює діяльність суб’єктів ринку, налічує тисячі нормативних актів. Створення такої бази, чітке визначення прав та обов’язків кожного суб’єкта господарювання — основні передумови формування цивілізованого ринку. Крім того, не менш важливим є створення ефективного механізму реалізації нормативних актів, який би спонукав і примушував виконувати закони, а також формував етику ділових відносин.


Информация о работе «Держава і ринок: філософія взаємодії»
Раздел: Экономика
Количество знаков с пробелами: 823470
Количество таблиц: 10
Количество изображений: 9

Похожие работы

Скачать
39911
0
4

... наведені вище. Вчений Ф.Хайєк каже про це так: «Конкурентний лад – єдиний, де людина залежить лише від самої себе, а не від милості сильних світу цього» {13, с.22]. Ця цитата підкреслює важливу роль держави у ринковій економіці, тому що саме вона виконує ті обов’язки, які спрямовані на розвиток та гідне існування народу країни. Отже, ринок та ринкова економіка – продукт тривалої еволюції товарно ...

Скачать
664560
27
18

... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується ме­тодика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...

Скачать
63586
1
5

... відповідним розвитком міжгалузевого господарського комплексу індустрії туризму; б) розуміння туристичного процесу як геопросторового явища, властивості якого проявляються в функціонуванні ринку туристичних послуг; в) специфіка формування та функціонування туристичного ринку. Масштабність туризму як суспільного явища, а саме прискорений розвиток в часі та поширення по території (з орієнтацією на ...

Скачать
241376
0
0

... її у межах української етнічної території, тобто від Львова, Галича і Холма до Слобожанщини. На півдні кордон з Кримом складало Дике поле між Дністром і Дніпром. За часів Б.Хмельницького територія Української держави становила майже 200 тис. км². Ознака третя – політико-адміністративний устрій. На визволеній території було ліквідовано органи влади Речі Посполитої. В основу адміністративного ...

0 комментариев


Наверх