1.3 Категорія відмінка іменників

 

Функціональний підхід до вивчення граматичної категорії відмінка іменника спирається на теоретичні положення, які розглядають її у єдності значень, форм і функцій, і передбачає розкриття функціональних можливостей відмінкових форм іменників і особливостей їх реалізації у процесі спілкування. Цей підхід орієнтується насамперед на речення, текст, які інтегрують у собі всі рівні системно-структурної організації мови і трансформують їх у комунікативний акт (О.К. Безпояско, І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський).

Найважливіші лінгвістичні особливості цієї іменникової категорії проаналізовано в дослідженнях науковців – О.В. Бондарка, Ф.О. Будагова, В.В. Виноградова, А.П. Грищенка, Г.О. Золотової, І.К. Кучеренка, О.М.Пєш-ковського, М.Я. Плющ, В.М. Русанівського, Н.О. Слюсаревої, С.К. Тимченка, М.М. Шкільника.

Уперше назви усіх відмінків знаходимо в «Украинской грамматике» А. Кримського (1907). Термін «відмінок» трапляється вперше в підручнику для українських гімназій «Руська граматика» (1893) С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера [18, 71].

На основі аналізу наведених у мовознавчих працях підходів до розкриття сутності відмінкової категорії іменника і її функціональних особливостей виділяють головні з них, які, на нашу думку, виявляють специфіку кожного з відмінків: семантичний (Ч.Філлмор), морфологічний (Р. Якобсон) і синтаксичний (С. Курилович) напрями.

Як свідчать дослідження мовознавців, функціональні можливості іменників у формах різних відмінків залежать передусім від їх семантики і сполучуваності з іншими словами [26]. Реалізація того чи іншого компонента семантики відмінкових форм іменників можлива і залежить від контексту. Семантика і функціонування є співвідносними поняттями, оскільки значеннєві компоненти передбачають комунікативне призначення, а конкретне вживання відмінків іменників зумовлює вияв значення, або й появу нового.

Відмінок – «граматична категорія імен (іменників, прикметників, займенників, числівників), що відбиває його синтаксичний стосунок до інших слів у реченні» [18, 71]. Категорія відмінка характеризує аналітичні мови. Так, зміна синтаксичних стосунків слова «книга» у реченнях «Книга – джерело знань», «Петро купив гарну книгу», «Що написано в цій книзі?», «Усі полиці завалено книгами» є зміною слова «книга» за відмінками або відмінюванням.

Граматично відмінок означає зміну форми імені за рахунок додавання або зміни відмінкового закінчення (у флективних мовах) (напр. укр. вікно – вікна, англ. Mary «Марія» – Mary's «Марійчин, Марі (чий?)», лат. Schola «школа» – scholam «школу») або спеціального афікса (в аглютинативних мовах) (напр. фін. Soumi «Фінляндія», Suomelle «до Фін-ляндії», Suometta «без Фінляндії», тат. Татарстан «Татарстан», Татарстанга «до Татарстану», Татарстанда «у Татарстані») [28, 6].

Кількість відмінків у різних мовах неоднакова – від 2 (мова маратхі в Індії») до 48 (в табасаранській мові Дагестану). Українська мова має сім відмінків, інші слов'янські мови мають або сім відмінків (польська, чеська, сербська) або ж шість (російська, словацька), або ж не мають їх зовсім (болгарська). Відмінки відсутні у більшості європейських мов (окрім німецької та ісландської, в яких по чотири відмінки), а в англійській та скандинавських мовах існують тільки прямий (називний) та родовий відмінки. У німців і французів таку роль виконують артиклі. Отже, кожна мова використовує ті засоби, які наявні в її розпорядженні, але всі ці засоби придатні для висловлення думки [39].

У вживанні з прийменниками відмінки втрачають свої первісні синтаксичні значення та набувають нових. Порівняймо вживання знахідного відмінка: «Я знайшов книгу (кого? що?)» та «Я поклав гроші у книгу (насправді тут питання куди?, але формально у що?)».

В українській мові відмінок прикметника, займенника, числівника завжди узгоджується з відмінком іменника, до якого вони відносяться: мисливець вийшов на полювання зі своїми двома вірними псами (займенник «свій», числівник «два», прикметник «вірний» узгоджуються з орудним відмінком іменника «пес» («пси» у множині).

Категорія відмінка іменника служить для вираження відношень іменника до інших слів у реченні. Ця категорія є суто граматичною (відмінкові форми виступають засобами зв'язку іменників з іншими словами) [60, 143].

У сучасній українській мові категорію відмінка іменника складають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний. Відмінок – граматична форма іменника, якою виражається те чи інше відношення (суб'єктне, об'єктне, означальне, обставинне) іменника до інших слів у словосполученні і реченні. Кожне з цих відношень і становить граматичне значення відмінкової форми.

Називний відмінок називається прямим, усі інші – непрямими. Усі відмінки, окрім називного та кличного, можуть вживатися з прийменником. Місцевий відмінок вживається тільки з прийменником.

№ п/п

Назва

Питання

Приклад

1 Називний Хто? Що? ластівк-а
2 Родовий Кого? Чого? ластівк-и
3 Давальний Кому? Чому? ластівц-і
4 Знахідний Кого? Що? ластівк-у
5 Орудний Ким? Чим? ластівк-ою
6 Місцевий На кому? На чому? на ластівц-і
7 Кличний Хто? Що? ластівк-о

Не змінюються за відмінками:

§   іншомовні слова з кінцевим голосним: Декларуа, меню, кіно, але пальто, пальта;

§   жіночі прізвища на приголосний та – о: Ковальчук, Шевченко;

§   російські прізвища на – ово, – аго, – их: Дурново, Живаго, Черних;

§   абревіатури: НТР, але ЛАЗом;

§   складноскорочені слова типу завскладу, замдекана [64, 76].

Відмінкові форми виражаються за допомогою:

·           закінчень (ластівк-а, ластівк-у);

·           закінчень і прийменників (до ластівк-и, на ластівц-і);

·           синтаксичних зв'язків з іншими словами (чисте купе – бачу купе – милуюся купе) [68, 247].

 

Основні значення відмінків

Назва відмінка

Значення

Приклади

Називний 1) суб'єкта, виконавця дії 1) Віє вітер з-під воріт.
2) об'єкта (у пасивних конструкціях) 2) Туман розгонився вітрами по долині.
Родовий 1) суб'єкта 1) виступ академіка
2) об'єкта 2) не боятися дощу
3) ознаки 3) хатина зайчика
4) обставини (час, місце, причина, спосіб дії) 4) кататися протягом дня, стати біля столу, замовкнути від несподіванки, сміятися до сліз
Давальний 1) суб'єкта (у безособових реченнях) 1) наснилося матері
2) об'єкта 2) подарувати сестричці
3) обставини (якщо вживається з похідними прийменниками) 3) змінився всупереч прогнозам
Знахідний 1) об'єкта 1) передплатити газету
2) обставини 2) прийти на заняття
3) ознаки 3) зошит у клітинку
Орудний 1) суб'єкта 1) мати з дочкою, затверджений радою план
2) об'єкта 2) копати лопатою
3) ознаки 3) ніс картоплею
4) обставини (час, місце, спосіб дії) 4) працює ночами, лежить під столом, дивиться вовком
Місцевий 1) обставини (час, місце дії) 1) стоїть при дорозі, прийти о восьмій годині
2) об'єкта 2) грати на скрипці
3) ознаки 3) баба по матері
Кличний 1) суб'єкта 1) Маріє, іди сюди.
2) об'єкта 2) Я піймаю тебе, лисичко!

У сучасній українській мові категорія відмінка об'єднує сім повноправних відмінків, у тому числі й кличний, який чи не найбільше передає специфіку української мови, але довгий час вважався лише кличною формою [59, 369–372].

Називний – називає предмети. Він є початковою формою кожного іменника, його «прямою формою» (тому його ще називають «прямим» відмінком, а всі інші відмінки – «непрямі»). Це «гордий» відмінок, який зі словом справляється сам і не потребує допомоги прийменників.

Родовий – означає «одержаний з народження». Таку назву цей відмінок одержав тому, що вжитий з іменником без прийменника він означає особу, яка є творцем, господарем, власником (син Івана, плаття сестри, дім батька). Родовий відмінок є чемпіоном за кількістю вживаних з ним прийменників. Він може поєднуватись аж із 150 прийменниками (а в мові всього прийменників близько двохсот).

Давальний – назва походить від слова «давати». Найтиповіше його значення – назва адресата, тобто особи, якій щось дають. Давальний відмінок довго утримувався без прийменників, а сьогодні вживається в поєднанні з 7 прийменниками.

Знахідний – від слова «знаходити» когось або щось. Із знахідним відмінком вживається 28 прийменників.

Орудний – споріднений зі словом «орудувати», найчастіше називає знаряддя дії (малювати олівцем, різати ножем). Орудний відмінок поєднується з 23 прийменниками.

Місцевий – вказує на місце і вживається усього з п'ятьма прийменниками: в, на, о, по, при (колись місцевий відмінок вживався без прийменників).

Кличний – від слова «кликати», виражає звертання до когось і, як і називний, вживається без прийменників.

Лише місцевий відмінок у сучасній українській мові не може вживатися без прийменників. Інші відмінки, крім називного і кличного, можуть поєднуватися з прийменниками, а можуть вживатися і самостійно.

За частотою вживання перше місце належить називному відмінкові, після нього йде родовий, а на третьому місці – знахідний.

Серед відмінків визначається центр, або ядро (називний і знахідний відмінки), напівпериферія (давальний відмінок) і периферія (родовий, орудний, місцевий і кличний відмінки). Кваліфікація відмінка як центрального, напівпериферійного та периферійного відбувається за його первинними семантико- і формально-граматичними функціями [46].

Відмінювання іменників, звичайно, не становить проблеми для мовців. Для переважної більшості слів будь-яка відмінкова форма відшукується автоматично. Ми розглянемо ті форми, при творенні і вживанні яких все ж таки трапляються помилки, а також варіантні форми, які потребують свідомого відбору у певних ситуаціях спілкування [42].

І. Давальний відмінок однини іменників II відміни.

1. У давальному відмінку іменників чоловічого роду II відміни вживаються паралельні закінчення – ові, – еві (-єві) і – у, – ю: писати дядькові (дядьку), рекомендувати видавцеві (видавцю), порадити водієві (водію), надіслати комітетові (комітету), допомагати талантові (таланту). Для назв істот закінчення – ові, – еві (-єві) є найуживанішими.

В окремих випадках єдино можливими є форми на – ові, – еві. Це стосується використання іменників, які в родовому або кличному відмінку мають закінчення – у, – ю. Омонімія форм родового або кличного і давального відмінків спричиняє змістову неясність. Наприклад, словосполучення подяка майстру сприймається однозначно, тому що у родовому відмінку іменника майстер виступає закінчення – а. У словосполученні побажання (чиє? кому?) відділу другий іменник може означати і адресата, і суб'єкта дії (форми родового і давального відмінків цього слова збігаються), отже тут потрібно використати форму із закінченням – ові (-еві). Так само форми батьку, Шевченку можуть означати і адресата (давальний відмінок) і звертання (кличний відмінок), отже в таких випадках у давальному відмінку слід вживати виключно форму із закінченням – ові (-еві).

2. Якщо в тексті поряд стоять кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, рекомендується вживати варіативні форми: За таку помірковану ставку Марта мусила б подякувати сусідові своєму кооператору Іванчукові, що виговорив для неї цю ціну в орендаря… (В.Підмогильний); Завтра начальникові головного управління Данилу Богдановичу Триндирівському виповнюється п'ятдесят (О.Мірошниченко).

3. Для іменників середнього роду типовим є закінчення – у (-ю). Іменникам із суфіксом – к-, які означають істот, властиві паралельні закінчення – ові і – у: ягнятк-ові (-у), пташенятк-ові (-у), хлоп 'ятк-ові (-у), немовлятк-ові (-у); Варіантні форми утворюють окремі іменники і назви неістот: сонц-ю (-еві), серц-ю (-еві), лих-у (-ові), міст-у (-ові). У формах із закінченнями – еві, – ові ці іменники вживаються переважно у фольклорі (особливо при персоніфікації, коли можливе вживання форм кличного відмінка).

II. Знахідний відмінок однини іменників II відміни.

1. У іменників чоловічого роду II відміни, що означають істот, форма знахідного відмінка однини збігається з формою родового відмінка: розпитати секретаря, поважати друга, викликати слюсаря. Іменники чоловічого роду – назви неістот мають у знахідному відмінку однини форму, омонімічну формі називного відмінка: полагодити замок, дивитися телевізор, читати журнал.

2. Деякі назви неживих предметів виступають у знахідному відмінку у двох формах – спільних із формами називного і родового відмінків: заточив олівець/олівця, написати лист / листа, перев'язати палець / пальця, купити ніж/ножа. Форми із нульовим закінченням є стилістично нейтральними, а отже вживаються без будь-яких обмежень. Сфера використання форм із закінченням – а (-я) – розмовна мова і мова художньої літератури.

Таке ж стилістичне розрізнення форм знахідного відмінка властиве тим найменуванням предметів, періодичних видань, організацій, які походять від назв істот. Літературними є форми, спільні із називним відмінком: купити «Запорожець», з'їсти наполеон, передплатити «Юний технік». Конструкції купити «Москвича», читати «Юного натураліста» належать до стилістично знижених.

III. Місцевий відмінок однини іменників II відміни.

1. Іменникам середнього роду із суфіксами – к-, – ечк-, – ячк-, – еньк; – иськ-, що називають неістот, у місцевому відмінку властиве закінчення – у: на ліжк-у, у військ-у, на віконечк-у, на подвір'ячк-у, у серденьк-у, на пасовиськ-у.

Іменники середнього роду з суфіксом – к-, що називають істот, мають варіантні закінчення – ові і – у: на малятк-ові (-у), на немовлят-к-ові (-у), на козенятк-ові (-у), на телятк-ові (-у). У всіх інших іменників середнього роду в місцевому відмінку виступає закінчення -і (-і), однак з приймен-ником по вони мають закінчення – у (-ю): на вікні – по вікну, на морі – по морю, у селищі – по селищу, на подвір’ї – по подвір'ю. Деякі іменники вживаються з прийменником по у двох варіантах: по селу – по селі, по місту – по місті, по тілу – по тілі.

2. Для іменників чоловічого роду – назв істот у місцевому відмінку характерні закінчення – ові, – еві (-єві) як варіанти виступають закінчення – у (-ю), -і (-і), на тесляр-еві (-і), на учител-еві (-і, – ю), при товариш-еві (-у, -і).

Іменники чоловічого роду із суфіксами – ак-, – як-, – ик-, – ок-, що означають неістот, мають закінчення – у (-ю): на держаку, на вітряку, у вулику, у ставку. Деякі іменники цього типу утворюють паралельні форми: на літак-у (-ові), у вогник-у (-ові), на будинк-у (-ові).

Односкладові іменники чоловічого роду мають закінчення – у, якщо на нього падає наголос: в степу, у соку, у диму, на шляху. Для частини односкладових іменників характерні варіантні закінчення – залежно від наголосу: на боку – на боці, у глеку – у глеці, у клею – у клеї, у краю – у краї, на мосту – на мості, на лугу – на лузі, у раю – у раї, на стогу – на стозі. Більшість безсуфіксних іменників, що означають неістот, набувають у місцевому відмінку закінчення -і, але з прийменником по набирають форми на – у: на конвеєрі – по конвеєру, у каналі – по каналу, на кордоні – по кордону. Іноді з прийменником по вживаються дві варіантні форми: по лісу – по лісі, по столу – по столі.

IV. Відмінювання іменника III відміни мати.

У непрямих відмінках однини і в усіх формах множини цей іменник має суфікс – ер– Потрібно запам'ятати форму знахідного відмінка однини, а також родового і знахідного відмінків множини, при утворенні яких іноді трапляються помилки: побачити матір, тривоги матерів, привітати матерів.

V. Родовий і орудний відмінки однини іменників IV відміни.

Іменники IV відміни із суфіксом -єн – виступають у двох формах в родовому і в орудному відмінках однини: імені й ім'я, іменем і ім'ям, тімені і тім'я, тіменем і тім'ям, племені і плем'я, племенем і плем'ям. Усі паралельні форми належать до стилістично нейтральних.

VI. Називний відмінок множини іменників II відміни.

1. Іменники чоловічого роду твердої групи мають у називному відмінку множини закінчення – и, в іменниках м'якої та змішаної групи виступає закінчення -і: професори, директори, вечори, ордени, цехи, паспорти, вчителі, слюсарі, лікарі, товариші, м'ячі. Окремим іменникам властиві варіанти: вуси – вуса, рукави – рукава, хліби – хліба (збірне), ґрунти – ґрунта (збірне), очерети – очерета.

2. Іменники чоловічого роду – назви осіб із суфіксами – анин – (-янин-), – ин – при творенні називного відмінка множини втрачають – ин: киянин – кияни, львів'янин – львів'яни, волинянин – волиняни, селянин – селяни, болгарин – болгари, вінничанин – вінничани, але грузини, лезгини, осетини, русини.

VII. Родовий відмінок множини.

1. У родовому відмінку відзначаються варіанти:

а) у іменників І відміни: бритв і бритов, воєн і війн, баб і бабів, губ і губів, легень і легенів, лук і луків, сосон і сосен, крихт, крихот і крихіт. Розрізняються значеннями форми старост і старостів: перша належить до іменника старости (керівна особа в окрузі, громаді, колективі), друга – до іменника старости (обрядове);

б) у іменників II відміни: пара валянок і валянків, десять раз і разів, вісім днів і (рідше) день, татів і тат, ватів і ват, кіловатів і кіловат, партизанів і партизан. Розрізняються значеннями форми чоловік, тобто «осіб», і чоловіків – «осіб чоловічої статі»;

в) у іменників III відміни: серць і сердець, плечей і пліч, вух і (зрідка) ушей, весіль і весіллів, відкрить і відкриттів;

г) у іменників, що мають тільки форму множини: граблів і грабель, ночов і (рідше) ноче, рейтузів і рейтуз, шароварів і шаровар.

2. Різні форми родового відмінка множини деяких іменників пов'язані з наявністю родових варіантів: бакенбардів (від бакенбард) і бакенбард (від бакенбарда), вольєрів (від вольєр) і вольєр (від вольєра),

кужелів (від кужіль – ч. р.) і кужелей (від кужіль – ж. p.), мозолів (від мозоль – ч. р.) і мозоль (від мозоля) і т. ін.

3. Потрібно запам'ятати іменникові форми родового відмінка множини, при утворенні яких трапляються помилки: ампери, -ів; апель-сини, -ів; баклажани, -ів; болгари, – ар; брелоки, -ів; бутси, -ів; валянки, -ів; вільхи, вільх; вірмени, – ен; вольти, -ів; галичани, – ан; гальма, гальм; гастролі, – лей; гланди, гланд; городяни, – ян; грами, -ів; гривні, – ень; джинси, -ів; жита, -ів; житла, – тел; калоші, калош; канікули, – кул; кеди, кед; кілограми, -ів; консерви, -ів; корективи, -ів; кримчани, – ан; лазні, – зень; ласти, -ів; мандарини, -ів; мокасини, -ів; молдавани, – ан; пантофлі, -ів; панчохи, – чіх; підошва, – шов; плаття, -ів; помідори, -ів; сандалі, – аль; солдати, -ів; томати, -ів; туфлі, – фель; центнери, -ів; шати, шат; шорти, -ів; шпроти, -ів.

Варіанти наведених форм іменників з іншими закінченнями є позанормативними.

VIII. Знахідний відмінок множини.

У знахідному відмінку множини вживаються паралельні форми іменників – назв тварин (переважно свійських), як-от: пасти овець і вівці, корів і корови, коней і коні; доглядати свиней і свині, волів і воли, каченят і каченята, ягнят і ягнята; годувати зайченят і зайченята.

IX. Орудний відмінок множини.

Паралельні форми орудного відмінка утворюють:

а) іменники І відміни: сльозами і слізьми, свинями і свиньми;

б) іменники II відміни: гостями і (рідше) гістьми, конями і кіньми, колінами і коліньми, колесами і (рідше) колісьми, крилами і крильми;

в) іменник III відміни: костями і кістьми;

г) іменники, що мають тільки форму множини: воротами і ворітьми, грошима і грішми, дверима і дверми, санями і саньми, штанами, штаньми і (рідше) штанями.

X. Місцевий відмінок множини.

У цьому відмінку іменники всіх відмін мають закінчення – ах (-ях) незалежно від прийменника, з яким вони вживаються: у мріях, на машинах, при сусідах, у доповідях, на вікнах, по вікнах, на полях, по полях, в областях, по областях.

Окремі іменники, що мають тільки форму множини, виступають у місцевому відмінку в двох варіантах: на воротах і на воротях, на штанах і на штанях. Більш уживаними є перші з наведених форм.

XI. Порушення норм відмінювання іменників у художній мові.

У художній літературі можна зустріти відмінкові форми іменників, які не відповідають сучасним нормам української мови, наприклад: Цього питання вона остаточно розв'язати не змогла, та й рядки одноманітних цифер, які вона звіряла, чимало заважали їй (В. Підмогильний); Над берегом висів солоний туман од дрібних бризків (М. Коцюбинський); Не чути було ні грохоту підвід колгоспівських биндюжників, ні гулу вантаж-них авт (М. Хвильовий); А запоріжбудівці якраз і люблять, щоб їм сопра-ном заспівали (О. Вишня).

Стилістичне призначення неправильних форм – відтворення просторічних або діалектних особливостей мови героїв. У письменників-класиків такі форми не виконують стилістичної функції, якщо відповідають мовним нормам періоду написання твору.




Информация о работе «Формування у молодших школярів граматичних понять роду, числа і відмінка іменників»
Раздел: Педагогика
Количество знаков с пробелами: 135109
Количество таблиц: 7
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
208241
22
1

... і і розвитку пізнавальної активності молодших школярів на уроках рідної мови.   Розділ ІІ. Методичне забезпечення вивчення прикметника як засобу формування пізнавальної активності молодших школярів   2.1 Методика вивчення теми «Прикметник» як вияв пізнавальної активності молодших школярів Одним з основних положень програми з української мови є всебічний розвиток усного й писемного мовлення ...

Скачать
168004
4
1

... полягає в конкретизації вивченого поняття завдяки виконанню вправ, які вимагають практичного застосування одержаних знань. 2. Перевірка ефективності формування комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів   2.1 Відбір навчального матеріалу до вивчення частин мови в 3 класі Для формування загального поняття про частини мови у 3 класі навчальною програмою виділяється 4 години. При цьому ...

Скачать
121310
5
2

... дослідження свідчать про пряму залежність рівня засвоєння граматичних категорій іменника від рівня розвитку пізнавального інтересу у молодших школярів. Отже, завдання дослідження психолого-дидактичних основ вивчення іменника в початкових класах реалізовані. Гіпотеза, яка припускає, що ефективне вивчення іменника тісно пов'язане з наявністю у школярів навчально-пізнавальних мотивів, знайшла своє ...

Скачать
132387
5
2

... і і лексичні вправи і мовленнєві ситуації; комунікативний (вживання слів у власних висловлюваннях). Уже з самого початку експериментального дослідження ми систематично спрямовували роботу над усвідомлення поняття іменника у початкових класах, на вироблення вмінь правильно вживати їх у мовленні. Програмою з рідної мови в цей період передбачено практичне ознайомлення дітей зі словами-назвами ...

0 комментариев


Наверх