2.1 Критичні статті
Ті, хто вивчав творчий доробок аль-Малаіки, загалом погодяться з важливістю її ролі в літературній критиці з визначними поглядами і позиціями в різних сферах. Деякі її критичні нариси були перекладені на декілька західних мов. «Соціальне коріння руху вільного вірша» було перекладене на французьку Анваром Абдель-Маліком в 1955. Те ж есе було перекладене на іспанську Педро Маргінесом Монтавісом в 1965. Її стаття «Початок вільного вірша» була перекладена на англійську Елізабет Фернеа в 1977. Ніссім Режван проаналізував і частково переклав її працю «Відхилення європейського культурного впливу: протест іракської поетеси» в 1966 [7].
Серед тем, які розглядала критики, є концепція аль-Малаіки щодо розміру вільного вірша та її наполегливість на дотриманні союзу метричності без порушення просодичних правил. Вона зображує це у своїй роботі про метричні зразки у вільному вірші. Ця концепція є в праці французького орієнталіста Жака Берка «Культурний вислів в арабському суспільстві сьогодні» (1978). Берк показує, що «Проблеми в сучасній поезії» аль-Малаіки здається негнучкою щодо просодичних правил, які вона пропонує. Як Берк, Бадані підкреслює її консервативний підхід, посилаючись на її ставлення до поетів, хто відрізняється з нею в поетичних експериментах. Сальма Жаюсі вирізняє наполегливість авторки на тому, що розмір – це єдиний критерій, що відрізняє віршовану мову від прозової згідно з аль-Малаікою: «Вірш є віршем тільки тоді, коли має розмір, інакше це проза». Жаюсі високо оцінює зацікавленість поетеси у використанні літературної арабської мови, підкреслюючи велику послугу, яку вона зробила арабській літературі, розпізнаючи помилки, яких допускались поети. Жаюсі пояснює ставлення аль-Малаіки до мовного аспекту в двух частинах своєї книги, яка фокусується на лінгвістичній відповідальності поета.
Серед критичних праць аль-Малаіки, які були темами дискусій, є книга про роботу єгипетського поета Алі Махмуда Таха. Вона пише про поширену думку Тахи про «широке різноманіття смаків» дуже компетентно і прозорливо аналізує музику його поезії. Досліджує фактори, що допомагають виробляти ефективну мелодійність поезії Тахи, такі як звуковім прийоми і ритмічні моделі. Вона підкреслює: «Останні збірки Алі Махмуда Тахи зображують очевидний чуттєвий феномен, який відсутній в його першій збірці. Остання була сповнена чуттєвості, високих ідеалів і оспівування чистої краси.» [6] Вона цитувала деякі з віршів Тахи в шостій частині своєї книги і продовжує відкидати думку про повну духовність його поезії. Критик шукала основну причину видимого відхилення в чуттєвих поезіях Тахи, але була не спроможна запропонувати зрозуміле пояснення тому, що бракує інформації про життя, світогляд і думки поета.
Роботу аль-Малаіки «Літературне і культурне вторгнення» (1965) коментували два критика: Ніссім Режван та Еліад Морех. В цій праці вона порівнює культурне і військове вторгнення, розглядає пасивне ставлення арабів, втрату моральної ідеї в арабській літературі, поширення песимістичного духу, недбале ставлення нового покоління до Корану та їхні моральні цінності, переклади із західної літератури як ознаку слабкості арабської мови. Пише про авторів, хто використовує палестинську трагедію, щоб виправдати сум, нігілізм і загальні почуття порожнечі, поширених в арабській літературі. Аль-Малаіка стверджує: «Трагедія 1948 запалила всю арабську батьківщину вогнем боротьби, що веде до великих революцій в Каїрі, Алжирі, Бейруті і Йемені». Зображує аспекти арабської реакції по відношенню до проникнення західного стилю життя та ідеології в арабські автентичні традиції і культурну ідентичність. Ця робота показує, що прихильниками західних змін є арабські мислителі і письменники, на яких вплинув Захід.
Вона концентрує свою увагу на тому, що араби імітують Захід, критикуючи літературний журнал «Аль-Адаб» за публікацію непристойних статей, які виходили з неетичних поглядів на життя. Він опублікував роботи молодих письменників, які надмірно імітують сучасних західних письменників і показують песимізм, атеїзм, декадентство і неспокій. Вона суворо засуджує історію сирійського письменника Закарію Таміра, який, на її думку, спотворив образ арабського міста [17].
вірш іракська поетеса
2.2 Переклади західної поезії та її вплив на творчість Назік аль-Малаіки
Безперечно, західна література була важливим джерелом освіти Аль-Малаіки. Вона залишила сліди в деяких її працях, таких як: явне запозичення образів і символів, посилання на Джона Кітса та інших західних поетів, її переклади поезії Байрона, Томаса Грея, Руперта Брука та інших. Вона запозичила строфу Кітса, посилалась на грецькі міфи і використовувала образ Газавати з «Пісні про Газавату», що належить американському поету 19 століття Генрі Лонгфелу. Критики зазначають, що англійські поети-романтики надихнули до творчості поетесу, особливо, якщо згадати її використання «голуба», як ремінісценцію «Слова» Кітса. Була помічена схожість між віршем Аль-Малаіки «П’ять пісень до болю» і поезією Габріели Містрал.
Розглядаючи десять перекладів «Елегії країни Цвинтаря» Томаса Грея арабською мовою, важається, що саме переклад Аль-Малаіки найдосконаліший. Вона творчо підходить до перекладу, переробивши на новий арабський романтичний вірш, використавши не присутні у вірші епітети « змучений, стомлений, сумний і меланхолічний», вона підкреслила настрій елегії. В її збірці «Коханий ночі» є 190 прикладів таких епітетів, 20 з яких вона використовує в перекладі «Елегії» [6].
0 комментариев