Навигация
Специфічність духовності як явища
74527
знаков
1
таблица
3
изображения
1.3 Специфічність духовності як явища
Специфічність духовності як явища одночасно об'єктивної і суб'єктивної реальності часто породжує суперечність і крайнощі в розумінні її справжньої суті. У багатьох психологів, зокрема, і російських не викликає сумніву той факт, що духовне життя людини тісно пов'язане з практичною матеріальною стороною, а роль і місце духовного в його реальній життєдіяльності визначаються умовами його виховання і навчання, а також власною активністю людини. Для психології актуальним є і питання про те, як засвоєння соціальної і духовної спадщини сприяє саморозвитку, «оволодінню» прийомами духотворчості і духопознання – (У. Слободчиков, В. Панферов).
Людина – духовна, але його чекає ще стати духовним, відзначав В.П. Зінченко. Духовність є тією потенційною суттю людини, яка забезпечує йому повноцінний розвиток і саморозвиток, засвоєння соціального досвіду з метою перетворення власної природи. Виступаючи як суть людини, духовність, одночасно, є метою і результатом становлення людини: Таке подвійне буття духовності як суть і як результат «вочоловічування» індивіда є ще однією причиною, що породжує проблему в розумінні природи духовності. Особливу важливість всебічний і безперервний розвиток творчого і духовного потенціалу людини за допомогою власних зусиль набуває в даний час, відмічене, на думку дослідників, зниженням віри в науку і прогрес людства, зверненням до чорної магії, окультизму і різних псевдонаукових теорій, невірою людини в свої сили, втратою філософських традицій в осмисленні життя і суті людського буття, зростанні агресивності і зниження цінності людського життя і т. п.
У цих умовах особливо важливим є адекватне розуміння духовності, оскільки сам термін починає набувати статусу модного, і «застосовується так само тими, хто несе бездуховність, душевний розлад, порушення гармонійності в людську суть» [12, c. 179].
Тому одному з головних завдань сучасної психології ми рахує не тільки розробку проблеми духовності в теоретичному аспекті, але і в психологічному забезпеченні і супроводі духовного розвитку людини, в навчанні його протистояти перед лицем всіх змін песимізму і несприятливим прогнозам відносно майбутнього всієї планети і людства і осмислити життя у всіх її сторонах. Звернення до духовної сили людини як головному двигуну його життя, головній цінності, що дозволяє повно і всесторонньо насолодитися радістю Буття і реалізувати своє головне призначення, є важливою і основною проблемою психології. Допомогти людям в отриманні сенсу життя, заповнити «екзистенціальний вакуум», допомогти пережити випробування свободою, захопленість критикою всього – така, на нашу думку, одне із завдань психології.
Звернення до поняття духовності у зв'язку з проблемами навчання і виховання є особливо актуальним, оскільки духовність відображає, в першу чергу, змістовну сторону життя особи, підкреслює глибину і складність людини, що втілює собою перетворену і натхненну природу, що не зводиться до простій сукупності психічних процесів, властивостей і станів.
Звернення до духовності в контексті виховання і розвитку людини дозволяє зробити цей процес повноцінне і змістовніше, дає людині широкі можливості усвідомити, на чому засновано його становлення як особі і індивідуальності, в чому полягає справжній сенс його життя, на чому будується повноцінне існування і спілкування, формуються потреби зростання, реалізації своїх можливостей, трансцендирування, породжується відчуття «духовного голоду».
Поза контекстом духовності неможливо осмислити багато інтегральних і феноменологічних проявів людини, а також його відмова від зусиль по ухваленню власного рішення, від особового і духовного розвитку на користь задоволення примітивних плотських потреб, десакралізацію життя і секуляризацію всіх загальнолюдських і соціальних відносин, спрощення людських взаємин і зведення їх до поведінкових реакцій на стандартні ситуації.
Наступною причиною що спонукала нас звернутися до проблеми духовності була необхідність розкрити її справжній психологічний зміст, який, з одного боку дозволило б пояснити існування безлічі точок зору на її суть, а з іншої – описати це як особливу психологічну реальність, що володіє специфічним психологічним механізмом. Проблема полягала в тому, щоб не критикувати або звинувачувати в некоректності існуючі підходи до духовності, а зрозуміти, що ж їх всіх об'єднує, а також, що породжує суперечність в їх розумінні. Що розглядається століттями в рамках різних філософських психологічних і релігійних течій; проблема духовності залишається при цьому практично неопрацьованою: у уявленнях про духовність, разом з реальними досягненнями, мають місце примітивні концепції, утопічні ідеї, легковажні моделі, містичні побудови, спостерігається змішення філософський-етичних, релігійних і психологічних підходів.
Причин такого положення справ, на наш погляд декілька: розрізненість відомостей про духовність, фрагментарність знань, відсутність єдиного розуміння суті духовності серед психологів, єдності між минулими і справжніми знаннями, розривши між теоретичними і практичними відомостями; різноманіття появ феномена духовності в людському житті, що утрудняє виділення операціональних одиниць її вивчення, відсутність системи методів /в першу чергу, объективних/ для її дослідження. Залишається неопрацьованою і проблема – яка роль духовності в становленні людини, зокрема його розвитку як професіонала. Тим часом, духовність, як влучно відмітив С.Л. Франк, це реальність, але часто не видима і така, що не відчувається нами. Вона, «духовність», знаходиться за межами об'єктивної дійсності, тобто недоступна об'єктивному спостереженню і «уловлюється» лише самим суб'єктом. Здатність людини уловити і розвинути в собі цю суть і дає йому можливість бути суб'єктом (А. Брушліїський, В. Панферов).
Різноманіття підходів в розумінні духовності утрудняє практичну роботу по її вихованню і розвитку, а тим часом саме духовність є умовою повноти людського життя, пізнання і перетворення себе, самовдосконалення, плідності і успішності професійної діяльності, стійкості і сили духу, самоактуалізації і самореалізації.
Похожие работы
... формуються на основі специфічних особливостей її конкретного буття. Важливим є врахування тієї обставини, що свідомість індивіда є не тільки знання, а й ставлення до буття, до діяльності і до самої свідомості. З іншого боку, суспільна свідомість — це не просто арифметична сума індивідуальних свідомостей, а нова якість. Суспільна свідомість, порівняно з індивідуальною, відображає об'єктивну дійсні ...
... , що має величезне виховне значення у розбудові нації. ВИСНОВКИ Дипломна робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної науки обрядознавства, проблему феномену весілля в духовній культурі українців. На основі вивчення та аналізу низки літературних джерел із зазначеної проблеми та спостережень за шкільної практикою, власного досвіду, ми прийшли до наступних висновків і узагальнень. ...
... , емоційно-ціннісний та результативно-діяльнісний. 4. Визначено зміст, форми, методи та педагогічні умови, які значно підвищили ефективність виховання духовно-моральних цінностей у студентів з обмеженими фізичними можливостями. 5. Результати формувального експерименту підтвердили, що розроблена нами структурно-функціональна модель виховання духовно-моральних цінностей сприяє формуванню і ...
... ії дітей та молоді в межах не лише навчальних закладів, але й у масштабі регіонів і всієї країни. Це ж характерне і для викладачів вищих педагогічних закладів, що, в свою чергу, «гальмує» дидактичну реалізацію наступності, її змістову і процесуальну сутність. Зупинимось на цьому аспекті детальніше. Наступність у системі освіти відображає соціальну природу наступності поколінь у конкретних і ...
0 комментариев