3. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою ви­користовуються у виробничому процесі.

4. Оптимізація структури розміщення оборотного капіта­лу (зменшення частки низько ліквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо). Ви­значення оптимального обсягу та структури запасів є завданням контролінгу матеріальних потоків. При цьому широко викорис­товується так званий АВС-аналіз.

Слід ураховувати, що надмірні запаси зумовлюють не лише зниження ліквідності підприємства, а й додаткові витрати, зо­крема складські чи робочої сили. Окрім того, існує ризик щодо втрати якості чи знецінення певних видів сировини й матеріалів.

5. Продаж окремих низькорентабельних структурних підроз­ділів та об'єктів соціального призначення. За рахунок цієї опера­ції підприємство може отримати інвестиційні ресурси дляя погашення заборгованості або розширення виробництва. Зауважимо, що в разі продажу основних фондів (деталей, агрегатів, демонтованого обладнання) такі операції підляягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 20%. Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» сума перевищення виручки від продажу окремих об'єктів основних фондів над їх балансовою вартістю включається до ва­лових доходів підприємства, а сума перевищення балансової вар­тості над виручкою від такого продажу погашається за рахунок прибутку після оподаткування. Балансова (залишкова) вартість основних фондів — це різниця між їх початковою вартістю та нарахованою сумою зносу.

6. Рефінансування дебіторської заборгованості — це форма реструктуризації активів, що полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. Одним із факторів, які негативно впливають на фінансовий стан підприємств, зокрема на їх платоспроможність, є високий рівень невиправда­ної дебіторської заборгованості Погашення такої заборгованості є важливим резервом відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі. Тому санаційний менеджмент має докласти всіх зусиль, аби використати цей резерв.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованос­ті належать:

1. Факторинг — продаж дебіторської заборгованості на ко­ристь факторингової компанії чи банку, іншими словами — це операція з перевідступлення першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредиторові (фактору) з попере­дньою або наступною компенсацією вартості такого боргу пер­шому кредиторові.

Згідно з договором про виконання розрахункових операцій через факторинг банк може, наприклад, придбати у підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська заборгованість) або за поточними розрахунками. До найважливіших функцій факторингу належать:

·     фінансування та кредитування: підприємства поступаються правом на одержання грошових коштів згідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди факторинговій фірмі);

·     покриття ризику: ризик неповернення креди­торської заборгованості переходить до фактора;

·     управління дебіторською заборгованістю: уся робота зі стягнення заборгованості переходить до компетенції фактора.

Розмір винагороди за факторинговими операціями залежить від ризиковості операції., діючої процентної ставки та строків на­стання платежу і становить, як правило, від 10% до 20% суми бор­гу. Перед укладанням угоди фактор перевіряє кредитоспромож­ність боржника. За відсутності прямих фінансових відносин між боржником та фактором, кредитоспроможність оцінюється з використанням непрямої інформації, а також інформації, наданої кредитними інститутами, які обслуговують боржника.

Згідно з чинним Законодавством кредитор має повідомити бо­ржника про свою поступку вимогою, але не зобов’язаний надавати останньому угоду між початковим кредитором і фактором про поступку вимоги. Проте якщо новий кредитор звертається з прете­нзією та позовом до боржника, він має довести, що саме йому по­чатковий кредитор поступився вимогою. Таким доказом є письмо­ва угода між ним: і початковим кредитором про поступку вимогою.

2. Облік, або дисконтування векселів. Зміст цієї операції полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосамен­том, терміново його оплачує пред’явникові, а платіж отримує лише з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Еко­номічна сутність операції дисконтування така: держатель векселя достроково реалізує його банку, тобто комерційний кредит перетворюється на банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, що її заплатив банк, придбавши вексель, і сумою, ку він отримає за цим векселем у строк платежу, називається дисконтом.

3. Форфейтинг — кредитування зовнішньоекономічних опе­рацій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептував імпортер. Продавцем вимог у разі форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов’язання за контрактом і має намір рефінансувати дебіторську заборгованість, аби зменшити кредитний ризик та підвищити ліквідність (платоспроможність). Форфейтинг здійснюється, к правило, за участю банківської установи і також є одним зі способів перетворення комерційного кредиту в банківський.

Окрім того, до заходів, які мають на меті рефінансувати дебіторську заборгованість, належить і комплекс процедур з приму­сового стягнення заборгованості, зокрема й за позовом до арбіт­ражного суду.

Усі схарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше спричинють зміни в окремих статях активу балансу.

3.2.Зменшення вихідних грошових потоків

Одним із головних напрямків підвищення платоспроможності та відновлення фінансової стійкості підприємств, що перебувають у фі­нансовій кризі, є зменшення вихідних грошових потоків. Вихідні грошові потоки підприємства можна класифікувати таким чином:

1) оплата товарів, робіт, послуг, які становлять собівартість продукції;

2) оплата товарів, робіт, послуг, які не належать до валових витрат;

3) здійснення реальних та фінансових інвестицій;

4) сплата, податків та інших платежів до бюджету;

5) повернення капіталу, який був залучений на фінансовому ринку.

На обсяг останніх двох напрямків витрачання грошових коштів можливості впливу підприємства обмежені. Розмір податкових та інших платежів до бюджету залежить від установленого державою порядку визначення об'єктів оподаткування, ставок та термінів сплати. Обсяг платежів з повернення позик і процентів визначається умовами кредитних договорів і значною мірою залежить від готовності кредиторів до участі в санації підприємства-боржника

Можливості впливу підприємств на обсяги вихідних грошових потоків за першими трьома напрямками є набагато більшими. Зниження собівартості продукції та витрат, джерелом покриття яких є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства головний внутрішній санаційний резерв суб'єктів господарювання, що перебувають у фінансовій кризі.

У короткостроковому періоді санаційні резерви, пов’язані зі зниженням собівартості продукції, набагато легше виявити та мобілізувати, ніж, скажімо, резерви збільшення виручки від реалізації продукції. Заходи щодо зниження вихідних грошових потоків за даним напрямком: безпосередньо впливають на рівень ліквідності та платоспроможності підприємства.

Зниження рівня витрат істотно залежить від рішучості керівництва та персоналу проводити радикальні зміни на підприємстві, спрямовані на ощадляиве використання всіх наявних ресурсів.

Витрати на виробництво продукції у вартісному вираженні формують її собівартість. Щоб систематизувати роботу, спрямовану на пошук резервів зменшення витрат виробництва, останні доцільно згрупувати за головними ознаками

Прямі витрати — це такі, що пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, куповані вироби, напівфабрикати тощо) і можуть бути безпосе­редньо включені до їх собівартості.

До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продук­ції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногоспо­дарські витрати), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (складаються з витрат, що охоплюють кілька елементів), які різняться між собою за функціональною роллю у виробни­чому процесі.

До умовно-змінних належать витрати, розмір яких зростає зі збільшенням обсягу випус­ку продукції і спадає з його зменшенням. Це витрати на сировину та матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у вироб­ництві продукції, та деякі інші.

Умовно-постійні — це витрати, розмір яких істотно не залежить від збільшення чи зменшення випуску продукції. Це витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробни­чою дальністю виробничих підрозділів, а також на забезпечення господарських потреб ви­робництва. (Типове положенн з плануванн обліку і калькулюванн собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України 26.04.1996 р.3 № -473.)

Плани ощадляивого використання ресурсів можуть розробля­тися за окремими видами продукції, окремими видами витрат, а також за місцем їх виникнення.

Резерви економії виробничих витрат виявляються під час планування останніх та аналізу відхилень фактичних результатів від запланованих. У практиці господарювання вітчизняних підпри­ємств плануванню витрат виробництва та аналізу відхилень від такого плану приділяється недостатня увага, хоча у промислове розвинених країнах планування витрат і факторний аналіз відхи­лень фактичних показників від планових розгадаються як осно­вний інструмент зниження витрат.

Перш ніж розробляти план із собівартості продукції на під­приємстві, слід всебічно проаналізувати його виробничо-госпо­дарську діяльність за попередній період. Особлива увага має приділятися аналізу причин виникнення витрат, не зумовлених нормальною організацією виробничого процесу, а саме:

·     перевитрати палива, енергії, сировини та матеріалів;

·     доплати робітникам за відхилення від нормальних умов пра­ці та роботу понад норму;

·     втрати від простоїв (недозавантаженість) машин і агрегатів;

·     аварії;

·     відсутність налагоджених господарських зв’язків із поста­чальниками сировини, матеріалів і т. ін.;

·     порушенн трудової та технологічної дисципліни.

Планова собівартість визначаєтьс двома способами:

1) укрупненими розрахунками зміни базового рівня витрат;

2) кошторисно-нормативними розрахунками розміру необхід­них витрат.

Укрупнені розрахунки зміни базового рівня витрат виконуються на стадії складання річних планів з метою визначити й вивчити динаміку витрат і прибутку, а також ефективність виро­бництва, перевірити узгодженість натуральних і вартісних показ­ників плану. Основний метод укрупненого планування — розра­хунок зміни рівня витрат за факторами — так званий фак­торний аналіз, який може здійснюватися за окремими місцями виникнення витрат та за кожною групою останніх.

Розрізняють основні групи чинників, що впливають на собівартість продукції. Це – зміна:

1) обсягів виробництва;

3) технічного рівн виробництва;

Розглянемо тепер, як саме впливають основні чинники на за­гальний рівень собівартості.

При визначенні впливу фактора зміни обсягів виробництва слід враховувати, що зі зміною обсягів виробництва змінюються постійні витрати на одиницю продукції. Частина витрат може змінюватися протягом року, але не пропорційно до змін обсягів виробництва. Такі ви­трати належать до умовно-змінних.

Зміна технічного рівня виробництва виллється в економії мате­ріальних і трудових ресурсів за такими основними напрямками:

1) упровадження нових та удосконалення існуючих технологій;

2) застосування нових видів сировини і матеріалів та раціоналізація їх використання;

3) зниження трудомісткості одиниці продукції.

Зменшити вихідні грошові потоки та підвищити платоспро­можність підприємства можна й за рахунок зменшення чи заморожування інших витрат, які не належать до собівартості продукції.


Информация о работе «Фінансова санація та стабілізація діяльності підприємства»
Раздел: Финансы
Количество знаков с пробелами: 112444
Количество таблиц: 18
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
177119
10
34

... України з питань митної справи у контексті приєднання до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур забезпечить проведення єдиної державної політики, спрямованої на розвиток зовнішньоекономічної діяльності, розширення зовнішньоторговельних зв'язків та інтеграції української економіки у світову, модернізацію, поліпшить митне адміністрування, а також впровадить в діяльність ...

Скачать
121872
17
5

... (Польща), основним видом діяльності якого є здійснення інвестиційної діяльності на території країн Східної Європи, на придбання контрольного пакету акцій ЗАТ „АТБ Групп”. РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ ПІДПРИЄМСТВА 3.1 Діагностика банкрутства як засіб управління фінансовим станом підприємства Банкрутство та санація підприємств є невід’ємною частиною економічних відносин ...

Скачать
103354
18
4

... і в господарстві склав у 2000 році 415,2 тис. грн, що більше чим у 1998 році на 8,4%, і менше на 0,6 %>, чим у 1999 році. РОЗДІЛ 3 АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ОБМЕЖЕНОСТІ ЗОВНІШНІХ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ   В умовах ринкової економіки підприємство здійснює свою виробничо-фінансову діяльність самостійно, але все-таки на його діяльність у більшому чи меншому ступені впливає ...

Скачать
164084
6
47

... ію не покриває зобов”язання підприємства по кредиторській заборгованості, то для регулювання стійкістю підприємства повинен бути чіткий графік реалізації запасів продукції для покриття кредиторської заборгованості; РОЗДІЛ 3 ОПТИМІЗАЦІЯ ФІНАНСОВОЇ СТРАТЕГІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ “ПРОВАНСЕ” 3.1 Напрямки оптимізації стратегії формування фінансових джерел діяльності ТОВ “Провансе” Як показано в ...

0 комментариев


Наверх