3.      Демографічні процеси та демографічна політика в сучасній Україні. Роль і місце сім’ї у демографічній політиці.

 

Українському суспільству ніколи не бути процвітаючим чи навіть стабільним, якщо його населення не матиме відповідних умов життя і не відчуватиме повної безпеки для реалізації нормальної демовідтворювальної поведінки, не буде бачити перспектив для існування й розвитку кожної сім'ї та особи.

До останнього часу проблеми безпеки досліджувалися переважно у військовій та політичній сферах й обмежувалися потенційними конфліктами між країнами та міжнародними загрозами. Однак результати модельних досліджень, проведених у ряді країн, свідчать, що внутрішня негативна соціально - демографічна ситуація, зокрема, той чи інший режим відтворення населення, кількісний та якісний його склад може стимулювати чи гальмувати виникнення й розвиток внутрішніх і зовнішніх конфліктів, бути каталізатором сепаратистських прагнень частини населення, тобто здійснювати деструктивний вплив на стан безпеки держави навіть за стабільної міжнародної ситуації. Як свідчить досвід, проведення тієї чи іншої соціально-демографічної політики, зокрема щодо національних меншин, емігрантів та біженців, дозвіл чи заборона використання тих чи інших засобів планування сім'ї тощо можуть бути причиною приходу до влади або відставки урядів, слугувати показником розвитку демократії.

Отже, демографічний чинник є одним з визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування.

На жаль, нинішня соціально-економічна криза ускладнила демографічні процеси, призвела до помилок і проблем, які болюче позначаються на головному суб'єкті нинішніх перетворень - населенні.

Загальна характеристика демографічної ситуації. Проведений аналіз сучасної демографічної ситуації, а також її динаміки протягом останніх років свідчить про наявність в Україні поряд із соціально-економічними проблемами глибокої демографічної кризи, більш інертної та практично некерованої, негативні наслідки якої для подальшого розвитку країни важко передбачити.

Статистичні порівняння з іншими країнами свідчать, що за основними показниками природних змін населення - народжуваності, смертності, природного приросту - Україна стоїть не тільки після країн Заходу, але й республік колишнього СРСР. За рівнем народжуваності (9,6 ‰ ) вона посідає передостаннє місце серед них та країн Європи, за смертністю населення (15,4 ‰ ) - 2-е місце серед країн континенту, за рівнем дитячої смертності (14,4 дитини на 1000 новонароджених) її показники входять у першу сумну десятку показників для європейських країн, за очікуваною тривалістю життя (67 років) - 109-е місце у світі, коли ще у 1994 р. посідала 87-е.

Загрозою для перспектив розвитку нації стають обсяги й темпи депопуляції, тобто абсолютного зменшення населення внаслідок перевищення кількості померлих над кількістю народжених. Вона почалася в Україні з 1991 р. і нині таке зменшення становить близько 1 млн. осіб.

Втрачені в Україні традиції багатодітності призвели до того, що у 1995 р. сумарний показник народжуваності, тобто кількість дітей, що може народити кожна жінка упродовж усього репродуктивного періоду свого життя, становив 1,6 дитини на одну жінку. Зазначимо, що для розширеного відтворення населення необхідно мати 2,2-2,4 дитини. Падіння життєвого рівня, що триває, невирішеність екологічних проблем, загострених наслідками Чорнобильської катастрофи, соціально-психологічний дискомфорт - все це примушує більшою мірою, ніж раніше обмежувати розмір сім'ї. Процес зниження народжуваності характерний для багатьох розвинених країн світу, нині це загальна тенденція демографічного розвитку. Але є та межа зниження народжуваності, яку не можна переступити, оскільки за нею - процес депопуляції набуває незворотного характеру. Україна сьогодні підійшла до цієї межі.

Крім того, різко зменшилася кількість шлюбів, зростає число розлучених, удівців і особливо удовиць, збільшується частка бездітних і одно дітних родин, а це ще більше погіршує демографічні перспективи держави.

В Україні постійно зростає рівень смертності населення. Спостерігається особливо висока смертність чоловіків у працездатному віці, яка перевищує смертність жінок в аналогічному віці майже вчетверо. Тільки за рахунок цього фактора Україна втратила у 1969-1993 рр. понад 500 тис. чоловіків у віці від 16 до 50 років.

Відбувається зростання смертності населення від інфекційних та паразитарних хвороб, що є ганебним явищем для цивілізованої країни. Збільшилася смертність від туберкульозу, яка у 2-9 разів перевищила відповідні рівні, наприклад, Польщі, хоча остання має найвищі показники серед розвинених країн.

Зростає смертність від факторів, спричинених соціальною напругою. У 1995 р. проти 1990 число вбитих зросло на 85 %, самогубців - на 37 %. Інтенсифікується вимирання найбільш вразливих груп населення - дітей, жінок, осіб похилого віку.

В результаті зниження народжуваності населення країни "старішає". Частка осіб похилого віку у 1995 р. становила в цілому по Україні понад 1/5, а в селах - 1/3 всього населення.

Головною ознакою сучасної демографічної кризи є те, що в Україні відбуваються негативні зміни не тільки у кількості, але й у якості населення. Під час обстеження стану здоров'я населення виявилося, що рівень загальної захворюваності в Україні - один із найвищих серед країн на теренах колишнього Радянського Союзу. Поширюються соціальні хвороби. Так, за рівнем захворюваності алкоголізмом і наркоманією Україна перебуває на 2- му місці серед зазначеної групи країн. Існує тенденція значного погіршення здоров'я нинішніх дітей і підлітків. Лише один з чотирьох-п'яти може вважатися цілком здоровим. Проблема поліпшення здоров'я населення сьогодні перетворилася у проблему його елементарного збереження.

На погіршення основ подальшого відтворення населення України вплинули також негативні зміни в його генофонді, що загрожують якісним виродженням українського народу. Цілеспрямоване винищення найосвіченішої, професійно підготовленої частини населення України, її інтелігенції, заможних селян під час політичних репресій і голодоморів 30-40-х років, величезні втрати працездатної частини населення під час другої світової війни, організовані переселення українців до Росії, Казахстану та інших республік колишнього СРСР, зрештою, нинішній відтік інтелекту за кордон, - все це завдало і продовжує завдавати багато в чому непоправної шкоди українській нації.

Техногенне і радіоактивне забруднення атмосфери, ґрунтів, водойм у більшості областей України спричиняє численні мутантні ушкодження генів, які можуть у майбутньому лавино подібно поширюватись. Наслідком цього стане біологічно зумовлене зниження народжуваності, зростання потворності серед новонароджених, поширення спадкових хвороб і виявлення їхніх нових форм.

Якщо раніше для розвитку і збереження людського суспільства мусили виживати найбільш інтелектуально розвинені та вправні його члени, то нині у зв'язку з погіршенням соціального і природного середовища реальні можливості вижити і залишити після себе потомство зберігають переважно люди фізично здорові, що віддає пріоритет чинникові фізичного розвитку людини над розумовим.

Формування призовних контингентів. Становлення і розвиток самостійної Української держави передбачає створення армії, здатної забезпечити її обороноздатність при раціональному використанні демографічного потенціалу країни. На жаль, сьогодні склалася така ситуація, коли чисельність сучасних Збройних Сил може визначатися не стільки воєнно- політичною обстановкою та військовою політикою держави, скільки обсягами наявних вікових контингентів населення країни.

Зіставлення даних двох останніх переписів населення - 1979 і 1989 рр. - свідчить про загрозливу тенденцію зменшення загальної чисельності молоді призовного віку. Відповідні контингенти молоді чоловічої статі у віці 15-19 років у 1989 р. становили лише 85 % її чисельності у 1979 р. Чисельність чоловіків допризовного віку (17-літніх) в Україні у 1993 р. Порівняно з 1980 р. зменшилася на 13,8 %, призовного віку (18-літніх) відповідно на 8,5%.

Особливо швидке зменшення чисельності призовних контингентів спостерігалося у сільській місцевості. Регіональний аналіз свідчить, що до областей, де зменшується чисельність чоловічого населення допризовного та призовного віку в міських поселеннях, відносяться західні області України, а також Вінницька і Одеська, а в сільських місцевостях - Харківська, Луганська, Донецька, Київська, Вінницька, Миколаївська, Львівська, Хмельницька і Тернопільська області.

У динаміці чисельності мобілізаційних контингентів (чоловіків у віці 18-49 років) небажані зрушення характерні тільки для сільської місцевості. В містах чисельність цих контингентів у 1993 р. порівняно з 1980 р. збільшилася на 7,9 %, а в селах - зменшилася на 15,5 %.

Демографічна криза і песимістичні прогнози розвитку населення до 2000-2015 рр. ще більше загострюють проблему формування контингентів призовників і офіцерського корпусу, оскільки питома вага дітей у віці до 15 років за прогнозними розрахунками зменшиться з 23,2% у1991р.до 17,6% у 2016р. При цьому той факт, що середня кількість дітей у сім'ї практично буде зведена до однієї дитини (1,3 в середньому на одну сім'ю з дітьми), ще більше загострює проблему формування військових контингентів.

Проблеми розвитку титульної нації. Непокоять тенденції, характер і перспективи розвитку титульного населення України - українців, а саме.

1. Існує тенденція до кількісних втрат української нації, тобто до зменшення питомої ваги українців (за період між переписами населення 1970 та 1989 рр. - майже на 3 %) і зростання частки осіб інших національностей у складі населення України.

2. Спостерігається зменшення частки осіб, які вважають українську мову рідною (з 90 % у 1970 р. до 87 % у 1989 р.), а мовний вибір істотно впливає на формування національного менталітету.

3. Реєструються нижчі показники демографічного відтворення українського населення щодо деяких національностей, зокрема росіян, молдаван, представників Кавказького і Середньоазійського регіонів, які останніми роками інтенсивно іммігрують до України.

4. Значний приплив до України осіб з абсолютно відмінними релігійними, етнічними та етичними переконаннями підвищує вірогідність виникнення додаткової соціальної напруженості в державі. Україна все більше стає спільною домівкою для населення республік колишнього СРСР, яке піддається дискримінації, страждає від збройних конфліктів та інших політичних потрясінь. Лише за перший квартал 1996 р. до України з країн СНД прибуло близько 32 тис. чоловік, у тому числі 63 % - з Росії (у тому числі з Кавказького регіону), понад 7 % - з Узбекистану, 6 % - з Молдови, понад 4 % - з Казахстану.

5. Відновлюється історична справедливість і щодо репресованих народів, котрі проживали раніше на теренах власне України, - повертаються до місць постійного мешкання кримські татари, кримчаки, німці, вірмени, болгари, греки та ін. Через це в місцях, куди вони повертаються, а також у місцях компактного розселення біженців і вимушених мігрантів можуть виникати очевидні або приховані протистояння з місцевим населенням.

6. Зміцнення національної самосвідомості українців часто-густо сприймається неукраїнськими національностями, переважно російськомовним населенням України, як прояв націоналізму. Ці побоювання абсолютно безпідставні, оскільки російськомовне населення має достатню кількість шкіл з викладанням російською мовою і відповідні друковані видання. Поступово встановлюється справедливість щодо титульного населення держави.

Серед національних меншин України відбувається відродження їхніх культур і релігій, зростає кількість театрів, бібліотек і періодичних видань. Впровадження спеціальних програм матеріальної та організаційної допомоги розвитку національних культур і мов підтримується державними фондами. Але прогресивні тенденції розвою всіх національностей в Україні останнім часом зустрічають значні економічні труднощі, що заважають нормальному перебігові зазначеного процесу.

У вузькому розумінні демографічна політика — це комплекс заходів щодо відтворення населення, які безпосередньо впливають на демографічні процеси. Проте демографічна політика охоплює широке коло проблем відтворення населення, формування складу та структури трудового потенціалу, його ефективного використання. У широкому розумінні до демографічної політики можна віднести всі види соціально-економічних заходів, спрямованих на досягнення специфічних цілей, — вирішення житлової проблеми, поліпшення умов праці, зниження захворюваності, які сприяють послабленню демографічних проблем. Отже, демографічна політикаhttp://buklib.net/ - _ftn1 — це система загальноприйнятих на рівні управління ідей і концептуально-об’єктивних засобів, за допомогою яких держава та її соціальні інститути, дотримуючись принципів, адекватних історичним умовам, передбачають досягнення встановлених якісних і кількісних цілей демографічного розвитку, що відповідають перспективним цілям соціально-економічного розвитку держави загалом.

У концепції демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. наголошується, що базовим положенням є трактування демографічної політики не як складової соціально-економічної політики, а як її особливої спрямованості, демографічної орієнтації. Мета демографічної політики обумовлена конкретними історичними обставинами життєдіяльності суспільства та співвідношенням поточних і перспективних завдань. Демографічна політика повинна бути спрямована на досягнення довгострокової перспективи відтворення населення з урахуванням регіональних особливостей. Вирішення демографічних проблем потребує, з одного боку, охоплення всіх регіонів заходами профілактики деструктивних демографічних чинників, а з другого — виділення регіонів з найгострішими проблемами для розробки спеціальних програм.

В останні роки прийнято низку державних документів, орієнтованих на поліпшення демографічної ситуації в Україні, зміцнення сімейно-шлюбних стосунків, формування усвідомленого батьківства. Це передусім національна програма «Планування сім’ї» (1994 р.), програма «Українська родина» (2001 р.), національна програма України «Репродуктивне здоров’я 2001—2005» (2001 р.), Концепція державної сімейної політики (2000 р.), Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. (проект 2004 р.) тощо.

Поліпшення демографічної ситуації можна очікувати лише за умови поліпшення економічної ситуації в Україні, центральну роль у цьому мають відіграти:

подолання бідності, запобігання розвитку хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення;

глибоке реформування сфери праці, оскільки саме тут формуються провідні важелі репродуктивних і міграційних настанов, вітальної поведінки, здорового способу життя;

забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а і для його утриманця.

У сучасній демографічній політиці України пріоритетними мають стати зниження надмірної смертності населення, поліпшення його здоров’я, зниження дитячої смертності, підтримка життєдіяльності дітей і дорослих, збільшення тривалості життя.

Концепція сімейної політики України включає:

- створення оптимальних умов для сімейно-шлюбної орієнтації молоді;

- необхідність перегляду чинного законодавства відносно різних пільг матерям, тобто їх потрібно узгоджувати з реальною економічною ситуацією в країні;

- врахування не лише материнства і пов'язаних з ним проблем, але й батьківства як складової частини сімейного життя і повноцінного дитинства;

- вивчення труднощів спільного подолання виникаючих проблем.

Розроблені масштабні програми:

«Діти України» (1995), що ввійшла складовою частиною в потужну загальноєвропейську програму «Діти 90-х» і виконувалась в 14 країнах Європи за спільною методологією. Передбачала охорону здоров'я, виховання, соціальний захист знедолених, доплата сім'ям, трудове навчання.

«Українська родина» - розрахована була на період до 2000 року і передбачала концентрацію зусиль Уряду, державних установ, громадських неурядових організацій з метою поліпшення соціального і духовного розвитку родини, ця програма допомагала підвищити авторитет родини, патріотичний дух українського суспільства консолідувати націю навколо національної ідеї.

Опікування молоддю.

Необхідність послідовного розв'язання проблем молоді сприяє зосередженню демографічної політики на молодих сім'ях і таких, де виховуються неповнолітні діти, батьки яких не беруть участі в суспільно-корисній праці та громадському житті.

Регулювання міграційних процесів від масштабів та інтенсивності яких багато в чому залежить характер і розвиток демографічних процесів.

Зміцнення здоров'я, збільшення тривалості життя.

Демографічна ситуація

За кількістю населення Україна посідає 5 місце в Європі (після Німеччини, Італії, Великобританії, Франції) та 21 місце у світі. На її долю припадає 7,3 % населення Європи i 1 % населення Землі.

Протягом тривалого часу територія України була розчленована між сусідніми державами, кожна з яких проводила політику денаціоналізації українців, прагнучи до їхньої повної асиміляції. Відновлення незалежності у 1991 році створило умови для консолідації українців, розвиткові їх етнічної самосвідомості, згуртуванню усіх, хто відчуває свою приналежність до української нації, навколо історичної Батьківщини.


Література

1.                  Н.М. Зобко "Демографічні проблеми людства" Київ 2001 рік

2.                  Васильєва Л. Й. Демографічні аспекти сучасної сім’ї // Актуал. пpобл. політики: Зб. наук. пp. - Одеса, 1997. - Вип.1-2. - С.15-17.

3.                  Піскунов С. Етнодемографічна політика// Дивослово. - 2002. - № 8. - с.2-5.

4.                  Демографічне дзеркало нації// Слово просвіти. - 2001. - 23 листопада. с.6-7.

5.                  Діти, жінки та сім’я в Україні: статистичний збірник. - К.:Державний комітет статистики України, 2000. - 362 с.

6.                  Демографічна криза в Україні// Народна газета. - 2002. - № 17. - с.4-5.

7.                  http://buklib.net/ - _ftnref5Стратегія розвитку України: теорія і практики. — К.: НІД., 2002. — С. 864.

8.                  http://buklib.net/ - _ftnref7Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. Проект. — К., 2004. — С. 13.


Информация о работе «Демографічні процеси та демографічна політика в сучасному суспільстві.»
Раздел: Социология
Количество знаков с пробелами: 53674
Количество таблиц: 1
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
37181
0
0

... ів, закони, права людини та інші політичні і політико-правові норми, відносини влади і з приводу влади, політичних лідерів, еліти, угруповання тощо. Розуміння соціальної природи політики дозволяє визначити її функції по наступним напрямкам: Функція державного управління розвитком всіх сфер людського суспільства (економіка, соціальна, правова, духовна тощо). Суть цієї функція політики полягає в ...

Скачать
763160
11
9

... іонери. Залежно від стилю керівництва й політичної системи, в якій функціонує лідер, відрізняють: диктаторський тип, демократичний тип, автократичний тип, плутократичний тип. В сучасній політології використовується типологія М. Дж. Херманн, де за основу виступає імідж, “образ”, візуальна привабливість лідера: прапороносець, який має особистий погляд на реальність, майбутнє; чітко викладає цілі, ...

Скачать
47681
2
3

... внаслідок небаченого досі соціального і майнового розшарування населення України за тривалої економічної кризи. Вирішення цих проблем і має визначати основний зміст соціальної політики в Україні. 1.2 Основні цілі, напрями та пріоритети соціальної політики Успіх економічних реформ у кризовій ситуації перехідного періоду залежатиме від проведення ефективної соціальної політики. Адже без полі ...

Скачать
119914
3
0

... дносин) [7, с. 98]. Однак рівноцінних субститутів державі в цій сфері поки не існує й подальший розвиток регіональної політики держав з ринковою економікою, мабуть, буде йти в напрямку вдосконалювання вже досягнутих результатів. 1.3 Регіональна політика Європейського Союзу Історію розвитку регіональної політики Європейського Співтовариства можна розділити на два періоди. Перший період з ...

0 комментариев


Наверх