1.4 Молодший шкільний вік: індивідуальність та її розвиток

Навчальна діяльність дитини розвивається так само поступово, через досвід входження в неї, як і всі попередні діяльності. Навчальна діяльність являє собою діяльність, спрямовану на самого учня. Дитина вчиться не тільки знанням, але й тому, як засвоїти ці знання.

Навчальна діяльність, як і всяка діяльність, має свій предмет – це людина. У випадку обговорення навчальна діяльність молодшого школяра-дитина. Навчаючись способам письма, рахунку, читання, дитина орієнтує себе на самозміну – він опановує необхідні, властиві навколишній його культурі способами службових і розумових дій. Рефлексуючи, він порівнює себе колишнього й себе нинішнього. Власна зміна простежується й виявляється на рівні досягнень. Саме істотне в навчальній діяльності – це рефлексія на самого себе, відстеження нових досягнень і змін, що відбулись.

"Не вмію – вмію", "Не міг – можу", "Був- став" - ключові оцінки результату поглибленої рефлексії своїх досягнень і змін. Дуже важливо, щоб дитина стала для самого себе одночасно предметом зміни й суб'єктом, що здійснює цю зміну самого себе. Якщо дитина одержує задоволення від рефлексії на своє сходження до більше зроблених способів навчальної діяльності, саморозвитку, то це значить, що він психологічно занурений у навчальну діяльність.

Із приходом дитини в школу змінюється соціальна ситуація, але внутрішньо, психологічно дитина залишається ще в дошкільному дитинстві. Основними видами діяльності для дитини продовжують залишатися гра, малювання, конструювання. Навчальній діяльності ще треба розвиватися.

Довільне керування діями, яких необхідно в навчальній діяльності, дотримання правил можливо спочатку, коли дитині ясні близькі цілі й коли він знає, що час його зусиль обмежено малим числом завдань. Тривала напруга довільної уваги до навчальних дій утрудняє й стомлює дитину.

Якщо із приходом у школу відразу поставити дитину в умови властиво навчальної діяльності, це може призвести або до того, що він і справді швидко ввімкнеться в навчальну діяльність (у цьому випадку готовність до навчання вже сформувалася), або до того, що він розгубиться перед непосильними навчальними завданнями, зневіриться в собі, почне негативно ставитися до школи й донавчання, а можливо, впаде у хвороби. На практиці обидва ці варіанта є типовими: число дітей, готових донавчання, і число дітей, для яких навчання в заданих умовах виявляється непосильним, досить велике.

Спроби пристосувати дітей до навчальної діяльності через гру, ігрові форми, вносячи в заняття елементи сюжетних або дидактичних ігор, себе не виправдують.Таке навчання привабливо для дітей, але воно не сприяє переходу до властиво навчальної діяльності, не формує в них відповідального відношення до виконання навчальних завдань, не розвиває довільних видів керування діями.

В умовах навчальної діяльності дитини варто підводити до розуміння того, що це зовсім інша діяльність, чим гра, і вона пред'являє до нього дійсні, серйозні вимоги, щоб він навчився реально змінювати самого себе, а не символічно. Діти повинні навчитися розрізняти ігрові й навчальні завдання, розуміти, що навчальне завдання на відміну від гри обов'язково, його необхідно виконувати незалежно від того, хоче дитина це зробити або не хоче. Гра сама по собі не повинна усуватися зі сфери активного життя дитини. Неправильно вказувати дитині на те, що він уже став великим і займатися іграшками, як маленький тепер уже повинно бути соромно. Гра – не тільки сугубо дитяча діяльність. Це й заняття, що служить для розваги, для заповнення дозвілля людей всіх віків.

Звичайно дитина поступово починає розуміти значення гри в умовах його нового місця в системі соціальних відносин людей, при цьому незмінно й жагучо любити грати.

Особливість здорової психіки дитини – пізнавальна активність. Допитливість дитини постійно спрямована на пізнання навколишнього світу й побудова своєї картини цього миру. Дитина, граючи, експериментує, намагається встановити причинно-наслідкові зв'язки й залежності. Він сам, наприклад, може дізнатися, які предмети тонуть, а які будуть плавати. Чим активніша в розумовому відношенні дитина, тим більше він задає питань і тим різноманітніші ці питання. Дитина може цікавитися всім на світі: якої глибини океан? Як там дихають тварини? Скільки тисяч кілометрів земна куля?

Дитина прагне до знань, а саме засвоєння знань відбувається через численне "навіщо?" "як?" "чому?". Він змушений оперувати знаннями, представляти ситуації й намагатися знайти можливий шлях для відповіді на питання. При виникненні деяких завдань дитина намагається вирішити їх, реально приміряючись і пробуючи, але він же може вирішувати завдання в розумі. Він уявляє собі реальну ситуацію і як би діє в ній у своїй уяві. Таке мислення, у якому рішення завдання відбувається в результаті внутрішніх дій з образами, називається наочно-образним. Образне мислення - основний вид мислення в молодшому шкільному віці. Звичайно, молодший школяр може мислити логічно, але варто пам'ятати, що це питання сензитивне до навчання, що опирається на наочність. Мислення дитини на початку навчання в школі відрізняється егоцентризмом, особливою розумовою позицією, обумовленої відсутністю знань, необхідних для правильного рішення певних проблемних ситуацій. Так, дитина сам не відкриває у своєму особистому досвіді знання про збереження таких властивостей предметів, як довжина, обсяг, вага. Відсутність систематичності знань, недостатній розвиток понять приводить до того, що в мисленні дитини панує логіка сприйняття. Дитині, наприклад, важко оцінювати ту саму кількість води, піску, пластиліну як рівне, коли на його очах відбувається зміна їхньої конфігурації відповідно до форми судини, куди вони поміщені. Дитина попадає в залежність від того, що він бачить у кожний новий момент зміни предметів. Однак у початкових класах дитина вже може подумки зіставляти окремі факти, поєднувати їх у цілісну картину й навіть формувати для себе абстрактні знання, віддалені від прямих джерел. Пізнавальна активність дитини, спрямована на обстеження навколишнього світу, організує його увагу на досліджуваних об'єктах досить довго, поки не висохне інтерес. Якщо 6-7 – літня дитина зайнята важливою для нього грою, то він, не відволікаючись, може грати два, а те й три години. Так само довго він може бути зосереджений і на продуктивній діяльності (малюванні, конструюванні, виготовленні значимих для нього виробів). Однак такі результати зосередження уваги – наслідок інтересу до того, чим зайнята дитина. Він же буде нудитися, відволікатися й почувати себе зовсім нещасним, якщо треба бути уважним у тій діяльності, що йому байдужна або зовсім не подобається.

Дорослий може організувати увагу дитини за допомогою словесних вказівок. Йому нагадують про необхідність виконувати задану дію, вказуючи при цьому способи дії. Молодший школяр певною мірою може й сам планувати свою діяльність. При цьому він словесно проговорює те, що він повинен і в якій послідовності буде виконувати ту або іншу роботу. Планування, безумовно, організує увагу дитини. І все-таки, хоча діти в початкових класах можуть довільно регулювати своє поводження, мимовільна увага переважає. Дітям важко зосередитися на одноманітній і малопривабливій для них діяльності або на діяльності цікавої, але потребуючої розумової напруги. Відключення уваги рятує від перевтоми. Ця особливість уваги є одним з підстав для включення в заняття елементів гри й досить частої зміни форм діяльності.

Діти молодшого шкільного віку, безумовно, здатні втримувати увагу на інтелектуальних завданнях, але це вимагає колосальних зусиль волі й організації високої мотивації.

У молодшому шкільному віці дитина у своїй уяві вже може створювати разнообразнейшие ситуації. Формуючись в ігрових заміщеннях одних предметів іншими, уява переходить в інші види діяльності.

В умовах навчальної діяльності до уяви дитини висувають спеціальні вимоги, які прихилюють її до довільних дій уяви. Учитель на уроках пропонує дітям уявити собі ситуацію, у якій відбуваються якісь перетворення предметів, образів, знаків. Ці навчальні вимоги спонукують розвиток уяви, але вони мають потребу в підкріпленні спеціальними знаряддями – інакше дитина затруднюється просунутися в довільних діях уяви. Це можуть бути реальні предмети, схеми, макети, знаки, графічні образи. Складаючи всілякі історії, римуючи "вірші", придумуючи казки, зображуючи різних персонажів, діти можуть запозичити відомі їм сюжети, строфи віршів, графічні образи, часом зовсім не зауважуючи цього. Однак нерідко дитина спеціально комбінує відомі сюжети, створює нові образи, гіперболізуючи окремі сторони і якості своїх героїв. Дитина, якщо в нього досить розвинена мова й уява, якщо він одержує задоволення від рефлексії на значення й зміст слів, словесних комплексів і образи уяви може придумати й розповісти цікавий сюжет, може імпровізувати, насолоджуючись своєю імпровізацією сам і включаючи в неї інших людей. В уяві дитина створює небезпечні, страшні ситуації. Головне – подолання, знаходження друга, вихід до світла, радість. Переживання негативної напруги в процесі створення й розгортання уявлюваних ситуацій, керування сюжетом, переривання образів і повернення до них тренують уяву дитини як довільну творчу діяльність. Крім того, уява може виступати як діяльність, що приносить терапевтичний ефект.

Дитина, зазнавала труднощів у реальному житті, сприймаючи свою особисту ситуацію як безвихідну, може піти в уявлюваний світ. Так, коли немає батька й це приносить невимовний біль, в уяві можна придбати самого чудового, самого незвичайного, великодушного, сильного, мужнього батька. Уява, якою би фантастичною вона не була у своїй сюжетній лінії, опирається на нормативи реального соціального простору. Переживши у своїй уяві добрі або агресивні спонукання, дитина тим самим може підготувати для себе мотивацію майбутніх вчинків. Уява в житті дитини відіграє більшу роль, чим у житті дорослого, проявляючись набагато частіше, і частіше допускає порушення життєвої реальності. Безустанна робота уяви – найважливіший шлях пізнання й освоєння дитиною навколишнього світу, спосіб вийти за межі особистого практичного досвіду, найважливіша психологічна передумова розвитку здатності до творчості й спосіб освоєння нормативності соціального простору, останнє примушує працювати уяву безпосередньо на резерв особистісних якостей.

На розумовий розвиток впливає діяльність навчання. При цьому визначальне значення має засвоєння й розвиток мови в системі навчання.

До програмованого розвитку мови ставляться наступні види навчання й розвитку дитини:

по-перше, засвоєння літературної мови, підлеглого нормі; по-друге, оволодіння читанням і письмом. І читання, і письмо – мовні навички, що опираються на систему язика, на знання його фонетики, графіки, лексики, граматики, орфографії. По третє, відповідність мови учнів певному рівню вимог, нижче якого не повинна перебувати дитина, тому що він займає положення учня.

Дитина в молодшому шкільному віці крок за кроком опановує вміння повно й адекватно сприймати мову дорослих, читати, слухати радіо. Без особливих зусиль він навчається входити в мовні ситуації й орієнтуватися в її контексті: уловлювати, про що мова йде, стежити за розгортанням контексту мови, задавати адекватні питання й будувати діалог. Він починає сам з інтересом розширювати свій лексичний запас, активізувати вживання слів і словосполучень, засвоювати типові граматичні форми й конструкції. Все це – бажані й можливі досягнення в мовному й розумовому розвитку дитини. На базі оволодіння язиком з'являються нові соціальні відносини, які не тільки збагачують і змінюють мислення дитини, але й формують його особистість.

З моменту, коли дитина пішла в школу, його емоційний розвиток більшою мірою, чим раніше, залежить від сторонніх людей і від того досвіду, що він здобуває поза будинком.

Страхи дитини відбивають його сприйняття навколишнього світу, рамки якого тепер для нього значно розширюються. Здебільшого страхи пов'язані з подіями в школі, родині й групі однолітків. Непояснені й вигадані страхи колишнього років поступово поступаються місцем більше усвідомленим турботам, яких чимало в повсякденному житті. Предметом страхів можуть бути й майбутні уроки, і уколи, і якісь природні явища, і відносини між однолітками.Час від часу в дітей у цьому віці з'являється типове для багатьох школярів небажання йти в школу, а те й страх перед нею. Коли відбувається таке,у дитини неважко виявити широко розповсюджені зовнішні симптоми: головні болі, кольки в шлунку, блювота й запаморочення. Все це не симуляція, тому поставитися до симптомів, що з'явилися, треба цілком серйозно. Звичайно такі діти вчаться нормально, а їхні страхи в більшій мері обумовлені побоюваннями за батьків, острахом залишити їх наодинці з горем, лихом, але зовсім не ймовірністю одержати погану оцінку. Батьки, виражаючи при дитині свої тривоги, сумніви й коливання, найчастіше самі породжують у дітей страх за них і опосередковано – страх перед школою. Суперечливі й невпевнені в собі батьки можуть створити в дитини враження, що вони бояться розставання й мають потребу в його постійній присутності. Їхнє підсвідоме прагнення вічно чіплятися за дитину відбиває в нього бажання проявляти незалежність і наполегливість.

Дитина, у якої з'явився страх перед заняттями, важливо якнайшвидше повернути в школу. Іноді зайва увага до скарг на фізичне нездужання може викликати посилення зазначених симптомів. Можливо іноді краще не помітити поганий настрій дитини й проігнорувати його скарги. Дружньо-наполеглива зацікавленість у відвідуванні школи в кожному разі переважніше, ніж жалість або стогони.Надмірна активність – це ще не психічний розлад. Однак іноді вона супроводжується серйозними затримками емоційного, розумового інтелектуального розвитку. Нерідко таке поводження чревате стресами й може привести до перезбудження. Надмірна активність спостерігається в 5-8% хлопчиків і близько 1% дівчинок - початкових класів, що вчаться. У дітей з надто підвищеною активністю нерідко виникають труднощі при виконанні шкільних завдань, тому що їм нелегко концентрувати увага й сидіти спокійно. Ці діти, як правило, стають предметом особливої турботи батьків і вчителів. Повністю причини підвищеної активності школярів поки не з'ясовані, але із приводу багатьох випадків висловлюються цілком певні судження. Зокрема, досить стійка думка експертів щодо таких причин, як ушкодження Центральної Нервової Системи, генетичні впливи. Деякі дослідники як причина називають їжу, темперамент дітей, заохочення або підкріплення неприйнятного поводження. Сьогодні використаються різноманітні методики й профілактики лікування подібних недуг. Деякі медикаменти роблять заспокійлива дія на гіперактивних дітей. Також розповсюдженим способом є дієта, щовиключає цукор,искуственные приправи й харчові добавки. Непогані результати дає постійний і тактовний контроль за поводженням дитини з боку батьків і вчителів, а також чисто зовнішні моменти, як, наприклад, що заспокоює м'яке блакитне висвітлення в громадських місцях. Ці й подібні їм методи сприяють деякому зниженню рівня активності, дозволяючи дітям поліпшити успішність у школі й поводження в класі, будинку й на вулиці. Зрозуміло, єдиного способу лікування не існує. Можливо, найкращим тут є системний підхід, коли фахівці використовують кілька способів лікування одночасно.

Відносини між школярами постійно міняються. Якщо у віці від 3-х до 6-ти років діти будують свої відносини в основному під наглядом батьків, то від 6-ти до 12-ти років школярі більшу частину часу проводять без батьківського догляду. У молодших школярів дружні відносини формуються, як правило, між дітьми того самого підлоги. У міру ослаблення зв'язку з батьками дитина усе більше починає відчувати потреба в підтримці з боку товаришів. Крім того, йому необхідно забезпечити собі емоційну безпеку.

Саме група однолітків стає для дитини тим своєрідним фільтром, через який він пропускає ціннісні установки батьків, вирішуючи, які з них відкинути, а на які орієнтуватися надалі.

У шкільні роки групи однолітків формуються по принципах підлоги, віку, соціально-економічного статусу родин, до яких належать діти. Граючи, дитина опановує важливими соціальними навичками. Ролі й правила "дитячого суспільства" дозволяють довідатися про правила, прийнятих у суспільстві дорослих. У грі розвиваються почуття співробітництва й суперництва. А такі поняття, як справедливість і несправедливість, упередження, рівність, лідерство, підпорядкування, відданість. зрадництво, починають знаходити реальний особистісний зміст.

Таким чином, молодший шкільний вік визначається важливою обставиною – вступом дитини до школи. Нова соціальна ситуація посилює умови життя дитини й виступає як стрессогенна.



Информация о работе «Вплив особливостей педагогічних комунікацій на формування особистості молодшого школяра»
Раздел: Педагогика
Количество знаков с пробелами: 83126
Количество таблиц: 2
Количество изображений: 1

Похожие работы

Скачать
166441
5
13

... ічні умови були реалізовані в процесі експериментальної роботи на послідовних її етапах. Зміст цієї роботи представлено у таблиці 2.2. Таблиця 2.2. Формування соціокультурного досвіду молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва Етапи формуючого експерименту Орієнтувальний Розвивально-навчальний Діяльнісно-творчий Пріоритетний напрямок роботи на етапі Формування емоційно ...

Скачать
139701
2
0

... української народної музики.   2.2 Хід експерименту. Експериментальна робота проводилася в три етапи (консультуючий, формуючий, заключний експеримент). На основі теоретичного аналізу виявили можливості на уроках музики формуванню ціннісних орієнтацій молодших школярів. Експериментальна робота проводилась протягом 2007-2208 навчального року на базі ЗОШ № 6 у паралелях четвертих класів 4-А ( ...

Скачать
168004
4
1

... полягає в конкретизації вивченого поняття завдяки виконанню вправ, які вимагають практичного застосування одержаних знань. 2. Перевірка ефективності формування комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів   2.1 Відбір навчального матеріалу до вивчення частин мови в 3 класі Для формування загального поняття про частини мови у 3 класі навчальною програмою виділяється 4 години. При цьому ...

Скачать
194133
6
2

... також необхідна, це пошук нових додаткових джерел, що забезпечуватимуть доповнення прочитаних раніше текстів демонструватимуть різні погляди щодо вивченої теми. 1.2 Формування у молодших школярів самостійності як риси особистості   Активна роль школярів у процесі навчання, де велика увага приділяється самоосвіті, зумовлює розвиток у них самостійності та ініціативи. Тому перед кожним вчителем ...

0 комментариев


Наверх