Вчення про субстанцію (Б. Овіноза, Г. Лейбніц)

Філософія, її проблематика та функції
Загальна характеристика античної філософії Філософія елліністичного періоду Релігійний характер філософської думки Середньовіччя Середньовічна схоластика. Реалізм і номіналізм Витоки і особливості філософії Київської Русі Пантеїстична натурфілософія Ренесансу Вчення про субстанцію (Б. Овіноза, Г. Лейбніц) Проблема людини в філософії Просвітництва (Ж. Ламетрі, Ж. - Ж. Руссо) Проблема відношення Бога і світу, Бога і людини в філософії. представників академії Діалектичний ідеалізм Гегеля Соціально-практична орієнтація марксистської філософії Філософія неопозитивізму і постпозитивізму Проблема людини в екзистенціалізмі Неотомізм - головний напрямок сучасної релігійної філософії. Тейяр де Шарден Філософська концепція І. франка Матерія Суть діалектики і догматизму. Основні принципи діалектики Людина як предмет філософського аналізу Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства Свідомість як пізнавальне і духовно-практичне відношення до дійсності Структура суспільної свідомості Поняття "суспільство" в філософії. Особливості соціальної детермінації Основні чинники суспільного розвитку та їх взаємозв'язок Глобальні проблеми людства і соціальне прогнозування Співвідношення понять "індивід", "індивідуальність", "особистість" Природа та структура пізнавальної діяльності Методи наукового пізнання Цінності і ціннісні орієнтації
252400
знаков
0
таблиц
0
изображений

3. Вчення про субстанцію (Б. Овіноза, Г. Лейбніц).

Основний внесок у вчення про субстанцію в філософії Нового часу зробили нідерландський мислитель Б. Спіноза та німецький філософ Г. Лейбніц.

Б. Спіноза (1632-1677 рр.). свої погляди виклав у таких творах: "Про Бога, людину та її щастя", "Етика". Саме в "Етиці" розвинуті і висвітлені основні його ідеї.

Критикуючи Декарта, Спіноза стверджує, що існує лише одна субстанція. Вона поєднує в собі два атрибути - протяжність і мислення. Ця єдина субстанція і є природою у її цілокупності, або Богом. Субстанція ніким не створюється, вона є причиною самої себе. Таке розуміння субстанції містило як діалектичну ідею взаємодії між конкретними матеріальними утвореннями, так водночас і ідею їх матеріальної єдності. Однак Спіноза відкидав атрибутивність руху; за його думкою, рух не є невід'ємною властивістю матеріального світу, а лише його модусом (вторинною, похідною характеристикою). Це було антидіалектичним моментом у філософії Спінози.

Розуміння субстанції (Бога) у Спінози є передумовою вирішення етичної проблематики. В центрі його уваги перебуває питання свободи. На думку Спінози, в субстанції злиті необхідність і свобода. Ці поняття не протилежні одне одному, а навпаки, вони обумовлюють одне одного. Протилежністю необхідності є не свобода, а свавілля.

Бог (субстанція) вільний, бо все, що він здійснює, випливає із його власної необхідності. В природі, а до неї Спіноза включає і людину, панує детермінізм, тобто необхідність.

Таким чином, весь світовий процес здійснюється з огляду на силу абсолютної необхідності, і людська воля нічого не здатна тут змінити. Спіноза взагалі не виділяє такої людської властивості, як воля: одинична людська душа не є щось самостійне, вона не є субстанцією; дух людини - це не що інше, як модус мислення, а тому Спіноза вважає: "Воля і розум - одне і те ж". Людина може тільки пізнати хід світового процесу, щоб узгодити з ним своє життя і свої бажання. В такому випадку вона стане вільною. Так Спіноза приходить до розуміння свободи як пізнаної необхідності. Тільки неуцтво змушує нас думати, що ми можемо змінити майбутнє; майбутнє відбудеться з такою ж неминучістю, як минуле. Ось чому надія і страх засуджуються Спінозою: вони залежать від погляду на майбутнє як на щось невстановлене і тому виникають через недостаток мудрості.

Необхідно звільнити людей від тиранії страху - вважав Спіноза, - тому що людина вільна ні про що так мало не думає, як про смерть, і її мудрість полягає в роздумах не про смерть, а про життя. Адже все одно, ніщо з того, що людина змогла б зробити, не зробить її безсмертною, і тому марко витрачати час на страх перед тим фактом, що всі ми помремо. Спіноза, подібно до Сократа, і Платона, вважає, що всі неправильні дії пов'язані з пізнавальними помилками: людина, яка правильно розуміє навколишні обставини, діє мудро і буде щасливою. Люди, які живуть, підкоряючись розуму, знайдуть шлях до згоди.

Г. Лейбніц (1646-1716 рр.) - німецький філософ-ідеаліст, математик, фізик, винахідник, історик, юрист, мовознавець. Головний філософський твір - "Монадологія".

Ядро філософської системи Лейбніца складає вчення про "монади", безтілесні "прості субстанції", "істинні атоми природи", "речові елементи". "Монада" в перекладі з грецької означає "єдине" або "одиниця". Лейбніц заперечує вчення Спінози про єдину субстанцію, яке, на його думку, призводить до того, що із світу вилучаються рух, активність. Він стверджує, що субстанцій існує нескінченна кількість.

Монади" не змінюють своєї внутрішньої структури під впливом інших монад. Кожна монада виступає як певний світ, відображаючи в собі весь світовий порядок, і має свою власну визначеність (є носієм певних якостей), якою вона відрізняється від інших. Монади, пише Лейбніц, "не мають вікон", тому вони не діють одна на одну; кожна з них подібна до самостійного, відокремленого Всесвіту. В цьому відношенні кожна із монад Лейбніца подібна до субстанції Спінози:

вона є те, що існує само по собі і не залежить ні від чого іншого, крім Бога, який створив весь світ монад. І водночас будь-яка монада сприймає, переживає в собі весь Космос у всьому його багатстві і багатогранності, хоча не всі монади мають світло розуму, щоб усвідомлювати це.

Монади не мають ніяких просторових або будь-яких фізичних характеристик. Їх, таким чином, не можна пізнати чуттєво. Вони є суто ідеальними, духовними елементами буття. Ми можемо їх пізнати тільки за допомогою розуму. Чуттєві речі, тобто поєднання монад, відрізняються залежно від монад, з яких вони вкладаються.

З основними ідеями монадології зв'язана і теорія пізнання Лейбніца. Всі знання, які доступні людині, Лейбніц ділить на 2 види: "істини розуму" та "істини факту". До перших належать знання, одержані тільки з допомогою понять розуму, без звернення до досвіду: аксіоми. математики, закон тотожності і суперечності. Навпаки, "істини факту" ми здобуваємо емпіричним шляхом; до них належить більша частина наших уявлень про світ. "Істини розуму" завжди мають необхідний і визначальний характер, тоді як "істини факту" - тільки ймовірний.

Одну з найбільш характерних речей філософії Лейбніца складає ідея про велику кількість можливих світів. Світ "можливий", якщо він не суперечить законам логіки. Існує велика кількість можливих світів, кожний з яких Бог споглядав перш, ніж створив дійсний світ. Будучи добрим, Бог вирішив створити кращий із можливих світів, а він вважав, що кращим мусить бути той, в якому добро значно переважає зло. Він міг би створити світ, в якому немає зла, але він не був би настільки - хорошим, як світ, який дійсно існує. Ось чому велике добро логічно пов'язане з деяким злом. Це можна зрозуміти на звичайному - прикладі: ковток холодної води в спекотливий день, коли ви страждаєте від спраги, може дати вам таке велике задоволення, що ви подумаєте що варто було відчути спрагу, хоча вона й нестерпна, тому що без неї не була б такою великою наступна насолода. В нашому світі, хоч і існує зло, але добра все-таки більше, ніж у будь-якому з існуючих світів.


Информация о работе «Філософія, її проблематика та функції»
Раздел: Философия
Количество знаков с пробелами: 252400
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
513900
3
0

... до "внутрішнього життя", що розкривається як "здатність до товариськості, психологічного розуміння чужого душевного життя... здатність до інтроспекції і споглядальної настроєності" (Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. Мюнхен, Львів, 1995, С. 155). Антеїзм, екзистенційність та кордоцентризм - характерні риси, якими визначається специфічність, унікальність української світоглядно-фі ...

Скачать
22026
0
0

... (1904—1990), який доводив, що поведінка людини за­лежить від зовнішнього впливу середовища. Тому зміна типології клієнта безпосередньо обумовлена зміною навколишнього середовища. На процес становлення філософії соціальної роботи неоднозначно вплинув позитивістський сцієнтизм (лат. scientia — наука) — абсолютизація ролі науки. Привнесення наукових методів у систему поглядів соці­альної роботи ...

Скачать
27379
0
0

... теоретичні умогляди. Справа полягає в загальній орієнтації філософської думки на раціоналізацію, вираз в загальних поняттях всіляких форм людського досвіду, ідей, уявлень. Виконуючи цю функцію, філософія в ідеалі як би прагне охопити, узагальнити, осмислити, оцінити не тільки інтелектуальні, духовні, життєво-практичні досягнення людства в цілому, але і його негативний історичний досвід. Введення ...

Скачать
34711
0
0

... ідеальним обактивно реальне буття («річ в собі»). Фіхте та Гегель вважали, що ідеальні не лише простір та час, але й сам об`єкт досвіду. Це припускала формула тотожності буття та мислення. Оскільки буття природи та історії розглядалось як результат поступальних історичних діянь духа (розуму, абсолютного суб`єкта), то й час та простір як частини історичного буття також виглядали історичними, ві ...

0 комментариев


Наверх