Визначення та розмежування поняття “прислів’я” та “приказка”

95999
знаков
1
таблица
3
изображения

1.1.2 Визначення та розмежування поняття “прислів’я” та “приказка”

До спільних ознак прислів’їв та приказок відносять [Тарланов, 1999: 124] такі: стабільність (здатність до відтворювання), комплікативність (специфічне ускладнення семантичної структури, пов’язаної з пізнавальною діяльністю людини), експресивність (виразність та вплив на реципієнта), дидактичність (зміст повчального характеру), афористичність (здатність у лаконічній формі виразити чітке спостереження, що є узагальненням досвіду), лаконічність (здатність виразити повноту змісту у стислій формі).

Проте не менш важливим є питання про розмежування прислів’їв і приказок та їх ознак. У науці про мову ще не має загальноприйнятої думки щодо їх розмежування. Деякі вчені [Ніколаєнко, 2004 : 5] основним критерієм розмежування прислів’їв та приказок вважають особливості їх синтаксичної структури.

Так, відносячись до одного жанру, прислів'я і приказки відрізняються певними структурними особливостями. Прислів'я – це довершений за змістом вислів, або граматично й інтонаційно оформлене судження, як правило, у формі складного речення, наприклад, “Поженешся за двома зайцями – жодного не здоженеш”.

За визначенням В. Даля [Даль, 1999: 26], прислів'я – це коротка притча, в якій висловлено судження, присуд, повчання. Приказка, за Далем, – це простий вислів без притчі, без судження, без висновку. Це образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, її вчинки, явища життя і т. ін., і є елементом ширшого судження: «Гнатися за двома зайцями». Крім того, прислів'ям властиве повне вираження думки, а приказка висловлює думку неповно, часто є частиною прислів'я. На відміну від прислів'я, приказка не висловлює повне твердження й висновок з нього, не дає узагальнення, а підкреслює особливість конкретного предмету чи явища, дає в дотепній образній формі спостереження над цим явищем. З цього випливає те, що на противагу синтаксичній двочленній завершеності прислів'я, приказка – одночленна з синтаксичного погляду, тобто вона, переважно, є неповним реченням або частиною речення.

У свою чергу, З.К. Тарланов уважає, що приказка відноситься до прислів’я як частина до цілого [Тарланов, 1999: 43]. Прислів’я може функціонувати окремо, а приказка завжди повинна бути включена в переважаючу її одиницю, у складі якої вона набуває функціонального статусу.

Іншої думки дотримується С.Г. Гаврин, який вважає, що не лише прислів’я, але й приказки можуть мати форму завершеного речення [Гаврин, 1974: 75]. За твердженням О.Н. Широкової, до прислів’їв відносяться сталі народні вислови, що мають переносне значення, а до приказок – народні вислови, що не мають переносного значення [Шанский, 2005: 1].

Існує думка [Корень, 2000: 102] про те, що паремії потрібно розглядати в функціональному аспекті. Говорячи про функціонування в мовленнєвих актах, приказки реалізують номінативну функцію, в той час як прислів’я – комунікативну. Інколи сама приказка не дає жодної поради і не містить застереження, але її можна легко перетворити на прислів’я. Наприклад, розглянемо приказку “to cry for the moon” [Pocket German Dictionary, 2002: 61] ,яка перекладається як “бажати неможливого”, і надамо їй форму поради: “Don't cry for the moon”; “Only fools cry for the moon”. – Лише дурні бажають неможливого [там само].

Іншими словами, звертаючи особливу увагу на деякі систематизовані ознаки прислів’їв та приказок, можна по-новому переосмислити терміни „прислів’я” і „приказка” та зробити висновки щодо їх розмежування. Першою ознакою, яка розрізняє прислів’я та приказки є емоційне забарвлення. Прислів’я – це ціле завершене судження, воно завжди має яскравий емоційний ореол, в той час як приказка використовується носіями мови лише у відношенні конкретної ситуації як частина будь-якого судження [Фелицина, 1979: 106], тому приказка поза цим судженням не наділена емоційним ореолом, тобто в ній ця ознака не завжди присутня.

Наступною ознакою прислів’їв та приказок можна вважати оцінку як семантичний елемент. Приказка з’явилась з утвердженням в мовленні сталих мовленнєвих образних виразів, що використовуються за принципом аналогії до подібних явищ [Телия, 1966: 76]. Вона підкреслює порівняння та надає новизну й оригінальність цьому порівнянню, тому оцінка може бути присутня.

Наступною рисою прислів’їв та приказок є сталість, яка може бути кількох видів: сталість вживання, структурно-семантична, лексична, морфологічна та синтаксична [Кунин, 1970: 32]. Прислів’я характеризується усіма перерахованими видами сталості, оскільки є цільнопредикативною конструкцією. Щодо статусу приказки, то не можна із впевненістю казати, що прислів’я стале у морфологічному аспекті, адже воно завжди має бути включеним у більшу одиницю, тобто є синтаксично несамостійним.

Щодо структурного відношення, то приказка являє собою образ, який визначає або особу, або дію, або обставини дії [Кузько, 2003: 87]; прислів’я завжди має форму речення; частіше всього має структуру загально-особового речення. Прислів’я – це цільнопредикативні конструкції, що побудовані переважно за діючими моделями простого та складного (складносурядного та складнопідрядного речень). Не лише прислів’я, а й приказки можуть мати форму завершеного речення. Проте прислів’я, на відміну від приказки, це завжди синтаксично та композиційно завершений поетичний твір; воно здатне до самостійного функціонування та не має контекстуальної прив’язки [Гаврин, 1974: 143].

Наступною ознакою розмежування прислів’їв та приказок є переосмислення їхніх компонентів. Йдеться не лише про перенос у метафоричному чи метонімічному плані, але й нерівноцінність сумарного значення змісту відповідного речення сумі лексичних та граматичних значень його компонентів [Кунин, 1996: 57]. Прислів’я та приказки у цьому відношенні рівні.

Було з’ясовано, що під час диференціації жанрів у фольклористиці, з одного боку, застосовується розподіл за ознаками виключення, а з другого – одні жанри можуть визначатися через інші. Цей факт є цілком зрозумілим, оскільки в рамках вертикальної жанрової структури текстів малої форми можуть відбуватися зміни, пов’язані з розмитістю та генетичною близькістю їхніх диференційних ознак, можливістю трансформацій, переходів одного жанру в інший (напр., у процесі згущення думки або ущільнення інформації, у тому числі за схемою [Hakamies, 1998 : 10] “казка → байка → прислів’я → приказка”. У зв’язку з цим, і виникла необхідність у подальшому сумісному розгляді ізоморфних рис прислів’їв й інших жанрів малої форми для виявлення їхніх відмінностей.

Варте уваги також і те, що досить часто у якості функціонального синоніму поняття прислів’я виступає поняття паремія. Паремія узагальнено визначається [Молчанова, 2004:86] як стійке в мові та відтворюване в мовленні анонімне висловлення дидактичного характеру, що характеризується клішованістю, афористичністю та сентенційністю і включає прислів’я, приказки й ідіоматичні вирази. На думку О.В.Корень [Корень, 2000 : 5], етимологічно поняття паремія має біблійне походження, але з часом воно набуло загального змісту і це, у свою чергу, дає підстави вважати, що прислів’я та паремія співвідносяться між собою як видове та родове поняття.

Щодо диференціальних ознак прислів’я та кліше, то за працею [Encyclopedia Americana, 1985 : 11-12] метафоричність прислів’я протиставляється прямому значенню кліше, смисл якого дорівнює сукупності смислів слів, що його складають (напр., So many men, so many minds). Водночас, деякі дослідники [Корень, 2000 : 9; Ярцева, 1990 : 23] зазначають, що до складу прислів’їв можуть входити як образні одиниці, так і висловлення з буквальним значенням компонентів, що визначаються як прислів’я-максими або прислів’я-афоризми (у вузькому розумінні) і представляють абстрактне значення чи абстрактну ідею, відому мовцям.

Близькість прислів’я до максими пояснюється [Ярцева, 1990 : 25] спільною для них здатністю представляти у стислій формі певне раціональне правило, яке регулює взаємовідносини між людьми. Разом з тим зазначається [там само], що поняття максима є вужчим від поняття прислів’я і може входити до його складу в якості однієї з ознак. Саме тому у дефініції прислів’я і використовується поняття максима.

Головною відмінністю прислів’я від афоризму, цитати або так званого крилатого виразу вважається [Аникин, 1987 : 7] анонімність його створення. За твердженням К.Т.Баранцева [Амосова, 1963 : 45], афоризм як самостійний жанр виникає саме з народних прислів’їв та приказок і з часом може підлягати процесу фольклоризації, коли його джерело або авторство забуваються і він, іноді у дещо зміненій формі, перетворюється на прислів’я. Це також підтверджується історичними дослідженнями, які надають можливість виявити походження значної кількості висловлень, що вже протягом тривалого часу функціонують як прислів’я (наприклад, висловлення One swallow does not make a summer належить Аристотелеві, He that sows the wind, will reap the whirlwind походить із книги Осії у Старому Заповіті, Time is money було створене Б.Франкліним у 1748р.).

Цікавим є й те, що прислів’я про сільське господарство, погоду і лікування ряд дослідників [Ковалів, 2007 : 20] пропонує розглядати як звичайні висловлення, зважаючи на їхню конкретність та збереження прямого значення. Проте Ш. Арора, за результатами опитування іспаномовних інформантів, констатує відсутність сприйманої жанрової різниці між вищезгаданими висловленнями та прислів’ями, що відносяться до інших сфер людського досвіду. Відомі також думки [там само : 21] про те, що існує можливість перетворення висловлень, які зберігають пряме значення, на прислів’я за умови набуття ними узагальненого значення (наприклад, Make hay while the sun shines).

За ознакою форми епіграма значною мірою наближена до прислів’я. Наприклад, висловлення типу It never rains, but it pours відноситься до епіграми-прози, і в той же час є, по суті, прислів’ям [Сухенко, 1992 : 40].

Розглядаючи ізоморфізм прислів’я та вірша, К. Гарбетт [там само], вбачає його у лапідарності їхнього тексту, пов’язаної зі смисловою насиченістю підібраних лексичних одиниць, які часто характеризуються багатозначністю та символізмом.

У свою чергу, спорідненість прислів’я та загадки виявляється передусім у їхній метафоричності. Проте, як вказується у працях [Потебня, 1914 : 294], прислівна метафора полегшує інтерпретацію смислу висловлення, у той час як образна структура загадки її, навпаки, ускладнює. Крім того, у синтаксичному плані загадки часто мають формат питальних речень, що досить рідко зустрічається серед прислів’їв [Pawley, 1990 : 9].

Байку, за спостереженням О.В. Куніна [Кунин, 1970 : 203], відрізняє від прислів’я більш ускладнена композиційна будова, яка й обумовлює її функціонування в якості повноцінного літературного твору, у той час як прислів’я є, насамперед, комунікативною мовною одиницею. Проте спільність дидактичної функції байки та прислів’я робить можливою формальну редукцію частини байки або згущення [там само : 89] її цілого змісту до прислів’я.

Проведений вище огляд існуючих думок засвідчив назрілу необхідність вирішення питання розмежування ізоморфних ознак прислів’їв та інших текстів малої форми, таких як афоризм, епіграма, максима, цитата тощо. Для цього нами було сформовано змістову матрицю ізоморфних ознак текстів малої форми, наведену у Таблиці 1.1.


Табл. 1.1. Функціонально-семантичне поле інтенсивності взаємодії суміжних ознак текстів малої форми

Вищезазначені ознаки пареміологічних одиниць (емоційне забарвлення, оцінка, сталість, переосмислення компонентів) слугуватимуть підґрунтям для розмежування прислів’їв і приказок під час формування експериментального корпусу для вивчення особливостей їх перекладу на українську мову.


Информация о работе «Структурно-семантичні особливості перекладу пареміологічних одиниць англійської та української мови»
Раздел: Иностранный язык
Количество знаков с пробелами: 95999
Количество таблиц: 1
Количество изображений: 3

Похожие работы

Скачать
173947
17
0

... певного суспільно-політичного, юридичного поняття, те вона творити їх не зі старої книжної мови, не на живомовній традиції, а з мов чужих: польської, латинської, німецької. Подальше формування українських юридичних термінів відбувається під впливом польської, німецької, а в окремих регіонах – угорської мови. Усі чужомовні запозичення юридичної термінології в давньоукраїнській мові можна поділити ...

Скачать
36327
0
0

... broke the camel’s back) (в українській мові – остання крапля від прислів’я остання крапля переповнює чашу терпіння). [13] 3. Способи відтворення паремій з англійської мови на українську та порівняння лексичних одиниць при відтворенні   Відтворення прислів'їв і приказок складає особливу перекладацьку проблему. На відміну від одиниць, фразеологізмів, еквівалентних слову, у прислів'їв і приказок ...

Скачать
164435
2
2

... » [5, c.хiii]. При чому він додає свої зауваження щодо історичного поступу поглядів на роль ідіоматичних одиниць у художньому тексті – від заперечення їхнього позитивного впливу і навіть можливості використання у поетичному або прозаїчному художньому тексті до визнання їхнього права на існування та їхніх стилістичних функцій у художньому тексті: “This was not always recognized. Pearsall Smith in ...

Скачать
134485
2
0

... , пов’язаних з фразеологічними одиницями порівняння. Детальніше ці проблеми будуть розглянуті в наступних розділах нашого дослідження. РОЗДІЛ ІІ СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМПАРАТИВНИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ Згідно з нашими спостереженнями, у своїй переважній більшості компаративні фразеологічні одиниці належать до непредикативних словосполучень і являють собою фраземи з пі ...

0 комментариев


Наверх