Застосування фізичних вправ як засіб реабілітації школярів з послабленим здоров’ям в умовах загальноосвітньої школи

3.1 Застосування фізичних вправ як засіб реабілітації школярів з послабленим здоров’ям в умовах загальноосвітньої школи

 

Серед найважливіших відновлювально-профілактичних заходів для учнів з послабленим здоров’ям помітне місце посідають фізичні вправи, тобто різноманітні рухи. Вони виконують важливу біологічну функцію будь-якого живого організму. Як засіб фізичної реабілітації фізичні вправи часто поєднуються з іншими природними факторами – такими як сонце, повітря, вода.

Систематичне, раціональне та цілеспрямоване застосування різноманітних комплексів фізичних вправ позитивно впливає на послаблений організм учня. Вони спричиняють зміну його реактивності у потрібному напрямі, збагачують умовно-рефлекторну діяльність дитини новими властивостями, поліпшують «урівноваження» в навколишньому середовищі, сприяють кращій функціональній адаптації в умовах цього середовища, яке безперервно змінюється.

Фізична культура сприяє вихованню витривалості, спритності, покращує координацію рухів, прискорює процеси відновлення функцій окремих органів, які мають патологічні відхилення від норми.

Спеціальні фізичні вправи повністю себе виправдали під час лікування багатьох захворювань й усунення наслідків травматичних уражень.

Під час реабілітації школярів з послабленим здоров'ям в умовах загальоосвітніх шкіл фізична культура застосовується з урахуванням стану здоров'я, особливостей статі та віку.

За усіх умов фізичні вправи мають виконуватися з дотриманням основних правил, а саме : а) систематичності застосування фізичних вправ протягом усього курсу відновлення ; б) поступового нарощування інтенсивності фізичного навантаження ; в) повторюваності фізичних вправ протягом певного проміжку часу з метою закріплення досягнутих результатів ; г) індивідуалізації фізичних вправ залежно від захворювання та його особливостей.

У загальноосвітніх школах, де створені кабінети та зали фізичної реабілітації, фізичні вправи мають проводитись у вигляді гігієнічної гімнастики, як правило зранку та у вигляді різномантіних комплексів, які призначаються відповідно до фази захворювання.

Слід користуватися двома методами проведення фізичної культури: а) індивідуальним - для більш тяжких хворих ; б) малогруповим – для інших.

Групи слід комплектувати за ознакою однотипності захворювання дітей і здатності їх виконувати вправи однакової інтенсивності та навантаження. Найчастіше застосовуються загальнорозвиваючі та дихальні вправи.

Дихальні вправи призначаються для навчання хворих школярів правильному диханню взагалі і, зокрема, за необхідності безпосереднього впливу на дихальний апарат і органи кровообігу, при захворюваннях органів грудної клітки (емфізема легенів, бронхіальна астма, плеврит, різного роду міокардіодистрофії). Під час правильного дихання грудна клітка рівномірно розширюється на вдиху у трьох напрямках : передньо-задньому - для верхньої половини грудної клітки ; боковому – для її нижньої частини та у вертикальному – за рахунок руху діафрагми у бік черевної порожнини. Дихати слід через ніс, спокійно, глибоко та рівномірно. Тривалість вдиху 2-4 с, видиху – 3-5 с.

Вдих має збігатися з випрямленням корпусу, підняттям або розведенням рук. Його слід виконувати у період найменшої напруги сил під час виконання кожної окремої фізичної вправи.

Видих має відповідати періоду найбільшого зусилля і за часом збігатись із згинанням корпуса, опусканням або зведенням рук.

Дихальні вправи поділяються на такі : а) статичні, які здійснюються грудною клітиною без додаткових рухів корпуса та рук ; б) динамічні, які пов'язані з рухом корпуса та рук ; в) спеціальні, призначені для переважного впливу на окремі ділянки дихального апарату або на фази дихання (однобічні спайки, підсилений видих при емфіземі).

Кожний окремий урок фізичної реабілітації необхідно проводити так, щоб максимум навантаження припадало за часом на середину заняття.

У зв'язку з цим урок фізичної реабілітації розподіялють на три частини : вступну, основну і заключну.

Вступна частина складається з 3-4 вправ, які призначаються для поступової підготовки серцево-судинної, дихальної, нервової систем і всього організму вцілому до найкращого виконання вправ основного розділу. Тривалість цієї частини уроку може коливатись від 3 до 4 хв. Вправи слід проводити спокійно, у тривалому темпі.

Основна частина вміщує 8-12 вправ як загальнорозвивального характеру, так і спрямованих переважно для безпосереднього впливу на вогнище ураження та на побічні ускладнення.

Заключна частина уроку має на меті заспокоїти учня, поступово знижуючи навантаження, відновити нормальний пульс, ритм дихання, тобто привести організм до його початкового стану. Для цього добираються 3-4 вправи на розслаблення м'язів заспокійливого характеру.

Фізична реабілітація з використанням фізичних вправ після хірургічних втручань має починатися якомога раніше для попередження післяопераційних ускладнень і покращення функціональних результатів хірургічного втручання. Фізичні вправи (у комплексі з іншими засобами фізичної реабілітації) широко застосовуються після хірургічних втручань із приводу захворювань опорно-рухового апарату, черевної порожнини, післяопераційних ателектазів , порушення дихальної функції легень, боротьби із спайками та зрощенням, алопластики великих судин, операцій на серці, у процесі лікування опікової хвороби (попередження застійних явищ) ; токсикозу; розвитку контрактур ; рубців, які порушують функцію кінцівок) та хірургічного лікування цих видів травм.

 Під час захворювання органів дихання фізичні вправи є необхідними для покращення дихальної функції (шляхом поглиблення дихання, навчання хворої дитини правильного дихання), зміцнення дихальної мускулатури ; покращення крово і лімфообігу в органах грудної клітки, попередження застійних явищ ; попередження утворення спайок і зрощень при плевритах та після хірургічних втручань на органах грудної клітки ; прискорення розсмоктування випотів, інфільтратів і гематом, розтягування спайок, рубців і зрощень, які порушують функцію органа (після операцій на органах грудної порожнини).

При оцінці функціонального стану школяра із захворюванням дихальної системи слід враховувати, що зовнішнє дихання, кровообіг і тканинне дихання являють собою єдину функціональну систему (респіраторно-кардинальну).

Зовнішнє дихання характеризує два процеси: вентиляцію легень і дифузія кисню та вуглекислоти крізь альвеолярну мембрану. Вентиляційна функція бере участь у підтримці необхідного для організму тиску кисню в альвеолярному повітрі та залежить від розвитку зовнішнього дихання і вміння правильно дихати. Що ж стосується дифузії кисню та вуглекислоти, то ця функція визначається різницею їх порціального тиску в альвеолярному повітрі та кров’ю, яка протікає у легенях ; іншими словами, має значення кількість крові, яка протікає за одиницю часу через легені.

 Під час захворювання серцево-судинної системи фізичні вправи застосовуються для того, щоб спричинити такі фізіологічні новації : полегшення діяльності органів крово- та лімфообігу за рахунок покращення процесів зовнішнього та внутрішнього дихання ; зниження підвищеного тонусу в артеріолах, зміна просвітлення капілярів, полегшення роботи серця, пов’язаної із подоланням опору капілярної сітки кровоносних судин; підвищення працездатності (вправи, тренування) серцевого м’яза до виконання тієї самої роботи з меншими енергетичними затратами.

Правильно побудований руховий режим є цінним профілактичним заходом, який попереджує розвиток атеросклерозу кровоносних судин і гіпертонічних явищ.

Система кровообігу – найважливіша система, яка забезпечує кровопостачання організму, а відповідно й живлення у різних умовах життєдіяльності. У зв'язку з цим захворювання серцево-судинної системи позначається на зниженні функціональної діяльності всього організму. Одночасно обмежується працездатнісь і творчі можливості учнів. Актуальність боротьби з серцево-судинними захворюваннями обумовлена також тим, що незважаючи на процес і розробку фармакологічних та хірургічних методів лікування хвороб серця та судин, ще не спостерігається істотного покращення у цій галузі медицини. Серед захворювань, які призводять до передчасного старіння, інвалідності та смертності, хвороби серцево-судинної системи посідають перше місце.

Фізичні вправи, рекомендовані при наслідках травм опорно-рухової системи, спрямовані на повне відновлення порушеної функції руху.

Відомо, що лікування переломів не закінчується відновленням анатомічної цілісності та правильних анатомічних співвідношень. Низка ускладнень, які супроводжують ушкодження, негативно впливає на загальний стан організму, змінюють активну діяльність кори головного мозку, що призводить до порушення рухових умовних рефлексів. Змінюється функція основних систем організму, порушуються антитоксична, водно-соляна, вуглеводна та ротромбіноутворювальна функції печінки, видільна функція нирок, даючи так званий кістково-травматичний синдром, що в свою чергу позначається на протіканні місцевого процесу, затримуючи відновлення функцій ураженої кінцівки.

Методика використання фізичних вправ насамперед спрямована на здійснення загальнооздоровчих вправ. Загальнозміцнювальні вправи мають бути спрямовані на стимулювання діяльності основних систем організму (кровообіг, дихання, обмінні процеси), підвищення загальної активності хворого учня. Фізичне навантаження має відповідати силам хворого, бути достатньо інтенсивним, а заняття, по можливості, набувати тренувального характеру. У процесі занять треба поступово збільшувати навантаження. Під час виконання вправ необхідно використовувати ті вихідні положення, за яких ушкоджений орган включався б у роботу для поновлення своєї функції. Наприклад, при травмі нижніх кінцівок найбільш вигідним початковим положенням буде положення хворого лежачи (на спині, боку, животі). Загальнофізіологічне навантаження здійснюється тренуванням м'язів корпуса та плечового пояса. При травмі верхніх кінцівок використовується переважно положення стоячи і сидячи. Загальнофізіологічне навантаження досягається шляхом включення у процедуру ходьби, бігу, інтенсивних вправ для нижніх кінцівок.

Фізичні вправи необхідні і при захворюванні системи травлення, яка складає лише частину процесу харчування та є поряд з диханням і виділенням основної вегетативної функції організму. Для здійснення процесу харчування, транспортування поживних речовин з кишечника до тканин, організм користується системами крово- і лімфообігу посилюється під впливом фізичних вправ як у кишечнику, так і в печінці. Звичайно, треба також враховувати, що крім фізичних сил (тиск, дифузія, остос) важливе значення мають ферментативні впливи, які регулюються нервовою системою.

Враховуючи зазначене, можна зробити висновки :

1.  Фізичні вправи як засіб фізичної реабілітації школярів необхідно застосовувати у комплексі із іншими природно-відновлювальними заходами.

2.  Фізича реабілітація школярів має здійснюватись спеціалістами у галузі фізичної реабілітації, підготовку яких почали вищі навчальні заклади України.

3.  Враховуючи статистичні дані про сучасний рівень здоров’я школярів, керівництво загальоосвітніх шкіл має створювати умови для фізичної реабілітації школярів у загальоосвітніх школах.

4.  Фізичну реабілітацію в умовах ЗОШ необхідно здісйнювати в спеціально обладнаних кабінетах чи залах фізичної реабілітації із застосуванням комлексного метрологічного контролю функціональних систем організму хворого учня.

3.2 Виховання у школярів навиків здорового способу життя

Здоров’я учнів залежить не тільки від медицини і його охорони, а також від впливу складного комплексу природних і соціально-екномічних умов життя. Хоча про соціальну обумовленість здоров’я знаходить все більше однодумців як серед вчених, так і серед лікарів-практиків. Соціальні умови обумовлюються суспільним ладом, соціально-економічною і політичною структурою суспільства. Сьогодні в Україні надзвичайно загострились протирічяя між людиною і суспільством. Важкий стан економіки, зниження матеріального достатку, безробіття викликає розпач, стан загальної депресії, що в першу чергу позначається на показниках здоров’я.

Матеріальний стан сім’ї, її психологічний клімат, особливості внутрішьо сімейних відносин, склад сім’ї, харчування впливає на стан здоров’я дітей. Тому так важливо протиставити цим критерім фізичну активність дітей, можливість до збереження здоров’я, навчити здоров’ю. Саме навчити берегти здоров’я здорових важливіше, економічно вигідніше, ніж лікування хворих. На це і спрямована наука валеологія - наука про здоров’я здорових.

Норм і навиків здорового життя ніде не вчать. Єдиним джерелом знаь у цій ділянці є приклад батьків і санітарно-фізична освіта. Першими і найкращими педагогами виховання дітей батьками має бути знання ними особистісних якостей дитини : фізичне і психічне здоров’я, стійкість НС, реакція на різні види подразнень, витривалість, інтереси і можливості. В нових економічних умовах важливо поєднувати елементи педагогіки , яка найкращим чином забезпечує можливість використання народних традицій, звичаїв і обрядів у підготовці батьків до здійсненню ними виховної функції, підвищення педагогічної культури в сім’ї. Сучасна сім’я має стати головною ланкю у вихованні дитини, забезпеченні домашніх умов, матеріальних та педагогічних, для її фізичного, морального і духовного розвитку.

Фізичне виховання дуже важливе і відповідальне завдання. Народна мудрість стверджує, що добрий настрій дитини і її жвавість – показники доброго здоров’я “жвавий як рибка в річці’, “діти хоч голенькі, але жвавенькі’. Фізичне виховання дитини починається з перших днів її життя і спрямоване на застосування фізичних вправ та масажу, чітке дотримання режиму дня, раціональне харчування, правильне використання природних факторів : сонця, повітря та води. Воно сприяє зміцненню здоров’я, загартуванню, кращому фізичному і нервово-психічому розвиткові, забезпечує розвиток дітей. Обмеження рухової активності малюків (гіподинамія) приводить до значного відставання у психічному їх розвиткові. Звичка та потреба до щоденних занять фізичними вправами формується у дитячі роки і зберігається протягом усього життя дитини. Правильний режим дня, раціональне харчування, сприятливі гігієнічні умови оточуючого середовища, систематичні загартовуючі процедури - це той комплекс, що складає основу правильного фізичного виховання, що сприяє росту і розвитку дитячого організму. Якщо фізичне виховання дитини проводиться за режимом, то відповідає її віку, якщо вона спить, їсть, грається, гуляє у точно визначені години – вона росте здоровою, життєрадісною, із стійкою волею і звичаями. Фізичні вправи і прогулянки сприяють травленню, зміцнюють здоров’я і загартовують організм, збільшують стійкість його до шкідливих чинників оточуючого середовища, підвищують опірність організму до різних інфекцій і, в першу чергу, до захворювань верхніх дихальних шляхів. Загартовуючи дитину, сілід керуватись такими методичними вказівками, як систематичність і регулярність у проведенні загартовуючих заходів, поступовість при підсилюванні застосованого подразнення, дозування процедур. Загартовуючи дітей потрібно дуже обережно, обов’язково враховуючи при цьому вікові та індвідуальні особливості організму. Правильне і своєчасне проведення процесів дає можливість легко закріпити в дітей позитивне ставлення до них, розвинуті певні вміння і культурно-гігієнічні навики. Але так само легко можна виробити і закріпити в дітей негативне ставлення до цих процесів.

Особливо важливо навчити учнів регулярно виконувати ранкову гімнастику. Це пожвавлює кровообіг, особливо в м’язовій тканині, активізує роботу серця, функцію дихання, що в свою чергу сприяє насиченню крові киснем, кращому виведенню продуктів обміну з організму. Її можна проводити у формі гри, що має імітаційно-ігровий характер. Повітряні ванни доцільно поєднувати з гімнастичними заняттями, рухливими іграми. Щоденне виконання ранкової гімнастики дисциплінує дитину, виховує в неї волю. Діти, що звикли до щоденної ранкової гімнастики, стають урівноваженими, мають хороший апетит і сон. Тривалість гімнастики для дітей раннього віку 4-5 хв. Вона повинна проводитись за певною схемою. Спочатку даються вправи для рук з одночасним випрямленням всього тіла, потягування, потім- вправи для тулуба, для ніг і всього тіла. Після вправ – самостійна ходьба, після чого – обтирання водою, вмивання.

Вплив ЗРВ на дитину багатогранний : вони сприяють дооформленню організму,готують її до оволодіння складними рухами, розвивають силу, гнучкість, спритність, вміння поєднувати рухи різних частин тіла, формують правильну поставу. Порушення постави, які з’явилися в дитячому віці, можуть в майбутньому привести до стійких деформацій кісткової системи. Цьому сприяє тривале вимушене сидіння на одному місці і особливо якщо стіл і стілець не відповідають зросту і пропорціям тіла дитини. Тому потрібно ругелярно проводити прогулянки на свіжому повітрі, рухливі ігри, фізичні вправи. На формування постави впливає і форма стопи. У теплу погоду дітям слід бігати босоніж – це прекрасний спосіб загартовування, надійний засіб запобігати плоскостопості.

Важливим фактором, який обумовлює активність дітей є зацікавленість їх у вправах, які їм пропонують. Підбір цікавих та доступних для дітей фізичних вправ, застосування імітаційних та ігрових завдань сприяє розвитку інтересу у дитини до вправ, що вивчаються. Малюки із задоволенням стрибають “як зайчики’, йдуть як по “місточку через річку’ та ін.

Фізичні вправи за своєю природою органічно пов’язані з почуттям радості, бадьорості та інших позитивних емоцій на етапі удосконалення основних рухів. Для забезпечення дальшого підвищення функціонаьних можливосте організму дитини, удосконалення її рухових якостей, необхідно змінювати фізичне навантаження, зібльшувати його обсяг та інтенсивність.

Зацікавленість значно підвищує ефективність навчання. Вона служить мотивом, який збуджує дитину до рухових дій, викликає бажання виконати вправу правильно, досягти певного результату. Враховуючи це, потрібно широко використовувати різні засоби видозміни вправ, давати завдання ігрового характеру, схвалення педагого-позитивне підкріплення рухової дії.

Значний інтерес у дітей викликають вправи спортивного характеру. Взимку - катання на санчатах, лижах, ковзанах. Влітку – плавання, катання на велосипеді, ігри. Стимулювати рухову діяльність дітей та плануючи прогулянки з цікавими вправами та іграми, можна підвищити їх оздоровчу цінність та ефективність впливу на фізичний розвиток дітей. Батьки повинні підтримувати інтерес та потяг дітей до занять спортом, в перспективі допомогти їм вибрати спортивну спеціальність.

Дитячий садок, школа повинні забезпечити педагогічне керівництво фізичним вихованням дітей в сім’ї, впливаючи як на дітей, так і на їх батьків. Необхідна постійна роз’яснююча робота з батьками з таких питань : формування правильної постави, загартування дитячого організму, дотримання санітарно-гігієнічних умов в сім’ї, форми занять ФК з дитиною (ранкова гімнастика, рухливі ігри, вправи спортивного характеру та ін.)

Більшість батьків недооцінюють роль фізичної тренованості, не займаються ФК з дітьми, посилають на зайнятість і відсутність умов, забуваючи, що саме в цей період закладається фундамент здоров’я, нормального фізичного розвитку та виховуються основні риси особистості людини. Тільки в тісному зв’язку з моральним, розумовим, естетичним та трудовим вихованням фізичне навантаження буде сприяти формуванню всебічно розвиненої людини.