2.3 Динаміка рівня собівартості продукції та тенденції її зміни

Усі природні та суспільні явища перебувають в постійному русі, розвитку. Процеси розвитку явищ у часі називають динамікою. Дослідження процесу розвитку явищ у часі є одним з найважливіших завдань даної курсової роботи, динаміка показників може виявити позитивні або негативні явища і допомагає в прогнозуванні та плануванні діяльності підприємства. Отже обрахуємо динаміку собівартості одиниці виробленої продукції сільського господарства у табл. 2.6.

Таблиця 2.6 Динаміка собівартості одиниці виробленої продукції сільського господарства (грн. на 1 ц)

Види продукції Роки Звітний рік до базисного +
2007 2008 2009
Зерно 33,53 50,90 61,60 28,07
Цукрові буряки 32,77 33,99 53,94 21,16
Соняшник 77,75 89,13 39,83 -37,92
Соя 431,63 0 390,70 -40,93
Ріпак 90,07 64,57 122,67 32,60
Молоко 128,45 195,80 212,50 84,05
Приріст великої рогатої худоби 1248,88 1421,94 1932,16 683,27
Приріст свиней 2304,05 2947,27 2900,00 595,95
Мед 9,52 6,94 16,29 6,77

Щороку в порівнянні з базисним відбувалося підвищення показника собівартості 1 ц. продукції сільського виробництва даного підприємства, окрім таких видів продукції як соняшник та соя. Так наприклад найбільше зросла собівартість приросту ВРХ, в 2009 році в порівнянні з 2007 роком собівартість 1 ц. продукції зросла на 683,27 грн..

Таким чином показники динаміки свідчать про різну інтенсивність зміни собівартості валової продукції в окремі роки. Як можемо побачити з аналізу табл.. 2.6 що найбільше зросла собівартість галузей тваринництва, це пов'язано з тим що у даній галузі виробництва не може бути застосована система оперативного, сезонного лізингу, а оскільки матеріально – технічне забезпечення підприємства не оновлюється іншими шляхами.

Отже розглянемо формування прибутку і витрат на певній галузі нашого підприємства наприклад вирощування ВРХ, це пояснить чому господарство зменшує виробництво цього продукту. Ринок цього продукту виглядає досить привабливо, оскільки ціна за один кілограм у 2009 р. становила 55 грн.[21], також як для виробника позитивним фактором є те що на вітчизняному ринку перебуває велика кількість імпортної неякісної продукції, тому попит на вітчизняний якісний товар знайде мільйони потенційних покупців.

Розрахуємо собівартість і інші показники для вирощування і реалізації однієї ВРХ. Візьмемо за основу розрахунків породу ВРХ яка є найбільш характерним для господарства населення є м’ясо – молочна порода. Теля у середньому коштує 650 грн., після року вигодовування приріст чистого м’яса теляти буде становити 350 кг., що за ціною у 55грн. принесе виручки у розмірі 192500 грн, а за вирахуванням вартості теляти 18591 грн, також можна врахувати виручку яка буде отримана від реалізації молока це близько 15000. Отже загальна виручка має становити 33591 грн.. Тепер розрахуємо затрати 64ц сіна, стільки ж свіжих трав влітку і стільки овочів, 51ц зернових, 13ц жмиху, (норми кормів взяті з міжнародного стандарту для вирощування першокласного м’яса) в підсумку отримаємо 21000 грн, але потрібно врахувати оплату ветеринарних послуг, обслуговуючого персоналу та витрат на приведення товару у належний вигляд а це ще 10000 грн.. Отже прибуток з однієї корови становитиме 2500грн.. Якщо отриману собівартість розділити на приріст м’яса то отримаємо ціну у 88 грн. і це без врахування затрат на посередників, оренди торгового місця. Виникає питання чому ми отримали таку високу ціну, що так відрізняється від реальної хоча ми врахували лише необхідні витрати.

Для мінімізації витрат більшість виробників не закуповують корми а виробляють їх у підсобному господарстві, в такому випадку коли не дотримуватись вищевказаних норм то відсоток вмісту м’яса знизився нижче 50%, а надої молока на 1,5 т.. При такому відгодовуванні знизилась і якість даної продукції, але ціна залишилась на тому самому рівні. В даній ситуації селяни що займаються вирощуванням телятини в кращому разі отримують лише третину, що виводить їх на мінімальний прибуток. Сьогодні в Україні селянам не вигідно вирощувати м’ясо, ось чому падає поголів’я а ціни зростають. Але виникає питання чому імпорт м’яса має таку низьку ціну. Проаналізуємо методику вирощування ВРХ у світі. Загалом у світі нараховують 250 порід ВРХ, з яких 60 % складають м’ясні породи, у м’ясних порід питома вага м’яса досягає 83%, а породі яка є найбільш поширеною на Україні не перевищує 55%. Корова м’ясної породи перед забоєм буде мати вагу від 800 до 1000 кг, а вміст м’яса сягає 85%, а м’ясо – молочна 600 – 700 кг із вмістом м’яса 55%, при чому різниця у харчуванні та швидкості досягнення відповідної маси незначна, у м’ясній породі до 650 кг м’яса у звичайні 350 кг. В такому положенні вирощувати ВРХ на забій стає нераціональним.

Аналогічна ситуація у свинарстві в Україні найбільш поширенні м’ясо-сальна порода (95%). Виникає певне непорозуміння чому на ринку така висока частка сала і мала свинини. Це виникає через невідповідну технологію вигодовування, оскільки свиней вирощують у тісних приміщеннях де вони не майже не рухаються, а велику частину кормів займають відходи з високим енергетичним вмістом який через невикористання перетворюється у жир. Ось і маємо результат що свині просто обростають жиром, у той час коли в інших країна замість сала отримують бекон.

Нераціональність виробництва спостерігається скрізь в Україні частина розораних земель становить більше половини країни, тоді як в Європі не більше чверті. І при такому рівні розораності урожайність цукрового буряку в середньому у два із половиною рази нижче за європейську, врожайність картоплі у два рази нижче за європейську.

З цих даних ми бачимо, що господарству необхідно дуже багато зробити на шляху до підвищення прибутків від реалізації продукції тваринництва і, насамперед, необхідно підвищити рівень рентабельності. А для того, щоб цього необхідно досягти безперебійного забезпечення тваринництва різноманітними, повноцінними і дешевими кормами. Тому господарству потрібно забезпечувати тварин кормами, якій позитивно впливали на продуктивність тварин, забезпечували їх білками і необхідними для нормальної життєдіяльності вітамінами. Необхідно вдосконалювати техніку і технологію. У тваринництві потрібно поліпшити природний стан і племінні якості тварин, поглибити спеціалізацію, досягти оптимальної концентрації поголів'я, освоїти інтенсивні технології їх утримання. Впровадити нові форми господарювання і організації виробництва. Забезпечувати екологічну чистоту навколишнього середовища. Що ж стосується виробництва продукції рослинництва то ця галузь також потребує докорінного оновлення. По – перше продукція яку виготовляє більшість господарств в тому числі і наше підприємство низькоякісна, і це не просто відмовки європейських країн для того щоб захистити своїх виробників, а насправді зробити з муки, виготовленої з вітчизняної пшениці, хлібо-пекарські вироби до яких звикли європейські споживачі просто неможливо. І це не лише залежить від якості виготовленого зерна а й технології його переробки, транспортування і інші процеси переробки. Підприємство не зможе конкурувати з іноземним ринком хоча б тому що сьогодні в Україні більшість підприємств вирощують сорти пшениці виведені ще за часів Радянського Союзу тоді як Європі вирощують пшеницю заввишки 30 см. З яких 25см. Займає колос рослини.

Після аналізу структури виробництва продукції, витрат на її виробництво та собівартості і динаміки всіх цих показників ми можемо зробити висновки що досліджуване нами господарство працює на межі збитковості. Продукція даного господарства може бути реалізована лише на теренах нашої держави або країн з низькими вимогами до ввізної продукції. Але якщо не буде вжито заходів до зміни структури виробництва, то в найближчі 5 – 10р. підприємство не зможе покрити не лише постійні а й змінні витрати. При чому шляхи зниження собівартості підприємство має визначити самостійно і самостійно впроваджувати їх в життя. Хоча це здається неможливим оскільки державна влада не лише не дотує підприємства сільського господарства а й створює умови для їх краху, прикладом стають платежі за електроенергію, або майбутній податковий кодекс.


РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО РІВНЯ ВИТРАТ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ

3.1 Інтенсифікація виробництва

Інтенсифікація виробництва нині набуває визначального характеру у подоланні кризових явищ в сільськогосподарському виробництві, освоєнні ринкових відносин, у гарантуванні продовольчої безпеки країни. Аналіз свідчить, що тільки на основі системного оновлення матеріально – ресурсного потенціалу аграрного сектору економіки, забезпечення економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників у підвищенні ефективності суспільного виробництва та поліпшенні соціальних умов трудівників села можна вивести його на шлях інтенсифікації, спрямований на інтеграцію країни у світове господарство.

Напрями збереження інтенсивного типу економічного розвитку сільськогосподарських підприємств розглядаються як напрями інтенсифікації виробництва в сільському господарстві. Тому в основі формування інтенсивного типу економічного розвитку окремих сільськогосподарських підприємств реалізується концепція економічного зростання виробництва в окремих регіонах. Як відомо, існують два типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип передбачає розширене відтворення за рахунок приросту кількісних чинників виробництва, таких як поголів’я тварин або посівних площ, за незмінних технологій. Особливість інтенсивного типу економічного зростання полягає у збільшенні обсягів виробництва за рахунок якісного вдосконалення всіх чинників виробничого процесу. Тому соціальна спрямованість економічного зростання вимагає переходу саме до економічного типу зростання вимагає переходу саме до інтенсивного типу, який передбачає інтенсифікацію виробництва на основі використання прогресивних досягнень науково – технічного прогресу.

Прискорення темпів економічного зростання і визначає сформований у сільськогосподарських підприємствах тип відтворення, який впливає на результати виробництва та найважливіші елементи відтворювального процесу. Це означає, що у кожному сільськогосподарському підприємстві повинна бути обґрунтована й реалізована система заходів, що забезпечує найбільш прийнятний на найближчу перспективу тип економічного розвитку підприємства з урахуванням стану розвитку його економіки та умов господарювання.

Слід зазначити, що незважаючи на важливість проблеми розвитку процесу інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, її комплексним дослідженням в умовах ринку приділяється невиправдано мало уваги. У переважній більшості наукових публікації вивчаються окремі, хоча і досить важливі, чинники розвитку інтесифікаційних процесів.

Інтенсифікація виробництва має на меті перехід до такого типу економічного розвитку, при якому збільшення масштабів виробництва досягається в результаті підвищення ефективності витрат. Збільшення ж отримання кінцевої продукції на одиницю використання живої та уречевленої праці знаходиться в самій тісній залежності від рівня пропорційності і збалансованості самої економіки, від точної відповідності розподілення між суспільною працею і суспільними потребами. Очевидно, що інтенсивний тип розширеного відтворення не сумісний з диспропорціями (дефіцитом) з відсутністю необхідного співвідношення у рівні розвитку основних умов процесу виробництва, тому що навіть незначна непропорційність гальмує зростання ефективності [13 c. 64]

Процес формування інтенсивного типу розвитку є досить складним і багатогранним, оскільки залежить від багатьох чинників – зовнішніх, притаманних мікро – та макросередовищу функціонування аграрних підприємств, і внутрішніх, які діють та регулюються самим підприємством у реальному житті спостерігається тісне переплетення зовнішніх і внутрішніх чинників, а тому сформувати інтенсивний тип розвитку можуть лише ті підприємства, які раціонально й швидко впроваджують у життя сучасні досягнення науково – технічного прогресу, що є результатом змін у макросередовищі та, зокрема, в такій його ланці, як науково – технічне середовище. Тому кардинальне прискорення науково – технічного процесу і впровадження його досягнень у практику розглядається як один із найважливіших напрямів формування інтенсивного типу розвитку аграрних формувань.

Отже перш ніж вести мову про обґрунтування інтенсивного типу економічного розвитку сільськогосподарського підприємства, необхідно виходити з наших міркувань, а саме: під інтенсивністю сільськогосподарського виробництва слід розуміти комплекс організаційно – економічних, технологічних, технічних та екологічних заходів, що базуються на передових досягнення науково – технічного прогресу, спрямованих на формування напруженості й посиленої діяльності сільськогосподарського виробництва через концентрацію до оптимального рівня авансованого капіталу на гектар земельних угідь, що забезпечує випереджувальне збільшення виробництва продукції з цієї площі та підвищення ефективності використання вкладених ресурсів, тому процес інтенсифікації сільськогосподарського виробництва напряму пов'язаний із залученням додаткових матеріальних ресурсів. А звідси, визначення рівня інтенсивності, за якого досягатиметься максимальний прибуток, нерозривно пов'язане з оптимальним розподілом ресурсів між окремими галузями й окремими видами продукції.

Для формування інтенсивного типу відтворення слід обов'язково враховувати що кожен напрям інтенсифікації має граничну межу використання, нехтування якою може негативно впливати на агроекологічну систему. Йдеться про екологічно допустимий рівень того чи іншого чинника інтенсифікації. Зокрема, застосування азотних добрив призводить, як відомо, до підвищення в біомасі вмісту нітратів, а тому максимальний рівень внесення цих добрив повинен контролюватися межею, за якою забруднення продукції нітратами перевищуватиме гранично допустимий рівень, передбачений стандартом.

При визначенні шляхів удосконалення сучасного аграрного природокористування необхідно враховувати окремі напрями інтенсифікації в галузі сільського господарства:

-  спеціалізація сільськогосподарських підприємств – це складний і різнобічний процес, що включає економічно вигідне розміщення основних видів продукції, які відповідають природно – кліматичним умовам і мають перспективу збільшення обсягів виробництва. В процесі реформування і у відповідності до розробленої Урядом довгострокової програми “Україна – 2010” аграрна політика направлена на зацікавленість виробників сільськогосподарської продукції переходити на більш вузьку спеціалізацію що обумовлюється вимогами ринкової економіки та ціновою політикою держави. Чим вищою буде ступінь суспільного розвитку і більш досконалі його продуктивні сили, тим ширше будуть застосовуватись нові технології і технічні засоби, що призведе до необхідності поглиблювати спеціалізацію сільськогосподарського виробництва;

-  нові форми організації праці дозволяють аграріям швидше пристосовуватись до вимог ринку і намагатися задовольнити його потреби;

-  ріст інвестицій і капіталовкладень. Подолання негативної дії затратного типу розвитку виробництва можливе лише шляхом запровадження прогресивних технологій, що потребує проведення оновлення технічного оснащення виробництва. Це має бути направлено на значне зменшення загальної потреби технічних засобів виробництва, які повинні бути набагато продуктивнішими і досконалішими. Для цього потрібні значні інвестиції з боку держави. Одним з джерел інвестування може стати лізинг. Слід також приділяти увагу не тільки технічній стороні виробництва, але і розвитку соціальної сфери села, покращенню мережі сільських автодоріг;

-  механізація та автоматизація дозволяє підвищити технічний рівень виробництва, що суттєво впливає на якість виконання технологічних робіт, їх своєчасність підвищує продуктивність праці, її оплату, тим самим роблячи привабливою для робітників;

-  ресурсно – та енергозберігаючі технології. Світова тенденція до мінімалізації обробітку ґрунту зумовлена як спробою зменшити витрати коштів і, безумовно, можливістю керувати ґрунтотворним процесом з виходом на відтворення ґрунтової родючості яке дуже дороге на фоні оранки. З появою у виробництві високоефективних гербіцидів виникла можливість частково або повністю відмовитись від механічних прийомів обробітку ґрунту та боротьби з бур'янами залежно від його щільності і механічного складу, а залишення на поверхні ґрунту поживно – кореневих, рослинних решток є головним фактором який запобігає виникненню водної і вітрової ерозії ґрунтів;

-  хімізація є провідним напрямком інтенсифікації, тому що дозволяє застосовувати нові технології в рослинництві та вирощувані тварин.

-  біотехнології дозволяють мати екологічно чисте агровиробництво яке може конкурувати на світових ринках, і дуже актуальне в теперішній час, коли проблемам екології приділяється велика увага. Попит на екологічно чисті продукти у всьому світі дуже великий, тому що охоплює велику кількість споживачів, а саме в сфері дитячого харчування, лікування та профілактика багатьох захворювань [14 c.10].

Усі фактори інтенсифікації залежно від походження та ролі у цьому процесі об’єднуються в окремі групи. Серед них важливе місце посідають природні ресурси, використання яких залишається поки що на низькому рівні не більше 5 – 10 %. Решта 90 – 95 % наявних природних ресурсів практично безповоротно втрачається для людини. Більша частина таких втрат є джерелом забруднення води, атмосферного повітря і ґрунту. Саме у процесі виробництва проявляється органічний зв'язок проблеми раціонального використання природних ресурсів з проблемою охорони навколишнього середовища від забруднення. За цих умов необхідне впровадження безвідходних технологій з рециркуляцією природних ресурсів, тобто з регенеруванням їх багаторазового використання. Йдеться про те, щоб в ідеалі відходи однієї галузі виробництва слугували сировиною для іншої галузі, що означатиме перехід до замкнутих екологічних циклів.

Як відомо, особливості сільськогосподарського виробництва безпосередньо зв’язані з впливом на нього сонячної радіації, ґрунтового покриву, вологозабезпечення, наявних елементів мінерального живлення рослин тощо, яких практично замінити неможливо. Проте їх ефективне використання має бути важливою умовою організації виробництва сільськогосподарської продукції [4 c.17 – 20].

У нинішніх умовах значної обмеженості можливостей щодо використання мінерально-ресурного потенціалу у розвитку аграрного сектору економіки, здійснення подальшої інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, на наш погляд, слід більше використовувати природні фактори для виробничої діяльності. До найважливіших, найактивніших факторів інтенсифікації аграрного виробництва, як відомо, належать технічні засоби, застосування яких, як правило, знаходиться у тісному взаємозв'язку з використанням природних факторів.

Техногенні фактори інтенсифікації аграрного виробництва мають два різновекторні завдання – одне полягає у скороченні затрат праці на одиницю продукції, а друге – у досягненні оптимальних умов зовнішнього середовища для забезпечення необхідних вимог вирощування сільськогосподарських культур. Адже при застосуванні засобів механізації у виробничих процесах – обробітку ґрунту, сівбі, збиранні врожаю – можна ефективніше використовувати ґрунтові та кліматичні умови. До того ж, за допомогою техногенних факторів є можливість оптимізувати абіотичні й біотичні умови зовнішнього середовища.

Основним обмежувальним засобом широкого використання техногенних факторів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є недостатність енергоресурсів і матеріально – технічної бази для їх застосування. Тому важливого значення набуває комплексне використання техногенних і природних факторів.

В окрему важливу групу об’єднуються соціальні фактори інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є недостатність енергоресурсів і матеріально – технічної бази для їх застосування. Тому важливого значення набуває комплексне використання техногенних і природних факторів.

В окрему важливу групу об’єднуються соціальні фактори інтенсифікації аграрного виробництва, що суттєво впливають на виробничі процеси. Це зумовлюється тим, що використання техногенних факторів безпосередньо пов’язане з трудовою діяльністю людей, з рівнем володіння їх технічними засобами, зі ступенем раціональної організації праці, з економічною заінтересованістю працівників сільського господарства у результатах своєї виробничої діяльності.

Отже, в результаті застосування кращих за якістю й ефективніших соціальних факторів діяльності досягається економія робочого часу, підвищення продуктивності праці. У цьому полягає найбільш глибока соціально – економічна сутність інтенсифікації. Соціальні фактори мають дійсний характер, а їх включення у раціональну інтенсифікацію проявляється через вплив на продуктивність праці, на ефективність виробництва.

Природні, техногенні й соціальні фактори інтенсифікації функціонують у комплексі, у взаємозв’язку, що вимагає обґрунтованого підходу до розкриття сутності їх взаємодії при розробленні та реалізації державних програм розвитку агропромислового виробництва. Для розвитку інтенсифікаційних процесів важливою складовою має стати інформаційний фактор, який поки що недостатньо досліджений і має дискусійний характер. Сутність його, на наш погляд, полягає в тому, що на основі наукової та статистико – економічної інформації створюються можливості вибору найефективніших варіантів забезпечення виробничих процесів за умов значної економії матеріально – технічних ресурсів і праці.

Таким чином, викладене вище слугує підставою для наступних висновків:

1.  інтенсифікація аграрного виробництва має багатофакторний характер свого розвитку і тому вимагає комплексного, системного підходу до цього дослідження;

2.  важливим напрямом інтенсифікації аграрного виробництва є застосування безвідходних технологій з метою підвищення рівня використання природних ресурсів з рециркуляцією, тобто з регенеруванням їх багаторазового використання;

3.  в умовах неоднорідності природного середовища доцільне виділення екологічно однотипних територій, що сприятиме диференційованому підходу щодо використання природних ресурсів;

4.  техногенні фактори, які відіграють визначальну роль в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, слід спрямовувати на виконання двох різновекторних завдань – скорочення затрат праці й забезпечення оптимальних умов зовнішнього середовища для виробництва сільськогосподарської продукції;


Информация о работе «Формування витрат виробництва та собівартості продукції»
Раздел: Экономика
Количество знаков с пробелами: 80195
Количество таблиц: 6
Количество изображений: 5

Похожие работы

Скачать
56668
5
4

... собівартість ви пущеної готової продукції). - 90 «Собівартість реалізації» (на виробничу собівартості зданих замовникам робіт, послуг). Розділ 2. Облік собівартості продукції на підприємстві 2.1 Облік витрат виробництва Для обліку витрат виробництва можуть використовуватись рахунки класу 8 "Витрати за елементами" або класу 9 "Витрати діяльності" або класу 8 і 9 одночасно. Рахунки класу ...

Скачать
138512
22
3

... ів приведе до підвищення економічної ефективності переробки, а зменшення собівартості виробництва – до підвищення економічної ефективності виробництва овочів відкритого ґрунту. 2. Аналіз ефективності і облік витрат на виробництво овочів відкритого ґрунту 2.1. Організаційно–економічна характеристика господарства Землі, орендовані виробничим кооперативом “Переможець” у Запорізькій області ...

Скачать
66150
3
0

... та майна підприємства, купувати акцiї та іншi цiннi папери згiдно дiючого законодавства; брати участь у iнвестицiйнiй дiяльностi шляхом входження в інші господарськi товариства чи утворення дочiрнiх підприємств. 3. облік витрат на виробництво і вихід продукції технічних культур Економічна суть витрат виробництва та завдання їх обліку Зважаючи на те, що виробничі витрати є породженням ві ...

Скачать
64075
6
0

... коли виготовляється складна продукція, яка довго коштує з тривалим циклом виробництва. Основною вимовою позамовного методу є точний облік витрат та відокремлення їх по кожному замовленню (роботі) від витрат по інших замовленнях. 4.2 Загальні принципи обчислення собівартості продукції рослинництва Калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його виду діяльності, розміру і форми ...

0 комментариев


Наверх