Юліуш Словацький в інтерпретації Івана Франка

4 Юліуш Словацький в інтерпретації Івана Франка

Образ вічного революціонера вперше зустрічається у вірші Ю.Словацького “Odpowiedz na psalmy przyszlosci Spiridionowi Prawdzickiemu” (1845). На подібність Франкового “Гімну” до цього твору вказував ще Филипович. Вражають насамперед не тільки спільні образні парадигми, а майже ідентичний ритмічний малюнок обох поезій, однак Дух Франка не постає з тілесних мук потойбічного світу, він живе у народній пам’яті як невмирущий символ вічної людської жаги, оновлення і поступу. Енергія Франкового “Вічного революціонера” могутня і всеперетворююча, у ній відсутнє руйнівне начало притаманне романтичному началу (аналогу) Ю.Словацького.

Франків Дух покликаний до життя часом, бурхливими і динамічними загальноєвропейськими процесами, як провісник неминучих суспільних перемін. Цей романтичний ореол цього образу набуває реалістичної конкретизації і пластики. Зникає таємничість, загадковість перших рядків “Гімну”, натомість чітко вимальовуються такі ідеологічні сфери: дух, наука, думка, воля.

Вічний революціонер –

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю, -

Він живе, він ще не вмер.

Ні попівскькії тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані,

Ні гармати лаштовані,

Ні шпіонське ремесло

В гріб його ще не звело. (Т.І, с.22).

Дух у Ю.Словацького, його “вічний революціонер”, - це якийсь незбагненний апокаліптичний образ виплеканий у романтичній традиції, пов’язаний з тривожною атмосферою боротьби за незалежність Речі Посполитої. Це – гордий виклик польській шляхті, що зневірилась у високій моральності і силі свого народу. Це страшне поєднання двох світів, мороку руїн і Божого світла, сили землі і сили неба, життя і смерті. І, як зазначає Д.Павличко ”дух стражденний, навіть загнаний у могили” і “дух, що тіло рве до бою”, - не вороги, а браття.

Взагалі, Ю.Словацький визнавав революцію, як криваву необхідність і це привело його до революційного ідеалізму і поет не лише допускав, а й обстоював саму ідею революції, насильницького поборення зла. Однак революція у системі поглядів Словацького ніяк не панацея, бо вирішальне значення у гуманізації людства поет відводить усе-таки смиренній християнській любові до ближнього.

Якщо ж І.Франко замолоду ще захоплювався ідеалом “Вічного революціонера” навіяним йому Словацьким, під впливом якого написав власне свій вірш, то в 1903 році збагачений життєвим досвідом, він уже твердо пояснював оцей революціонізм Міцкевича романтичними ілюзіями, що заполонили Європу на початку 30-х рр. ХІХ ст. Це був час, коли люди впивалися великими словами і гучними фразами не дуже дбаючи про їх зміст. Не меншою була і віра в те, що революція – успішний чинник політичного поступу. Віра Міцкевича в близькість і спасенність загальноєвропейської революції була виплодом романтичної доби, що ставила силу чуття і запалу понад силу розуму та досвіду.

Франко згодом попрощався з революційними ідеями своєї молодості, адже зрозумів, що вона руйнівніша і шкідливіша і далеко не така ефективна, як вважають її прихильники.

ВИСНОВКИ

Сьогодні вже доведений і не викликає сумніву той факт, що в минулому Ю.Словацький зробив величезний вплив на ціле покоління польське, причому вплив не завжди позитивний, бо переважно діяв на уяву читача і підносив її. І все ж його поезія має, крім великої літературної вартості, також немале історичне значення. Однак, незважаючи на це, поет аж до появи видання Бігелайзена не діждався критичного видання своїх творів. І навіть це видання є ще далеко не повним.

А втім, ім’я поета пов’язане ще з одним характерним явищем в історії польської літератури. Немов наперекір тій невдалій формі, в якій з’являються на світ видання його творів, він діждався від нас першої грунтовної біографії, написаної в новому дусі, на основі листів його власних і його оточення, спогадів про нього осіб, що його знали.

Що стосується України, то тут він може сподіватися доброї пам’яті про себе. Однак, Україна ще не віддала своєму синові належної шани, синові, який любив її польським серцем і пророкував їй щасливу долю.

ЛІТЕРАТУРА

1.  Григорій Вервес. Юліуш Словацький і Україна. - Київ, 1959 р.

2.  Р.П.Радишевський. – Видавництво “Дніпро”,1985.

3.  Історія польської літератури. – Видавництво “Мазепа”, Москва,1968 р.

4.  С.Й.Левінська. – Видавництво Київського університету, 1973 р.

5.  Ю.Словацький. Срібний міф України. Поезії. Поеми. Драми. – “До джерел” –Львів, Світ, 2005.-304 с.

6.  Глинський І. Подільськими шляхами Ю.Словацького. –Жовтень, 1969, № 10.

7.  Дух Вічного Революціонера (Словацький) – Органіцистичний еволюціонізм (Красінський, Норвід). Нахлік Е. Дом: Шевченко та польські та російські романтики. НАН України. Львів, відділення інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка, Львів, - 2003.

8.  Три поети еміграції. Тарнавський О. – Відоме і невідоме. К., 1999 р.

9.  Кочур, Зеров і Словацький. Всесвіт. – 1989 р., №8.