Теорії і техніки особистісної психокорекції основаної на теорії екзистенціалізму

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

зі спеціальності “Практична психологія”

на тему “ Теорії і техніки особистісної психокорекції основаної на теорії екзистенціалізму”

 

ПЛАН

 

ВСТУП Екзистенціальна психологія як підґрунтя екзистенціального

напрямку психокорекції

1.   Структура існування

·        “Буття в світі”

·        “Буття за межою світу” ·        Підстава існування

·        Світо-проект

·        Модуси буття-в-світі

2.Основні поняття і положення екзистенціального підходу в особистісній психокорекції

2.1 Техніки, які застосовуються під час психокорекції

2.2 Задачі психолога, що приймає участь у процесі екзистенціальної психокорекції

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТАК №1

ВСТУП

 

« Немає нічого, тільки усередині…

Оскільки усе, що усередині – зовні ».

Ґете

 

Усе бере початок з чогось. Людина концентрує в собі масу усього і навіть не підозрює про це. І обертаючись в круговороті повсякденного життя, у неї саме по собі, з'являються проблеми. Як можна допомогти людині вирішити її проблеми, якщо вона сама не може зрозуміти себе, усвідомити всю багатогранність і різнобарвність палітри своєї сутності.

Ø   Людина є ціле, незвідне до суми його частин;

Ø   Людина існує в контексті власних людських проблем;

Ø   Людина здатна до усвідомлення і здатна діяти раціонально;

Ø   Людина завжди має вибір;

Ø   Поводження людини інтенціонально, тобто має причину, завжди навмисно, людина може приймати усвідомлені рішення.

Саме такі основні посилки висунув Д. Буженталь, один з теоретиків екзистенціального підходу. Що ж такого в цьому екзистенціальному підході? Саме це слово змусило мене звернути увагу на тему сьогоднішньої моєї роботи. Що це? Відкіля? Яка особливість цього підходу? Які основні поняття, положення і проблеми?

Екзистенціальна психологія бере початок у роботах Серена Кьєркегора (1813-1855) датського філософа і теолога. Кьєркегор був украй стурбований міцніючою в нього на очах тенденцією до дегуманізації людини. Він рішуче не погоджувався з тим, що людину можна розглядати як деякий об'єкт тим самим, зводячи її до рівня речей. Разом з тим він був далекий від того, щоб закріплювати за суб'єктивним сприйняттям властивостей єднання, припустимих людині реально. Для нього не існувало чіткої межі між суб'єктом і об'єктом, а так само між внутрішніми і зовнішніми переживаннями людини і тим, хто їх випробує, адже в кожен конкретний момент часу особистість мимоволі ототожнює себе зі своїми переживаннями. Кьєркегор прагнув зрозуміти людей такими, якими вони живуть усередині своєї реальності, тобто думаючими, діючими, що володіють волею істотами. Він підкреслював рівновагу волі і відповідальності.

Ø  Екзистенціалізм ідея про те, що існування (existence) передує сутності (essence).Існування означає явище і становлення, сутність же має на увазі статичну матерію, не здатну самостійно змінюватися. Існування припускає процес, сутність відноситься до кінцевого продукту. Існування зв'язане з ростом і зміною, сутність знаменує собою статистичність і вичерпаність.

Ø  Екзистенціалізм не визнає розриву між суб'єктом і об'єктом «Наполеглива спроба зрозуміти людину, розширивши область її вивчення далі тієї межі, на якій проходить тріщина між суб'єктом і об'єктом » так визначив екзистенціалізм Ролло Мей (1958 р.Р.I I).

Ø  Екзистенціалізм відкидає принцип пояснення явищ, що лежать в основі всього теоретичного знання.

« Людина є не що інше,

як те що вона сама з себе робить »

Ж.- П. Сартр

 

1. ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ, ЯК ПІДГРУНТЯ ЕКЗИСТЕНЦІОНАЛЬНОГО НАПРЯМКУ В ПСИХОКОРЕКЦІІ.

Для нас, відповідно до наших завдань, найбільш важливе ім'я німецького філософа Мартіна Хайдеггера. Берретт вважає його і Карла Ясперса (1889 — 1969) творцями екзистенціальної філософії цього сторіччя. Що більш важливо, Хайдеггер — свого роду міст до психологів і психіатрів, чиї погляди на людину будуть описані. Центральна ідея хайдеггеровської онтології (онтологія — галузь філософії, що розглядає буття чи існування) полягає в тому, що індивід є буття-в-світі. Він не існує як “Я”, чи суб'єкт у відношенні зовнішнього світу; так само людина не є річ, чи об'єкт, тіло, взаємодіюче з іншими речами, що складають світ. Люди існують через буття-в-світі, а світ знаходить своє існування, оскільки є його Буття, що розкриває. Буття і світ суть одна. Бэрретт називає Хайдеггеровську онтологію польовою теорією буття. Філософія існування Хайдеггера викладена в його книзі «Буття і час» (1962), що вважається однією з найбільш впливових і найбільш складних книг сучасної філософії.

Хайдеггер був також феноменологом, а феноменологія зіграла важливу роль в історії психології. Хайдеггер був студентом Едмунда Гуссерля (1859-1938), творця сучасної феноменології, а Гуссерль, в свою чергу, був студентом Карла Штумпфа, одного з лідерів «нової» експериментальної психології, що виникла в Німеччині в другій половині дев'ятнадцятого століття. Келер і Коффка, що заснували разом з Вертгеймером гештальтпсихологію, також були студентами Штумпфа і використовували феноменологію як метод аналізу психологічних феноменів. Я виділила ці історичні факти для того, щоб підкреслити наявність загальних попередників психології, феноменології й екзистенціалізму.

Феноменологія — є опис даних (буквально — даностей) безпосереднього досвіду. Вона намагається не пояснити феномени, а зрозуміти їх. Ван Каам визначає її як «метод психології, що прагне розкрити і пролити світло на феномени походження, як вони виявлені у своєму сприйманій безпосередності». Ця ідея про феноменологію красиво виражена в параграфі, що відкриває «Гештальтпсихологію» Келера (1947).

«Це представляється єдиною початковою крапкою для психології, як і для всіх інших наук: світ такий, яким ми його наївно і непрактично сприймаємо. Наївність у процесі нашого розвитку може губитися. Можуть виявлятися проблеми, що спершу були цілком сховані від наших очей. Для їх дозволу може виявитися необхідним створювати представлення, що, як здається, мають мало зв'язку з первинним прямим досвідом переживань. Проте розвиток у цілому повинен починатися з наївної картини світу. Це джерело необхідне, тому що немає іншої основи, з якої може зрости наука. У моєму випадку, якій можна розглядати як репрезентативний щодо багатьох інших, ця наївна картина в даний момент представляє блакитне озеро, оточене темними лісами, велику сіру скелю, тверду і холодну, обрану мною для сидіння, папір, на якому я пишу, слабкий шум вітру, що важко розгойдує дерева, і сильні запахи судів і риболовлі. Але у світі є й інше: тепер я чіткіше зауважую, хоча це і не змішується з блакитним озером у сьогоденні, інше озеро, чий голубий колір м'якше, на березі якого я стояв кілька років назад в Іллінойсі. Я цілком звик бачити тисячі образів такого роду, що виникають, коли я один. І є ще щось у світі: наприклад, моя рука і пальці, що легко рухаються по папері. Тепер, коли я перестаю писати і знову оглядаюся навколо, є почуття здоров'я й енергії. Але в наступний момент я відчуваю щось начебто темної сили, що гнітить мене зсередини, що перетворюється в почуття, що за мною женеться, — я обіцяв підготувати цей рукопис за кілька місяців»

Одним з найбільш явних і витончених сучасних феноменологів є Ервин Ладі. Стиснуте, грамотне обговорення феноменології одного з її ведучих прихильників-психологів у Сполучених Штатах представлене в Мак-Леода ( 1964).

Феноменологія, представлена в роботах гештальтпсихологів. І Эрвин Строс, спочатку використовував для дослідження феноменів таких психічних процесів, як сприйняття, научіння, запам'ятовування, мислення, відчування, але не для вивчення особистості. Зі своєї сторони, екзистенціальна психологія використовувала феноменологію для висвітлення тих феноменів, що часто розглядаються як приналежні до сфери особистості. Екзистенціальну психологію можна визначити як емпіричну науку про людське існування, що використовує метод феноменологічного аналізу.

З багатьох причин ми в першу чергу будемо розглядати екзистенціальну психологію в тому вигляді, у якому вона представлена в працях швейцарських психіатрів Людвіга Бінсвангера і Медарда Боса. Вони близькі до джерел європейської екзистенціальної думки і міцно ідентифікуються з екзистенціалізмом. Їхній переклад хайдеггеровскої онтології абстрактного Буття на проблеми вивчення буття індивідуального, ретельно розроблений, часто в співробітництві із самим Хайдеггером. Практикуючі психіатри, вони зібрали найбагатший емпіричний матеріал аналізу пацієнтів.

Є багато американських екзистенціальних психологів, але їхні погляди по більшій частині вторинні стосовно Бінсвангера й інших європейських психологів і психіатрів. Одним з найбільш ревних прихильників екзистенціалізму в Америці є Ролло Мэй . Його вступні глави до книги «Існування» (1958), а також його книга «Екзистенціальна психологія» (2-е вд. 1969) були для американських психологів основним джерелом інформації про екзистенціалізм. Продуктивно пише з проблем феноменології й екзистенціалізму Едриен Ван Каам. Його перевага в тому, що він вивчав екзистенціалізм і феноменологію й в університетах Європи, і в Сполучених Штатах. Його книга «Екзистенціальні підстави психології» (1966) представляє вичерпну розробку предмета. Інший, видний американський екзистенціальний психолог — Джеймс Бугенталь Оатек. Деякі з інших теоретиків, зазнали впливу від екзистенціалізму теж, — Оллпорт, Ангьял, Фромм, Гольдштейн, Левін, Маслоу, Роджерс.

 Наприклад, Бінсвангер визначає екзистенціальний аналіз як феноменологічний аналіз актуального людського існування. Ціль — реконструкція внутрішнього світу, досвіду. Його система представлена в головній роботі, не переведеної на англійську мову. Джерело для англомовного читача — три глави Бінсванге-ра (1958а, 1958Ь, 1958с) у книзі «Існування» і робота «Бытие-в-мире: вибрані труди Людвіга Бінсвангера» (1963).

Хоча основний вплив на Бінсвангера зробив Хайдеггер, на його погляди вплинули також ідеї Мартіна Бубера (1958).

Медард Бос

1946 рік став поворотним в інтелектуальному житті Боса. Він особисто познайомився з Мартіном Хайдеггером. У результаті їхнього тісного співробітництва Бос створив екзистенціальну форму психології і психотерапії, що він назвав «буття-в-світі».

Чому протистоїть екзистенціальна психологія — так, як вона представлена в роботах Бінсвангера і Боса — в інших психологічних системах і з чим вона не згідна? У першу чергу — це головне — вона заперечує проти переносу з природничих наук у психологію принципу причинності. У людському існуванні немає причинно-наслідкових відносин. В основному є лише послідовність поведінкових подій, але неприпустимо з послідовності виводити причинність. Щось, що відбувається з дитиною не є причиною його більш пізнього дорослого поводження. Обидві події можуть мати тотожній екзистенціальний зміст, але це не означає, що подія А — причина події В. Говорячи коротко, екзистенціальна психологія, відкидаючи каузальність, відкидає також позитивізм, детермінізм і матеріалізм. Вона стверджує, що психологія не походить на інші науки і не повинна будуватися по тій же моделі, що вони. Вона вимагає власного методу — феноменології — і власних понять — буття-в-світі, модуси існування, воля, відповідальність, становлення, трансценденція, просторовість, темпоральність — і багатьох інших, узятих з онтології Хайдеггера.

На місце поняття «каузальність» екзистенціальний психолог ставить поняття «мотивація». Мотивація завжди припускає розуміння (вірне чи невірне) відносин між причиною і наслідком.

Мотивація і розуміння — діючі принципи при екзистенціальному аналізі поводження.

З цим першим запереченням тісно зв'язане тверде протистояння екзистенціальної психології дуалізму суб'єкта (духу) і об'єкта (тіла, середовища, матерії). Це поділ, приписаний Декарту, знайшло втілення в поясненні людських переживань і поводження в термінах стимулів чи середовища тілесних станів. «Думає людина, а не мозок». Екзистенціальна психологія стверджує єдність індивіда-в-світі. Любий погляд, що руйнує ця єдність, — фальсифікація, розбивши на осколки людського існування.

Екзистенціальна психологія також заперечує, що за феноменами стоїть щось, що їх пояснює, чи служить причиною їхнього існування. Пояснення людського поводження через представлення про “Я”, несвідомого, психічної чи фізичної енергії, про такі сили, як інстинкти, електричні процеси мозку, драйви й архетипи, не приймаються. Феномени є те, що вони є у всій безпосередності. Справа психології — можливий, більш ретельний опис феноменів. Ціль психологічної науки — феноменологічний опис, чи експлікація, а не пояснення і не доказ.

Екзистенціальна психологія з підозрою відноситься до теоретизування, тому що теорія — будь-яка теорія — припускає, що щось невидиме створює те, що видно. Для феноменолога реально те, що може бути побачене чи прожите. До істини не приходять шляхом інтелектуальних вправ; вона чи виявляється, чи розкривається в самих феноменах. Більш того, теорія (чи будь-яка упереджена думка) сліпа до істинності проживання, що розкривається. Ця істинність може бути доступна лише людині, цілком відкритої для світу. На думку екзистенціального психолога, вивчати — значить бачити без яких-небудь гіпотез, чи упередженості.

«...Хайдеггер вручає психіатру ключ, за допомогою якого він може, не будучи зв'язаним упередженнями якої-небудь наукової теорії, установити й описати досліджувані їм феномени в повному їхньому феноменальному змісті і відповідному контексті»

Бінсвангер і Бос процвітали в скиданні із себе одіянь складного апарата фрейдовскої і юнговскої теорії, незважаючи на те, що були кваліфікованими аналітиками і багато років практикували. При читанні їхніх робіт виникає враження, що це самовикриття стало для них тим переживанням, що просунуло їх до волі.

Ціль екзистенціальної психології, як зазначає Бос, — виявити зв'язну структуру людської істоти. «Зв’язаність можлива лише в контексті цілого, що не піддавалося ушкодженню; зв’язність, як така, походить з цілісності» (Воss, 1963, с. 285).

Нарешті, екзистенціальна психологія твердо протистоїть поглядам на індивіда як на річ, на зразок каменю, чи дерева. Такий погляд не тільки не дає психологу можливості зрозуміти людей у світлі їхнього існування-в-світі, але і втілюється в дегуманізації людей. Екзистенціальні психологи виходять на арену соціальної критики, виступаючи проти відчуження, відсторонення і руйнування людей техніцизмом, бюрократизмом і механізацією. Коли з людьми спілкуються як з речами, вони починають і себе уявляти речами, якими можна володіти, яких можна контролювати, додавати їм форму, експлуатувати; їм неможливо виявляється жити істинно людським життям. Людина вільна й одна відповідає за своє існування. Воля, указує Бос, не є щось, чим люди володіють, вона є щось, чим вони є. Саме цей принцип екзистенціальної психології зв'язує її з гуманістичним рухом в американській психології.

Було б невірно, однак, вказати, що екзистенціальна психологія в основі своїй оптимістична щодо людини. Варто лише небагато почитати Кьєркегора, Ніцше, Хайдеггера, Сартра, Бінсвангера чи Боса, щоб зрозуміти, що це далеко від істини. Екзистенціальна психологія стурбована проблемою смерті не менше, ніж проблемою життя. Ніщо не заважає на шляху людини. У працях екзистенціалістів страх знаходить не менше значення, чим любов. Не може бути світла без тіні. Психологія, що вважає провину споконвічною і неминучою рисою людського існування, не занадто втішлива. «Я вільний» означає в той же час «Я цілком відповідаю за своє існування». Значення зв'язку «воля — відповідальність» докладно розглянута в книзі Еріха Фромма «Втеча від волі» (1941). Становлення людиною — складний проект, і деяким вдається його виконати. Багато в чому цей похмурий відтінок був відкинутий чи принижений в американських відгалуженнях екзистенціальної психології.

Тепер ми обговоримо деякі основи представлення екзистенціальної психології, сформульовані Бінсвангером і Босом.