Пантеїстична натурфілософія Ренесансу

Філософія, її проблематика та функції
Загальна характеристика античної філософії Філософія елліністичного періоду Релігійний характер філософської думки Середньовіччя Середньовічна схоластика. Реалізм і номіналізм Витоки і особливості філософії Київської Русі Пантеїстична натурфілософія Ренесансу Вчення про субстанцію (Б. Овіноза, Г. Лейбніц) Проблема людини в філософії Просвітництва (Ж. Ламетрі, Ж. - Ж. Руссо) Проблема відношення Бога і світу, Бога і людини в філософії. представників академії Діалектичний ідеалізм Гегеля Соціально-практична орієнтація марксистської філософії Філософія неопозитивізму і постпозитивізму Проблема людини в екзистенціалізмі Неотомізм - головний напрямок сучасної релігійної філософії. Тейяр де Шарден Філософська концепція І. франка Матерія Суть діалектики і догматизму. Основні принципи діалектики Людина як предмет філософського аналізу Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства Свідомість як пізнавальне і духовно-практичне відношення до дійсності Структура суспільної свідомості Поняття "суспільство" в філософії. Особливості соціальної детермінації Основні чинники суспільного розвитку та їх взаємозв'язок Глобальні проблеми людства і соціальне прогнозування Співвідношення понять "індивід", "індивідуальність", "особистість" Природа та структура пізнавальної діяльності Методи наукового пізнання Цінності і ціннісні орієнтації
252400
знаков
0
таблиц
0
изображений

2. Пантеїстична натурфілософія Ренесансу.

Пантеїстична натурфілософії.

Спільними рисами натурфілософських концепцій Відродження були:

В цих системах світ розуміється як жива істота, яка в певній мірі наділена душею (гілозоїзм);

В цих концепціях світ осягається як цілісність, як єдність, співпадання протилежностей.

Людина (мікрокосм) тлумачиться як частина природи (макрокосму) і має ідентичні їй властивості.

Одну із перших натурфілософських концепцій Відродження створив Микола Кузанський (1401-1464 рр.).

В традиційному релігійному тлумаченні Бог розуміється як особа, що знаходиться над світом і, виходячи із своєї волі, довільно створює світ. Кузанський не заперечує того, що Бог є начало світу, але він тлумачить Бога не як позасвітову особу, а як таке начало, яке співпадає з світом. Світ включений в сутність Бога, а Бог - це і є світ в цілому. Світ, отже, ніколи не створюється, він існує завжди, як завжди існує Бог. Це є релігійна форма пантеїзму.

Засновником системи натурфілософського пантеїзму був Дж. Бруно (1548-1600рр).

В основу своєї натурфілософії Бруно покладає поняття єдиного. Єдине - це діалектична єдність всього, співпадіння протилежностей. Єдине - це все.

Позиція Дж. Бруно є типовим пантеїзмом, але на відміну від пантеїзму Кузанського його пантеїзм є натурфілософським, оскільки у Бруно Бог розчиняється у природі (а не навпаки, як це було у Кузанця). Природа, згідно з Бруно, є Бог. Така точка зору принципово суперечила традиційним релігійним канонам про те, що Бог є особа і творець світу. Тому-то церква вважала вчення Бруно єретичним, а сам він заплатив за свої переконання життям.

Завершує епоху Ренесансу творчість титанічної фігури Галілео Галілея (1564-1642), який створив своєрідну філософську систему.

Бог, за його думкою, створив природу, наділив її певним порядком і закономірностями. Однак, після цього він не втручається у природу, яка живе і розвивається самостійно, незалежно від Бога. Ця думка Галіпея започатковує деїстичне розуміння світу. На підставі незалежного від Бога існування природи Галілей обґрунтовує правильність концепції подвійної істини, що давало йому змогу відмежувати науку від релігії. Наука спрямована на пізнання природи, а теологія - Бога; у них різні сфери пізнання, а тому наука відкриває такі істини, котрі не можуть оцінюватися з позицій релігії.

 

Тема: Західноєвропейська філософія Нового часу

 

1. Особливості філософії Нового часу.

Визначальною особливістю Нового часу (ХУІІ-ХУІІІ ст) є буржуазія, який висуває і обґрунтовує нові цінності і засади людського буття у порівнянні з феодалізмом. В центрі нового світогляду була вже не віра, а розум - Основні парадигми Нового часу: "Знання - то сила!" (в основі ставлення людини до світу лежить знання; перевага надається фактичному, позитивному знанню явищ дійсності, що базуються на науці й експерименті); друга парадигма - опануй природою в ім'я користі й успіху самого життя (виробляється на основі впровадження науки в виробництво).

Машинне виробництво, яке поступово витісняє ремесло, потребувало розвитку точних знань про закономірності природи. Внаслідок цього перед суспільством постала проблема розробки методів, шляхів і прийомів вивчення природи. Саме тому проблема методу є однією із центральних в філософії Нового часу.

Приходить експериментальне природознавство, виробляються кількісні критерії для оцінки природних явищ. Важливого значення набувають спостереження, вимірювання, порівняння, аналіз, експерименти і основані на них індуктивні умовисновки. Біля джерел такого розуміння наукової творчості стоїть Ф. Бекон.

Прагнення до систематизації, кількісний ріст і диференціація знання викликають розвиток теоретичного мислення. Тому поряд з розвитком чуттєвого, емпіричного, пізнання світу розвивається і раціональне, математичне мислення. Ці два типи пізнання і формують основні напрямки філософського мислення Нового часу: емпіризм та раціоналізм, найбільш яскравими виразниками яких були відповідно англійський філософ Ф. Бекон і французький філософ Р. Декарт. Емпіризм. (від грец. "емпірія" - досвід) - вважає чуттєвий досвід єдиним істинним джерелом знань. Раціоналізм (від лат. "раціо" - розум) вважає розум, думку вищим ступенем в системі філософських цінностей, основою пізнання та діяння людини. Достовірне знання не може бути виведеним з досвіду. Воно може бути виведене тільки із самого розуму.

2. Проблема методу пізнання (Фр. Бекон, Р. Декарт).

Започатковує вивчення методів осягнення природи англійський філософ Ф. Бекон (1561-1626 рр). Основний твір Бекона: "Новий органон". Головну увагу Бекон приділяє проблематиці науки, знання і пізнання. У світі науки він вбачав основний засіб розв'язання соціальних проблем і суперечностей сучасного йому суспільства. На думку Бекона, узгодженість між наукою і владою має плідно впливати на соціальний розвиток; Наука необхідна для того, щоб від неї користь і успіх мало саме життя.

Вважаючи, що науковий прогрес не встигає задовольняти потреби практики (хоч у той час відбувався швидкий розвиток природничо-наукового пізнання), Бекон обгрунтував необхідність вивчення законів природи новим способом, за допомогою нового понятійного апарату, який адекватно відбиває реальність. "Новий Органон". В цьому творі Бекон подає "нову логіку", розглядаючи її як головний шлях до одержання нових знань і побудови нової науки, як засіб, що забезпечує істинність пізнання.

Основним робочим методом логіки він вважає індукцію. Оскільки Бекон орієнтується на пізнання дійсного, реально існуючого світу, як основне знаряддя пізнання у нього виступають почуття, досвід експеримент і те, що з них випливає. Його основна теза: "Немає нічого в розумі, що перед цим не пройшло б через відчуття". На основі узагальнення чуттєвих даних ми дістаємо достовірне знання. Але досвід дає нам істинне знання тільки тоді, коли свідомість буде звільнена від помилкових суджень ("ідолів", "привидів"). Таких ідолів Бекон виділяє чотири групи: "ідоли роду", "ідоли печери", "ідоли ринку", "ідоли театру". "Ідоли роду" - це помилки, властиві всьому роду людському. Вони зумовлені спільною для всіх людей природою, недосконалістю самого людського розуму. "Ідоли печери" - це спотворення, джерелом яких є індивідуальні особливості розуму індивідів. "Ідоли ринку" - це перешкоди, які виникають внаслідок спілкування між людьми за допомогою слів. Це процес нав'язування індивідам тих чи інших помилкових, але таких, що вже стали звичними, уявлень. "Ідоли театру" - помилки, породжені сліпою вірою людей в авторитети, старовинні традиції, хибні думки.

Усвідомлення природи цих ідеалів допоможе подолати перешкоди на шляху пізнання.

Р. Декорт (1596-1650 рр.) - французький філософ, математик, основоположник аналітичної геометрії, представник класичного раціоналізму.

Основні твори Декарта: "Роздуми про метод", "Начала філософії".

Філософія Декарта являє собою новий цілісний і раціонально обгрунтований образ світу, що відповідав актуальному стану природознавства. Першу і вихідну визначеність будь-якої філософії Декарт вбачав у визначеності свідомості, мислення.

Філософствування як мислення має починатися із самого себе. Вимогу такого початку він виражає аксіомою: "У всьому належить сумніватися". Пошук істини передбачає сумнів. Ми можемо сумніватися в будь-чому, але ми не можемо не вірити, що висновок "Я мислю, отже існую" - істинний і що він тому є першим і найвірнішим із усіх висновків. Таким чином, "мисляче Я" Декарта є самодостатнім і не потребує для свого існування нічого, окрім самого себе.

Мислення та його закономірності - це єдине, що не викликає сумніву, воно є очевидним. Декарт говорив про "вроджені ідеї", про інтелектуальну інтуїцію, про самоочевидні положення, спираючись на які, розум може давати істинні знання, не звертаючись до чуттєвого досвіду. Тільки такі самоочевидні положення можуть бути покладені в основу науки. Із цих загальних положень, які грунтуються на логічних і математичних закономірностях, можна вивести знання про окремі одиничні явища і предмети.

Істинного знання, за Декартом, люди досягають лише за допомогою розуму. Але не досить мати добрий розум, головне - вміти його застосовувати, використовувати істинний спосіб його застосування. Таким методом Декарт вважає раціональну дедукцію і пропонує набір правил, яких слід дотримуватися в процесі побудови суджень при пізнанні істини:

1. Включати в свої міркування тільки те, що "розум бачить ясно і чітко і що не викликає ніяких сумнівів щодо істинності.

2. Ділити кожну складну проблему на більш прості частини для подальшого їх пізнання.

3. Послідовно переходити в пізнанні від простого, відомого і доведеного до складного, невідомого і недослідженого.

4. Не робити ніяких пропусків у логічних ланках досліджень.

1 не треба ставити межу перед людським розумом: немає нічого настільки далекого, чого не можна було б досягнути, і нічого настільки таємничого, чого не можна було б відкрити.

Декарт вірив у всемогутність математики і логіки вважав, що з їхньою допомогою можна відкрити будь-які таємниці природи, тому що вони грунтуються на інтуїції і дедуктивних структурах розуму.

Декарт був прихильником дуалістичної позиції при вирішенні проблеми субстанції (першооснови, сутності всього існуючого). Він стверджує про два начала світу: матеріальне і духовне, які існують паралельно і. незалежно одне від одного. Як пов'язані між собою матерія і мислення, як мислення може дати знання, адекватне буттю - відповісти на ці питання Декарт не зміг.


Информация о работе «Філософія, її проблематика та функції»
Раздел: Философия
Количество знаков с пробелами: 252400
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
513900
3
0

... до "внутрішнього життя", що розкривається як "здатність до товариськості, психологічного розуміння чужого душевного життя... здатність до інтроспекції і споглядальної настроєності" (Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. Мюнхен, Львів, 1995, С. 155). Антеїзм, екзистенційність та кордоцентризм - характерні риси, якими визначається специфічність, унікальність української світоглядно-фі ...

Скачать
22026
0
0

... (1904—1990), який доводив, що поведінка людини за­лежить від зовнішнього впливу середовища. Тому зміна типології клієнта безпосередньо обумовлена зміною навколишнього середовища. На процес становлення філософії соціальної роботи неоднозначно вплинув позитивістський сцієнтизм (лат. scientia — наука) — абсолютизація ролі науки. Привнесення наукових методів у систему поглядів соці­альної роботи ...

Скачать
27379
0
0

... теоретичні умогляди. Справа полягає в загальній орієнтації філософської думки на раціоналізацію, вираз в загальних поняттях всіляких форм людського досвіду, ідей, уявлень. Виконуючи цю функцію, філософія в ідеалі як би прагне охопити, узагальнити, осмислити, оцінити не тільки інтелектуальні, духовні, життєво-практичні досягнення людства в цілому, але і його негативний історичний досвід. Введення ...

Скачать
34711
0
0

... ідеальним обактивно реальне буття («річ в собі»). Фіхте та Гегель вважали, що ідеальні не лише простір та час, але й сам об`єкт досвіду. Це припускала формула тотожності буття та мислення. Оскільки буття природи та історії розглядалось як результат поступальних історичних діянь духа (розуму, абсолютного суб`єкта), то й час та простір як частини історичного буття також виглядали історичними, ві ...

0 комментариев


Наверх