2. Методика вивчення граматичних понять іменника у початкових класах

 

2.1 Зміст та етапи формування граматичних понять іменника у 1–4 класах

 

У початковій школі діти ознайомлюються з усіма основними частинами мови.

Вивчення частин мови в початкових класах має на меті: ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, числівник, особові займенники, прислівник і прийменник (без уживання термінів «самостійні» і «службові» частини мови); усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідає на питання хто? що? який? яка? яке? що робить? скільки? котрий? і под.; засвоєння форм словозміни тих частин мови, які передбачені програмою; засвоєння орфографічних правил, зокрема таких, як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо; розвиток усного і писемного мовлення учнів шляхом збагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвитку уміння добирати слова для передачі своїх думок; з'ясування синтаксичної функції певного слова (частини мови) [27, 113].

Знайомство з частинами мови починається з вивчення іменника як найбільш уживаного учнями лексико-граматичного класу слів. Вивчення іменника в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття про іменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новими іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові. Ці завдання розв'язуються не ізольовано, а у взаємозв'язку.

Лексичні і граматичні ознаки іменника досить складні, а тому «вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови» [28, 6].

Система роботи над вивченням теми «Іменник» має бути «цілеспрямованим процесом, який передбачає послідовність ознайомлення учнів із смисловим значенням і граматичними ознаками цієї частини мови, а також поступове ускладнення вправ, спрямованих на формування навичок точного вживання іменників у мовленні і правильного їх написання» [36, 27].

Діти вивчають іменник протягом 4-х років навчання [53]. У 1 класі школярі вчаться відповідати на питання хто? що?, знайомляться зі словами, що є назвами предметів та істот, виконують логічні вправи на розрізнення назв істот і неістот. У 2 класі вводиться термін «іменник», що розкриває поняття «слова, які означають назви предметів», продовжується робота над диференціацією назв істот і неістот, без уживання термінів «однина – множина» формуються практичні навички розрізнення числа іменників. У 3 класі поглиблюється уявлення учнів про такі лексико-граматичні категорії іменника, як назви істот і неістот, власні й загальні назви; вводяться терміни для позначення понять, які раніше розглядалися практично.

Якщо в 2 класі для розрізнення числа діти користувалися прийомом «один – багато», то в 3 класі формується граматичне поняття однини/ множини. Учні вперше знайомляться з такою граматичною категорією, як рід іменника, навчаються розрізняти іменники за родами з допомогою підстановки слів він, вона, воно чи мій, моя, моє. Третьокласники ще не знають відмінків іменників, однак практично вчаться ставити питання до слів-назв предметів (кого? чого? кому? чому?), будувати речення і словосполучення з іменниками в непрямих відмінках і тим самим готуються до усвідомлення поняття відмінювання іменників, що є основним у програмі 4 класу.

Формування у молодших школярів граматичного поняття «іменник» складається з кількох етапів [53]. Перший – підготовчий, який збігається з періодом навчання грамоти. Підготовка учнів до усвідомлення поняття «іменник» передбачає навчання розрізняти предмет і його назву, розвиток уміння класифікувати слова за певною смисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо).

Другий етап формування поняття «іменник» передбачає ознайомлення учнів із граматичними ознаками слів у єдності з їх смисловим значенням (відповідають на питання хто? що?, називають предмети) і закріплення їх у терміні «іменник». Ця робота потребує від учня більш високого ступеня узагальнення, ніж це було на підготовчому етапі.

Третій етап полягає у поглибленні знань про смислове значення іменників, засвоєння форм роду, числа, у підготовці до усвідомлення відмінків, розширенні знань про власні і загальні назви.

Четвертий етап передбачає формування уміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висловлення своїх думок і правильно писати відмінкові закінчення.

Робота над іменником – цілеспрямований процес, який містить узагальнення лексичного значення, засвоєння граматичних ознак та поступове ускладнення практичної діяльності учнів, внаслідок чого розвиваються навички точного застосування іменників у мовленні. Для забезпечення наступно-перспективних зв'язків у формуванні граматичного поняття «іменник» важливо: 1) з'ясувати суть поняття; 2) виявити в набутих учнями знаннях ті, що можуть стати опорою для засвоєння нового; 3) встановити шляхи перспективного застосування набутих знань [58, 5].

Засвоїти поняття «іменник» означає, по-перше, усвідомити значення предметності у зв'язку з формальними ознаками іменника, по-друге, уміти користуватися комплексом його ознак.

Виходячи із принципу наступності, певне граматичне поняття формується у початкових класах поступово – від оволодіння його суттєвими ознаками до об'єднання їх в одне ціле [63]. Ще в період навчання грамоти в 1 класі учні одержують перші уявлення про слова, що означають назви предметів і відповідають на питання хто? що? Школярі відшукують такі слова в колонках, текстах, вчаться відрізняти їх від інших слів. У 2 класі робота над формуванням поняття «іменник» триває. При цьому вчитель демонструє речі, предметні малюнки, супроводжуючи питаннями хто це?, що це?

Загальне поняття про іменник починає формуватися у дитини ще в добукварний період. Саме тут учитель навчає дітей розрізняти предмет і слово, що його називає. Зробити це можна, наприклад, у такий спосіб. Учитель бере у руки книгу і запитує:

– Що я тримаю? (Книгу.)

– Що ви можете з нею зробити? (Розглянути, прочитати, покласти на стіл і под.)

– Про що ця книга? (Мабуть, про тварин, бо на обкладинці зображені тварини.)

– Ми можемо дізнатися, хто написав для нас цю книгу? (Можемо, бо на обкладинці завжди друкують прізвище автора.)

– У нашій шкільній бібліотеці є ще одна цікава книга. Про що вона?

Звичайно, діти відповісти не можуть, а тому вчитель запитує, чому вони не можуть відповісти на його питання. (Бо не бачать книги.)

– Отже, – узагальнює вчитель відповіді дітей, – предмет ми бачимо, можемо потримати в руках, а слово, що є назвою предмета, тільки вимовляємо і чуємо.

Надалі в учнів поступово формується уміння «працювати» зі словом як із узагальнюючою назвою предмета. Скажімо, вчитель вимовляє слово стіл, а діти називають той стіл, який вони при цьому можуть уявити.

Подальше формування поняття «іменник» передбачає роботу над лексичним значенням іменника і його граматичною ознакою – відповідає на питання хто? що? Уміння ставити до слів-назв предметів запитання хто? чи що? прищеплюється дітям ще в період навчання грамоти [54, 45].

У 2 класі діти дізнаються про те, що слова, які означають назви-людей і тварин, відповідають на питання хто?, а слова, які означають назви інших предметів, – на питання що?

Протягом другого року навчання учні практично ознайомлюються із словом. Це означає, що вони проводять спостереження за лексичним значенням слова. Здійснюється розвиток уявлень про те, що слово служить для назви предмета, якості, дії [53]. Виділяються тематичні групи слів, проводиться розподіл слів на тематичні групи за такими ознаками, як колір, матеріал, форма та ін. Відбувається складання рядів слів за певною змістовою ознакою (видовою або родовою). Проводиться добір слів для доповнення речення, складання речень зазначеного змісту (скласти речення, яке можна було б використати під час обговорення письмової роботи однокласника, використати слова, потрібні для визначення позитивного в роботі). Формується уявлення про слова, близькі за значенням, і слова, протилежні за значенням.

На цьому етапі відбувається формування початкового уявлення про частини мови, про те, що слова поділяються на групи залежно від того, на яке питання вони відповідають. Слова, які відповідають на питання хто? що? (іменники). Постановка до слова одного з питань (використовуються слова з предметним, а також абстрактним значенням: книжка, зима.

Учні повинні розрізнювати слова, що називають предмети, ознаки, дії; розподіляти ряд слів на 2 групи за смисловою ознакою; доповнювати кожну групу 2–3 словами; добирати самостійно 4–6 слів, які відповідають на різні питання (хто? що? та ін.); доповнювати речення одним – двома словами за змістом; розпізнавати слова, близькі і протилежні за значенням; виявляти в ряду слів ті, що є близькими або протилежними за значенням; розподіляти слова на групи за значенням та питаннями (за частинами мови); розрізняти іменники, які відповідають на питання хто? і що? [66].

Учні також ознайомлюються із пропонованим лексичним значенням (слова, що позначають осіб, які працюють у школі; предмети, що знаходяться у класі; почуття учня, який добре виконав роботу і т. ін.). Також учні здійснюють знаходження серед слів тих, що подібні чи протилежні за лексичним значенням, змінюють слова, які відповідають на питання хто? що?, за числами (один – багато). Спостерігають за утворенням множини іменників (у простих випадках, без уживання терміна), правильним вживанням іменника у множині чи однині у складеному реченні.

Також відбувається утворення сполучень слів, які відповідають на питання хто? що? який? яка?…; добір слів, які відповідають реальним ознакам того чи іншого предмета.

Учні також виконують письмо під диктування: навчальні диктанти, матеріалом для яких є слова, речення, тексти [12, 14].

Наведемо слова, значення, вимову і написання яких учні повинні засвоїти: Батьківщина, ведмідь, вересень, вулиця, герой, диктант, диван; дитина, дятел, жайворонок, завдання, заєць, календар, килим, медаль, метро, неділя, ознака, помилка, понеділок, портфель, предмет, середа, театр, учитель, читання, червоний, черговий, черевики, четвер, ясен.

З метою ознайомлення з іменником вчитель здійснює систематизацію слів-назв предметів, тобто виділяє групи слів на позначення людей, тварин, рослин, предметів побуту. Демонструється, наприклад, таблиця із зображенням лікаря, робітника, школярки (перший ряд), собаки, кота, їжака (другий ряд), дерева, портфеля, чайника (третій ряд) [4, 96].

У ході евристичної бесіди учитель з'ясовує:

– Хто зображений на малюнку першого ряду?

– Яке питання можна поставити до кожного із зображених предметів? (Хто це? – Лікар.)

– Кого називають словами: Лікар, робітник, школярка? (Людей.)

– Отже, які слова відповідають на питання хто? (Слова – назви людей.)

Аналогічна робота проводиться з малюнками другого, а потім третього ряду. Внаслідок такої роботи у дітей формується уявлення про іменники – назви істот і неістот.

У 3 класі учні набувають умінь скоропису, що є необхідним для виконання ними об'єктивно більшої кількості письмових вправ; у них удосконалюються знання і вміння щодо опанування важливого для початкової мовної освіти розділу «Звуки і букви»; третьокласники засвоюють найважливіші правила української літературної вимови і грамотного письма на дещо вищому рівні узагальнення знань і вмінь, порівняно з 2 класом, опановують розділи «Мова і мовлення» та «Текст», а також відповідно до нової мети шкільного мовного курсу – формування комунікативного мовлення – вивчають розділи «Речення», «Лексичне значення слова», «Частини мови» [14, 12].

У 3 класі учні ознайомлюються з синонімами та антонімами, добирають до них синоніми з метою увиразнення висловленої думки та уникнення невиправданих повторів одного і того самого слова. Визначають роль синонімів у тексті, ознайомлюються з деякими найпоширенішими фразеологізмами.

Відбувається розвиток умінь помічати в тексті незнайомі слова, з'ясовувати їх значення. Вивчаючи слово, учні вивчають значення слів, пряме і переносне значення, випадки багатозначності, найуживаніші омоніми (без терміна) [24]. Здійснюють добір слів для якнайточнішого вираження думки як під час усного, так і писемного мовлення. Учень виявляє в тексті слова з прямим і переносним значенням, багатозначні слова, найуживаніші омоніми (омофони – коса (дівчини і знаряддя праці); омоформи – моя мати – мати книжку; омографи (книжки і книжки) – практично, в процесі навчальної роботи, без уживання термінів.

Також учні добирають синоніми й антоніми до загальновживаних слів; використовують їх в усному і писемному мовленні (навчальних творчих роботах); пояснюють і вживають у власному мовленні опрацьовані за підручниками фразеологізми, зокрема, прислів'я; пояснюють значення слів, опрацьованих у попередній навчальній діяльності; користуються прийомами тлумачення слів (добір синонімів, опора на морфемну будову тощо) та тлумачним словником; добирають слова для точного вираження думки в усному і писемному мовленні; виявляють в навчальних текстах, у мовленні товаришів по класу, у власному мовленні не літературні слова, замінюють їх літературними.

На вивчення іменника у 3 класі відводиться 13 год. При цьому третьокласники вивчають:

1)         загальне поняття (питання, значення, роль та зв'язок з іншими словами в реченні за допомогою закінчень та прийменників);

2)         іменники, що означають назви істот (хто?), та іменники, які означають назви неістот (що?);

3)         власні і загальні іменники. Велика буква у власних іменниках;

4)         формування поняття предметності на прикладах іменників, які означають опредмечені якості, дії [53].

Учні також будують сполучення зі слів, що є різними частинами мови, використовуючи службові слова: пішли до лісу; космічна ракета; хлопчики і дівчатка; розрізняють слова за родовими і видовими ознаками: птахи: лелеки, зозулі, синиці, горобці; дерева: дуб, клен, яблуня, вишня; кольори: червоний, фіолетовий, зелений тощо; добирають групи спільнокореневих слів, що належать до різних частин мови, вводять їх у словосполучення і речення (дуб, дубовий, задубіти; сміх, смішний, усміхатися).

Також учні вивчають особливості вживання іменників у прямому і переносному значеннях, рід іменників: чоловічий, жіночий, середній; змінювання іменників за числами (однина і множина). У них формується уміння віднести слово до одного з родів [27, 162].

Відбувається практичне ознайомлення з відмінками іменника (назви відмінків, відмінкові питання). Проводиться спостереження за змінюванням іменників за відмінками, спостереження за влучним уживанням іменників-синонімів, іменників-антонімів у тексті, розмірковування про їх роль. Здійснюється вибір з даних слів тих, що найбільше відповідають меті й типу висловлювання. Проводяться вправи на заміну в тексті недоречних лексичних повторів.

Наприкінці навчального року учень має уявлення про іменник як частину мови; впізнає в тексті і самостійно добирає іменники; ставить питання до іменників, що належать до різних родів; будує сполучення іменників з іншими словами, використовуючи для зв'язку закінчення і прийменники; розрізнює іменники-назви істот і неістот, правильно ставить до них питання; розрізнює власні і загальні іменники, добирає відповідні приклади; вживає в письмових текстах власні іменники з великою буквою; відносить до іменників за поставленим питанням (що?) опредмечені якості, дії (зелень, добро, плавання, напис).

У 4 класі завершується вивчення початкового курсу рідної мови. Учні мають не тільки здобути нові знання, уміння і навички в роботі над текстом, з граматики, фонетики і правопису та розвитку мовлення, а й систематизувати відомості з різних розділів мови, узагальнити і закріпити опрацьоване в 1–3 класах [53]. Адже знання і мовленнєві вміння, набуті молодшими школярами в початкових класах, стануть основою для вивчення систематичного курсу рідної мови в основній і старшій структурних ланках загальноосвітньої школи.

У 4 класі на вивчення іменника відводиться 20 год. При цьому учні працюють за такими напрямками:

1) розширення уявлень про лексичне значення іменника (слова з абстрактним значенням: радість, сум, сміливість тощо). Іменники-синоніми, іменники-антоніми, багатозначність окремих іменників. Вживання іменників у прямому і переносному значеннях. Спостереження за точним і влучним вживанням з ряду синонімів тих слів, які найбільше відповідають змістові;

2) рід іменників. Віднесення іменника до одного з родів. Змінювання іменників за числами і відмінками. Формування умінь ставити іменники в початкову форму. Спостереження за закінченнями іменників, що належать до різних відмін (без уживання терміна) у тому самому відмінку;

3) закінчення іменників жіночого роду на – а в родовому відмінку однини з основою на твердий і м'який приголосний та на [ж], [ч], [ш];

4) закінчення іменників в орудному відмінку однини: закінчення – ею в іменниках жіночого роду з основою на м'який приголосний та на шиплячі; закінчення -єю в іменниках на -ія; закінчення – ем в іменниках чоловічого роду з основою на м'який приголосний та на шиплячі; закінчення – ем в іменниках з основою на [й];

5) практичне засвоєння правопису закінчень найуживаніших іменників чоловічого роду на – ар, – яр;

6) спостереження над паралельними закінченнями іменників чоловічого роду – назв істот у давальному та місцевому відмінках однини;

7) форми іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини;

8) спостереження за закінченнями іменників у множині (таблиця відмінювання). Вправи на вживання правильних відмінкових закінчень іменників у множині [24, 156–157].

Наприкінці навчального року учень 4 класу відносить до іменників слова з абстрактним значенням, які відповідають на питання «що?», добирає до поданого іменника 2–3 синоніми, антонім; розкриває значення (2–3) багатозначного іменника; вводить його в словосполучення, речення (у процесі виконання навчальних вправ); визначає рід і число іменників; змінює іменники за числами і відмінками; визначає початкову форму іменника (називний відмінок однини); змінює в процесі словозміни іменників приголосні [г], [к], [х] перед і на м'які [з], [ц], [с]; голосний [і] на [о], [е]; відображає ці звукові явища на письмі (нога – нозі, яблуко – в яблуці, рух – у русі); (піч – печі, ніч – ночі); вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на – а закінчення -і (стіни, пісні, межі, кручі, груші); в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м'який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення – ею (землею, межею, кручею, тишею); – ем (конем, ножем, мечем, споришем)', закінчення -єю в іменниках жіночого роду на -ія (лінія – лінією); закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й] (гай – гаєм); перевіряє за словником закінчення в родовому і орудному відмінках іменників на – ар, – яр (вівчарем, слюсарем, школярем, але маляром, столяром); використовує в мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду – назв істот у давальному і місцевому відмінках однини (братові і брату, батькові і батьку, Василеві і Василю); вживає подвоєні букви на позначення м'яких приголосних перед закінченням – ю в орудному відмінку іменників жіночого роду з основою на приголосний (тінню, молоддю); апостроф перед закінченням – ю в іменниках з основою на [б], [п], [в], [м], [ф] (любов'ю, Об'ю, верф'ю); в іменнику мати (матір'ю); не вживає подвоєння в іменниках зі збігом приголосних в основі (якістю, повістю); користується навчальною таблицею відмінювання іменників у множині у процесі виконання вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень іменників, вживання прийменників з іменниками в окремих відмінках; вживає літературні форми закінчень – ах (-ях) іменників у місцевому відмінку множини (по вікнах, по полях, на морях, по ночах, на горах).

Покажемо етапи вивчення іменника протягом навчання учнів у початковій школі (таблиця 1).

 

Таблиця 1. Етапи вивчення іменника у початковій школі

№ п/п

Зміст навчального матеріалу

Класи

1 клас

2 клас

3 клас

4 клас

1 Ознайомлення із словами-назвами предметів Впізнає і розрізняє слова-назви предметів Слова, які відповідають на питання хто? що? (іменники). Предметне і абстрактне значення. Число іменників. Загальне поняття. Назви істот (хто?), неістот (що?). Власні і загальні іменники. Відмінки іменників.

Іменники з абстрактним значенням. Іменники-синоніми, іменники-омоніми, іменники-антоніми.

Пряме і переносне значення іменників.

2 Формування навичок правопису іменників. Правопис найуживаніших іменників. Правопис іменників з різних тематичних груп. Правопис іменників в однині і множині. Велика буква у власних іменниках. Правопис назв істот і неістот. Правопис відмінкових закінчень. Правопис іменників. Вживання на письмі правильних відмінкових закінчень іменників.
3 Збагачення словника учнів новими іменниками. Розрізняє предмет і слово. Слово як узагальнююча форма предмета. Робота над лексичним значенням предмета і його граматичною ознакою. Виділення тематичних груп слів. Складання іменників за видовою чи родовою ознакою. Добір іменників для доповнення чи складання речення. Розвиток умінь помічати незнайомі іменники, з’ясовувати їх значення. Пряме і переносне значення іменника. Багатозначність іменників. Поняття предметності. Точне і влучне вживання синонімів, омонімів, антонімів, іменників з абстрактним значенням. Добір синонімів до поданого іменника. Розкриття значення багатозначного іменника. Вживання літературних форм закінчень іменників.

Таким чином, ознайомлення молодших школярів з іменником як найбільш уживаним лексико-граматичним класом слів передбачає, по-перше, формування граматичного поняття про іменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новими іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові. Відповідно до методичних вимог, ці завдання розв'язуються не ізольовано, а поступово і у взаємозв'язку.



Информация о работе «Формування у молодших школярів граматичних понять роду, числа і відмінка іменників»
Раздел: Педагогика
Количество знаков с пробелами: 135109
Количество таблиц: 7
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
208241
22
1

... і і розвитку пізнавальної активності молодших школярів на уроках рідної мови.   Розділ ІІ. Методичне забезпечення вивчення прикметника як засобу формування пізнавальної активності молодших школярів   2.1 Методика вивчення теми «Прикметник» як вияв пізнавальної активності молодших школярів Одним з основних положень програми з української мови є всебічний розвиток усного й писемного мовлення ...

Скачать
168004
4
1

... полягає в конкретизації вивченого поняття завдяки виконанню вправ, які вимагають практичного застосування одержаних знань. 2. Перевірка ефективності формування комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів   2.1 Відбір навчального матеріалу до вивчення частин мови в 3 класі Для формування загального поняття про частини мови у 3 класі навчальною програмою виділяється 4 години. При цьому ...

Скачать
121310
5
2

... дослідження свідчать про пряму залежність рівня засвоєння граматичних категорій іменника від рівня розвитку пізнавального інтересу у молодших школярів. Отже, завдання дослідження психолого-дидактичних основ вивчення іменника в початкових класах реалізовані. Гіпотеза, яка припускає, що ефективне вивчення іменника тісно пов'язане з наявністю у школярів навчально-пізнавальних мотивів, знайшла своє ...

Скачать
132387
5
2

... і і лексичні вправи і мовленнєві ситуації; комунікативний (вживання слів у власних висловлюваннях). Уже з самого початку експериментального дослідження ми систематично спрямовували роботу над усвідомлення поняття іменника у початкових класах, на вироблення вмінь правильно вживати їх у мовленні. Програмою з рідної мови в цей період передбачено практичне ознайомлення дітей зі словами-назвами ...

0 комментариев


Наверх