Реалізація задуму, якість якої залежить від володіння способами перенесення наявного досвіду в нові умови

2.   Реалізація задуму, якість якої залежить від володіння способами перенесення наявного досвіду в нові умови.

3.   Самоконтроль дій, прагнення наблизитися до поставленої мети. Виражається у вдосконаленні дитям своїх дій по ходу розвитку ігрової діяльності, у висловлюваних припущеннях по її подальшому ходу і закінченню.

Разом з тим, в зарубіжній і вітчизняній педагогіці і психології широко дискутується питання про необхідність керівництва художньою діяльністю дітей. Мистецтво в сучасних теоріях трактується з різних позицій – екзистенціалізму, неопрагматизма, бихевиоризма і так далі Різнорідність підходу до мистецтва не дозволяє говорити про єдині напрями. Проте домінують ідеї про мистецтво як про явище незалежному і чисто інтуїтивному. Даний вивід відноситься і до художньої діяльності дітей, оскільки вона зіставляється з мистецтвом. У теорії естетичного виховання це положення також є таким, що веде, тому, природно, приводить його прихильників до виводу про негативне відношення в педагогічному керівництву.

У багатьох праці підкреслюється, що мистецтво не віддзеркалення життя, а тільки спосіб виявлення особистих переживань, така і суть художньої діяльності дітей.

Лава досліджень, втім, визнаючи, що самостійна художня діяльність зачинається за ініціативою дітей, роблять вивід, що процес цей не спонтанний, а педагогічно обумовлений. Педагогічна обумовленість залежить від встановлення правильного співвідношення суб'єктивних і об'єктивних причин. Сформовані дорослим художні інтереси дітей, враження, що скупчилися, – все це виливається в спробах “самовыявления” своїх переживань. Дорослий виступає як керівник, що використовує суб'єктивні інтереси дитяти. Ця діяльність дорослого носить непрямий характер і вимагає від нього:

·     збагачення дітей художніми враженнями;

·     створення наочної середи, що дозволяє їм легко орієнтуватися і діяти з художніми матеріалами; доброзичливого відношення, що розташовує дітей до діяльності;

·     встановлення правильного співвідношення між різними формами організації художньої діяльності дітей;

·     розвитку своїх художньо-педагогічних здібностей, які допоможуть педагогам творчо і тактовно формувати способи самостійних дій дітей.

Наявний вітчизняний досвід по розвитку творчої активності дітей показує, що для розвитку самостійної діяльності необхідне методичне керівництво. Слід планувати зразкову тематику, намічати прийоми керівництва. Все це сприяє тому, що потримало стійкого інтересу дітей до художньої діяльності.

Педагог може використовувати цілу групу методів з метою розвитку самостійних дій з художнім змістом. Це – організація цілеспрямованого спостереження, бесіди, питання.

За допомогою вказаних методів педагог сприяє формуванню задуму (вибір об'єкту, зміст майбутньої композиції), відборі матеріалу (папір, фарби, кольорова крейда), реалізації задуму (знаходження виразних засобів для якнайкращого втілення), оцінці продукту діяльності.

Однією з головних умов розвитку у дошкільників творчості в танці є усвідомлене відношення дітей до засобів танцювальної виразності, оволодіння мовою пантомімічних і танцювальних рухів. Таке оволодіння передбачає, перш за все, розуміння значень цих рухів, уміння з їх допомогою виражати відношення, настрій свій власний або змальовуваного персонажа.

Проте самостійно дошкільники не можуть підійти до усвідомлення мови рухів і освоїти його.

Отже, потрібне цілеспрямоване навчання їх цій мові, в процесі якої діти повинні познайомитися не лише з окремими рухами, але і з принципами їх зміни, варіювання, а також простими прийомами композиції танцю.

Іншою важливою умовою формування і розвитку у дітей творчості в музично-ритмічних рухах є оптимальне поєднання в єдиному процесі повчальних і творчих моментів. При цьому творчість повинна розглядуватися в якості не стільки підсумку навчання, скільки його своєрідного «методу».

Відносна короткочасність періодів навчання не дозволяє заучувати зразки рухів до «жорстких» стереотипів.

При переході до творчих завдань ці зразки залишаються ще достатньо пластичними, що полегшує дітям їх довільну зміну. В той же час самостійні проби, що варіюють учбовий матеріал, стають додатковими шляхом його вивчення.

Б.В.Асафьев, кажучи про музичну творчість дітей, вважав, що з ними необхідно зачинати імпровізувати, як тільки у них накопичиться деяка кількість слухових вражень.

Аналогічний підхід може бути застосовний і до танцювальної творчості дошкільників, до якої їх необхідно спонукати вже на найраніших етапах навчання музично-ритмічним і танцювальним рухам.

Дитячою виконавською творчістю в ритміці називається виразність, індивідуальна манера виконання музично-пластичних, танцювальних образів.

Дитячою «композиційною» творчістю в танці може називатися створення нових (тобто не відомих дітям по навчанню) музично-пластичних, танцювальних образів, які втілюються за допомогою мови рухів і оформляються в більш менш цілісній танцювальній композиції. Показниками творчості тут можуть бути: вдалий підбір рухів, сприяючий втіленню музично-пластичного, танцювального образу; своєрідність поєднань, комбінування відомих рухів; оригінальність в їх варіюванні і імпровізація нової виразної пластики; самостійно знайдені дитям особливості «малюнка» переміщення по ігровому (сценічною) майданчику, визначувані характером виконуваного персонажа, ходом сюжету і співвіднесені з діями партнера.

Для формування і розвитку у дошкільників музично-рухової творчості надзвичайно сприятливий сюжетний танець. Це дуже яскрава і виразна форма дитячої художньої діяльності, яка викликає жвавий інтерес у дітей (виконавців і глядачів). Привабливість сюжетного танцю обумовлена його особливостями: образним перевтіленням виконавців, разнохарактерностью персонажів і їх спілкуванням між собою відповідно до сюжетного розвитку.

Завдяки цим особливостям в нім створюється своєрідна ігрова ситуація, спонукаюча дітей до творчості, і, отже, сприяюча його розвитку.

Навчання мові рухів з метою формування у дошкільників творчості в танці може бути ефективним тільки на основі повноцінного музичного матеріалу.

Музика повинна активізувати фантазію дитяти, направляти її, спонукати до творчого використання виразних рухів.

4. Роль музично – ритмічної діяльності у процесі творчого розвитку дитини

Наше століття комп'ютеризації і інформації вимагає від особи великої творчості, пошуку, пізнань.

Саме музика і рух формують у дитяти свободу в творчому мисленні, дають можливість імпровізувати, віддаючи взамен дитяті емоційні реакції – радість, задоволення.

Музика і рух допомагають виховувати дітей, дають можливість пізнати мир. Через музику і рух у дитяти розвивається не лише художній смак і творча уява, але і любов до життя, людини, природи, формується внутрішній духовний світ дитяти.

Музично-ритмічні і танцювальні рухи виконують функцію психічної і соматичної релаксації, відновлюють життєву енергію людини і його самовідчуття як індивідуальності.

Видатні педагоги Л.С. Виготський і Н.А. Ветлугина вважали, що дітей слідує, якомога раніше спонукати до виконання творчих завдань.

Одін з видів музичної діяльності, який більшою мірою сприяє розвитку творчості – є музичний рух.

Музичні рухи – це найбільш продуктивний вид музичної діяльності з погляду формування у дошкільників музичної творчості і творчих якостей особи.

До найбільш поширених видів музично-ритмічної діяльності відносяться ігри, танці і вправи.

Основне місце в розділі музично-ритмічних рухів займають ігри. Музична гра – це активна діяльність, направлена на виконання музично-ритмічних завдань. Вона викликає у дітей веселий, бадьорий настрій, впливає на активність процесу рухів, формує музичні здібності. А.С. Макаренко говорив: «Гра має важливе значення в житті дитяти, має те ж значення, яке біля дорослого має діяльність, робота, служба. Яке дитя в грі, такий багато в чому він буде в роботі, коли виросте».

Граючи, дитя вправляється в русі, освоює його, в процесі гри розвиваються позитивні якості особи дитяти, через гру він пізнає життя.

Вся діяльність дитяти в процесі музичних ігор є активним слуханням музики, що вимагає безпосередньої реакції, загостреним музичним сприйняттям, пов'язаним з переживанням, розрізненням і пізнаванням музичного образу. Виконання музичних завдань в грі передбачає визначення характеру музики, темпу, розрізнення динаміки, окремих часток твору.

Ефективність музичного розвитку дитяти в процесі музичних ігор забезпечується тим, що гру як найближчу йому форму діяльності легко пояснити. Крім того, інтерес до гри і емоційна підведена в процесі її виконання, доступність ігрових образів сприяє розвитку творчої активності дитяти.

Музичні ігри діляться на сюжетних і несюжетних залежно від того, розігрують діти певний сюжет або виконують ігрові завдання.

У сюжетних іграх розкриваються образи, показані дії, наприклад в іграх «Поїзд за місто», «Звіролови і звіри». Сюжетними бувають і ігри хороводів із співом, наприклад такі, як «Ворон», »Як на тоненький льодок». У цих іграх сюжети поетичні тексти, а рухи як би їх коментують.

Розвитку творчої активності в музично – ігровій діяльності сприяє також близьке до сюжетних музичних ігор інсценування пісні, не розученої дітьми, а виконаної педагогом.

Несюжетні ігри не мають певної тематики. У них присутні різні ігрові завдання, елементи танцю, змагання, різні побудови і перестроювання.

Важливим видом музично-ритмічної діяльності є танці. Вони активізують слух дитяти, виробляють чіткі красиві рухи і сприяють розвитку творчої активності. У танцях діти розрізняють характер музики, форму музичного твору і засобу музичної виразності.

Види танців:

1.   пляски із зафіксованими рухами, тобто авторські, до яких відносяться:

·     танці за участю дорослого; цей вид танцю створюється автором з урахуванням обов'язкового виконання педагогом однакових з дітьми або відмінних рухів;

·     сучасний дитячий танець;

·     народні танці, в яких використовуються справжні елементи народного танцю;

·     хороводи із співом, рухи яких не пов'язані з текстом;

·     характерний танець, в рухах якого змальовується даний персонаж;

·     дитячий бальний танець.