Навигация
Соціально-психологічна компетентність дітей дошкільного віку
53303
знака
0
таблиц
0
изображений
Вступ
Об‘єкт дослідження: соціально-психологічна компетентність дітей дошкільного віку.
Предмет дослідження: активні засоби формування соціально-психологічної компетентності.
Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність використання активних засобів у формуванні соціально-психологічної компетентності дітей дошкільного віку.
Завдання дослідження:
1. На основі аналізу наукових джерел з теми дослідження розкрити сутність понять "соціалізація", "соціально-психологічна компетентність", "механізми соціалізації", виявити механізми і джерела соціалізації, дослідити їх зв’язок із стадіями соціалізації, розглянути і дослідити ефективність активних засобів у формуванні соціально-психологічної компетентності.
2. Теоретично обґрунтувати необхідність використання системи механізмів та активних засобів соціалізації у формуванні життєвої компетентності.
3. Експериментально перевірити ефективність активних засобів формування соціально-психологічної компетентності старших дошкільників.
Методи дослідження: аналіз наукової та методичної літератури з проблеми дослідження, спостереження, психологічно-педагогічний експеримент.
соціалізація психологічна компетенція дошкільний
1. Теоретичні засади соціалізації особистості
Проблема соціалізації – набуття життєвого досвіду в дошкільному віці має велике значення. У ХІХ столітті російський письменник Ф. М. Достоєвський писав: " ...нічого вище та сильніше, і здоровіше, і корисніше для життя, як будь-який добрий спогад, і особливо виникнений ще з дитинства, з батьківського дому... Якщо багато набрати таких спогадів з особистого життя, то врятована людина на все життя" [№23, с. - 8].
Якими бувають ці спогади? Це може бути і тихий голос матері, яка співає колискову пісню, її ласкаві руки, і розмова з батьком. І майже завжди вони пов’язані з хвилюваннями, духовною близькістю з оточуючими людьми.
І зараз, коли ми знов почали розуміти, що кожна дитина – це неповторна самобутня індивідуальна особистість, дуже важливе місце займає вивчення процесів, джерел, механізмів соціалізації особистості дитини, тобто набуття нею життєвого досвіду, тих майбутніх спогадів, що писав про них Ф. М. Достоєвський.
Проблемою соціалізації особистості займалося багато вчених – психологів, педагогів: О.В. Запорожець, А.П. Усова, Л.В. Лідак, Н.А.Короткова, Р.І. Жуковська, О.Ю. Яницька, Т.В. Анатова, О.М. Ростюхіна, Р.А Іванкова, А.А. Рояк, Л.В. Артемова, Г.П. Щедровицький, М.І. Лисіна, Р.С.Нємов.
Проблема розвитку соціальної компетентності та емоційної спрямованості дошкільника на довкілля та на самого себе належить до однієї з найважливіших у дитячій психології та педагогіці.
Базовий компонент дошкільної освіти визначає сучасні вимоги суспільства до "достатнього та необхідного функціонування дитини в соціумі, ступені її фізичного та соціального розвитку", тобто компетентність у царині внутрішнього, психічного світу тут трактується як уявлення дошкільнят про пізнавальну активність, світ почуттів, цілеспрямовану діяльність, освоєння власного "Я".
В.О. Сухомлинський наголошував: "Ввести дитину в складний світ людських стосунків – одне з найважливіших завдань виховання".
Перші сім років життя – сензетивний період для соціалізації особистості, засвоєння нею суспільних цінних еталонів поведінки. Важливим надбанням дошкільного дитинства є прихильність до людей, уміння співпереживати. Соціальна та емоційна активність реалізує потребу зростаючої особистості бути суб’єктом освоєння світу природи, культури, самої себе [№28].
Ю.Г. Антонімов та А.Б Рогоза зазначають: "Психічний статус має два компоненти – інтелектуальне та емоційне здоров‘я. Поняття інтелектуального здоров‘я охоплює норму структурно-функціонального базису інтелекту. Емоційне здоров‘я розглядається як уміння керувати своїми емоціями".
Соціальне здоров‘я визначає здатність людини контактувати з соціумом. компонентами соціального здоров‘я можна вважати морально-етичні якості та соціальну адаптацію індивіда.
За дослідженнями В. Кузьменко, майбутнє дитини значною мірою залежить від того, як вона зуміє адаптуватися до соціального середовища.
Тому існують такі показники соціально компетентності дошкільнят: адаптація до нових умов життя, соціалізація, групова взаємодія, статус, ставлення до авторитету, розуміння іншої точки зору, регуляція спільної діяльності, розв’язання спільних питань, показники розвиненого спілкування.
Розвиток особистості дошкільника можна подати як процес його входження в нове соціальне середовище й інтеграцію в ньому. Якщо соціальне середовище відносно стабільне, то розвиток особистості підпорядкований внутрішнім психологічним закономірностям.
Прискорення темпу життя, науково-технічний прогрес, соціальні зміни з кожним роком збільшують вимоги до маленької людини, яка щойно розпочинає свій життєвий шлях. І далеко не кожний малюк виявляється здатним ці вимоги виконати. Тому виникла необхідність допомогти в цьому.
Соціальний розвиток дитини відбувається на ґрунті емоцій, якими вона зв’язана з людським оточенням. Емоційний і соціальний аспекти розвитку перебувають у постійній взаємодії і взаємозумовленості. Емоції, які відчуває дошкільник до інших людей, орієнтують його на соціальну поведінку, сприяють її точності, швидкості, адекватності.
Головною ознакою позитивного емоційного стану дошкільника є його закріплена соціальна дія в корисному ефекті пристосування до життя.
Соціально-емоційна розвиненість дошкільника – це своєрідна властивість його особистості, що виявляться в оптимальному сполученні адекватного емоційного реагування на подію, вчинок, людину з доцільністю його соціальних дій.
Для повноцінного соціального розвитку дошкільника необхідні обидві форми набуття досвіду – організоване соціальне научування ( виховання і навчання як цілеспрямований вплив дорослого на дитину) і стихійна практика соціальної взаємодії [№33].
Важливим завданням психології виховання і навчання постає пошук оптимальних форм поєднання обох видів соціальної практики, як результат поєднання цілеспрямованого виховання і навчання дошкільника з практикою самостійного засвоєння закономірностей соціального буття будуть: повноцінна соціальна розвиненість особистості, соціальна компетентність, соціальна зрілість.
Сучасні батьки, вихователі недостатньо володіють знаннями про особливості соціального розвитку дитини, тому виникає необхідність допомогти, а значить, проблема соціалізації є актуальною і саме тому обумовлює вибір нашого дослідження "Формування соціально-психологічної компетентності дітей дошкільного віку".
За останні двадцять-двадцять п‘ять років особливу увагу приділяли вітчизняні вчені розвитку напрямку соціальної психології.
Багато досліджень проведені такими вченими, як: Андрєєва, Бодальов, Кузьмін, Паригін, Чернишов, Шорохова, Ярошевський та інші.
Що ж таке поняття "соціалізація", яке її значення в житті дитини, коли вона починається, що є основою для цього процесу, за допомогою яких механізмів він відбувається – всі ці питання будуть розглянуті далі.
Саме поняття "соціалізація" походить від латинської socials – суспільний. Ми розуміємо, що соціалізація – це історично зумовлений, який здійснюється в діяльності і спілкуванні, процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідуумом соціального досвіду. Соціалізація може протікати і в умовах виховання, і в умовах стихійного впливу на особистість, що розвивається за допомогою різноманітних, іноді протилежно-спрямованих факторів суспільного буття. Соціалізація передбачає процес різноманітного пізнання дитиною оточуючої її соціальної дійсності, оволодіння навичками індивідуальної та колективної праці, і включає соціально-психологічні механізми, за допомогою яких досягається прилучення індивіда до людської культури. Особлива роль у соціалізації відводиться розвитку контактів індивіда з іншими людьми та спільній з ними суспільно-корисній діяльності. Людина в процесі соціалізації, не тільки збагачується досвідом, але і набуває можливість стати особистістю, впливати на інших людей [№40, с. - 332].
У вузькому розумінні соціалізація розглядається як процес, що забезпечує включення людини в ту чи іншу соціальну групу або спільноту. Формування людини як представника групи, тобто носія її цінностей, норм, установок, орієнтацій, передбачає вироблення в неї необхідних для цього властивостей та здібностей.
Соціалізація є одним з провідних процесів формування особистості дитини.
Соціалізація – означає найвищий щабель у розвитку біологічної і психологічної адаптації людини щодо навколишнього середовища.
І.П.Павлов в поняття "адаптація" (пристосування) включав і елементи соціальної характеристики. За Павловим, друга сигнальна система людини соціально детермінована. Вона виникла як наслідок спільної людської діяльності, соціальної за характером. Перейшовши на новий, специфічно людський рівень, адаптаційний процес увібрав у себе всі досягнення попередніх рівнів (О.М.Леонтьєв, І. Д. Калайков.)
З практичними проблемами соціальної адаптації зустрічаються майже всі фахівці, що мають бодай найменше відношення до виховного процесу, забезпечення правопорядку, до регулювання суспільних процесів в країні.
Проникнення у теоретичну сутність соціалізації допоможе педагогам зрозуміти важливість і складність цього явища, його механізм, методику пом‘якшення адаптаційного процесу в різних виховних закладах, велику роль мистецтва в цьому процесі. Залучення дитини до світу прекрасного генерує в ній вищі мотиви та духовні стимули, спонукає до пробудження прекрасного, розвитку прихованих можливостей, духовних резервів самоусвідомлення і самовдосконалення, благородного впливу на ровесників, сприяє вирішенню багатьох соціальних завдань. Окрім того, навіть побіжне вивчення теоретичних основ соціалізації здатне допомогти вихователю відкрити невідомі механізми і резерви як у самій психологічній природі дитини, так і у її зв‘язках з довкіллям, адаптації до нього і зрештою, відтворенні себе як особистості.
Похожие работы
... типу «кооперація» сприяють розвитку креативності, а відносини по типу «відкидання» та «авторитарна гіперсоціалізація» призводять до зниження рівня розвитку креативності у дітей дошкільного віку. ВИСНОВКИ креативність творчий діти батьківські відносини Проведене нами теоретичне та емпіричне дослідження, присвячене вивченню взаємозв’язку дитячо-батьківських відносин та креативності дітей ...
... ншого боку, якщо дитина не відчуває складнощів у спілкуванні с однолітками, та її товариство є бажаним для багатьох інших дітей, то це свідчить про те, що емоційна готовність дитини до навчання у школі на достатньому рівні. Адже прийшовши у перший клас діти повинні будуть налагоджувати контакти з новим оточенням - своїми однокласниками. Відповідно, можна прогнозувати, що діти, які не мали проблем ...
... допомогу дітям-інвалідам та їх сім'ям. Системне виконання індивідуальних реабілітаційних програм із першого року життя дитини істотно змінює на краще її майбутнє. Головною метою соціальної реабілітації дітей із вадами психофізичного розвитку є надання можливості: дітям-інвалідам подолати труднощі розвитку, засвоїти побутові та соціальні навички, розвинути свої здібності, повністю або частково і ...
... мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості. Отже, з розвитком довільності психічних процесів стає можливим їх усвідомлення, що служить основою саморегуляції. 1.2 Складові психологічної готовності до навчання у школі у структурі старшого дошкільника Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, пов'язуючи це бажання передусім із зовнішніми ознаками зміни ...
0 комментариев