Метод самостійної роботи з дидактичними матеріалами

3. Метод самостійної роботи з дидактичними матеріалами.

Організовую самостійну роботу таким чином: дається класу конкретне учбове завдання. Намагаючись довести його до свідомості кожного учня.

Тут є свої вимоги:

текст потрібно сприймати на зір (на слух завдання сприймаються неточно, деталі швидко забуваються, учні вимушені часто перепитувати)

потрібно якомога менше часу витрачати на запис тексту завдання.

Для цієї мети добре підходять зошити на друкарській основі і збірки завдань для учнів.

Багато викладачів, користуються саморобними роздатковими дидактичними матеріалами.

Їх умовно ділять на три типи:

1. Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою сприйняття і осмислення, нових знань без попереднього пояснення їх вчителем.

1) Картка із завданням перетворити текст підручника в таблицю або план.

2) Картка із завданням перетворити малюнки, схеми в словесні відповіді.

3) Картка із завданням для самоспостереження, спостереження демонстраційної наочної допомоги.

2. Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою закріплення і застосування знань і умінь.

1) Картка з питаннями для роздумів.

2) Картка з розрахунковим завданням.

3) Картка із завданням виконати малюнок.

3. Дидактичні матеріали для самостійної роботи знань, що вчаться з метою контролю, і умінь.

1) Картка з німим малюнком.

Використовую в декількох варіантах. Для всього класу - 2-4 варіанти. І як індивідуальні завдання. Може проводитися з метою повторення і закріплення знань.

2) Тестові завдання.

Їх застосовую також і в індивідуальному порядку і для класу в цілому.

Останнім часом ефективнішими є текстові завдання, хоч і у них є свій недолік. Іноді учні намагаються просто вгадати відповідь.

4) Метод проблемного викладу.

На уроках використовую проблемний підхід в навчанні учнів. Основою даного методу є створення на уроці проблемної ситуації. Учні не володіють знаннями або способами діяльності для пояснення фактів і явищ, висувають свої гіпотези, рішення даної проблемної ситуації. Даний метод сприяє формуванню у прийомів, що вчаться, розумової діяльності, аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, встановлення причинно-наслідкових зв'язків.

Проблемний підхід включає логічні операції, необхідні для вибору доцільного рішення.

Даний метод включає:

висунення проблемного питання

створення проблемної ситуації на основі вислову ученого

створення проблемної ситуації на основі приведених протилежних точок зору поодинці і тому ж питанню

демонстрацію досвіду або повідомлення про нього - основу для створення проблемної ситуації; рішення завдань пізнавального характеру. Роль викладача при використанні даного методу зводиться до створення на уроці проблемної ситуації і управління пізнавальною діяльністю учнів.

Метод самостійного рішення розрахункових і логічних завдань. Що все вчаться по завданнях самостійно вирішують розрахункові або логічні (що вимагають обчислень, роздумів і висновків) завдання аналогічно або творчого характеру.

Але в кожній паралелі завдання диференціюю - складніші, творчого характеру - що сильним вчиться.

А аналогічні - слабким. При цьому у самих учнів на цьому не акцентую увагу. Кожен учень отримує завдання по своїх можливостях і здібностях. При цьому не знижується інтерес до навчання.

Наочні методи.

Частково-пошуковий.

При застосуванні цього методу викладач керує роботою класу. Організовується робота учнів так, щоб частину нових завдань вони добули самі. Для цього демонструється досвід до пояснення нового матеріалу; повідомляється лише мета. А що вчаться шляхом спостереження і обговорення вирішують проблемне питання.

Практичні методи.

Частково-пошуковий лабораторний метод.

Учні вирішують проблемне питання і здобувають частину нових знань шляхом самостійного виконання і обговорення учнівського експерименту. До лабораторної роботи вчиться відома лише мета, але не очікувані результати.

Також використовуються методи усного викладу - розповідь і лекції.

При підготовці лекцій планується послідовність викладу матеріалу, підбираються точні факти, яскраві порівняння, вислови авторитетних учених, громадських діячів.

Також використовуються прийоми управління пізнавальною діяльністю учнів:

1) Активізуючи діяльність учнів на етапі сприйняття і супутні пробудженню інтересу до матеріалу, що вивчається:

а) прийом новизни - включення в зміст учбового матеріалу цікавих відомостей, фактів, історичних даних;

б) прийом семантизації - в основі лежить збудження інтересу завдяки розкриттю смислового значення слів;

в) прийом динамічності - створення установки на вивчення процесів і явищ в динаміці і розвитку;

г) прийом значущості - створення установки на необхідність вивчення матеріалу у зв'язку з його біологічною, народногосподарською і естетичною цінністю;

2) Прийоми активізації діяльності що вчаться на етапі засвоєння матеріалу, що вивчається.

а) евристичний прийом - задаються важкі питання і за допомогою навідних питань приводять до відповіді.

б) евристичний прийом - обговорення спірних питань, що дозволяє розвинути у учнів уміння доводити і обґрунтовувати свої думки.

в) дослідницький прийом - що вчаться на основі проведених спостережень, дослідів, аналізу літератури, рішення пізнавальних завдань повинні сформулювати вивід.

3) Прийоми активізації пізнавальної діяльності на етапі відтворення отриманих знань.

прийом натуралізації - виконання завдань з використанням натуральних об'єктів, колекцій;

Використовувати можна різні варіанти оцінки роботи що вчаться на уроці. Для того, щоб висока пізнавальна активність збереглася на уроці, потрібно:

1) компетентне і незалежне журі (викладач і учні-консультанти з інших груп).

2) завдання розподіляти самим викладачем по правилах, інакше слабким учням буде не цікаво виконувати складні завдання, а сильним - прості.

3) оцінювати діяльність групи і індивідуально кожного учня.

5) давати творчі домашні завдання до узагальнювального уроку. При цьому можуть проявляти себе тихі, що вчаться, непомітні на фоні активніших.

Активізацію пізнавальної діяльності можна проводити також на позакласних заходах.

2.2 Прийоми активізації пізнавальної діяльності

В процесі придбання що вчаться знань, умінь і навиків важливе місце займає їх пізнавальна активність, уміння викладача активне керувати нею. З боку викладача учбовий процес може бути керованим пасивно і активно. Пасивно керованим процесом вважається такий його спосіб організації, де основна увага приділяється формам передачі новій інформації, а процес придбання знань для учнів залишається стихійним. В цьому випадку на перше місце виступає репродуктивний шлях придбання знань. Активно керований процес направлений на забезпечення глибоких і міцних знань що всіх вчаться, на посилення зворотного зв'язку. Тут передбачається облік індивідуальних особливостей що вчаться, моделювання учбового процесу, його прогнозування, чітке планування, активне управління навчанням і розвитком кожного учня.

В процесі навчання учень також може проявити пасивну і активну пізнавальну діяльність.

Існують різні підходи до поняття пізнавальної активності учнів. Б.П. Єсипов вважає, що активізація пізнавальної діяльності - свідоме, цілеспрямоване виконання розумової або фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, уміннями, навиками. Г.М. Лебедев указує, що "пізнавальна активність - це ініціативне, дієве відношення знань, що вчаться до засвоєння, а також вияв цікавості, самостійності і вольових зусиль в навчанні". У перовому випадку йде мова про самостійну діяльність викладача і що вчаться, а в другому - про діяльність учнів. У другому випадку в поняття пізнавальної активності автор включає інтерес, самостійність і вольові зусилля учнів.

У навчанні активну роль грають учбові проблеми, суть яких полягає в подоланні практичних і теоретичних перешкод в свідомості таких ситуацій в процесі учбової діяльності, які приводять учнів до індивідуальної пошуковий-дослідницької діяльності.

Метод проблемного навчання складає органічну частину системи проблемного навчання. Основою методу проблемного навчання є створення ситуацій, формування проблем, підведення учнів до проблеми. Проблемна ситуація включає емоційну, пошукову і вольову сторону. Її завдання - направити діяльність учнів на максимальне оволодіння матеріалом, що вивчається, забезпечити мотиваційну сторону діяльності, викликати інтерес до неї.

Метод алгоритмізованого навчання. Діяльність людини завжди можна розглядати як певну послідовність його дій і операцій, тобто вона може бути представлена у вигляді деякого алгоритму з початковими і кінцевими діями.

Для побудови алгоритму рішень тієї або іншої проблеми потрібно знати найбільш раціональний спосіб її рішення. Раціональним способом рішення володіють самі здатні учні. Тому для опису алгоритму рішення проблеми враховується шлях його отримання такими, що цими вчаться. Для решти учнів такий алгоритм служитиме зразком діяльності.

Метод евристичного навчання. Основною метою евристики є пошук і супровід способів і правил, по яких людина приходить до відкриття певних законів, закономірностей рішення проблем.

Метод дослідницького навчання. Якщо евристичне навчання розглядає способи підходу до рішення проблем, то дослідницький метод - правила правдоподібних дійсних результатів, подальшу їх перевірку, відшукання меж їх застосування.

В процесі творчої діяльності ці методи діють в органічній єдності.

Найважливішим методом дослідження пізнавального інтересу що вчаться є спостереження, змикаються з педагогічним експериментом в тих випадках, коли точно обчислено завдання, коли спостереження націлене на виявлення і відображення всіх умов, прийомів, чинників, процесів, пов'язаних саме з цим поставленим завданням. Спостереження за протікаючим процесом діяльності що вчиться або на уроці, в природних, або в експериментальних умовах дає переконливий матеріал про становлення і характерні особливості пізнавального інтересу.

Для спостереження необхідно мати зважаючи на ті показники, по яких можна визначити вияв пізнавальної цікавості.

3. Вироблення методики активізації пізнавальної діяльності що вчаться, при вивченні теми: “Гроші і їх функції" 3.1 Розробка перспективно-тематичного плану по економіці

Для успішної педагогічної діяльності викладач повинен володіти ефективними методами, методичними прийомами і засобами навчання. Велике значення має і якість підготовки до занять. Готуючись до занять, викладач проектує, "моделює" діяльність свою і що вчаться. Дуже важливо, щоб ця попередня модель була якомога ближча до реальності. Природно, реальне проектування майбутнього учбового процесу вимагає глибокого знання теорії навчання і виховання, великого особистого досвіду практичної роботи, творчого аналізу досягнень передових педагогів.

Підготовча робота викладача включає два основні етапи: перспективна підготовка - до навчального року, темі і поточна - до уроку. Зміст підготовчої роботи на кожному етапі складається з особистої підготовки викладача, підготовки учбовий-матеріальної бази і планування учбового процесу.

Система уроків припускає включення в учбовий процес вивчення теми всіх його основних ланок: повідомлення нового матеріалу; систематизація, закріплення і вдосконалення знань учнів; застосування засвоєного учбового матеріалу, формування у умінь, що вчаться, і навиків; контроль учнівських успіхів учнів. Плануючи систему уроків, викладач розділяє матеріал теми на частини відповідно змісту уроків, і розташовує їх в порядку вивчення.

У перспективно-тематичному плані система уроків фіксується так: указуються номери уроків по темі, кількість годинника на їх проведення, теми уроків і короткий їх зміст, а також мету кожного уроку.

Методична характеристика уроку відбивається в перспективно-тематичному плані. Це визначає методичну спрямованість підготовки як до теми в цілому, так і до кожного уроку.

У перспективно-тематичному плані відбиваються також міжнаочні зв'язки матеріалу теми.

Записи в перспективно-тематичному плані повинні бути короткими, чіткими, такими, що показують, з яким конкретно матеріалом взаємозв'язаних предметів повинен бути встановлений зв'язок.

У перспективно-тематичному плані фіксуються основні об'єкти матеріально-технічного оснащення по кожному уроку. За відсутності намічених засобів наочності, устаткування, ТСО в перспективно-тематичному плані викладач робить позначку про необхідність їх придбання, виготовлення, ремонту.

Перспективно-тематичний план по економіці.

При складанні перспективно-тематичного плану і плану конспекту уроку я спиралася на наступні дидактичні принципи.

При реалізації принципу цілеспрямованості вчителеві слід добиватися того, щоб його зусилля по навчанню і вихованню учнів зливалися з їх у відповідь зусиллями по освоєнню учбового матеріалу, саморозвитку, тобто з їх активним відношенням до учення. Така співпраця можлива, якщо відомо, що вчиться, і зрозумілі цілі всього навчально-виховного процесу і кожного уроку, якщо вони бачать користь для себе в їх реалізації. Звідси витікає, що вчитель постійно повинен приділяти увагу мотивам учення учнів, коректувати неправильно що склалися, заохочувати позитивні, формувати нові.

Науковість навчання. Даний принцип вимагає, щоб в результаті навчання учнів було сформовано науковий світогляд, склалася система знань про тенденції розвитку техніки і виробництва, конкретизувалось поняття про науку як безпосередню продуктивну силу.

Науковість навчання економіці учнів досягається в тому випадку, якщо вчиться розповідають не тільки, наприклад, про те, яке місце виробництво займає в економіці, але і дають відповідь на питання, чому саме так.

Викладач повинен знайомити що вчаться з об'єктивними науковими фактами, поняттями, закономірностями, теоріями, з сучасними досягненнями науки, застосуванням її у виробництві, привертаючи їх самих до активної пізнавальної діяльності, до оволодіння її методами.

Одне з важливих і постійних завдань педагогіки - це приведення змісту і методів навчання у відповідність із змінами в науці, техніці і виробництві. У зв'язку з цим викладачеві необхідне оновлювати учбові програми, з них виключати застарілий матеріал. Проте, як правило, зміни відбуваються швидше і частіше, ніж це відображується в змісті програм і навчальних посібників. Тому вчителям необхідно самим проявляти ініціативу і творчість, щоб знайомити що вчаться з науково-технічними новинками, прийомами і методами праці новаторів. Це дозволить таким, що вчиться в майбутньому краще пристосуватися до сучасного виробництва, частих змін, що відбуваються в нім, до роботи в умовах ринку праці і професій.

Зв'язок з практикою, життям. Навчання економіці повинне бути побудоване на реальних прикладах, подіях - це грає важливу роль в навчанні учнів в умовах ринкової економіки і сприяє активізації пізнавальної діяльності.

Формування економічних знань і вмінь, економічній вихованості, культури проходить успішніше, якщо вчитель, не захоплюючись поясненнями, добивається наближення умов практичної роботи.

Систематичність і послідовність в навчанні. Знання і уміння учнів повинні бути певною системою, а їх формування - здійснюватися в такій послідовності, щоб елемент учбового матеріалу, що вивчається, був логічно пов'язаний з іншими його елементами. .

Для приведення знань що вчаться в систему важливу роль грає узагальнення матеріала, що вивчається. У зв'язку з цим вчиться дають знання про найбільш загальні закономірності розвитку виробництва, знайомлять з такими предметами, і процесами праці, в яких найповніше відбивається комплекс наукових знань і виражаються досягнення і тенденції науково-технічного прогресу.

У практиці роботи вчителя цей принцип реалізується в першу чергу в тематичному і поурочному плануванні, в забезпеченні чіткої структури кожного заняття.

Особлива відповідальність в здійсненні даного дидактичного принципу лежить на розробниках учбових програм. Саме у програмах, перш за все, учбово-виховний процес (формування знань і умінь, виховання і розвиток) повинен бути представлений в ретельно продуманою, обґрунтованою, логічною, яка забезпечує спадкоємність структурі, системі і послідовності.

Доступність навчання. З цього принципу витікає, що навчання економіці слід здійснювати з урахуванням розумових і фізичних можливостей учнів, досягнутого ними рівня знань і умінь, розвитку. Разом з тим доступність не тотожна легкості в навчанні, матеріал, який вивчається, повинен вимагати певних зусиль, що вчаться, для його засвоєння.

Реалізовуючи цей принцип, вчителеві слід мати на увазі не тільки теоретичні відомості, але і фізичне навантаження на організм учнів при виконанні ними практичних робіт, регулювати її.

Викладач досягає доступності в навчанні краще, якщо на кожному занятті враховує рівень підготовленості наук, що вчаться по основах, вміло застосовує учбові демонстрації, наочну допомогу.

Свідомість, активність і самостійність учнів в навчанні. Цей принцип полягає в активному оволодінні що вчиться знаннями і уміннями на основі їх осмислення, творчої переробки і застосування в процесі самостійної работи. Неодмінними умовами реалізації даного принципу є усвідомлення що вчаться цілей навчання, співпраця вчителя і учнів в їх досягненні.

Вчителеві слід ставити що вчаться в такі умови, коли їм самим потрібно здобувати знання, проявляти самостійність в оволодінні вмінеями, методами учення. Актуальність принципу, який розглядається, для навчання економіки визначається тим, що поза активною самостійною діяльністю неможливо сформувати економічні уміння. Тому діяльність учнів повинна бути організована так, щоб вони самостійно (але під керівництвом вчителя, за допомогою його пояснень, показу і т.п.) виконували вправи, вирішували економічні завдання, вчилися при цьому користуватися літературою, а також документацією (кресленнями, схемами і ін.).

Оптимальне поєднання наочних, словесних і практичних методів навчання. Воно повинне включати безпосереднє сприйняття такими, що вчаться конкретних образів об'єктів, що вивчаються, процесів і дій. Проте наочність тісно зв’язана з мисленням. Успіху в навчанні можна досягти при поєднанні плотської і абстрактної діяльності. Тому в навчанні економіці широко застосовують показ наочної допомоги у вигляді схем, таблиць, графіків, слайдів.

Міцність і дієвість результатів навчання, засвоєння знань і умінь вчаться буде успішним, якщо вони здійснюють повний цикл пізнавальних дій, складених із сприйняття матеріалу, що вивчається, його осмислення, запам'ятовування і застосування на практиці.

3.2 План-конспект уроку із застосуванням активного методу навчання на тему "Гроша і їх функції"

Форма заняття: урок.

Тип уроку: комбінований.

Завдання уроку:

1. Повчальна:

дати класифікацію кредитним грошам;

навчити учнів вирішувати завдання по знаходженню маси і кількості грошей, необхідних державі.

2. Що розвиває:

розвивати уміння сприймати і аналізувати нову інформацію при даній темі;

розвивати здібності довільного запам'ятовування;

розвивати навики синтезу матеріалу.

3. Виховна:

формувати пошану і дбайливе відношення

результатам праці іншого і власної праці;

переконаність в необхідності отримуваних знань;

виховувати в учнях серйозне відношення до отримання знань.

Наочна допомога і устаткування:

Рис. 1 "Функції грошей"

слайд - формули.

Технічні засоби навчання: Графопроектор “Полілюкс”.

Хід уроку:

1. Організаційна частина: починається з вітання, перевірки готовності аудиторії до уроку і наявність що вчаться на уроці. Потім повідомляється тема уроку і які цілі необхідно досягти. (5 хв).

2. Повідомлення (виклад) нового матеріалу із застосуванням проблемних ситуативних завдань: (30 хв).

Мета уроку: продовжити знайомити грошей, що вчаться з функціями.

При поясненні нової теми задаватимуться маленькі проблемні ситуації, які допоможуть таким, що вчиться краще засвоїти новий матеріал.

Основні методи викладу учбового матеріалу: пояснення, бесіда.

Питання даної теми: записуються в зошит.

1. Функція "Гроша, як засіб звернення".

2. Функція "Гроша, як засіб платежу".

Зміст нового матеріалу.

1 питання. Функція "Гроша, як засіб звернення".

Виклад 1 питання 20 хв.

Гроші як засіб звернення. Процес обміну товарів здійснюється у вигляді наступної зміни форм: товар - гроші - товар (Т-Д-Т). З боку речовинного змісту цей рух є Т-Т, тобто обмін товару на товар, обмін речовин суспільної праці. Обмін товарами і товарне звернення різні за формою і змістом.

Як посередник в процесі звернення товарів, гроші набувають функції засобу звернення.

Головними є функції грошей як заходи вартостей і засобу звернення.

Якщо розглянути ланцюг обміну товарів, то можна побачити, що гроші є швидкоплинним посередником в обігу товарів. Певна сума грошей може обслуговувати реалізацію значних мас товарів, тобто гроші здійснюють певне число оборотів. Чим вище число оборотів однойменних грошових одиниць, тим менше грошей необхідно для звернення певної товарної маси.

Кожен товар при зміні своєї форми випадає з сфери звернення, в яку на його місце постійно поступають інші товари. Навпаки, гроші як засіб звернення постійно перебувають у сфері звернення. Звідси виникає питання, скільки грошей може поглинати ця сфера. Оскільки в товарному обігу завжди протиставили товар і гроші, то маса засобів звернення вже визначена сумою цін товарів. Підвищення або пониження суми цін товарів повинні в тій же пропорції збільшувати або зменшувати масу грошей, що звертаються. Сума цін товарів залежить від величини їх вартості і вартості грошового товару. Якщо вартості товарів вже дані, то сума цін товарів залежатиме від кількості товарів, що знаходяться в обігу. Якщо маса товарів дана, то маса грошей, що знаходяться в обігу, збільшуватиметься і зменшуватиметься разом з коливаннями товарних цін. При цьому можливе підвищення цін на одні товари і пониження або підвищення цін на інші товари.

З іншого боку, якщо росте число оборотів однойменної грошової одиниці, то маса грошей, що знаходяться в обігу, зменшується. Якщо зменшується число їх оборотів, то маса їх росте.

Виходячи з цього маса грошей, що функціонують як засоби звернення, прямо пропорційна сумі цін товарів і назад пропорційна числу оборотів однойменних грошових одиниць. Додаток 3, формула 1.

У неокласичній теорії кількість грошей визначається з рівняння обміну:

MV=PQ

Де М - середня кількість грошей, що знаходяться в обігу протягом року;

V - середнє число оборотів грошей в їх обміні на блага;

P - рівень цін, або, точніше, середня ціна, по якій продається кожна одиниця всякого окремого товару;

Q - куплена кількість товарів.

Додаток 3, формула 2.

Звідси можна вивести масу грошей, необхідну для звернення:

M = P*Q/V

Функція грошей як засоби звернення визначає їх монетну форму. Походження слова "монета" пов'язане з назвою храму юнони Монети, на території якого в IV в. до н. е. почалася чеканка грошових знаків Стародавнього Риму.

Спочатку функцію засобу звернення виконувало золото в злитках, які приймалися по вазі. Золотозлитковий обмін був незручний тим, що не дозволяв реалізовувати товари малої вартості. Згодом маленьким злиткам золота держава стала надавати стандартну форму, указувати вагу і пробу, тобто чеканити монету. Золота монета і золото в злитках розрізнялися між собою тільки формою, і золото постійно могло переходити з однієї форми в іншу.

У обігу золоті монети стираються. Внаслідок цього назва золотої монети і її реальний золотий зміст починають розходитися. Проте такі монети звертаються у сфері товарного звернення як повноцінні, як знак вартості. Враховуючи це, уряди нерідко свідомо псували монети, зменшували вагу монет порівняно з номіналом, змінювали пробу грошового матеріалу. Проте те, що вони вигравали від фальсифікації монет, всякий раз втрачали при зборі податків. Тому слідом за фальсифікацією монет йшов процес зміни масштабу цін або облік монет по вазі і пробі.

Практика функціонування неповноцінних монет показала можливість заміни золота і срібла паперовими грошима. Вперше паперові гроші були випущені в XII в. у Китаї. У Росії паперові гроші були випущені в 1769г. Звернення паперових грошей вводиться державною владою. Паперові гроші є не еквівалентом, а представниками золота, яке повинне було б звертатися у сфері товарного звернення.

Можливість заміни грошового товару знаками, символами вартості обумовлена роллю грошей в товарному обігу, а саме тим, що вони є швидкоплинним посередником в обігу товарів.

Методика викладу.

При викладі нового матеріалу учні записують що таке функція "Гроша, як засіб звернення", розглядають формули: маса грошей, кількість грошей, маса грошей, необхідна для звернення.

При переході до другого питання вчиться пропонується відповісти на не велике проблемне питання: "Як ви думаєте, що означає кредит, кого можна назвати кредитором? Охарактеризуйте"

Учні починають активізувати свою увагу на поставлену перед ними проблему-питання, викладач допомагає їм правильно сформулювати відповіді.