ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ О.В. ДУХНОВИЧА

1.1 Життєвий шлях та літературна творчість О. Духновича

1.2 Характеристика мовного світогляду О. Духновича

Розділ ІІ Педагогічні погляди О.В. Духновича

2.1 Педагогічні ідеї О. Духновича

2.2 Педагогічна спадщина О.В. Духновича

Висновки

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Додатки

 


ВСТУП

Актуальність дослідження. Спадщина Олександра Духновича не втратила своєї актуальності і сьогодні. Актуальні думки про те, що школа має бути доступною усім дітям і слугувати інтересам народу, навчати рідною мовою. Також вдосконалення навчально-виховної роботи у школі, дотримуватись у закладах дидактичних принципів: наочності, доступності, активності у навчанні, ґрунтовності та міцності знань учнів.

Об’єкт дослідження. Просвітницько-педагогічна діяльність О.В. Духновича.

Предмет дослідження. Застосування педагогічної системи та конкретних положень О.В. Духновича у школах.

Мета дослідження. Теоретично обгрунтувати та дослідити можливість застосування педагогічної системи та конкретних положень В. Духновича у різних навчальних закладах, застосування основних принципів, педагогічних ідей та поглядів.

Гіпотеза дослідження. Дані дослідження можуть бути використані на уроках та на конфереціях, де йдеться мова про О. Духновича.

Відповідно до мети та гіпотези дослідження передбачалося розв′язання таких завдань:

1.  Вивчити педагогічну та періодичну літератури з проблеми дослідження.

2.  Обгрунтувати педагогічні погляди та освітню діяльність О.В. Духновича.

3.  Дослідити використання педагогічних поглядів та принципів О.В. Духновича у школах.

Структура та зміст курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Міститься 41 сторінки.


РОЗДІЛ І. ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ О.В. ДУХНОВИЧА

1.1 Життєвий шлях та літературна творчість О. Духновича

Олександр Духнович не був людиною загальноукраїнського, всеслов'янського чи європейського значення, але для Закарпатської України та Пряшівщини він був персоною номер один. За всю історію не було діяча більшого за нього. Загальною повагою народу він користався ще за життя, а після смерті його ім'я стало культом в позитивному значенні цього слова. Навколо імені О. Духновича об'єднувалися люди різних культурних, громадських, політичних та релігійних орієнтацій: москвофіли та українофіли, консервативісти та демократи, радикали та помірковані народовці, православні та греко-католики. Чим була викликана така загальна повага до цього діяча? Перш за все тим, що вся його діяльність була пов'язана з рідним народом. О. Духнович був вихідцем із зубожілої сім'ї священика в найубогішій області тодішньої Угорщини, де в часи його молодості не було жодної сільської школи, ні одного грамотного селянина й навіть жодної сільської хати з комином. Втративши 13-річним хлопцем батька (а в матері було ще п'ятеро дітей, молодших за нього), О. Духнович на власній шкірі пізнав, що таке голод і злидні. Здобувши теологічну освіту (єдину, яка йому була доступна), О. Духнович поклявся, що буде до кінця життя працювати для цього знедоленого народу і цю клятву з честю виконав.

Найбільш характерною рисою О. Духновича є його працьовитість і жертовність. Працював він зранку до ночі, не знаючи відпочинку, а всі свої заробітки віддавав матері-вдовиці та на громадські справи, головним чином, на заснування шкіл, культурних організацій та періодичних видань. В золотий фонд закарпатоукраїнської літератури (до якої зараховуємо й літературу Пряшівщини), крім віршів та прози О. Духновича, увійшли такі його твори: «Исторія Пряшевской єпархій» (рік написання 1845), «Книжиця читальная для начинающих» (1847, 1850, 1852), «Поздравление Русинов на Новий год» (1850, 1851, 1852), «О народах крайнянских или Карпатороссах под Бескидом в Землинской живущих» (1849), « Краткая исторія Угорских Русинов» (1851), «Краткий землепис для молодих Русинов» (1851), « Загадки и логогрифи» (1852, 1866), «Литургическій катехізис» (1851, 1854), «Хлеб души или набожныя молитви и песни для православних християн» (1851, 1857, 1860, 1864, 1866, 1869, 1877), «Сокращенная граматика письменного русского язика» (1853), «Молитовник для русских дітей»(1854), «Естественно духовние рассуждения» (1855), «Народная педагогія в пользу училищ сельских» (1857) та багато інших. Чимало з них було видано лише після смерті О. Духновича, а деякі й досі залишаються в рукописах. О. Духновичу довелось жити й працювати в дуже складних і важких умовах. Своєю енергією, винахідливістю і талантом він, по суті, зберіг закарпатських русинів від тотальної мадяризації, тобто від національної смерті, а в цьому полягає найбільша його заслуга перед народом. О. Духновича було розпочато виданням ґрунтовної монографії. [1. 98,90].

В 1965 з нагоди століття від дня смерті О. Духновича було влаштовано першу міжнародну наукову конференцію, присвячену життю і творчості будителя. її матеріали були видані окремим збірником, якому передувало видання тез доповідей. На конференції було вирішено опублікувати якомога повніше видання спадщини О. Духновича. Три досі видані томи його Творів є найповажнішим внеском пряшівчан у вшанування пам'яті найбільшої постаті закарпатоукра-їнської культури. Подібна конференція на Пряшівщині була влаштована з нагоди 125-річчя від дня смерті О. Духновича в 1990 році. На Закарпатській Україні глибше вивчення життя і творчості О. Духновича розпочалося лише після проголошення самостійності України науково-теоретичною конференцією «Олександр Духнович і слов'янський світ» (23-24 квітня 1993 року), тези якої було видано окремим збірником під редакцією В. Попа. В тому ж році у видавництві «Карпати» появилося видання вибраних віршів, прози, наукових праць та публіцистики О. Духновича. [15. 23-28].

На відміну від пряшівського видання творів О. Духновича тут його мова пристосована до норм сучасної української мови. Поважним внеском закарпатців у дослідження друкованого доробку будителя є видання бібліографічного покажчика Олени Закривидороги й колективу працівників Ужгородського університету та Закарпатської обласної універсальної бібліотеки «Олександр Духнович - 1803-1865» що охоплює 1803 позиції.

Вершиною доробку закарпатоукраїнських вчених на ниві дослідження просвітницької діяльності О. Духновича була міжнародна наукова конференція, присвячена 200-літтю від дня його народження. Вона проходила в Ужгороді 24 - 26 квітня 2003 року під патронатом ректора Ужгородського національного університету Володимира Сливки та голови Закарпатської облдержадміністрації Івана Різака, який на ній зачитав головну доповідь. Володимира Задорожного, Миколи Зимомрі, Якова Штернберга, Павла Чучки, Федора Науменка, Олекси Мишанича, Юліяна Тамаша, Янка Рамача, Романа Мизя, Миколи Цапа та ряду інших. На Пряшівщині вивчення спадщини О. Духновича було розпочато виданням ґрунтовної монографії.

Ім'я Олександра Духновича стало складовою частиною різних біографічних словників ще в XIX столітті. Після закінчення Другої світової війни деякі країни надзвичайною мірою сприяли книгодрукуванню. Внаслідок того появилося чимало довідників, передусім в країнах Центральної та Східної Європи, які охоплювали різні сфери життя населення. Таким чином в словниках, що вийшли друком в Чехії, Словаччині, Україні чи Угорщині, читачі мали змогу відносно часто зустрітися з ім'ям О. Духновича. На жаль, енциклопедичні словникові видання з інших, ніж наведених держав, помістили ім'я будителя на своїх сторінках, за нашими інформаціями, лише в тому випадку, якщо мали україністичне спрямування (Енциклопедія українознавства, УРЕ). Щоправда, останнім часом на О. Духновича звернули увагу й упорядники російськомовних та англомовних публікацій, які присвячені території, в якій будитель працював.

Олександр Духнович був і залишається однією з найпопулярніших особистостей серед широких верств населення краю взагалі і Верховини зокрема.

Свій слід у минувшині Закарпаття Духнович залишив як літератор, історик, педагог, просвітитель і благодійник. У верховинського селянства його ім'я асоціювалося насамперед з поетом і просвітителем - автором неперевершено формули національного самоствердження:

«Я русин был, есмь і буду...». [10. 34].

Також верховинці неабияк переймалися страдницькою долею Олександра Духновича, про скрутні умови життя і переслідування якого серед старшого покоління й досі живуть перекази.

Згодом, внаслідок конфронтації з читальнями «Просвіти» активних діячів Общества називали духновичівцями, а серед малоосвіченого селянства простіше - от Духновича. 1930 року, за рік діяльності Общества у селі Колочава (округ Волове), на кошти верховинців встановлено пам'ятник Олександрові Духновичу із бронзи. Виконала його закарпатська скульпторка Олена Мондич, котра передала свій твір у Колочаву через Стефана Фенцика (останній був центральною фігурою під час відкриття пам'ятника і його доля до смерті буде пов'язаною з людьми цього села). Ідея спорудження пам'ятника просвітителю належала греко-католицькому священику Стефану Кіралю. Популярність імені Олександра Духновича, збір коштів серед злиденного населення на вшанування його пам'яті, спокушання пробуджених русинів його іменем дозволяє думати, що питання національної ідентичності хвилювали у XX столітті не лише горстку русинської інтелігенції, але й широкі маси селянства навіть в найвіддаленіших закутках.Сьогодні на Закарпатті проводиться низка заходів, приурочених до ювілею будителя: науково-практичні конференції, тематичні уроки, читання творів під час урочистостей. Проте повернення спадщини будителя до народу, задля блага якого він трудився, важко назвати виконаним завданням. Твори Духновича в Україні досі не включені до шкільних програм. З ними можна познайомитися в бібліотеках - але далеко не в кожній на Верховині. Культурно-освітній і церковно-визвольний рух в Україні XIX - першої третини XX ст. владно залучав до себе людей активних, творчо наснажених, національно свідомих, які складають гордість і славу української нації.

Продовжувачем справи О. Духновича на Поділлі був відомий історик Євфимій Сіцінський (1859-1937), голова церковного історико - археологічного товариства, законоучитель, засновник «Просвіти», церковного музею старожитностей, українського університету, приват-доцент богословського факультету, дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка і багатьох інших товариств, член Старої Громади, Кирило-Мефодіївського братства, Ради при Міністрові і сповідань, учасник Археологічних з'їздів, запровадження вивчення у Подільській духовній семінарії української літератури та історії України і Поділля, рідної мови в церковно-парафіяльних школах, Комісії з перекладу Четвероєвангелія українською мовою П. Морачевського, редактор «Подольских епархиальных ведомостей», «Православной Подолии», «Української Церкви», «Трудов Подольского епархиального историко-статистического комитета», «Трудов Подольского церковного историко-археологического общества», «Подолии», неодноразово репресований. Автор понад 250 праць з археології, історії, релігії, мистецтва, архітектури, етнографії, фольклору, досі не перевиданих, відсутні монографічні і дисертаційні дослідження. [3. 16-19].

Із суспільної парадигми слов'янського національного відродження в Центральній Європі перед українською інтелігенцією в Угорщині випливали такі завдання:

1. Піднімати, очолювати і вести ті верстви свого народу, які можуть виступити проти старих феодальних порядків,

2. Дбати про народне, соціальне та політичне усвідомлення селянських мас,

3. Засновувати й будувати економічні, соціальні та культурні заклади, які виконували б прийняту національну програму,

4. Захищати національні права проти урядової мадяризації. Одне з провідних місць серед української інтелігенції зайняв Олександр Духнович. Ми мало знаємо про відносно короткий період його роботи куди він був висланий Пряшівською греко-католицькою єпархією, бо ця його діяльність не вивчена. В суспільно-політичному житті він залишився в тіні Адольфа Добрянського. В культурному житті, що засвідчують його тексти, став він центральною постаттю українського літературного і культурного життя. На посаді списького архідиякона та каноніка єпархії він проводить візитацію парохіяльних шкіл, впорядковує їх, складає підручники для учнів, пише педагогіку для учителів, організує видавниче літературно-культурне товариство, відоме як «Літературноє заведеніє», бере участь у заснуванні та будівництві алумнеї для греко-католицьких студентів Пряшівської католицької гімназії, у якій сам коротко викладав, починає укладати й видавати календарі, літературні альманахи та й сам займається літературою. Пише прозові та поетичні твори, друкує публіцистичні статті. [9. 39-41].

Його літературні тексти являють собою перехід від старої середньовічної та барокової жанрової системи до нової літератури національного відродження - сентименталізму та романтизму. В його одах подана застаріла характеристика особистостей за та виявляється й руйнація цього класичного жанру. З другого боку, в нього народжується жанр сентиментального оповідання та кілька нових романтичних жанрів, як романс, простонародна пісня, що були інспіровані усною народною творчістю. Народну пісню він всуває й у текст своїх оригінальних поезій. Мовний дискурс Олександра Духновича не гомогенний, а гетерогенний. У більшості літературних творів він продовжує стару книжну мовну українську традицію, що йшла від граматики Мелетія Смотрицького і мала місце не лише на землях України, але поширювалася й на півночі в Росії. Паралельно впливають на нього й засади народної мови, мови краю, в якому він народився. Контекст національного відродження вимагав однозначної мовної практики в народному дусі. Його тексти в цьому відношенні відкриті й незавершені. О. Пипін та В. Спасович в «Історії слов'янських літератур» сказали про нього, що він особистість, які народжуються в епоху національного відродження. Ця характеристика при деталізації і поглибленні окремих видів його діяльності залишається в силі й сьогодні. Олександр Духнович у зв'язках з Галичиною (50-60-ті роки XIX ст.) О. Духнович і його творча діяльність були ніби перехідним містком від історії нового часу до новітнього з їх різноманітними суспільними, громадсько-політичними, культурно-освітніми, життєвими процесами та рухами. Зауважимо, що багатогранна діяльність О. Духновича тісно пов'язана з інтелектуальним світом сучасної йому Галичини. Ще і понині у Відділі рукописів Наукової бібліотеки НАН України у Львові зберігається «Фонд О. Духновича», яким послуговуються дослідники його творчої спадщини. Особливо тісними, творчими, побратимськими були стосунки О. Духновича з Яковом Головацьким - одним із засновників «Руської Трійці» та «Русалки Дністрової», просвітителем, письменником, вченим, педагогом, громадським діячем. Саме О. Духновичу належить крилатий вислів - вірш «Бо свої то за горами...», оскільки «Русиньї угорские давнейшее с галицкими слученьї были».

Розвиваючи висновок своїх попередників-земляків про походження Карпатських русинів, О. Духнович аргументовано стверджує, що вони є автохтонами і заселяють територію по обидва боки Карпат. У своїх історичних працях «О народах Крайнянских», «Крайняя история угорских русинов», «Истинная исторія карпатороссов» тощо Будитель послідовно виступав із протестом проти мадяризації руського (українського) населення в Угорщині, закликав до єднання слов'янських народів. Отже, історію Закарпаття О. Духнович розглядає у контекстуальному прояві на тлі історії усієї України-Русі, всього слов'янського світу. Це проходить червоною ниткою майже у всіх історичних працях Будителя. А вся його творча спадщина пройнята глибоким історизмом. [5. 16-19].



Информация о работе «Педагогічні погляди та освітня діяльність О.В. Духновича»
Раздел: Педагогика
Количество знаков с пробелами: 50548
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
27627
0
0

... Історія української школи і педагогіки. Після програми подано плани семінарських занять та перелік тем індивідуальних навчально-дослідних завдань. Вивчення програмного матеріалу хз історії педагогіки відбувається на лекціях і семінарських заняттях, а також у процесі самостійної роботи студентів у позааудиторний час (виконання індивідуальних навчально-дослідних завдань, написання творчих робіт, ...

Скачать
143523
0
0

... ї" була конфіскована, по Галичині й Україні розійшлося лише двісті примірників. „Русалка Дністровая” відіграла важливу роль в історії культурного відродження західноукраїнських земель. Вона підтвердила, що народна пісня, легенда і звичаї є першоджерелом національного самопізнання. Наскрізна ідея альманаху - єдність Наддніпрянської та Наддністрянської України. Оцінюючи ідейний зміст „Русалки Дні ...

Скачать
54940
0
0

... Львів, 29–30 жовт. 2004 р. / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника; Упоряд.: М. Р. Кульчицький, Н. Е. Кунанець.– Львів, 2006.– С. 166–174. Анотація   Яворська У. П. Бібліотечно-бібліографічна діяльність Івана Кревецького.– Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.08 – книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство. Національна біблі ...

Скачать
271327
20
8

... творчих робіт, музеї чи куточки історії школи (села, селища, міста) як результат проведеної роботи з патріотичного виховання. Найефективнішими засобами, що стимулюють процес формування патріотичних почуттів у молодших школярів в умовах позаурочної роботи, виявилися: бесіди про родину (маму, тата, бабусю, дідуся та інших родичів); народні та сюжетно-рольові ігри („Ласкаві слова рідним”, „Як пі ...

0 комментариев


Наверх