Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


2.  Державне регулювання економіки в Японії

В країні сформувалася специфічна модель розвитку, яка одержала назву "планово-ринкової економіки". Вона передбачає державне регулювання економіки на основі взаємодії адміністративного апарату й приватного підприємництва. За допомогою цієї системи розробляються різні методи впливу на господарчі рішення приватних підприємств, пов'язані з інвестиціями, науково-технічною політикою, ціноутворенням і таке інше. Ці методи не підмінюють ринковий механізм, а підтримують, доповнюють і кореґують його функціонування.

Наприкінці 90-х років, коли в Японії позначився спад, уряд проголосив політику дерегулювання, тобто обмеженого втручання держави в діяльність приватного бізнесу й сподівання на регулюючу роль ринку.

Основою державної внутрішньоекономічної політики є планування соціально-економічного розвитку країни. Загальнодержавні плани є індикативними, тобто не обов'язкові для виконання; проте з практики відомо, що і великі корпорації, і середні та навіть дрібні підприємства корелюють свою діяльність з рекомендаціями плану. В розробці державних планів беруть участь урядові заклади, що мають відношення до економіки: міністерство фінансів, міністерство торгівлі й промисловості, управління економічного планування, економічна рада, а також науково-дослідні організації та експерти.

Напрямки й методи внутрішньоекономічної політики держави змінювалися відповідно до конкретної ситуації в країні і проблем, що вставали перед її економікою.

В період 50-60 років уряд активно втручався в розподіл ресурсів між галузями з метою формування певної структури промисловості. Основним методом досягнення мети була система валютних квот на оплату необхідного для фірм імпорту. Було встановлено обмеження на приток іноземного капіталу в Японію. З 70-х років, коли економіка вже зміцніла, був скасований валютно-ліцензійний контроль над імпортом, знято обмеження для притоку капіталу, а також обмеження для експорту японського капіталу за межі країни. В середині 70-х років Японія перейшла від фіксованого до плаваючого курсу єни. Для форсування розвитку пріоритетних галузей — електронного машинобудування й виробництва сучасних засобів зв'язку — були впроваджені державні програми фінансової й організаційної підтримки науково-дослідних робіт, що виконувалися найбільшими фірмами в галузі високих технологій. В середині 80-х років, зважаючи на надмірно велике позитивне сальдо зовнішньої торгівлі, що загострювало відносини Японії з її конкурентами, уряд запровадив пільги для імпортерів, щоб вирівняти торговельний баланс.

Приватизацію, розпочату 1985 р., провадили шляхом перетворення: державних корпорацій у санкціоновані юридичні особи з приватним володінням (санкціоновані компанії); державних компаній в акціонерні з наступним продажем частини акцій приватним власникам (спеціальні компанії); державних або державно-приватних корпорацій у приватні (повна приватизація).

Наприкінці 90-х років, коли темпи розвитку економіки вкрай загальмувалися, стало зрозуміло, що настав час нових реформ. В 1999 р. була здійснена фінансова реформа, яка одержала назву "великого вибуху". Були усунені перепони для доступу на фінансові ринки. Банки, брокерські й страхові компанії набули можливість займатися всіма видами фінансових операцій. Скасовано заборону доступу нефінансових компаній на фінансові ринки. Дозволена торгівля цінними паперами поза фондовими біржами. Втручання держави в оперативну діяльність суб'єктів економіки суттєво знизилося, піднялося значення ринкових важелів регулювання. Це означає дерегуляцію економіки.

Дерегуляція економіки, визволення системи від безнадійних боргів і жорсткий контроль дефіциту державного бюджету — ось головні пріоритети нової економічної політики уряду Японії.

3.  Державне регулювання економіки в Франції

Для Франції характерною рисою є активне державне втручання в економічні процеси. Незважаючи на дві хвилі денаціоналізації, що були здійснені в 70-х та в 90-х роках, в державному секторі залишається ще доволі промислових підприємств і банків. Але тепер механізм їх управління дещо змінився. Державні підприємства сьогодні працюють як звичайні суб'єкти ринкової економіки, за законом ринку. Вони, по суті, перетворилися на змішані акціонерні товариства, в яких державі належить контрольний пакет акцій. Серед приватних акціонерів в державних підприємствах є навіть іноземці. Припинилося безоглядне перекачування коштів з бюджету на підтримку діяльності неефективних державних підприємств. Повністю у власності держави залишилися пошта, зв'язок, національні видавництва, значна кількість лікарень, депозитних кас, енергопостачання, телекомунікації.

У другій половині 80-х років, коли до влади прийшли прибічники ринкової економіки, була здійснена спроба дерегуляції економіки, тобто зменшення втручання держави в економічні процеси й надання суб'єктам економічної діяльності більшої самостійності. Були знижені податки на крупний капітал, вивільнено ціни. У валютній сфері був скасований контроль над валютними операціями, рухом капіталу, зняті обмеження у міжбанківського, біржового й іпотечного ринків. Всі державні підприємства (за винятком природних монополій — пошта, зв'язок і т. п.) були переведені на незалежне від бюджету функціонування й почали діяти в жорстких умовах світового ринку. Розгорнулася програма приватизації державних підприємств, як пріоритетний напрям економічної політики держави. У її процесі головну роль відводили не приватним, а юридичним особам, що дало змогу організувати шляхом переговорів групу стабільних акціонерів - "тверде ядро". Акціонери "твердого ядра", які володіють 15-30% капіталу, забезпечують стабільність управління, тобто реальний контроль над діяльністю підприємства. Інша частина капіталу розділена між індивідуальними акціонерами. Тому основою економічної структури приватизації у Франції є самоконтроль, перехресна участь і розподіл капіталу. На початку 90-х років були деціналізовані "Банк насьональ де Парі", хімічний концерн "Рон-Пуленк", найбільші страхові корпорації.

Уряд намагається стимулювати розвиток економіки через зростання попиту з боку населення, для чого передбачається підвищення доходів, заробітної плати. З 2000 р. розгорнулася програма зниження податків. Держава мала у своєму розпорядженні кошти для запровадження цього заходу. Завдяки успішному економічному розвитку, зменшенню безробіття фіскальні надходження до бюджету суттєво збільшилися. Проте податкове зниження поширилося головним чином на осіб з низькими доходами; подоходний податок знизився тільки для двох найменш забезпечених груп населення. Скорочено податок на житло. Але в цілому рівень податків у Франції й сьогодні залишається найвищим в ЄС.

Соціальна політика завжди була пріоритетною частиною політики уряду Франції, особливо лівого. Витрати на соціальну сферу складають 60% всіх бюджетних витрат, вони значно вищі, ніж в основних суперників Франції, і це в певній мірі негативно впливає на конкурентоспроможність французької економіки. Незважаючи на пріоритетність соціальних цілей, Франція характеризується високим рівнем безробіття, яке досягло нечуваних розмірів у 90-ті роки (12,5% від активного населення). Такий високий рівень є не стільки наслідком неуваги уряду до соціальних проблем, скільки недостатньо ефективною економічною політикою в цілому. Так, антиринкові заходи уряду призводять до скорочення інвестицій в економіку країни і масового вивезення капіталу за її межі.

Аналізуючи внутрішньоекономічну політику Франції, можна дійти висновку, що домінуючою силою в економіці залишається держава, але напрямки політики часто змінюються в залежності від того, який уряд приходить до влади — праві чи ліві. Такі зміни супроводжуються досить болісною перебудовою економічного механізму країни (постійне чергування націоналізації та приватизації, підвищення та зниження податків тощо). Це кожного разу призводить до утворення проблем в економіці Франції.



Информация о работе «Досвід державного регулювання економіки в зарубіжних країнах»
Раздел: Экономика
Количество знаков с пробелами: 21797
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
87453
2
1

... і органи, а за справлянням і перерахуванням податку до бюджету під час ввезення (пересилання) товарів на митну територію України – митні органи. Розділ 2. Особливості справляння податку на додану вартість в зарубіжних країнах   2.1 Особливості справляння ПДВ у Росії Податок на додану вартість (ПДВ) запроваджений у Росії в 1992 р. У визначенні доданої вартості за російським законодавством ...

Скачать
36396
0
0

... устрою та політичного режиму. Методи дослідження: у роботі використовується ряд літературних джерел, окрім тематичних підручників аналізуються статті з періодичних видань. 1. Поняття і види форм державного устрою в зарубіжних країнах Форма державного устрою – це спосіб організації державної влади, який визначається характером взаємовідносин держави як цілого і її складових частин. Форма ...

Скачать
24189
2
0

... і Рахункової палати України (РПУ), зроблено порівняльний аналіз, виявлено спільне та відмінне та запропоновані деякі шляхи покращення діяльності. Одним з ключових спільних аспектів у двох країнах є те, що назви ВОФК обох країн збігаються, і згідно із положеннями Лімської декларації засади і принципи їх функціонування визначені в Конституціях країн та у відповідних законах про ці органи. ...

Скачать
24149
0
0

... ї власності. За своєю правовою природою є аграрними і управлінські відносини, що утворюються в процесі управління ними на засадах самоврядування і демократії.   2.Джерела аграрного права зарубіжних країн Джерела аграрного права — це результат правотворчості державних органів як зовнішній вираз волі народу, закріпленої в уніфікованих і диференційованих нормативно-правових актах, а також ...

0 комментариев


Наверх