ЮЛІУШ СЛОВАЦЬКИЙ В ОЦІНЦІ ІВАНА ФРАНКА

 
ПЛАН

ВСТУП

1 Життєвий і творчий шлях Ю.Словацького

2 Юліуш Словацький на Україні

3 Ю.Словацький в українських перекладах і дослідження творчості поета

4 Ю.Словацький в інтерпретації І.Франка

ВИСНОВКИ

БІБЛІОГРАФІЯ


ВСТУП

Іван Франко говорив: “Поляк Юліуш Словацький, як і шотландець Верне, і ірландець Мур, і англічанин Діккенс, і француз Віктор Гюго, і німець Гейне та Ленау, і росіяни Пушкін та Лермонтов, і наш Т.Шевченко та інші належать до історичних постатей ХІХ ст. Вони не можливі в жоднім попереднім віці і характерні власне тим, що виявили в своїм житті масу основних прикмет, кожен своєї нації, а їх поезія була невідлучною частиною їх духовної істоти, виразом їх життя, їх індивідуальним твором в більшій сильнішій мірі, ніж це було можливе коли-небудь давніше.

Ці слова містять у собі обгрунтовану програму вивчення творчості Ю.Словацького, який глибоко виразив дух свого народу і водночас піднявся до розуміння тих універсалій, які єднають людство у боротьбі за поступ, свободу і рівноправність народу.

Пристрасний і цілеспрямований поет Ю.Словацький жив болями своєї епохи, вітав будь-який порив до справедливості та свободи, а тому став речником надій та сподівань свого народу на майбутнє відродження та єдність Польщі, розділеної між трьома європейськими монархічними окупаційними державами – цісарською Австрією, габсбурською Прусією та царською Росією.

Одразу після смерті Ю.Словацького його молодий побратим Норвід в одному із шести відчитів про автора “Балладини” сказав, що “він мав дивну сучасність і може тому, власне, сучасниками не був зрозумілий”, а намагаючись пояснити манеру “перевтілення” писав: “Він рівного собі не мав, жоден: ні Адам, ні Зигмунд, ні Богдан, ані сам Ян Кохановський не єднали так, як Юліуш в одній мірі мови всіх віків, часів, суспільств, типів і станів.

Вже з перших, сповнених глибоких емоцій творів Ю.Словацький став “сіячем скарбів”. Від тоді засів новаторського слова щораз ширитиметься і кожне наступне покоління польських поетів, та не тільки польських, буде звертатися до його спадщини. В цьому творча доля митця подібна хіба що до сучасного йому романтика в музиці Ф.Шопена.

Ю.Словацький, на відміну від свого старшого сучасника – “національного пророка” Польщі А.Міцкевича, за життя був мало відомий широкому загалу. Заслужене місце на польському Парнасі поруч з А.Міцкевичем він утверджував поступово, особливо після смерті, коли вийшло у світ 4-томне видання його творів (1866 р.) і двотомна монографія Малецького, який перший спробував оцінити поетичний талант митця, хоч і не зміг передати читачеві саме тих революційно-демократичних ідей, які домінували у творчому доробку поета.

Метою моєї курсової роботи є дослідити творчість Юліуша Словацького в оцінці Івана Франка.

Завданням курсової роботи є описати життєвий і творчий шлях Ю.Словацького, а також описати перебування Ю.Словацького на Україні і твори, присвячені українській тематиці тематиці.


1 Життєвий та творчий шлях Ю. Словацького

Юліуш Словацький народився 4 вересня 1809 р. в українському мальовничому містечку Кременці на Волині. Кременець – одне з найдавніших міст Київської Русі. Це українське місто і стало колискою майбутнього поета. Саме в сім’ї Евзебіуша Словацького – викладача риторики та поезії місцевого ліцею, відомого літератора народився син, якого назвали Юліушем. Тут же пройшли дитячі роки хлопця, залишивши у його серці незабутнє враження від міста, від кременецьких пейзажів з їх неповторною красою та своєрідністю.

Після смерті батька, мати майбутнього поета, Саломея Словацька, освічена жінка, яка дуже любила музику, одружується вдруге і в 1817 р. переїздить разом із молодим Юліушем до Вільна. На протязі 1819 – 1825 рр. Юліуш успішно навчається у Віленській гімназії. Неспокійний, з вогненною уявою, зосереджений, трохи замкнений, він багато читає і пробує писати вірші, потай мріючи про велику поетичну славу.

Із розповідей Саломеї відомо, що батько був для сина зразком у наполегливому досягненні мети, а також прикладом у заняттях літературою.

Юліуш узявся за перо в той час, коли набирав сили метод романтизму. Ю.Словацький у листі до матері від 30 листопада 1833 р. з належним розумінням оцінював поетів доби Відродження і батькову працю, як пройдений етап: “Книги Кохановського я одержав з такою радістю, як ніби вітав друзів. Зберігати їх буду завжди, бо нотатки батька і твоїх кілька виразів, мамо, освятили їх для мене”.

Виховувався Юліуш разом із зведеними сестрами Олександрою та Герзилією, майже дорослими дочками доктора Бекю від першого шлюбу. На формування світогляду юнака в ці роки позначилося навчання в одному з передових на той час закладів, спілкування з матір’ю і товаришами, що збиралися в її салоні.

На вечори до салону Саломеї приходили відомі і цікаві люди Вільна, серед яких були і брати Снядецькі, а також поети так званої “литовської школи”. До них належали А.Одинець, А.Міцкевич та О.Хоцько. Усі вони жваво обговорювали події політичного і культурного життя, читали власні вірші і переклади, співали пісні. Пізніше в листах Ю.Словацький згадував українську пісню ”Ой не ходи, Грицю”, котру часто слухав у виконанні матері. Тринадцятилітньому Юліушу запам’яталася одна із дискусій, що відбулася між А.Міцкевичем та Я.Снядецьким, який злосливо насміхався над баладами співця Литви. Після цього Юліуш свої симпатії віддав Адаму і його романтичному сприйняттю життя і світу.

Формування світогляду Ю.Словацького відбувалося також в умовах важливих громадсько-політичних подій. Ще в 1796 р. Польща перестала існувати як самостійна держава, будучи поділена між урядами сусідніх країн. Верстви польської суспільності, окрім шляхти та аристократії, сприйняли позбавлення вітчизни національної незалежності як величезну трагедію. Вже в 90-х рр. XVIII ст. розпочалася національно-визвольна боротьба. На кінець 10-х і початок 20-х рр. припадає діяльність таємних студентських політичних товариств у Віленському університеті - так званих філаретів (“друзів наук”); філоматів (“друзів доброчинності”). Вони мали на меті виховувати патріотичні почуття, національну свідомість, поширювати освіту серед молоді. Ледве Ю.Словацький розпочав навчання в університеті, як у Петербурзі спалахнуло повстання декабристів, які були зв’язані з польськими таємними організаціями. Ідеали філоматів і філаретів були близькими до ідей декабристів, вільнолюбні прагнення яких і розправа над якими на Сенатській площі особливо зворушила молодого Словацького, бо знаменувала собою початок організаційної боротьби проти тиранії самодержавства.

Найбільш оригінальним твором з віленсько-кременецького періоду слід вважати “Українську думку”, але про неї будемо говорити дещо пізніше.

Перед від’їздом з Кременця Ю.Словацький написав вірш-експронт “Мати до сина”, в якому йшлось про вірність своїй родині, про синівський обов’язок перед матір’ю. У щоденнику він тоді відзначив: “Так закінчується перший період мого життя. Мені тепер після закінчення університету дев’ятнадцятий рік, однак, видається, що я вже так довго жив... Світ почуттів зник для мене, і кілька останніх років, я жив в іншому світі поезії”.

До цього періоду належить також вихід у світ першої редакції поеми “Шафрани” (1829 р.).

Наступний період у житті і творчості Ю.Словацького значно приземлить поетичний сон, літературні мрії письменника, в його поезії знайде відображення новий світ, відкритий автором під враженням листопадового повстання.

У середині лютого 1829 р. Ю.Словацький приїхав до Варшави. У перші вільні від роботи два місяці перебування у Варшаві він з головою поринув у високий мистецький світ великого європейського міста. Ю.Словацький знайомиться із культурним життям столиці, відвідує театри, входить у літературні кола Варшави.

До того часу для Ю.Словацького позиція в літературі вже була визначена. І хоч прагнув у перші місяці перебування у Варшаві до самотності, проте виявився уважним спостерігачем навколишньої дійсності. І це цілком природно, адже завжди для того, щоб розібратись у чомусь, необхідний час для роздумування.

Настав час великих випробувань для Ю.Словацького – поета і громадянина. На цей час саме романтичне світосприйняття було основою його творчості. Ю.Словацький змальовує нового героя, невдоволеного бунтівника. Складні творчі пошуки виявляються в таких п’яти поемах: “Друга редакція”, “Шафрани”, “Гуго”, “Монах”, “Ян Білецький”, “Араб”, а також у драмах “Міндове” і “Марія Стюарт”. В цей час також розпочинається робота над українською поемою “Змій”.

В цих поемах і драмах самотній романтичний герой виступає проти суспільної неправди, мстить своїм кривдникам, перемагає, але частіше сам стає жертвою свавілля і підступу.

Трагедія “Міндове” вважається важливим здобутком польської романтичної літератури.

В ідейно-тематичному плані твір продовжував антиклерикальні традиції Просвітництва. Ця перша трагедія Юліуша була високо оцінена відомим політичним діячем того часу Нємцевичем, якому молодий автор читав третю дію твору. В листі до матері від 15 вересня 1830 р. Словацький писав: “Прослухавши сцену, в якій Міндовг пориває з хрестоносцями, Нємцевич із захопленням вигукнув: ”Ах, чому ж цієї трагедії грати не можна”. Нємцевич також додав: “Я радий, бо перед смертю бачу, що в Польщі залишився поет, який має великий талант і дотримується громадянського духу”. Ця похвала мала для Словацького велике значення. Міндовг Ю.Словацького – політичний діяч, який мріє про розквіт свого краю, знищення ненависного тевтонського ордену. Він вдається до хитрощів для досягнення мети, але сам заплутався у своїх хитрощах, залишається самотнім і невдовзі гине.

Змальовуючи інтриги Міндовга, Юліуш Словацький не ідеалізує феодальні відносини, а об’єктивно показує політичну боротьбу за владу, характеризує хрестоносців як ворогів литовців. Уособленням загарбників в трагедії є Гейндріх – папський посланець. Під чернечим плащем він прикриває меч – “зброю золоту” – для вбивства людей.

“Ода вольності”, “Гімн”, “Кулик”, написані в дусі висловлювань найпрогресивніших діячів доби, Йоохіма Лелевем, якого за революційну пристрасть і прагнення до перетворення повстання за незалежність у війну за свободу Польщі з вирішенням селянського питання К.Маркс назвав геніальною людиною. Ю.Словацький в “Оді вольності” і в “Гімні” ототожнює інтереси польського народу із завданням всіх інших народів, проникливо передає загальний настрій повстанців, їх готовність жертвувати заради свободи вітчизни.

Свобода, як орел, летить до всіх країн...

Хто бачив вільну батьківщину!

То ж сам він одказав: “Я є життя

Хвороба віку – дух, володар!

Недужий цей!”

У розпалі повстання, можливо навіть за вказівкою національного уряду 8 березня 1831 р. Юліуш Словацький покидає Варшаву і виїжджає за кордон.

Три великі польські поети Міцкевич, Словацький і Красінський стають в цей час провідниками польського національного життя, впроваджуючи політику в поезію. Еміграція створює суспільство в мініатюрі, яке живе своїм духовним і матеріальним життям.

Польській еміграційній поезії закидали надмірний націоналізм. Хоч польська еміграція вибрала для поселення Францію, де народилися революційні ідеї про соціальну свободу, проблеми національного визволення Польщі були там далекі і екзотичні. Ні всесторонність Міцкевича, ні універсальні ідеї Словацького, ні дантеїзм Красінського не знайшли цього співчуття, що його повинна була здобути їхня поетична майстерність.

На початку вересня Юліуш Словацький вирішує залишитися в Парижі на постійне місце проживання, де й поринає у вир літературної діяльності, проте його шлях до визнання в літературних колах емігрантів, як ми уже знаємо, був нелегким.

Влітку до Парижа прибув А.Міцкевич, думка якого про його твори, була дуже важливою. У листі до матері від 3 вересня 1832 р. писав: “Він сказав, що моя поезія – прекрасна, що вона – як будівля чудесної архітектури, як великий костел, але в ньому немає Бога”. Ю.Словацький, пригадуючи рядки вірша Міцкевича “Де Бог не хоче жити, людина жити не сміє, ще не усвідомлював, що то було схвалення лише чудової форми його поезії і критикою її змісту – занепаду духу після трагічних листопадових подій. А.Міцкевич також справедливо зауважив щодо цього ”Усі його вороги, особливо з католицького табору, будуть протягом багатьох років посилатися на оту думку. А буде це і тоді, коли в храмі поезії Словацького Бог уже поселиться – Бог людей прогресивних.

На протязі 1833 – 1835 рр. Ю Словацький живе на березі чудового швейцарського озера. У 1834 р. з’являється драма “Кордіан”. Кордіан, герой драми, типовий представник польських “зайвих людей” новітнього покоління шляхти, що береться вирішувати долю Батьківщини.

В нервового Кордіана, який уже в п’ятнадцять років зненавидів життя і думає про самогубство, пробуджується раптом непереможне бажання подвигу в ім’я Вітчизни. Він виступає організатором змови, метою якої було вбивство царя Миколи І. Герой діє самостійно, не знайшовши підтримки у змовників, але на перешкоді стають внутрішня слабкість та ідейні сумніви.

Так Юліуш Словацький викрив слабкість романтичного індивідуалізму. Кордіан не здійснив подвигу, бо не дозрів ні морально, ні політично. Автор глибоко психологічно вмотивовує поразку героя одинака, який від мрійника з романтичною жертовністю піднявся до діяча, що має певну мету, але не може її реалізувати.

Центральним твором швейцарського періоду є драма “Балладина”, написана в листопаді 1834 р. В одному з листів до матері він писав: “В минулому місяці я написав нову театральну п’єсу під назвою “Балладина”. З усіх творів, які вийшли з-під мого пера, ця трагедія найкраща. Написана вона так, як би її міг сказати сам народ”.

Буржуазне польське літературознавство протягом довгого часу вважало, що в цьому творі поет тікав від дійсності. Хоча насправді вона була глибоко сучасною. Боротьба за королівську владу позбавляє “Балладину” будь-якої людяності. Королівська сваволя призводить до того, що країною, долею людей керують злі деспоти або дурні. Цій боротьбі, пустому мрійництву шляхти, Ю.Словацький протиставляє народ, його думи і мрії.

У насиченій легендарними образами і повір’ями, високопоетичній трагедії-казці, Словацький протиставив до певної міри ідеальне давнє минуле кривавому сучасному. Ю.Словацький, йдучи за шекспірівським ідеалом універсальної поезії, майстерно переплів реальне, фантастичне, трагічне і комічне, в такий спосіб створивши багатий ідейно-образний світ, де розв’язував проблеми влади і насильства, здорової моралі, а в кінці все ж проголосив перемогу добра над злом.

Трирічне перебування Юліуша у Швейцарії було також позначене хвилями особистого щастя. Він закохався у 15-літню Марію Водзінську, яка перебувала в цей час зі своїми батьками в Женеві. Йому здавалось, що вона його кохала і навіть мав намір з нею одружитися. Юліуш пише такі вірші: “Прокляття”, “Хмари”, “Стокротки”, “Останній спогад”, “До Лаури”, “В альбом Марії Водзінської”. Юліуш Словацький не видав жодної збірки віршів, тому його лірика була найменш відомою читачеві.

У 1836 р. Ю.Словацький вирушає у подорож на Схід на запрошення Г.Янушевського – дядька по матері. Центральним твором цього періоду стає поема “Ангеллі”. Юліуш задумав також описати пекло на зразок Данте і за допомогою символічних образів показати становище сучасної йому Польщі. Твір має значні політичні акценти і є подальшим кроком в еволюції Ю.Словацького щодо зображення самітника-борця і віри в перемогу революції. Цей твір протиставляється “Книгам пілігримства” Міцкевича і “Небожественній комедії” Красінського.

Фінал поеми оптимістичний, сповіщає народження нового світу, а також звучить така думка: ”Бог посилає на сиві голови удари грому і не позбавляє корон чола. Хто має душу, нехай встане. Хай живе! Бо настав час для життя людей сильних”.

Також, слід згадати такі твори поета як “Гробниця Агагемнона”, яку Іван Франко вважав “щодо простоти поетичного задуму, сили почуття і багатства думок... одною із найкращих перлин у скарбниці польської поезії”.



Информация о работе «Юліуш Словацький в оцінці Івана Франка»
Раздел: Зарубежная литература
Количество знаков с пробелами: 37815
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
87012
0
0

... ). Таких висловлювань у Франка про Словацького дуже багато, але Франко ніколи не ідеалізував Ю.Словацького. Він говорить про нього як про такого, яким він був насправді, нічого не приховуючи. Досліджуючи польську літературу Іван Франко відносив Словацького до визначних романтиків епохи. Українські і польські митці епохи романтизму хоча розуміли і трактували це явище по-своєму, але всі вони були ...

Скачать
112178
0
0

... ішого розгулу реакції, «на торжищі цинізмів і наруг» він переконувався у правильності своїх поглядів і ідеалів. Цій темі присвячені поеми «Похорон», «Поєдинок». У поемі «Іван Вишенський», появі якої передували наукові роботи Франка про творчість видатного українського полеміста ХVI – XVII ст., зображується трагедія людини, у якій борються патріотичні і релігійні почуття. В ім`я християнської ...

Скачать
134379
0
0

... ” твір, по-справжньому народний, тобто такий, що ніколи не втратить актуальності для національного самоусвідомлення поляків. Навіть спроби деструкції як образу поеми так і самого її автора, Адама Міцкевича, здійснені в минулому столітті („антиброзовника” кампанія Тадеуша Боя-Желенського, романи „Транс Атлантик” Вітольда Гомбровича та „Боденське озеро” Станіслава Дигайа), тільки доводять факт, що „ ...

Скачать
96728
0
0

... і у січні 2005 р. Отже, поляки не тільки найближчі і найдавніші сусіди українців, але й давні жителі українських етнічних земель, насамперед українсько-польського пограниччя. Динаміка українсько-польських відносин за більш як тисячолітню історію сповнена як прикладами тісних зв'язків, співробітництва, взаємодопомоги, так і суперечками, протистояннями, конфліктами і навіть війнами. Всі ці позитивн ...

0 комментариев


Наверх