Навигация
3. Роль соціалізації
Часто для обґрунтування подібних відмінностей іноземні вчені використовували результати спостережень за дітьми на ранніх стадіях їх соціалізації. Аргументи тут, головним чином, зводились до наступного: різниця в агресивності хлопчиків і дівчаток проявляються вже приблизно в двохрічному віці, тому справа, ніби, не в особливостях процесу соціалізації в тих і других, а в вродженій схильності до агресії осіб чоловічої статі.
Так, Р.Рохнер, спираючись на результати своїх експериментів, пише, що в 71 відсотку випадків спостерігається більша схильність до агресивної поведінки зі сторони хлопчиків, ніж зі сторони дівчаток. Однак, як вважають деякі інші спеціалісти, які ознайомились з його дослідженнями, часто, за агресію він видає різкі випади гніву, безладні сутички під час дитячих забав тощо. Що ж стосується тих фактів, які свідчили б про фізичні напади, про них Рохнер згадує дуже рідко.
Традиційно використовується за кордоном і такий аргумент, як визнання універсального характеру статевих відмінностей, що спостерігаються у всіх людських культурах.
Однак, в висвітленні фактів такого роду, є деякі перестороги. Так, якщо статеві відмінності в частоті такої поведінки в дітей високі, про них повідомляється. Якщо ж вони не виявляються, то і фактів на цей рахунок не приводиться. Дещо аналогічне відбувається і з повідомленнями про статеві відмінності в заохоченнях і покараннях дітей, які вони отримують за ворожу поведінку. Все це схоже на маніпуляцію фактами, коли із доволі великого і різноманітного запасу свідчень вибираються саме ті, які відповідають певній дослідницькій позиції і слугує її підтвердженням.
В рамках конкретних одиничних общин, статеві відмінності в агресії зазвичай невеликі, але з перевагою на користь чоловіків. Однак, підкреслює Рохнер, ці незначні відмінності в силу їх певної стійкості дають на виході цілком достовірний міжкультурний стандарт більшої агресивності у сильної статі, ніж у жінок. Учений відзначив також ріст в відсотках звітів про відсутність статевих відмінностей у ворожості дітей. Так, 23 відсотка хлопчиків і дівчаток відрізнялись приблизно однаковим рівнем агресії, в 6 відсотках дівчаток він був вищим. Прирівнюючи до підростків ці цифри виглядали як 37 і 6 відсотків. Таким чином, існує філогенетична схильність до агресії у чоловіків, що, однак, не виключає можливих впливів зі сторони культури в рамках конкретного суспільства на формування поведінки індивідів різних статей.
Переважаючою орієнтацією в сучасній експериментальній літературі по даній проблемі є своєрідний варіант теорії соціального на учіння з акцентом на вивчення процесів імітації і диференційованого підкріплення відповідних до кожної статі зразків поведінки. Цими питаннями в зарубіжній психології займається сьогодні А.Бандура, а також його послідовники. Особлива увага приділяється при цьому виясненню ролі стереотипів, використовуваних в процесі виховання дітей.
Окрім зазначеної, існує і ряд інших теоретичних орієнтацій: ситуативна, еволюційна, а також підхід, який пов'язаний, перевіркою індивідуальних особливостей особистості – її звичок, системи цінностей тощо. При цьому ситуативна перспектива виявляє миттєві контекстуальні зміни, обумовлені вираженням агресії, а еволюційний підхід ідентифікує безпосередню практику виховання дітей, яка сприяє формування агресії у хлопчиків і дівчаток. Досліди, які проводилися в цій області показали, в тому числі, що незалежно від того, є чи немає у хлопчиків біологічної схильності до агресії в порівнянні з дівчатами, ці відмінності можуть бути зведені до мінімуму за допомогою соціалізації. Це може бути досягнуто, наприклад, шляхом зміни значення самого поняття мужності, видалення з його складових ознак рис агресивності, і здійснення схожої соціалізації для дітей обох статей.
Важко погодитись у всьому з авторами цієї ідеї, особливо з їхнім твердженням про необхідність стирання істотних відмінностей в процесах дорослішання хлопчиків і дівчаток. Психологи і соціологи багатьох країн світу і без того застерігають нас сьогодні проти надмірної фемінізації представників чоловічої статі. Тому, все-таки , дівчатка і хлопчики повинні виховуватись по-різному. Особливо їх соціалізації пов’язані зі специфікою тих ролей, для яких вони призначені, до яких вони повинні бути готові при вступі у доросле життя. Ідеал, з одної сторони, мужності і, з другої, - жіночності. Це – безперечно. Інша справа, що мужність ні в якій мірі не повинна ототожнюватись з культом жорстокості, насильства. Тим не менше, подібні негативні якості наполегливо нав’язуються в останні десятиліття через кінофільми, телебачення, масову літературу Заходу, шляхом ідеалізації героя – супермена, як зразка сучасної людини взагалі. Практика показує, що і жінки можуть розвиватися сьогодні в аналогічному дусі, і прикладів цьому більш ніж достатньо. З іншої сторони, існують багато численні випадки, коли сильна стать соціалізована такою ж неворожою, як і прекрасна половина.
Все це доводить те, що зв'язок статевих відмінностей з агресією не завжди прямолінійний і раз і назавжди даний. Але ігнорувати його теж не варто. Вирішальну роль в розповсюдженні більшої агресивності у чоловіків належить, скоріш за все, традиційній соціалізуючій практиці, яка виховує специфічну приналежність до тих чи інших стереотипів поведінки. Цій практиці необхідно протиставити інший, альтернативний варіант, в якому були б відсутні такі відмінності. Але про те, як це конкретно буде виглядати, західні вчені майже нічого не говорять.
Сама соціалізуюча практика – продукт, і одночасно елемент усієї системи правлячих економічних, політичних тощо, відносин і замінити її протилежною, яка виготовляє якісно інші норми поведінки так відразу неможна, не посягаючи на саму цю систему.
Висновок
Отже, при вивченні такого складного феномену поведінки, як агресія, особливо в експериментальних умовах, ні в якому випадку не слід абстрактно підходити до особистості досліджуваного. Кожна людина має власну "індивідуальну історію" агресивних актів – уявлення про їх правомірність і ефективність, набуті зразки реагування в тих чи інших обставинах тощо. Іноді, ступінь цих відмінностей може доходити до максимуму, в інших випадках - пом’якшуються, або ж взагалі зникають.
Дослідники не можуть і не повинні не враховувати стать і суб’єктів агресії, і тих індивідів, на яких вона направляється, а також самих вчених, якщо мова йде про їх експерименти в лабораторіях.
Таким чином, для правильного узагальнення результатів тих чи інших спостережень, необхідно враховувати орієнтації суб’єкта, тобто, чоловік це чи жінка, його сексуально-рольове відношення, що дуже часто є важливим опосередкованим фактором в вираженні агресії.
Важливо те, що все-таки, проблема поставлена, що намічається перехід від традиційних уявлень про тільки біологічні задатки статевих диференціацій в агресії до визнання ідеї про необхідність врахування і соціально-культурних компонентів при вивченні цих відмінності [4).cт. 89-95]
Використана література
1. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. — СПб: Питер, 2001. — 352 с: ил. — (Серия "Мастера психологии").
2. Майерс.Д. Социальная психология/ Перевод с англ. –СПб.: Издательство " Питер", 2000. - 688с.
3. Москаленко В.В. Соціальна психологія. Підручник. –Київ: Центр навчальної літератури. 2005. - 624с.
4. Румянцева Т.Г. Агресія: проблеми і пошуки в західній філософії і науці. – М., 1991.
Похожие работы
... ість потенціалу вивільнення агресії). Якщо велика ймовірність стати об’єктом кримінальної агресії у дітей, жінок, літніх людей, то використовуються охоронні заходи. При загрозі виникнення кримінальної агресії по відношенню до об’єкта, який в силі протистояти таким діям, то застосовуються такі ж заходи сприяння захисту. До осіб з негативною віктимною поведінкою можуть застосовуватись заходи такі ж ...
... фрейдиського психоаналізу, а також близькі до них теорії (етіологічні)). У рамках другого підходу (почасти пересічного з першим) агресія описується як поведінкова реакція на фрустрацію. Третій складають концепції, які розглядають агресивність як характеристику поведінки, що формується в наслідок навчання (біхєвіорістичні теорії). Щоб оцінити, наскільки практично продуктивними є той або інший ...
... Як вже підкреслювалось, деякі психологи розглядають зависоку самооцінку тільки у негативному ракурсі: вважають її джерелом афективних станів, причиною конфліктної поведінки, але останні досліди вказують нам, що зависока самооцінка виконує корисну для розвитку підлітка роль. Має користь відмітити, що зависока самооцінка у психологічних дослідах зустрічається дуже часто. З даних різних авторів число ...
... бачить, що дитина обманює і приписує собі неіснуючі якості, слід поставити її в такі умови, де б вона обманути не змогла. Висновки: Застосовується для діагностики і корекції всіх форм девіантної поведінки. Особливості агресивності старшокласників. Питання, пов'язані з людською агресивністю, зачіпаються в багатьох психологічних дослідженнях. Наявність надзвичайно високої концентрації агресії в ...
0 комментариев