Якби хто за Казимира і Олександра був володарем чогось, і ніхто інший не пред'являв на те претензій

15. Якби хто за Казимира і Олександра був володарем чогось, і ніхто інший не пред'являв на те претензій

Також постановляємо княжатам, панятам, панам хоруговним і шляхтичам, що якщо хто за короля Казимира безперешкодно тримав маєтки, людей, землі і за короля Олександра ніхто не пред'являв на це обґрунтованих претензій, то, хоча б він і не мав на те листів, повинен безперешкодно тримати це і має повне право третю частку свого майна віддати, продати, подарувати і на свій розсуд отримувати від нього прибуток. Проте продати, обміняти, віддати і записати їх повинен так: особисто з'явившись перед нами, господарем, а за нашої відсутності — перед панами воєводами і маршалками нашими, земським і двірним, і старостами нашими, в якому повіті хто з них буде, і дозвіл повинні у них взяти. А пани воєводи і маршалки, і наші старости, кожен у своєму повіті, мусять дозволяти купівлю і давати їм свій письмовий дозвіл, а писарям своїм не повинні наказувати за письмові дозволи брати більше, а тільки по два гроша з особи, по грошу з десяти діжок землі, по грошу з десяти возів сіна.

За письмовими дозволами панів воєвод і маршалків і наших старост кожен має право куплю свою мати так само, як і за нашим письмовим дозволом.

Що ж стосується нашого господарського пожалування, то воно не може бути продане або віддане перед панами воєводами і маршалками, а тільки перед нами, господарем, з нашої господарської волі.

А якщо хто віддав би іншому або продав навіки більше третьої частки, тоді той, кому віддано або продано, або подаровано, отримати не може, а йому мають бути повернуті гроші, які за це дані. А якщо грошей дано було би більше тієї суми, що коштує третя частка, то той має взяти своїх грошей лише стільки, скільки коштує третина, а залишок грошей втрачає.

16. Дві частки маєтку можна віддати під заставу за гроші, але тільки не продавати навіки

Також ми дозволили третю частку маєтку продавати навіки. Однак, якби виникла необхідність у грошах для нашої земської служби або хоча б хто діставав гроші на свою потребу, тоді він може закласти і ті дві частки, але тільки за ту суму, скільки б коштували ці дві частки. Але ніхто не повинен брати зверх цього і не може зовсім віддалити [частки] від родичів.

А якщо б і ті дві частки захотів кому віддати під заставу, тоді не повинен взяти більше, а тільки те, скільки будуть коштувати дві частки. Якщо ж хтось дасть більше грошей, ніж коштують ці дві частки, тоді родичі не можуть дати більше, а лише стільки, скільки коштують ці дві частки. А що буде дано зверх того, той ті гроші втрачає, які неправильно були дані.

17. Хто би кому що заповітом чи листом відписав і оголосив про це перед господарем і панами радними, то це має залишатися у силі навіки

Постановляємо також і допускаємо згідно з порадою рад наших, що якби хто, перебуваючи у доброму здоров'ї, особисто з'явився перед нашою величністю або перед якимось із наших врядників того повіту, в якому мешкає, і відписав комусь іншому в заповіті або за записом третину свого спадкового маєтку по батьківській або по материнській лінії, а той, кому цей маєток відписано, мав би на те наш дозвіл або дозвіл нашого повітового врядника, тоді такий заповіт або листи повинні мати силу. А якщо хто відписав би без нашого на те дозволу або без дозволу нашого повітового врядника третю частку свого маєтку, а сам був хворим, але мав би достойних свідків, то такий лист повинен мати силу. Однак після смерті того, хто заповідає, того листа для родичів має бути підтверджено у нас, господаря, або у панів радних.

18. Якби кому було дано листа, а він не користувався би цим листом і мовчав десять років

Також постановляємо, що кожен, хто кому щось через лист дав і зробив запис при гідному свідкові або перед врядником, а той, кому записано, мовчав протягом десяти років і не користувався записом, то такі записи по закінченні десятирічної давності не повинні мати ніякої сили. Проте, якби хто протягом строку земської давнини порушив позов, а мовчанням не втратив свого права, тоді він не втрачає його за давністю. Якщо ж запис було зроблено на користь того, хто не досяг повноліття, тоді на такого до

його повноліття дія давності не поширюється, а тільки від повноліття. Повноліття наступає для юнака у вісімнадцять років, а для дівчини — у п'ятнадцять років.

А якби хто знаходився на чужині, то і на нього також давність не поширюється, але з того часу, як він повернувся з чужини до своєї землі, він мусить не пропускати строку земської давності.

19. Якби хто за короля Казимира безперешкодно володів яким-небудь маєтком і за Олександра ніхто не пред'являв на те претензій

Також, якщо хто безперешкодно володів спадковим або яким-небудь іншим маєтком за короля Казимира, а за Олександра на те ніхто не претендував, тоді він має держати його безперешкодно. А якщо хто буде домагатися землі і король йому дасть, той не повинен нічого присвоювати, а тільки взяти те, що йому дане як королівське держання: а якщо хто відібрав би дане господарем, то воно має бути стягнуте. Але якщо хто відібрав би в нього ту землю, а держав би її за Вітовта, Сигізмунда і Казимира, той і тепер має її держати.