Підручники та посібники в Україні

2.2. Підручники та посібники в Україні.

На початках за підручники для оволодіння грамотою служили Часослов та Псалтир. Надалі українські вчені середньовіччя створюють цілий ряд вітчизняних підручників для шкіл. В 1612 р. Львівське братство видає “Буквар язика словенського” та “часовнички шкільні”. Перший друкований слов’яно-руський “Буквар” видав у Львові (1574) Федоров(Федорович). Герасим Смотрицький, перший ректор Острозької Академії з 1578 р., підготував “Буквар” (1578). Лаврентій Зизаній-Тустановський - український педагог і поет зі Львівщини - у 1596 р. видав друком “Граматику словенську” та буквар “Наука ку читанню”. Автором “Букваря” був Ф.Прокопович. Він же написав “Первоє поученіє отрокам”. Ці книги багато разів перевидавалися, були поширені в ряді східнослов’янських країн.

Досить часто видавалися наукові роботи наших вчених і на міжнародному рівні. Скажімо, “Прогностик” 1483 р. Ю.Котермака-Дрогобича, ще й до сьогодні в оригіналі зберігається в бібліотеках Мюнхена й Кракова. Латиномовний курс теології в 3-х томах Ф.Прокоповича для вищих шкіл побачив світ у Кенігзберзі в 70-тих роках ХVІІІ ст., а в 6-ти томах - у Лейпцігу. В перекладі російською у ХVІІІ ст. його видано в Росії.

Звичайно, якісь знахідки, відкриття в цій галузі зробити важко, але висновком узагальнюючим стан української наукової та освітянської книги є констатація її європейського визнаного рівня.

Поряд з вітчизняними у вжитку були й західноєвропейські освітні книги. У Києво-Могилянській Академії, наприклад, географію вчили з німецького підручника Гібнера.

2.3. Розвиток науки. Видатні наукові діячі.

Розвиток освіти та науки в Україні йшов паралельно, взаємно обумовлюючи один одного. Україна часів козаччини була європейською країною, входила в єдиний культурний простір Європи, в якій поширювалися ідеї гуманізму. Надзвичайно чітко простежуються науково-освітні зв’язки України з університетами Лейпціга, Гейдельберга, Кенізберга, Страсбурга, Кракова ін. Тут вчилися й вдосконалювалися українські спудеї й професори, йшов науковий, інформаційно-книжний обмін, листування тощо. Але зоологія, фізіологія, метеорологія, науки про землю, фізика, географія, астрономія були, як і скрізь у Європі, на початковій стадії розвитку. Більш розвиненою була математика, особливо геометрія. Але оригінальних національних досліджень в галузі точних наук бракувало. З ХVІІІ ст. активно розвивається вітчизняна геодезія.[1].

Тривалий час інформація про визначних українських науковців середньовіччя практично замовчувалася.

Юрій Дрогобич (1450-1495), очевидно, перший з відомих видатних вчених. Доктор філософії, медицини (в титулі королівського), ректор відомого Болонського університету. Автор імовірно першої наукової друкованої книги українського автора “Прогностик...” (1483). Викладав астрономію молодому М.Коперніку в Кракові. Виходив з тези про пізнаваність світу, космосу. Сприяв виходу в світ перших друкованих книг староукраїнською мовою в Кракові : “Тріодь Пісна”, “Тріодь Цвітна”, “Часословець”, “Осьмогласник”.

Павло Русин (1470-1517) - український письменник і вчений. Здобув ступінь бакалавра в Грейсвальдському університеті в Померанії, професор Краківського університету.

Памво Беринда (...-1632) - український лексикограф, педагог, письменник. Створив перший український друкований тлумачний словник “Лексикон славенороський та імен толкування”.

Інокентій Гізель (1600-1683) - професор і ректор Києво-Могилянської Академії. Вперше в середньовіччі сформулював у своїх лекціях тезу про незнищенність матерії випередивши цим Лавуазьє і Ломоносова майже на сторіччя[14].

Стефан Яворський (1658-1722) - професор Києво-Могилянської Академії, філософ, теолог, автор курсу “Філософські змагання...”.

Феофан Прокопович (1681-1736) - професор і ректор Києво-Могилянської Академії. Публіцист, поет, філософ, визнаний авторитет в природничих науках. Автор концепції “просвіченого абсолютизму”, яка ним же впроваджувалася в Петровській Росії. По суті вперше саме Ф.Прокоповичем сфомульована фундаментальна теза про зв’язність часу, простору і матерії, яка лежить в основі сучасної теорії відносності [15].

Отже, підводячи підсумок під коротким оглядом вітчизняної освіти і науки в Україні доби козаччини, треба виділити такі принципи, характерні риси: По-перше, освітня система України часів козаччини була багатоплановою і багаторівневою, включала початкові, середні школи-колегіуми, спеціальні школи, вищі школи - академії, університети. По-друге, при загальному збереженні європейської орієнтації і відкритості слід підкреслити зміщення акцентів в освіті з грецької домінанти в бік латинського світу, латинської мови як міжнародної, що розкривало нові обшири для України того періоду. По-третє, вітчизняна освітньо-наукова система середньовіччя, увібравши досвід країн Європи, створила унікальний і самобутній відкритий механізм освіти людності всієї країни, забезпечивши практично повну грамотність населення, а також умови для формування і зростання української духівничої, військової, світської, наукової еліти.

1. Класична українська освіта має давні традиції і принципи, які сформувалися з часів Великокняжої України-Руси та розвинулися й набули нових форм за часів Козацької держави - це відкритість до світу, європейська орієнтація, прив’язка до християнських цінностей, ідеї гуманізму, домінанта гуманітарної освіти.

2. В давній Україні була створена унікальна й самобутня вітчизняна освітньо-наукова система, яка увібрала досвід країн Європи, була багатоплановою і багаторівневою, включала початкові, середні школи-колегіуми, спеціальні школи, вищі школи - академії, університети. Вона забезпечила практично повну грамотність населення країни, а також умови для формування і зростання української духівничої, військової, світської, наукової еліти.

3. Вивчення і використання досвіду традиційної української освіти є актуальною задачею в період її сучасної трансформації.

1. Історія української культури. - К.: Либідь, 1994. - 656 с.

2. Бекета Б., Краснодемський В. Музейні експонати розповідають...// Голос України. - № 244, 19.12.98. - С.8.

3. Повість временних літ// Вітчизна. № 3, 1980. - С. 21-91.

4. Український радянський енциклопедичний словник. Т. І- ІІІ. 1986.

5. Радзикевич В. Історія української літератури. - Нью Йорк. - 1987. - 160 с.

6. Білецький В.С.Формування сучасної української еліти// Схід, № 3, 1995. - С.21-25.

7. Жуковський А. Петро Могила. К: Мистецтво. 1997 . - 304 с.

8. Довідник з історії України. Т.ІІ. - К: Генеза. - 1995. - 435 с.

9. Мазур П. Отчі світильники. - Донецьк: Український культурологічний Центр. - 1998. - 104 С.

10. Ісаєвич Я. Юрій Дрогобич. - К: Молодь. - 1972. - 122 с.

11. Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.2. К: Глобус. - 1991. С. 210-211.

12. Огієнко І. Українська культура. К: Абрис. 1990. - С. 169-170.

13. Січинський В. Чужинці про Україну. - Львів: Світ. - С.27.

14. Компан О. Під опікою Кліо // Вітчизна.- № 6, 1981. - С. 171- 178.

15. Прокопович Ф. Філософські твори. І-ІІІ т. - К.: Наукова думка. - 1979.