Теоретико-суттєва характеристика та особливості впливу бюджету на соціальну сферу
Аналіз і оцінка нормативної бази, що регулює бюджетні та соціальні відносини
Бюджетні форми та методи забезпечення соціальної стабільності та зростання суспільного добробуту
Характеристика Головного управління Державного казначейства у Луганській області як органу по виконанню бюджету
Аналіз основних соціальних показників, що характеризують добробут населення у Луганській області
Аналіз і динаміка бюджетних видатків на охорону здоров’я та освіту
Розробка моделі і пошук оптимальних нормативів фінансування сфери охорони здоров’я регіону
Аналіз ефективності використання «АС-Казна» при проведенні видаткових операцій органами Державного казначейства
Концептуальні підходи до організації фінансування соціальної сфери
Удосконалення сучасної системи соціальних видатків на охорону здоров’я
Напрямки раціонального фінансового забезпе6чення освіти
Оцінка науково-практичної та соціальної ефективності втілення рекомендацій і пропозицій
Навигация
Теоретико-суттєва характеристика та особливості впливу бюджету на соціальну сферу
Взаємозв'язок бюджету й розвитку соціальної сфери регіону
236988
знаков
9
таблиц
10
изображений
1.1 Теоретико-суттєва характеристика та особливості впливу бюджету на соціальну сферу
На сучасному етапі розвитку економіки в Україні спостерігається зростання ролі держави в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту, насамперед, через бюджетну систему. Розвиток країни об’єктивно вимагає все більшого залучення фінансових ресурсів як для задоволення суспільних потреб, так і для розвитку всіх галузей національної економіки.
Головною ланкою фінансових ресурсів країни є бюджет, який використовується державою як один з основних інструментів регулювання соціально-економічних процесів.
Державний бюджет є основним провідником державної фінансової політики, фінансовою базою держави для здійснення її функцій, забезпечує розвиток не тільки пріоритетних галузей національної економіки, але й соціокультурні заходи, обороноздатність країни, утримання органів державної влади та управління тощо. Таким чином, державний бюджет є знаряддям розвитку економіки, соціальної сфери, культури, підвищення матеріального статку суспільства.
Державний бюджет впливає на суспільство через доходи і видатки, тобто ефективність бюджету слід досліджувати як при справлянні податків, зборів та обов’язкових платежів, так і при використанні бюджетних коштів [66]. Так, розглядаючи вплив бюджету на соціальну сферу необхідно зауважити, що установи соціальної сфери перебувають на бюджетному фінансуванні, тобто держава змушена взяти на себе витрати цих установ і фінансування їх із державного й місцевих бюджетів, що дає можливість безоплатно надавати свої послуги суспільству (населенню), хоча й у мінімально необхідному розмірі.
Бюджетне фінансування – надання юридичним особам із бюджетів різних рівнів фінансових ресурсів у вигляді безповоротних і безоплатних коштів на розвиток економік, соціальної сфери, державне управління, оборону тощо. Бюджетне фінансування здійснюється на основі певних принципів: плановості, цільового спрямування коштів, безповоротності, безоплатності, ефективності використання коштів, справедливості і неупередженості, публічності та прозорості, контрольованості витрачання бюджетних коштів [31].
У нових умовах господарювання здійснюється поєднання бюджетного фінансування установ, організацій з розвитком платних послуг і виконанням робіт за договорами з підприємствами і організаціями на платній основі. При цьому неприпустима проста заміна безплатних послуг платними: необхідне їх раціональне, розумне поєднання. У самій системі бюджетного фінансування – відбулася відмова від фінансування витрат, виходячи із фактичних значень показників, тобто залежно від досягнутого рівня, і перехід на нормативний метод покриття витрат. Особливого значення набувають нормативи, що характеризують вимоги, які висуваються суспільством до ефективності використання бюджетних ресурсів. Вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання бюджетних ресурсів, тобто суспільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту. У цьому контексті нормативний метод спроможний відносно об'єктивно оцінити потреби соціальних галузей, установ у ресурсах і створити умови для їх ефективного та ощадливого використання. Саме нормативи мають свідчити про бажаний рівень споживання суспільних благ.
Перехід від глибокої економічної кризи до етапу розвитку, що характеризується високими темпами економічного зростання, відкриває нові можливості і водночас формує нові завдання у бюджетній політиці, оскільки вплив держави на соціально-економічні процеси здійснюється переважно через бюджетні важелі: субвенції, дотації, пряме фінансування, а отже шляхом бюджетних видатків.
Державні видатки як економічна категорія – це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів держав з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку. У функціональній структурі видатки на суспільні та соціальні послуги розміщені у другій групі за такими статтями:
а) освіта;
б) охорона здоров'я;
в) соціальний захист і соціальне забезпечення;
г) житлово-комунальне господарство;
ґ) культура та мистецтво;
д) засоби масової інформації;
е) фізична культура і спорт [24].
В умовах демократії соціальне забезпечення є найбільш пріоритетною функцією держави. Громадяни мають високий рівень потреби в соціальному забезпеченні, і тому існує великий попит на цей вид суспільних благ. Соціальне забезпечення надається державою, а не ринком. Про виняткову роль соціальної функції держави і бюджету свідчить й найбільша питома вага видатків на соціальні потреби в демократичних розвинутих країнах. Фінансове забезпечення (видатки) слід назвати одним з дійових чинників розвитку соціальної сфери. Ідеться про фінансові ресурси, що виділяються на здійснення окремих завдань і формуються за рахунок бюджетів усіх рівнів, а також позабюджетних соціальних фондів, благодійних внесків роботодавців.
На початку III тисячоліття соціальна сфера з фактора стабілізації суспільства поступово перетворюється на основний чинник економічного розвитку. Вона дуже важлива не лише для населення країни як запорука добробуту й благополуччя, але й як ефективний важіль економічного піднесення держави. Не дарма народна мудрість говорить: «країна без соціальної сфери – що дерево без коріння». На превеликий жаль, коріння цього дерева в Україні засихає. Як наслідок – погіршення стану в соціальній сфері, яке, з одного боку, є результатом розвитку економіки, а з іншого, – негативно впливає на його результативність [27].
Різке зниження обсягів фінансування соціальної сфери впродовж економічної кризи в поєднанні з руйнацією відносин, характерних для адміністративно-командної економіки, спричинилися – крім всього іншого – до того, що навіть істотне збільшення обсягів фінансування не віддзеркалюється на якості та доступності послуг. Яскравим прикладом є ситуація в охороні здоров’я, де дворазове збільшення бюджетних надходжень порівняно з 2000 роком не зумовило вкрай необхідних позитивних зрушень.
Механічне збільшення абсолютних сум і питомої ваги бюджетних витрат на фінансування соціальних галузей не гарантує зростання соціальної спрямованості бюджетної політики. Остання визначається не стільки сумами, які спрямовуються на розвиток соціальної сфери, скільки доступністю її послуг для всіх верств населення та забезпеченістю належної якості цих послуг.
Бюджетні витрати на соціальний захист мають не просто зростати, а спрямовуватись таким чином, щоб і рівень, і глибина бідності зменшувались. Тобто, в умовах абсолютного зростання видатків державного бюджету на фінансування соціально-культурної сфери важливо забезпечити їх ефективне використання відповідно до принципу – мінімальний обсяг коштів і максимальний результат їх використання, з додержанням інших принципів, притаманних бюджетному фінансуванню, – безоплатності, безповоротності, справедливості.
Збільшення бюджетних витрат на фінансування системи охорони здоров'я має призводити до зниження захворюваності, інвалідності та смертності, до зростання середньої очікуваної тривалості життя населення. Оскільки медична допомога не в змозі повністю компенсувати недоліки способу життя населення та забруднення навколишнього середовища, орієнтиром мають бути захворювання і смертність від тих причин, на які система охорони здоров'я може здійснювати достатньо потужний вплив.
Завданнями бюджетного фінансування освіти є забезпечення рівного доступу всіх дітей – незалежно від місця проживання та матеріального становища – до якісної освіти, що стане передумовою їх майбутньої конкурентоспроможності на ринку праці, доступу до гідної праці. Йдеться не тільки про середню освіту, хоча її розвиток слід визнати першочерговим пріоритетом, а й про вищу та післядипломну, оскільки освітній потенціал населення та якість підготовки робочої сили є визначальними факторами конкурентоспроможності країни в умовах глобалізації.
Заклади культури, які сьогодні сконцентровані переважно в обласних центрах та великих містах, мають стати доступними для різних верств суспільства і здійснювати належний вплив на забезпечення людського розвитку, на формування високої духовності і культури суспільства.
Стрижнем забезпечення соціальної спрямованості бюджетної політики, становлення соціальної держави та сталого людського розвитку є комплексна реформа соціальної сфери, яка передбачатиме взаємопов'язані зміни управління соціально-культурними галузями з істотним збільшенням обсягів фінансування та перенесенням акцентів політики доходів з підтримки непрацездатних верств суспільства на забезпечення високої заробітної плати працюючого населення.
Як відомо, Україна, відповідно до Конституції в 1996 році, проголосила себе соціальною державою, тобто такою, в якій створюються умови для досягнення високого матеріального добробуту громадян, запровадження дійової системи соціального захисту всіх без винятку членів суспільства, для вільного та всебічного розвитку, а також максимально можливі шанси для самореалізації, зберігаючи тим самим стабільність у суспільстві [63]. Таким чином, побудова соціальної держави пов’язана з переходом до нового етапу розвитку продуктивних сил: від індустріальної стадії, де домінує механізоване виробництво, до постіндустріальної, коли превалюватиме соціальна сфера, а економічна ефективність визначатиметься, у першу чергу, використанням висококваліфікованих кадрів, нових знань, технологій і методів управління. За цих умов на передній план висувається людина, її інтелектуальний, освітній потенціал, формування якого значною мірою залежить від величини доходів, у структурі яких основну частку становить заробітна плата, а також здоров’я людини, без якого не можлива ефективна праця.
Підвищення освітнього і професійного рівня населення, зокрема працездатного віку, розв’язання такої гострої соціальної проблеми, як зміцнення здоров’я населення, яке у соціальній державі відноситься до найважливіших цінностей сприятиме не лише реалізації такої функції соціальної держави, як формування та розвиток соціально орієнтованої економіки, а й підвищенню продуктивності праці та ефективності економіки, конкурентоспроможності її продукції.
У зв’язку з тим, що основним джерелом фінансування соціальної сфери в Україні є бюджет держави, в цій області нагромадились серйозні проблеми, які потребують розв’язання як в теоретичному, так і практичному плані. Це передусім низька вартість робочої сили, зокрема низькі заробітні плати в бюджетних галузях, масштабна бідність, загальне скорочення рівня життя, недотримання більшості соціальних стандартів, надмірна регіональна диференціація всіх основних параметрів рівня життя населення. Бідність стала однією з ознак економіки країни, незважаючи на те, що невід’ємним правом людини є достатній життєвий рівень, який забезпечує свободу від бідності. Доступ до тих або інших соціальних послуг (освіти, культури, охорони здоров’я тощо) визначається передусім місцем проживання. Потребує перегляду процес планування видатків на фінансування соціальних послуг, їхнє упорядкування, визначення обсягу видатків бюджетів на основі мінімальних державних соціальних стандартів послуг. Виникли суперечності у фінансуванні делегованих державою повноважень органам місцевого самоврядування у сфері надання соціальних гарантій населенню. Потребує вдосконалення система соціальних пільг, які надаються різним категоріям населення відповідно до чинного законодавства. Виникають також проблеми оцінки ефективності та результативності фінансування окремих соціальних програм [27].
Існуючі нині в соціальній сфері проблеми сформувалися не впродовж останніх років – частково вони успадковані від адміністративно-командної економіки, частково є результатом довготривалої системної економічної кризи, частково виникли в процесі зміни економічних систем.
Поступ нової та незалежної, демократичної держави у ХХІ століття неможливий без осмислення нових явищ та процесів, що відбуваються в суспільному житті. Не останнє місце посідають зміни, які розгортаються в бюджетній системі країни, у відносинах між бюджетами всіх рівнів у рамках постійного прагнення до самостійності місцевих бюджетів, до подальшого розвитку та зміцнення місцевого самоврядування [27].
Досвід розвинутих країн дає зрозуміти, що рівень добробуту населення зростатиме за наявності сильної місцевої влади, яка здатна вирішувати поточні проблеми населення, відстоювати інтереси мешканців окремих територій при здійсненні загальнодержавних програм та заходів. Щоб зміцнити органи місцевого самоврядування, їм передані бюджетні повноваження на вирішення питань щодо надходження й витрачання коштів їхніх бюджетів. Зараз значна частина соціальних видатків лягає на місцеві бюджети. У компетенції місцевих органів влади знаходяться питання утримання та розвитку закладів освіти, охорони здоров’я, культури, забезпечення соціальної підтримки і сприяння зайнятості населення. Тому вагоме значення у бюджетному механізмі забезпечення соціальними послугами населення набувають міжбюджетні відносини [69].
Основні завдання вирішення проблеми соціальної захищеності населення України, а отже, і поступового становлення її як соціальної держави, повинні бути спрямовані на запровадження ринкових, найбільш ефективних форм забезпечення умов для вільної діяльності індивідів, здатних створювати матеріальні блага, і достойну їхню винагороду; перетворення системи соціального захисту на один із чинників розвитку продуктивних сил; використання в практиці соціального управління системи не соціальних мінімумів, а соціальних стандартів для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто на побудову соціальної держави.
Таким чином, щоб поліпшити соціальну ситуацію, прискорити побудову соціальної держави в Україні, необхідно:
а) істотно підвищити платоспроможний попит населення;
б) здійснити формування нових механізмів, здатних забезпечити оптимальні пропорції між розвитком матеріального і нематеріального виробництва;
в) надати соціальній сфері, зокрема освіті, охороні здоров’я, статус сфери діяльності пріоритетного розвитку;
г) збільшити інвестиції в основний капітал соціальної сфери. До цього часу вони є не лише низькими, але й мають тенденцію до скорочення. Якщо в 1995 році питома вага інвестицій у соціально-культурну сферу дорівнювала 36% від загального обсягу, то в 2002 році – 22%. Тому не дивно, що й мережа об’єктів цієї сфери має тенденцію до скорочення;
ґ) бюджетне фінансування соціальної сфери зосередити на пріоритетних напрямах, а саме: впровадженні новітніх технологій, поліпшенні якості та ефективності діяльності закладів освіти, охорони здоров’я, науки; впровадження принципів управління якістю послуг;
д) посилити соціальну спрямованість кожної сфери діяльності, сформувавши в них соціальну місію. Усе це сприятиме не лише підвищенню якості життя населення, а й збільшенню кількості робочих місць за рахунок невиробничої зайнятості, поліпшенню використання людських ресурсів, реальному економічному зростанню [63].
Отже, головними завданнями в соціальній сфері є цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав та свобод громадян у всіх їх виявах, формування середнього класу, значне обмеження диференціації населення за доходам, подолання бідності.
Постіндустріальний етап характеризується передусім домінуванням інтелектуальних технологій над промисловими, навіть дуже прогресивними та передовими, людського фактора над сировинним, багаторазовим зростанням вимог до якості робочої сили та духовної складової людського розвитку. Отже, сучасні економічні системи базуються передусім на знаннях. Таким чином, подолання відставання України від багатьох інших держав, забезпечення належної спроможності української економіки ефективно конкурувати з економічними та політичними системами інших країн, самостійно визначати власний шлях розвитку вимагають істотного підвищення статусу соціальної сфери в українському суспільстві. Відповідно, необхідна і докорінна зміна політики її розвитку, включаючи встановлення пріоритетів, розроблення систем управління та фінансування.
У зв’язку з цим розвиток соціальної сфери має відбуватися на основі визначення цілей та досягнення результатів на відміну від існуючої дотепер системи, яка переважно базується лише на забезпеченні певних функцій – освіти, охорони здоров'я, культури, житлово-комунального господарства та соціального захисту. Отже, в сучасному розумінні процес розвитку соціальної сфери – це процес управління змінами її функціонування. Необхідна нова система індикаторів розвитку соціальної сфери, в якій основні акценти мають бути зроблені на якість послуг, що надаються населенню. Галузі соціальної сфери – слідом за економікою – мають перейти з екстенсивного на інтенсивний шлях. Якщо в минулому розвиток соціальної сфери був прерогативою держави, то нині він має стати справою всього суспільства. Це підвищує роль кожної конкретної особистості і громадських організацій та об'єднань в управлінні соціальним розвитком – від фінансування до визначення завдань і контролю. При цьому держава не може усунутись від управління соціальною сферою, від її бюджетної підтримки та визначення стратегії розвитку.
Такі високі вимоги до соціальної сфери, її нова роль потребують адекватних зрушень у державній політиці, глибокого, а подекуди і докорінного, реформування чинних систем управління, зокрема бюджетного фінансування.
Похожие работы
... суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. РОЗДІЛ 3 АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ВИТРАТ ТА ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН РІЗНИХ РІВНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ В УКРАЇНІ 3.1 Джерела фінансування загальнодержавних витрат Згідно Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” [1] встановлено (Стаття ...
... ірності та принципи, що лежать в основі розвитку і розміщення соціальної інфраструктури; систематизовано фактори, що визначають формування, використання і розвиток соціальної інфраструктури на державному і регіональному рівнях в умовах ринкових відносин. Розвиток методології дозволяє на підґрунті накопиченого досвіду визначити ряд зв’язків і наслідків, що з них випливають, та попередити деякі ...
... , підприємницьких структур різних форм власності, що зумовлює становлення місцевих бюджетів як важливого фінансового інструменту регулювання господарського і соціального життя. Важливим при оцінці ролі місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку регіонів є аналіз співвідношення обсягів місцевих бюджетів із загальними витратами зведеного бюджету (таблиця 31.2) Таблиця 31.2 Співвідношення ...
... » [11, с.773]. Отже, завершуючи огляд наукових джерел, видається можливим стверджувати, що, незважаючи на розробку у зазначених працях окремих ас-пектів формування й розвитку соціальної держави, ці проблеми залишаються недостатньо опрацьованими у рамках загальнотеоретичного державознавства і правознавства. А відтак — потребують подальших досліджень. 1.2 Методологічні аспекти дослідження сутності ...
0 комментариев