1.2 Емоційність у структурі особистості

В залежності від вираження різних сторін емоційності відрізняються різні емоційні типи людей, які відносять до різних типів темпераменту. Одна з перших спроб була зроблена Хей-мансом Ле-Сенном. В нього типи виділяються по сполученню трьох основних характеристик: емоційності, як ступені виникнення емоційного стану в даній ситуації, а також його інтенсивності; активності - потреби в дії, здійснення плану; первинності, як стороні емоційності, яка виражає швидкість зникнення емоцій. Згідно сполучень цих властивостей, він виділяв: нервовий тип, сентиментальний, бурний, пристрасний, , сангвіністичний, флегматичний, аморфний та апатичний тип. [11]. Ще з давніх часів було прийнято відрізняти чотири основні типу темпераменту, які відрізняються між собою по динаміки виникнення та інтенсивності емоційного стану. Так, для холеричного типу характерно швидке виникнення сильних почуттів, для сангвінистичного – швидке виникнення слабких почуттів, для меланхолічного – сильні почутті, які повільно виникають, а для флегматичного – слабкий тон почуттів, які повільно виникають. [15]

Інша класифікація емоційних типів особистостей була надана Б. І. Додоновим. Хоча він і говорить о загальній емоційної спрямованості людини, яка визначається в залежності від переживання, якому людина віддає перевагу, насправді річ в нього йде о том, в якій сфері активності найчастіше переживається радість: при наданні допомоги іншій людині (альтруїстичний тип), при досягнення успіху в роботі (праксичний тип), при пізнанні нового, підтвердження своїх домислів (гностичний тип).

Емоційні різниці між людьми у сприйнятті навколишнього світу відображаються в поняттях оптимізму та песимізму. У оптиміста світлий, радісний тон сприйняття життя та очікування майбутнього, у песиміста – настрій безвихідності. А Ф Лазурський писав, що якщо гарний або дурний настрій становиться панівним , постійним, то виникає тип оптиміста або песиміста. Загальний емоційний тон та настрій на сприйняття та оцінку дійсності – є психологічна емоційна характеристика людини. [12] За визначенням К. Ізарда комплекс негативних емоцій: страху, гніву та печалі складає тривожність. Певний рівень тривожності – природна та обов’язкова особливість активної діяльності кожної людини. При низькому рівні нейротизму та тривожності спостерігається стабільний емоційний фон, при високому – емоційна нестабільність, тобто різка зміна настрою. [10] З боку біохімічних показників у людей з емоційною нестійкостю виступає більш високий рівень лактату у крові, ферменту, що бере участь в виникненні молочної кислоти, що зв’язують з такими хворобами, як міокарду, пухлинних хвороб та хвороб печінки. [16]

Змістові аспекти емоційності нерозірване зв’язани зі стрижньовими особливостями особистості, її моральним потенціалом: спрямованістю мотиваційної сфери, світозору, цінностними орієнтаціями. Емоційні характеристики (афективні, динамічні, енергетичні) завжди виступають в якості необхідного компоненту будь-якої мотиваційної діяльності. [8] Негативні емоціогенні об’єкти (обставини життя, наприклад) провокують суб’єкта к більш детальному аналізу ситуації в цілому, в цілях ефективного пристосування до неї. Відносно велика певна вага неприємностей та невдач у житті сприяє підсиленню “аналітичної” спрямованості, тому що частіше потрібно застосовувати операції аналізу. В дослідженнях Аткінсона було показано, що тривожні люди характеризуються переважанням мотивації уникнення невдач, помилок. Тенденція “перестрахування”, вочевидь, припускає ретельний відбір як конкретних цілей та задач, так і відповідних форм та способів діяльності. Все це потребує операцій диференціації, виявлення специфіки, тобто аналізу. Протилежна мотиваційна тенденція – досягнення успіху – такого відбору не припускає, в цьому випадку безліч вибраних задач та дій можуть бути досить широкими, мають місто умови, які сприяють “синтетичної” спрямованості. [21] Позитивні переживання закріплюють успішні дії та гальмують, “гасять” активність суб’єкта до виявлення об’єктивно більш ефективних способів дії, сигналізують о досягненні результатів, які вдовольняють устремління індивіда, тобто сповіщають о “суб’єктивному успіху”. Тому особам, зі стійким переваженням позитивних емоцій (типу Р) потрібно менш зусиль для досягнення “суб’єктивного успіху” , чим, наприклад, особам, схильним до емоцій типу П, для котрих найбільш притамує незадовільність собою, своїми успіхами. Це означає саме “суб’єктивний неуспіх”, що відображає високу потребу в досягненнях у цього емоційного типу. Саме занижена , скептична оцінка рівня своєї активності до здійснення діяльності та її результативності служить суб’єктивною умовою для більш високого рівня саморегуляції у представників емоційних типів, і особливо типу П. [20]

Якщо розглянути місто модальністних характеристик емоційності – емоцій радощі, гніву, печалі та страху – в структурі особистості, то можна виявити зв’язок з перцептивними, когнітивними процесами, а також їх фізіологічні характеристики. Наприклад взаємодія емоції радості очевидна. Будь-яке відчуття у стані радості буде здаватися більш приємним, чим при іншому емоційному стані. К. Ізард відмічає, що зміни у перцептивной системі, що викликані емоцією радощі, підвищують поріг виникнення негативних емоцій, роблять людину впевненою, терплячою, великодушною. Радість також впливає і на когнітивні процеси: у людини або підвищується здібність до вирішення проблем, або вони просто перестають його тривожити, підвищується продуктивність мислення, запам’ятовування, категоризації, позитивно впливає на процеси навчання. Радість виникає також і при передбаченні задоволення бажання, як слідство вже здійсненої в думках бажаної події. К. Ланге, один з крупних спеціалістів з вивчення емоцій, дав опис фізіологічних характеристик радощі: збудження рухових центрів (жестикуляція, підстрибування), підсилення кровотоку в капілярах, внаслідок чого шкіра тіла червоніє та стає теплішою, а внутрішні органи починають краще постачатися киснем, обмін речовини проходить інтенсивніше.

Емоція печалі, не зважаючи на свій небажаний характер (гальмує психічні та соматичні процеси) грає позитивну роль в житті людини. Одна людина показує іншим, що йому погано та потрібна допомога. До того ж , печаль, як і інші емоції грає мотиваційну роль: вона спонукає людину до вирішення проблеми. На фізіологічному рівні трапляються зрушення, зворотні тим, які спостерігаються при радощі: гальмування моторики, звуження кровоносних судин – це викликає відчуття холоду та ознобу, погіршується поступ кисню до організму, людина відчуває недостачу повітря, важкість у груді та у всьому тілі. Печаль гальмує не тільки фізичну, але і розумову діяльність людини, вона лежить в основі такого психічного розладу, як депресія. [11]

Страх – це емоція, якої побоюється більшість людей. Це дуже сильна емоція, вона робить значний вплив на перцептивно – когнітивні процеси та поведінку людини: гальмуються процеси сприйняття, воно стає більш вузьким, концентрується на якому-небудь одному об’єкті. Мислення повільнішає, стає більш ригідним. Погіршується пам’ять, звужується обсяг уваги, розладжується координація руху. Спостерігається загальна скованість. Все це свідчить про послаблення у людини самоконтролю, він з трудом володіє собою. [18] Поведінка виявляється єдиним бажанням – знищити загрозу. Сильний страх настільки нестерпний для людини, що не може забезпечити довгу мотивацію діяльності, що спрямована на вирішення проблеми. Однак, якщо страх не сильний, він захищає людину від небезпеки, змушує враховувати можливий ризик, шукати допомоги, що добре для адаптації. [8] Страх відчувається фізично: внутрішня напруга у всьому тілі, яка концентрується у низу живота. Спостерігається запаморочення, дурнота, навіть блювання, тремтіння у кінцівках, сильний піт, прискорене серцебиття, збуджене дихання, пронос. Чім сильніше та несподіваній страх, тим чіткіше переживається внутрішня напруга; інколи вона буває настільки сильною, що спричиняє біль. Однак можуть спостерігатися і протилежні рухи – гальмування серцебиття, різке збліднення обличчя. [2] Страх, на думку К. К. Платонова, виявляється в астенічній – пасивно-оборонна та стенічній – бойове збудження формах. Стенічні прояви страху зв’язани з активною діяльністю в момент небезпеки та позитивне забарвлене, тобто людина відчуває якусь насолоду та підвищення психічної активності. [11]

Відмінною ознакою гніває висока ступень активності суб’єкта в реакціях на негативний об’єкт. Люди, які схильні до тривалих та посилених реакцій гніву, відзначаються вираженням саме неадекватних, компенсаторних реакцій. [19] Однак гнів важлив для того, щоб людина змогла захистити себе та близьких, до того ж емоція гніву інтенсивність прояву такої емоції як страх, що корисно в деяких обставинах. Звісно, людина повинна вміти контролювати свій гнів та виражати його у адекватній формі. Людина в гніві почуває себе роздратованою. Це супроводжується різким почервонінням або зблідненням обличчя, напругою м’язів шиї, обличчя та рук. В деяких очі широко відкриті, блищать, іноді наливаються кров’ю та вирячуються, зіниці розширюються, в інших прищурюються. Дихання стає частим та глибоким. В мочі з’являється цукор, зупиняється секреція шлункового соку. Якщо людина забагато говорить, з’являється піну у роті. Еволюційне значення гніву – мобілізація енергії для активного самозахисту індивіда. З розвитком цивілізації ця роль гніву стала не дуже важливою, тому гнів та різні ступені його прояву можна віднести до негативних афектів, хоча багато хто все ще розглядають його як засіб самозахисту. Гнів супроводжується приливом сил, енергії (за рахунок викиду в кров адреналіну, який сприяє мобілізації енергоджерелів організму). Це підвищує впевненість в собі, зменшує страх при небезпеки. Людина стає схильна до імпульсивних дій, готова напасти на джерело гніву або проявити агресію у вербальній формі. [7]

Судити об емоційності людини не враховуючи переваження в нього емоцій не можна, тому що по однієї емоції він може бути високо емоційним, а по іншій – ні. По даним ряду авторів, позитивна емоційність як риса особистості відносно незалежна від негативної емоційності як риси особистості. Людина може мати як високі так і низькі показники як по однієї, так і по другій. [11]


Информация о работе «Емоційність як властивість особистості»
Раздел: Психология
Количество знаков с пробелами: 44289
Количество таблиц: 2
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
100352
7
5

... ість. Певний рівень тривожності – природна й обов’язкова характеристика активної діяльності особистості. У кожної людини є свій оптимальний рівень тривожності, тобто корисна тривожність. І одна з головних задач соціального педагога направити корисну тривожність підлітків у вірне русло. РОЗДІЛ 2 РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ПІДЛІТКАМИ СХИЛЬНИМИ ДО ТРИВОЖНОСТІ   2.1. Зміст, форми і методи ...

Скачать
490222
5
8

... фоні якої висвітлюються домени позитивної та негативної тональності. Емоційні домени – фрагменти ЕКС, де акумулюються концептуалізації різноманітних емоцій, зокрема ЕК СТРАХ. Вербалізований засобами сучасної англійської мови ЕК СТРАХ визначається як один з базових концептів національної ЕКС, комплексне культурно та соціально детерміноване когнітивне утворення, яке фіксує знання про емоцію страх ...

Скачать
68037
13
4

...   2.1 Цілі, задачі й методи дослідження агресивної поведінки у підлітковому віці Виходячи з аналізу психологічної літератури, ми спрямували наше дослідження на вивчення впливу особистісних характеристик на прояв агресивної поведінки у підлітковому віці. Нами було висунуто припущення про те, що на рівень прояву агресивної поведінки впливають особистісні характеристики. Під час дослідження ми ...

Скачать
20208
0
0

... рубежі росту, але вони можуть складати в уяві кінцеву мету. Висновок В своєму рефераті я розкрила функції волі, поваги людини до себе, впевненості, цілеспрямованості, ініціативності, рішучості, інших вольових якостей в формуванні шляху до особистісного росту та подолання „комплексу неповноцінності"; я описала метод знаходження внутрішньої сили, роботи з власними страхами. Створення ми

0 комментариев


Наверх