Дискусійні методи

3. Дискусійні методи

Методи ці відомі зі стародавності й були особливо популярні в середні століття (диспут як форма пошуку істини). Елементи дискусії (суперечки, зіткнення позицій, навмисного загострення й навіть перебільшення протиріч в обговорюваному змістовному матеріалі) можуть бути використані майже в будь-яких організаційних формах навчання, включаючи лекції. У лекціях-дискусіях звичайно виступають два викладачі, що захищають принципово різні точки зору на проблему, або один викладач, що володіє артистичним дарунком перевтілення (у цьому випадку іноді використаються маски, прийоми зміни голосу й т.п.). Але частіше дискутують не викладачі між собою, а викладачі й студенти або студенти один з одним. В останньому випадку бажано, щоб учасники дискусії представляли певні групи, що пускає в хід соціально-психологічні механізми формування ціннісно-орієнтовної єдності, колективістичної ідентифікації й ін., які підсилюють або навіть породжують нові мотиви діяльності.

Предметом дискусії можуть бути не тільки змістовні проблеми, але й моральні, а також міжособистісні відносини самих учасників групи. Результати таких дискусій (особливо коли створюються конкретні ситуації морального вибору) набагато сильніше модифікують поводження людини, чим просте засвоєння деяких моральних норм на рівні знання. Таким чином, дискусійні методи виступають як засіб не тільки навчання, але й виховання, що особливо важливо, тому що інвентар методів виховання ще більш убогий.

4. Основні шляхи ефективності навчального процесу

Можна виділити наступні основні шляхи підвищення активності студентів й ефективності всього навчального процесу:

підсилити навчальну мотивацію студентів за рахунок: а) внутрішніх і б) зовнішніх мотивів (мотивів-стимулів);

створити умови для формування нових і більше високих форм мотивації (наприклад, прагнення до самоактуалізації своєї особистості, або мотив росту, по А. Маслоу; прагнення до самовираження й самопізнання в процесі навчання, по В.А. Сухомлинскому);

дати студентові нові й більше ефективні засоби для реалізації своїх установок на активне оволодіння новими видами діяльності, знаннями й уміннями;

забезпечити більша відповідність організаційних форм і засобів навчання його змісту;

інтенсифікувати розумову роботу студентів за рахунок більше раціонального використання часу навчального заняття, інтенсифікації спілкування учня із учителем й учнів між собою;

забезпечити науково обґрунтований відбір підлягаючому засвоєнню матеріалу на основі його логічного аналізу й виділення основного (інваріантного) змісту;

повніше враховувати індивідуальні особливості студентів.

У конкретних варіантах активних методів навчання акцент робиться на одному або декількох з перерахованих вище прийомів підвищення ефективності навчання, але жоден з відомих методів не може рівною мірою використати всі прийоми.

Вибір методів навчання може визначатися:

загальними цілями утворення, виховання, розвитку й психологічної підготовки студентів;

особливостями методики викладання конкретної навчальної дисципліни й специфікою її вимог до відбору дидактичних методів;

цілями, завданнями й змістом матеріалу конкретного заняття;

часом, відведеним на вивчення того або іншого матеріалу;

рівнем підготовленості студентів;

рівнем матеріальної оснащеності, наявністю встаткування, наочних приладдя, технічних засобів;

рівнем підготовленості й особистих якостей самого викладача

Висновок

Запропонована класифікація методів навчання дозволяє інакше глянути на вже існуючі класифікації.

Аналіз методів, узятих з різних класифікацій, показує, що варто розширити набір методичних прийомів, запропонованих Н.М. Верзилиным як структура методів навчання.

Ми думаємо, що крім організаційних, логічних і технічних методичних прийомів, у складі кожного методу навчання треба як самостійний елемент структури виділяти, щонайменше, прийоми візуалізації інформації, прийоми організації самостійної навчальної активності що навчаються, прийоми стимуляції й мотивації навчання, прийоми формування навчальних умінь, навичок і способів дій, прийоми організації зворотного зв'язку.

Прийоми стимуляції й мотивації навчання дозволять підвищити інтерес до навчання й усвідомленість засвоєння навчального матеріалу, що повинне позитивно відіб'ється на якості засвоєння знань.

Прийоми візуалізації інформації дозволять переводити навчальну інформацію, що надходить по різних каналах сприйняття, у візуальну форму й підвищити швидкість обробки й засвоєння матеріалу за рахунок найбільш ефективних способів роботи з ним.

Прийоми організації самостійної навчальної активності студентів повинні включати способи навчання, що забезпечують досягнення репродуктивного, продуктивного й творчого рівнів засвоєння навчальної інформації. Це може послужити основою для диференціації й індивідуалізації навчання.

Прийоми формування навчальних умінь, навичок і способів дій обов'язково повинні бути присутнім у складі методів навчання, тому що цілеспрямоване їхнє формування набагато ефективніше, ніж спонтанне. Усвідомлене засвоєння студентів різних способів навчальних дій дозволить прискорити процес навчання й підвищити його ефективність.

Присутність у структурі методу прийомів організації зворотного зв'язку визначає керованість процесу навчання й забезпечує можливість коригувальних впливів безпосередньо в ході його здійснення. Зворотний зв'язок може реалізовуватися за допомогою різних форм контролю.

Протиріччя між існуючими класифікаціями виникли тому, що жодна з них не могла врахувати всіх особливостей і характеристик навчального процесу. Зняти ці протиріччя дозволить додавання в структуру методу навчання нових елементів - перерахованих нами груп методичних прийомів, які фактично і є тими підставами, по яких вироблялася більшість проаналізованих нами класифікацій.

Використовувана література

1.  Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словник-довідник по психологічній діагностиці. Київ: Наукова думка, 1989.

2.  Вікова й педагогічна психологія / Під ред. Гамезо й ін. М., 1984.

3.  Лук'янова М.И., Калініна Н.В. Навчальна діяльність школярів: сутність і можливості формування. Методичні рекомендації для вчителів і шкільних психологів. - Ульяновск: ИПК ПРО, 1998.

4.  Утворення: ідеали й цінності (історико-теоретичний аспект) Під ред. З.И. Равкина. - М.: Итпио РАО, 1995.

5.  Петровский А.В. Вікова й педагогічна психологія. М.: Педагогіка, 1975.

6.  Пугач В.И., Добудько Т.В. Методика викладання інформатики: навчальний посібник для студентів пед. ин-тов / Самарский гос. пед. ин-т, 1993.