Спрямованість розвитку. Закон заперечення заперечення. Корінна відмінність діалектичного та метафізичного розуміння заперечення

Шпаргалки для экзамена по Философии(НТУУКПИ, Украина)
Основне питання філософіїта специфіка його розв”язання в історії філософії : матеріалізм, ідеалізм, дуалізм Основі філософські школи стародавньої Індії OTTO Філософія Стародавньої Індії Космоцентризм ранней древнегреческой Ф Характерні риси епохи Відродження та відображення їх у філософії того часу. Гуманізм, пантеізм, геліоцентризм Антропологічний матеріалізм фейербаха. ОТТ Філософія психоаналізу. Фрейдизм та неофрейдизм Релігійна філософія. Неотомізм Рух– спосіб існування об”єктивної та суб”єктивної реальності. Основні форми руху матерії та їх взаємозв”язок Простір та час ­­– форми існування матеріального світу. Сучасні наукові уявлення про простір і час Наукове та буденне пізнання їх особливості. Специфіка і структура наукового пізнання Спрямованість розвитку. Закон заперечення заперечення. Корінна відмінність діалектичного та метафізичного розуміння заперечення Категорії діалектики, що відібражають універсальні зв”язки буття: одиничне, особливе, загальне. Явище та сутність Причина и следствие, их взаимосвязь Специфіка розвитку суспільства як соціальної форми руху матерії. Відмінність законів суспільства від законів природи Суспільне буття, як діяльність. Різновиди людської діяльності Формаційний, цивілізаційний, стадійний та інші підходи до аналізу суспільного розвитку Реализация единства духовной жизни крупной общности в исторической преемственности и на определенной территории Поняття політичної системи суспільства. Місце і роль держави, політичних партій і громадських організацій в розвитку суспільства Держава її походження і сутність Джерела, рушійні сили та суб”єкти суспільного розвитку Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість та їх структура. Суспільна псиологія та ідеологія, їх роль у розвитку суспільства Політична свідомість та її роль у житті суспільства
314252
знака
0
таблиц
0
изображений

56. Спрямованість розвитку. Закон заперечення заперечення. Корінна відмінність діалектичного та метафізичного розуміння заперечення.

Закон заперечення заперечення є одним з основних законів діалектики, який відображає поступальність, спадкоємність, а також специфічну діалектичну форму розвитку предметів і явищ об'єктивної дійсності. Схематично діалектичні заперечення можна показати так:

ТЕЗА АНТИТЕЗА

СИНТЕЗ

 Теза – така форма думки (судження), в якій щось стверджуєть­ся. Антитеза – заперечення тези і перетворення її на свою проти­лежність. Синтез у свою чергу, заперечує антитезу, стає вихідним момен­том наступного руху і об'єднує в собі риси двох попередніх ступе­нів, повторюючи їх на вищому рівні. Діалектичне заперечення передбачає не тільки зв'язок, але й пе­рехід від одного стану до іншого, що розвивається, на вищій основі.

Діалектичне заперечення виступає насамперед як заперечення, зумовлене суперечливістю самого предмета, як внутрішня немину­чість його якісного перетворення. Все реальне має свої внутрішні суперечності, які наростають, загострюються і, зрештою, досягають такого стану, коли розвиток предмета стає неможливим без їхнього розв'язання. Процес розвитку відносин протилежностей у рамках певної суперечності має свої етапи:

1) вихідний стан об'єкта;

2) роздвоєння єдиного — розгортання протилежностей, перетво­рення об'єкта на свою протилежність (тобто перше заперечення ви­хідного стану);

3) розв'язання суперечності, перетворення цієї протилежності на свою протилежність (друге заперечення роздвоєного стану), що яв­ляє собою нібито повернення до вихідного.

В цьому процесі кожний з етапів виступає запереченням попереднього, а весь процес – запереченням заперечення.

Діалектичне заперечення означає не просто знищення чи механічне відкидання старої якості, а тільки її подолання, зняття, яке включає момент внутрішнього зв'язку зі старим, утримання та збереження позитивного змісту старої якості і тим самим становить умову по­дальшого розвитку, можливості нового заперечення. Сутністю за-

Сутністю закону заперечення заперечення є відображення напряму і форми про­цесу розвитку в цілому, а також напряму і форми розвитку внутрішніх етапів окремого циклу розвитку явища. Він відбиває спадкоємність як характерну рису процесу розвитку, бо в кожному новому ступені розвитку зберігається те позитивне, що було на по­передніх стадіях розвитку у вихідному пункті та в його запереченні. Водночас кожний новий ступінь розвитку являє собою не просте, механічне поєднання позитивного змісту попередніх стадій розвит­ку, а виступає як діалектична єдність, в якій переборюються однобічності попередніх стадій розвитку і утверджується більш багатий і всебічний зміст, відбувається перехід у вищу фазу розвитку. Закон заперечення заперечення відображає вихідний характер розвитку, поступовість руху; розвиток, який ніби повторює пройдені вже сту­пені, але повторює їх інакше, на вищій фазі. Ця форма зумовлена особливостями зв'язку між етапами в розвитку явища, що виступають як стадії руху внутрішніх суперечностей від їхнього зародженн до розв'язання. Остання стадія, стадія розв'язання суперечностей, перебуває в такому зв'язку з вихідною, що вона є ніби поверненням до неї, поверненням старого, але повторенням на новій вищій основі.

В об'єктивній дійсності закон заперечення заперечення діє не в чистому вигляді, а прокладає собі шлях через безліч випадковостей Багатосистемність предметів і явищ вимагає конкретного підходу ді аналізу різних умов, суперечностей, тенденцій.

Диал-ка - наука о наиб. общ. законах разв-я прир., о-ва и мышл-я. Научному пониманию Д. предшествовала долгая история, само понятие Д. возникло в ходе переработки и даже преодоления первонач. смысла термина. Уже античн. ф. подчеркнула изменчивость всего существующего, поняла действит-сть как процесс, осветила роль, какую в этом пр-се играет переход всякого свойства в противоположное (Гераклит, отчасти милетск. мат-сты, пифагорейцы). К подобным иссл-ям еще не применялся термин Д. Первонач. этим термином обозначались: 1) способность вести спор посредством вопр. и отв.; 2) иск-во классификации понятий, разделения вещей на роды и виды. Аристотель счит. изобретателем Д. Зенона, к-рый подверг анализу противоречия, возник. при попытке мыслить понятия движения и множества. Сам Арист. отличает Д. от аналитики как науку о вероятн. мнениях от науки о док-ве. Платон вслед за элеатами опред. истинное бытие как тождеств. и неизменное, но обосновыв. диалект. выводы о том, что высшие роды сущего могут мыслиться только т.о., что каждый из них есть и не есть, равен себе самому и не равен, тождествен себе и переходит в свое иное. Сл. бытие заключает в себе противоречия: оно едино и множественно, вечно и преходяще, неизменно и изменчиво, покоится и движется. Противоречие - необх. условие для побуждения души к размышлению. Это иск-во и является, по Платону, искусством Д. Развитие Д. продолжали неоплатоники. В философии феод. о-ва - в схоластике Д. стали называть формальн. логику, к-рая была противопоставлена риторике. В эпоху Возр. диал. идеи о совпадении противоположностей выдвиг. Ник. Кузанский и Бруно. В Нов. время Декарт и Спиноза (Д. в космогонии, С. в учении о субстанции как о самопричине) дают образцы диал. мышления. В 18 в. во Франции богатством диал. идей выдел. Руссо и Дидро. Первый исслед. противоречия как условие истор. разв-я, второй, кроме того, противоречия в совр. ему обществ. сознании. Важнейшим до Маркса этапом в развитии Д. стал нем. классич. идеализм, к-рый в отличие от метафизич. материализма рассм. действительность не только как предмет познания, но и как предмет деят-сти. Вместе с тем незнание истинной, материальной, основы познания и деят-сти субъекта привело к ограниченности и ошибочности диал. идей нем. идеалистов. Первым пробил брешь в метафизике Кант. Он указал на значение противоп. сил в физич. и космогонич. процессах, ввел впервые после Декарта идею разв-я в познание природы. В теор. познания Кант развив. диал. идеи в учении об антиномиях. Однако Д. разума, по Канту, иллюзия, и она устраняется, как только мысль возвр. в свои пределы, огранич. познанием одних явлений. Вершиной в развитии домарксистской Д. была идеалистич. Д. Гегеля. Гегель впервые представил весь природн., историч. и духовн. мир в виде процесса, т. е. в беспрерывном движении, изменении, преобразовании и развитии, и сделал попытку раскрыть внутр. связь этого движения и развития. В отл. от абстр. определений рассудка Д., по Гегелю, есть такой переход одного определения в др., в к-ром обнаруживается, что эти определения односторонни и ограниченны, т. е. содержат отрицание самих себя.

До 56 питання

Поэтому Д. есть, согласно Гегелю, движущая душа всякого научного развертывания мысли и предст. собой единств. принцип, кот. вносит в содержание науки имманентную связь и необходимость". Рез-т Д. Гегеля далеко превзошел то значение, к-рое ей отвел он сам. Истинно научное понимание Д. было создано Марксом и Энгельсом.Отбросив идеалистич. содержание ф. Гегеля, они построили Д. на основе материалистич. понимания историч. процесса и развития познания, обобщения реальн. процессов, происх. в природе, о-ве и мышлении. В научной Д. органически сочетаются законы развития как бытия, так и познания, ибо они по своему содержанию тождественны, отличаясь только по форме. Сл. материалистич. Д. не только онтологическ., но и гносеологич. учение, логика, рассматривающая мышление и познание равным образом в становлении и развитии, т.к. вещи и явления есть то, чем они становятся в пр-се развития, и в них, как тенденция, заложено их будущее, то, чем они станут. В этом смысле и теория познания рассматривается материалистич. Д. как обобщенная история познания и каждое понятие, каждая категория несм. на свой предельно общий характер, отмечены печатью историчности. Гл. категорией материалистич. Д. является противоречие. В учении о противоречиях она вскрывает движущую силу и источник всякого развития; в нем содержится ключ ко всем остальным категориям и принципам диал. развития: развитие путем перехода колич. изменений в качественные, перерыв постепенности, скачки, отрицание исходного момента развития и отрицание самого этого отрицания, повторение на высшей основе нек-рых сторон, черт первоначального состояния. Материалистич. Д. предст. собой ф. метод иссл-я природы и о-ва. Только с позиции Д. можно понять сложный, полный противоречий путь становления объ. истины, связь на каждой ступени развития науки элементов абс. и относительного, устойчивого и изменчивого, переходы от одних форм обобщения к др., более глубоким, мирящейся ни с каким застоем и неподвижностью, делает ее орудием практич. преобразования о-ва, помогающим объ. учитывать историч. потребности обществ. развития, несоответствие старым форм новому содержанию, необходимость перехода к высшим формам, способствующим прогрессу чел-ва.

Метафизика. Термин М. возник в 1 в. до н.э. как обознач. части ф. наследия Аристотеля и буквально означает то, что следует после физики. Сам Арист. называл этот, по его убеждению важнейший, раздел своего ф. учения первой ф-ей, исследующей якобы высшие, недоступные для органов чувств, лишь умозрительно постигаемые и неизменные начала всего существующего, обязат. для всех наук. В этом смысле термин М. употреблялся в последующей ф. В ср.в. ф. М. служила теологии как ее ф. обоснование. Прибл. к 16 в. наряду с термином М. применялся в равном значении термин онтология. У Декарта, Спинозы и др. фил-в 17 в. М. выступала еще в тесной связи с ест.-науч. и гуманит. знанием. Эта связь была утрачена в 18 в. В Нов. время возник. понимание М. как антидиалектич. способа мышления, как рез-та односторонности в познании, когда рассматривают вещи и явления как неизменные и независимые друг от друга, отрицают внутр. противоречия как источник развития в природе и о-ве. Исторически это было обусловлено тем, что научно-ф. познание, кот. в древности и в эпоху Возр. рассматривало природу в целом, в движении, развитии, теперь, в связи в углублением и дифференциацией науч. знания, расчленяло ее на ряд изолир. областей, рассматриваемых вне связи друг с другом. Впервые термин М. в смысле антидиалектики употребил Гегель, имел в виду также то, что прежняя М., как правило, строилась антидиалектически. Это сближает два разных значения термина М.


Информация о работе «Шпаргалки для экзамена по Философии(НТУУКПИ, Украина)»
Раздел: Философия
Количество знаков с пробелами: 314252
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

0 комментариев


Наверх