Різновиди конфіксальних іменників чоловічого роду XV к. - XVII ст

2.2 Різновиди конфіксальних іменників чоловічого роду XV к. - XVII ст

Конфіксальна система української мови - продукт багатовікового попереднього розвитку. Історія кожної з груп конфіксів може бути предметом спеціального дослідження. Конфіксальні деривати привертають увагу науковців з ряду причин. Ці похідні мають досить складну і багато в чому ще не зовсім ясну історію. Різноманітні в семантичному плані, вони становлять інтерес з точки зору структурних особливостей, хоча викликають значні труднощі при обробці матеріалу. У визнанні конфіксів як самостійних морфем, можна умовно виділити три етапи: 1) до 60-х років ХХ ст., мова йшла виключно про суфіксально – префіксальне словотворення; 2) з кінця 60-х років, коли питання про конфікс з усією чіткістю було поставлено В.М.Марковим, але більшість вчених продовжувала залишатися на попередній точці зору (Лопатін В.В., УлухановІ.С. та ін.); 3) з 70-х років, коли проблема конфіксації розв’язується багатьма дослідниками, а термін «конфікс» отримує свій статус у мовознавчих працях (Казанська Е.В., Амінова А.А. та ін.).

У лінгвістичній літературі для позначення перерваних морфем існують різні назви: циркумфікс, біфікс, конфікси. Однак навіть серед прихильників терміна «конфікс» немає одностайної думки щодо його тлумачення [16, с.20]. У навчальній літературі конфікси найчастіше визначаються як «твірний засіб, що складається з двох афіксів». Ще конфікси визначають як морфему, двохафіксну морфему, двохелементний твірний засіб з єдиним словотвірним значенням. Останнє визначення відповідає принципу, згідно з яким у результаті одиничного акту морфологічного словотворення до твірної основи приєднується одна (і тільки одна) словотвірна морфема. На сьогодні цей термін є загальноприйнятим, а прихильники цього терміну дають переконливі аргументи на його користь. Отже, у дипломній роботі ми схиляємось до визначення, за яким конфікси – це складна переривчаста двохелементна морфема, яка має єдине словотвірне значення, яке формують її складові частини.

Особливість структурної організації конфіксальних морфем зумовлює їх функціональне призначення. У процесі одиничного словотворчого акту конфікс виконує одночасно структурну і семантичну функції. Структурна функція конфіксальних морфем полягає в їх організуючій ролі. Створюючи нове слово, конфікс уводить його в певний лексико-словотвірний клас, зумовлює його належність до певної частини мови, а також формує нову мовну одиницю. В основі семантичної функції конфіксів лежить їх здатність передавати різні типи значень[16, с.20 -21].

Препозитивним і постпозитивним елементам конфіксів (власне префіксів і суфіксів) притаманні відповідні функціональні ознаки. Ця схожість виявляється в подібності морфологічних явищ, що морфи, які репрезентують відповідно першу і другу частини конфіксів, мають такі ж правила їхнього вибору, які характерні для відповідних окремо взятих префікса й суфікса [71, с.38]. Проте ця схожість не є повною: не всі самостійні префікси та суфікси вживаються в ролі компонентів конфікса, так само як і не всі морфеми, що використовуються при конфіксальному словотворенні можуть функціонувати як власне префікси. Однак немає жодного конфікса, де б друга частина зустрічалась тільки в складі конфікса й не могла виступати як самостійний суфікс. Як другий елемент конфікс використовується не більше ніж десята частина іменникових суфіксів [47, с.42]. Афікси, що використовуються в ролі препозитивних частин конфіксів, майже всі питомо українські і відповідають наявним у мові прийменникам ( ви-, роз, без-, на-, не-) і історично виводяться з прийменників. Таким чином, повної тотожності між префіксами і суфіксами, з одного боку, і першим та другим компонентами конфікса, з іншого – немає. Це споріднені, генетично пов’язані, але певною мірою самостійні системи дериваційних засобів мови [41, с.103].

Дериваційні афікси характеризуються узагальненим характером своїх значень, який неоднаково проявляється в різних типах словотвірних морфем. Згідно з градацією абстрагованості значень, найнижчий ступінь узагальненості притаманний кореневим морфемам ( у корені закладене загальне лексичне значення слова), вищий – префіксам і найвищий суфіксам [6, с.5-6].

За ступенем узагальненості значень конфікси займають проміжне місце між префіксами й суфіксами. Однак вони мають свою внутрішню диференціацію за згаданим критерієм. Найвищий ступінь узагальненості у конфіксів на позначення абстрактних значень, менш узагальнені конфікси, що творять назви осіб та предметів. У свою чергу останні також диференціюються щодо ступеня узагальненості значень, бо конфікси – виразники локального значення менш абстрактні ніж конфікси – виразники кількісного та темпорального значень, а також менш абстрактні, ніж ті морфеми, що формують найменування осіб за певним типом стосунків або за віковими ознаками.

Формування конфіксального способу словотвору було викликане різними причинами: зміною словотвірних відношень у певних типах у зв’язку з розвитком дієслівно - іменних і субстантивно - ад’єктивних відношень в українській мові, переорієнтацією словотвірних одиниць, калькуванням іншомовних похідних утворень та становлення конфіксації як формування її на базі суфіксації й префіксації, але утворення дериваційних значень за допомогою комплексних словотворчих засобів має специфічний характер. На відміну від префіксів та суфіксів «комплексні мовні засоби здатні за один прийом реалізувати великі обсяги значень, що відповідає раціональному характеру системи мови [35, с.16].

При конфіксальному словотворенні компоненти тієї частини словотвірного значення, яку виражає афікс розподіляються між елементами конфікса, другий елемент якого передає загальне відношення предмета до поняття, названого мотивуючим словом (класифікуючи значення), а перший конкретизує це загальне відношення, виражаючи різні значеннєві модифікації (лексичне співзначення). Таке розмежування компонентів словотвірного значення між елементами словотвірного засобу спостерігається тільки при конфіксації. При інших способах словотворення де афікс є комплексною морфемою, таке розмежування не завжди наявне.

Іменники чоловічого роду – найменування осіб, утворені конфіксальним способом словотворення, поділяються на групи за зовнішніми чи внутрішніми ознаками, характерною поведінкою, об’єктом чи результатом діяльності, способом дії, соціальними станом, тимчасовим заняттям, типом особистісних стосунків і т. ін

Найбільша група найменувань осіб за зовнішніми чи внутрішніми ознаками утворена за допомогою конфіксів вы-…-никъ, рас-…-елъ, роз-…-никъ, роз-…-телъ, без-…-никъ, пер-…-никъ, под-…-никъ, по-…-елъ, з-…-никъ, на-…-никъ, не- …-никъ. Напр.: вымисленикъ (79:1,144) – «фантазер», распотрошителъ (79:2,291) – «марнотратник», переводникъ (79:2,92) – «керівник», подступникъ (79:2,140) – «хитрун», зневажитель (79:1,333) – «порушник», помстителъ (79:2,165) – «месник», бездольникъ (79:1,50) – «нещасливець», безмолвникъ (79:1,48) - «мовчун», розвязателъ (79:2,278) – «розв’язатель», згубникъ (79:1,315) – «гуртовик», змышленикъ (79:1,329) – «видумщик», безбожникъ (79:1,48) – «той, хто втратив віру», безверникъ (79:1,48) – «невіруючий», взгордитель (79:1,97) – «той, хто зневажає щось або когось», змыслячъ (79:1,329) – «той, хто прикидається», насильникъ (79:1,468) – «той, хто змушує», неповинникъ (79:1,494) – «невинна людина». В більшості слів переважає постпозитивний компонент –никъ.

Група на позначення назв осіб за характерною поведінкою була однією з найбільших у середньоукраїнській мові, у її творенні брали участь переважно конфікси об-…-никъ, по-…–никъ, на-…–никъ, по-…-ыръ. Напр., наглядникъ (79:1,450) – «наглядач», облудникъ (79:2,11) – «обманщик», пожегникъ (79:2,147) – «підпалювач», наіздникъ (79:1,454) – «наїзник», перезахователъ (79:1,295) – «зберігач», возникъ (79:2,95) – «перевізник», выдирачъ (79:1,135) – «грабіжник», поводыръ (79:2,120) – «поводир», повьдачъ (79:2,124) – «розповідач», потьшителъ (79:2,197) – «той, хто заспокоює».

Назви осіб за об’єктом чи результатом дії у середньоукраїнської мові творилися тільки за допомогою конфіксів вы-…-никъ, по-…-никъ, не-…-никъ . Наприклад: вымисльникъ (79:1,144) – «фантазер», поручьникъ (79:2,178) – «поручитель», невольникъ (79:1,478) – «невільник». Інші форманти в цій функції майже не вживалися. Потреби мовців наступних епох у творенні слів такого типу обслуговували конфікси з постпозитивним компонентом -никъ, зберігаючи невисоку, але відносно стабільну продуктивність. Напр, заступникъ (79:1,289) – «захисник», безбожникъ (79:1,48) – «безбожник», згубникъ (79:1,315) – «гуртовщик».

Група найменувань осіб за способом дії була не досить виразною. Вона нараховувала поодинокі утворення з конфіксами вы-…–никъ, при-…–никъ, на-…–никъ, пере-…–никъ, за– …–никъ, (рідше вы-…–ачъ, роз-… –ачъ, за-…–телъ): вывьдчикъ (79:1,132) – «розвідник», пришельникъ (79:2,241) – «прибулець», наказьникъ (79:1,458) – «прикажчик», перевозникъ (79:2,95) – «перевізник», розливачъ (79:2,280) – «поливальник», выдирачъ (79:1,135) – «грабіжник», выкладачъ (79:1,139) – «той, хто пояснює», вышпотителъ (79:1,163) – «спотворювач», заборонителъ (79:1,257) – «той, хто забороняє», захователъ (79:1,295) – «зберігач».

Група найменувань осіб за соціальним станом (такі як вырванецъ (79:1,151) – «обідранець», отходенъ (79:2,65) – «відступник», безбедникъ (79:1,48) – «той, хто не відчув біди») нараховувала поодинокі утворення, які формувалися за допомогою різноманітних конфіксів вы-…–ецъ, от-…–енъ, без-…–никъ.

В назвах осіб за родинними зв’язками, товариськими стосунками нараховується лише три утворення: облюбенецъ (79:2,12) – «жених», безженецъ (79:1,50) – «нежонатий», домовникъ (79:1,221) – «домочадець».

Назви осіб за сталим чи тимчасовим заняттям належать до групи середньої продуктивності: дозорецъ (79:1,217) – «наглядач», видавецъ (79:1,134) – «той, хто щось виготовляє», отходенъ (79:2,63) – «християнин, що пішов від господаря», опгонычъ (79:2,127) – «погонщик».

За реєстрацією назв посадових осіб, виконання професійних обов’язків нараховується декілька утворень: перекупецъ (79:2,95) – «той, що перекуповує», переводникъ (79:2,92) – «керівник», наіздникъ (79:1,454) – «наїзник», заступникъ (79:1,290) – «замісник», дознавецъ (79:1,216) – «дослідник».

Найменування осіб за місцем народження, проживання, назвою країни, етнічною, національною приналежністю: предмьщанинъ (79:2,246) – «житель передмістя».

Назви осіб за типом соціальних чи особистісних стосунків: провинникъ (79:2,224) – «той, хто провинився», роздорникъ (79:2,280) – «той, хто сварить людей», выбранецъ (79:1,129) – «обраний», выволанецъ (79:1,131) – «вигнанець».

Високопродуктивними є типи іменників, утворених за допомогою конфіксів з постпозитивним компонентом –никъ, які утворюють широке коло лексико – словотвірних значень. Вони виявилися найбільш гнучкими, мобільними в реагуванні словотвірної системи на потреби комунікативної діяльності, тому ми приділяємо їх аналізу більшої уваги і розглянемо ці деривати детальніше.

Конфікс на-…-никъ

Будучи одним з найпродуктивніших з-поміж конфіксів з другим компонентом –ник, у давньоруськоукраїнський період розвитку мови словотвірний тип іменників із зазначеним формантом належить до найчисленніших і найрозгалудженіших у семантичному плані. У джерелах середньоукраїнської мови функціонують утворення з конфіксом на-…-никъ, успадковані з попередніх періодів, наприклад: намьстникъ, насльдникъ, які не входять до словника Євгена Тимченка. А ось новотвори на позначення осіб за соціальним станом, особливостями поведінки, які хоч і в невеликій кількості з’явилися у даний період розвитку української мови наводяться у розглядуваних «Матеріалах до Словника…»: надворникъ (79:1,471) – «той, хто належить до великого княжого роду», наушникъ (79:1,492) – «пліткар», наперстникъ (79:1,480) –«той, хто зберігає коштовності».

Лексико – словотвірний підтип найменувань з предметною семантикою («предмет, що призначений знаходитись на тому, що називає мотивувальне слово») починає формуватись ще у праслов’янський період, а у джерелах середньоукраїнської мови фіксуються такі назви з предметним значенням: а) частини назв одягу : наплечникъ (79:1,482) – «верхня частина одягу священника від плечей на спину», нагрудникъ (79:1,469), начольникъ (79:1,498); б) назви елементів кінської упряжі: наритникъ (79:1,485), набедрикъ (79:1,467); в) деякі інші найменування: нагробникъ (79:1,469), напорожникъ (79:1,484). Вони називають деривати на позначення неістот, що є характерною ознакою цього часу.

Словотвірний тип іменників з формантом на-…-никъ – один з найчисленніших і найбільш розгалужених у семантичному плані серед конфіксальних дериватів.

Конфікс без-…–никъ

Утворення з даним конфіксом в основному представлені пам’ятками книжнослов’янського типу мови. У результаті міжмовних контактів до ХVІІ-ХVІІІ ст. давня руськоукраїнська мова засвоїла певну кількість лексем з інших мов і найпоширенішими є запозичення з праслов’янської (беззаконикъ (79:1,41), безганикъ (79: 1, 4) – «той, хто не має Батьківщини, свого міста», безмездникъ (79:1,43) і т. ін.). Середньоукраїнська мова зберегла лексико – словотвірні типи похідних ХІ-ХІІІ з розгляданим афіксом, хоч деякі слова виходять з ужитку, наприклад: безгодословникъ – «той, хто говорить нечесно, не до речі», безприобщьникъ – «той, хто відлучений, не має причастя».

За допомогою аналізованого форманта у мові ХV-ХVІІІ ст. творилися виключно назви осіб: а) назви осіб, у яких заперечується характерна зовнішня чи внутрішня ознака, поведінка тощо: беззаконикъ (79:1,41), безнадежникъ (79:1,43), безмьздникъ(79:1,43); б) найменування осіб, за відсутністю того, що названо мотивувальним словом: безоружникъ (79:1,47), безградникъ (79:1,46), безимьньникъ (79:1,44); в) деякі похідні утворювали синонімічні пари: безвьрникъ – безбожникъ, безмьздникъ – безсребрьникъ.

Новотвори ХVІ-ХVІІІ ст. також співвідносні з прийменниково – відмінковими сполуками або відповідними іменниками в називному відмінку. Здебільшого це назви осіб, у яких заперечується характерна зовнішня чи внутрішня ознака, поведінка тощо, названа мотивувальним словом (безеільникъ); похідні, що позначають осіб за соціальним станом (бездомникъ), але у розглядуваних нами «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка вони відсутні.

ХV-ХVІІІ ст. – етап шляху, яким йшло становлення і розвиток словотворчої конфіксальної морфеми без-…-никъ, а в сучасній українській мові більшість розглянутих лексико – словотвірних груп набула подальшого ширшого розвитку.

Конфікс по-…-никъ

У писемних пам’ятках староукраїнського періоду виявлена невелика кількість похідних з елементом по-…-никъ: а) назви осіб за місцем народження чи проживання: повесникъ – «мешканець вісі»; б) назви осіб за часом їх народження: последникъ – «нащадок, представник наступного покоління»; в) назви осіб за соціальним станом: подверникъ – «придверник, приворотник» [37, с.109].

Численний матеріал пізніших часів переконливо свідчить про те, що цей конфікс набув продуктивності після ХІІІ ст. Наприклад: поплечникъ – «підручна людина, помічник», похльбникъ – «нахлібник, прихлібник, утриманець» [37, с.110].

Більше 120 дериватів виявлено впродовж писемної історії розвитку української мови з конфіксом по-…-ник. Порівняно з попередньою епохою, у джерелах пізньої середньоукраїнської мови похідних назв осіб трапляється більше: подворникъ (79:2,130), попутникъ (79:2,171), поьздникъ (51:2,189), побережникъ (79: 2,124) – «лісник», посльдовникъ (79:2,181).

У «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка наявні віддієслівні похідні з конфіксом по-…-ник, які утворюють кілька лексико-словотвірних груп: а) найменування осіб за характерною ознакою, поведінкою: похлебникъ (51:2,186) – «нахлібник», похатникъ (51:2,185) – «той, хто блукає по чужих хатах»; б) назви осіб за видом діяльності: поручникъ (79:2,178) – «поручитель», порубникъ (79:2,177) – «той, хто самовільно рубає ліс, дерева», поьздникъ (79:2,181) – «виїзний суддя»; в) назви осіб за соціальним станом: подвирникъ, поливальникъ; г) назви осіб за виконанням обов’язків: позолотникъ, погрянишникъ, позолотникъ.

Кількісне збільшення назв цього типу відбувається не лише внаслідок залучення нових твірних основ, а й за рахунок наповнення старих структур новим змістом: попутникъ (79:2,176), попльчникъ (79:2,175), припутникъ (79:2,147), пришельникъ (79:2,149), притрапезникъ (79:2,148), прикровникъ (79:2,145) .

Кофікс под-…-никъ

У давньоруськоукраїнський мові цей формант служить для творення назв осіб або тварин, котрі перебувають під тим, що позначене мотивувальним словом: подручникъ – «той, кому щось доручено» [37, с.111].

У середньоукраїнській мові XV-XVIII ст. регулярно, хоч і в невеликій кількості, з’являються новотвори з конфіксами под-…-никъ на позначення істот (зрідка – неістот) : подушникъ (79:2,142) – «той, хто збирає податки», подступникъ (79:2,140) – «підступна людина», подножникъ (79:2,131) –«килимок», подперсникъ (79:2,134) – «місце для зберігання коштовностей».

Конфікс за-…-никъ

Розгляданий формант у давньоруськоукраїнський мові виявлений лише у двох похідних на позначення зброї, призначеної знаходитись на тому, що названо вивідним словом: засапожникъ – «вид холодної зброї, кинджал», та відтінку шляху, який протікає за тим, що назване твірним словом: залозьникъ – «шлях, сухопутне відгалуження» [37, с.112].

У середньоукраїнській мові іменники з афіксом за-…-никъ служать для позначення осіб за особливостями поведінки: заушникъ (79:1,293) – «пліткар», заступникъ (79:1,290) – «замісник». Всього у мові аналізованих пам’яток ХVІ-ХVІІІ ст. з конфіксом за-…-никъ налічується близько 10 дериватів [37, с.112].

Конфіксом над-…-ник

Наявні окремі деривати із конфіксом над-…-ник, як правило, назви того, що перебуває над чимось, названим мотиватором : надгробникъ (79:1,50), наддверникъ (79:1,51), надпорожникъ (79:1,56) і позначали деривати на позначення неістот.

Обстежений матеріал дозволяє констатувати, що в середньоукраїнській мові при збереженні більшої частини похідних з попереднього періоду словотвірні типи набули подальшого розвитку, виникли нові словотвірні типи. Загальна кількість іменників з постпозитивним компонентом –никъ, зафіксованих у джерелах ХV-ХVІІІ ст., 94 іменники, котрі дериватовані 14 конфіксами [37, с.115]. Походження майже всіх типів утворень з просторовим значенням пов’язане з ускладненням суфікса –никъ відмінкових конструкцій з прийменниками, які дають різну просторову орієнтацію ( за, на і т. д.). Конфіксальні похідні з постпозитивним компонентом –никъ позначають предмет, особу, котрі перебувають у якому-небудь відношенні до іншого предмета, особи, названого в основі. Ці відношення визначаються переважно лексичним значенням препозитивної частини, що надає дериватам різноманітних значень: простору, сумісності, залежності чи підлеглості, схожості, заперечення. Як свідчить матеріал, вцілому за допомогою конфіксів творилися назви осіб: конфікси без-…-никъ, по-…-никъ, под-…-никъ, за-… -никъ в розглядуваний період служили лише для найменувань осіб, а конфікси на-…-никъ та над-…-никъ могли творити й назви неістот. У «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка деривати з конфіксами через-…-никъ, перед-… -никъ, уз-…-никъ, су-…-никъ, при-…-никъ, па-…-никъ, взагалі відсутні, хоча наявні в інших пам’ятках даного періоду.

Нерозвиненість, слабку продуктивність окремих конфіксальних типів зумовили такі причини: 1) семантична перевантаженість форманта; 2) конкуренція з боку формантів, які з’явились у мові й спеціалізуються в тому чи іншому плані; 3) виникнення соціальних потреб у найменуваннях певного типу [46, с.95]. Слабка продуктивність конфіксів також може бути зумовлена й тим, що він використовується для найменування предметів за їх ознаками (зовнішніми чи внутрішніми), котрі кількісно обмежені й не мають тенденції до зростання [37, с.115].

Основний шлях становлення конфіксальних словотвірних типів з другим компонентом –никъ – формування конфіксації на ґрунті суфіксації прийменниково – відмінкових форм [23, с.12]. Аналіз іменникових дериватів дає підстави стверджувати, що прийменниково-відмінкові конструкції стали лише історичною базою для формування власне конфіксальних іменників. У період функціонування пізньої середньоукраїнської мови розглядувані конфікси продовжують функціонувати з різним ступенем словотворчої активності, чіткішими стають конфікси кожного форманта.

Конфікси з постпозитивним компонентом -ецъ

Група конфіксів з постпозитивним компонентом –ець набагато бідніша попередньої. У середньоукраїнській мові деривати з постпозитивним компонентом –ець служать для творення назви осіб, котрі мешкають поблизу названої твірним іменником території та ін.

У «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка наявні віддієслівні похідні з постпозитивним компонентом -ець, які утворюють кілька лексико-словотвірних груп: а) найменування осіб за характерною ознакою, поведінкою: облюбенецъ (79:2,12) – «жених», безженецъ (79:1,50) – «нежонатий»; б) назви осіб за видом діяльності: дознавецъ (79:1, 216) – «дослідник», дозорецъ (79:1,217) – «наглядач», перекупецъ (79:2,95) – «той, що перекуповує», видавецъ (79:1,134) – «той, хто щось виготовляє»; в) назви осіб за соціальним станом: выволанецъ (79:1,131) – «вигнанець», выбранецъ (79:1,129) – «обраний», вырванецъ (79:1,151) – «обідранець».

Конфікси з постпозитивним компонентом –телъ

Дослідники одностайні в тому, що давньосхіднословянський суфікс –телъ праслов’янського походження, де він служив для творення назв осіб чоловічого роду [37, с.150]. У мові східних слов’ян суфікс –телъ був автохтонним елементом, а старослов’янська мова стимулювала його словотворчу активність [37, с.151]. Нечисленні конфіксальні форманти з фінальним –телъ вичленовуються в іменниках XVІ-XVIII ст. і великою продуктивністю не відзначаються.

У розглядуваному нами словнику Євгена Тимченка знаходимо поодинокі утворення, що позначають особу, котра виконує дію, названу мотивувальним словом: помстителъ (79:2,165) – «месник», захователъ (79:1,295) – «зберігач».

Деривати, що називають особу з огляду на її спосіб життя: распотрошителъ (79:2,291) – «марнотратник», зневажитель (79:1,333) – «порушник».

Конфіксальні форманти з фінальним –телъ, що називають особу за внутрішніми ознаками: помстителъ (79:2,165) – «месник», взгордитель (79:1,97) – «той, хто зневажає щось або когось», потьшителъ (79:2,197) – «той, хто заспокоює», вышпотителъ (79:1,163) – «исказитель».

Конфікси з постпозитивним компонентом –ачъ

Суфікс –ачъ наслідок ускладнення парсловянського суфікса «аkъ». У слов’янських мовах цей суфікс був досить продуктивним, виступаючи здебільшого в агентивній функції [37, с.152].

Як постпозитивний елемент конфіса –ач траляється лише у чотирьох формантах, які вичленовуються в похідних XV– к.XVII ст. Вони називають осіб за видом діяльності: выдирачъ (79:1,135) – «грабіжник», выкладачъ (79:1,139) – «той, хто пояснює», розливачъ (79:2,280) – «поливальник», повьдачъ (79:2,124) – «розповідач».

Також у «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка наявні іменники чоловічого роду з постпозитивним елементом : -якъ : змышелякъ (79:1,329) – «той, хто щось вигадує», –ячъ: змыслячъ (79:1,329) – «той, хто прикидається», –ыръ: поводыръ (51:2,120) – «поводир», –енъ: отходенъ (79:2,65) – «християнин, що пішов від господаря», – ычъ: опгонычъ (79:2,127) – «погонщик», – инъ: предмьщанинъ (79:2,246) – «житель передмістя».

При конфіксації елемени тієї частини словотвірного значення, яку виражає афікс, розподіляються між елементами конфікса. Препозитивна частина конкретизує загальне відношення предмета до поняття, виражаючи різні значеннєві модифікації, тобто зумовлює належність деривата до певного загального словотвірного значення. Постпозитивний елемент виконує класифікуючу функцію, тобто виражає загальне відношення предмета до того, що позначає мотивуюче слово. Друга частина конфікса також формує лексико-словотвірну семантику слова або надає йому певного семантичного відтінку, зумовлює семантичну дистрибуцію форманта в словотвірно-семантичних полях, а також впливає на сферу поширення іменника та його стилістичну маркованість. Постпозитивний компонент конфікса виконує модифікаційну функцію – модифікує граматичне значення твірного слова.

Вивчення становлення і розвитку конфіксальної словотвірної підсистеми іменника дає підстави стверджувати, дана підсистема української мови ХV-ХVІІІ ст. є закономірним продовженням цієї системи праслов’янського періоду. Участь конфіксальних формантів у реалізації лексико-словотвірних значень неоднакова, тому що на конфіксальну деривацію іменника істотно впливали як екстра-, так і інтралінгвальні чинники. Конфіксація стоїть в одному ряді з іншими морфологічним способами: вона служить творенню слів у одиничному акті словотворення, що здійснюється за допомогою двохелементної морфеми.

Конфіксальні деривати становлять цілісну систему, в якій кожен елемент виконує визначену йому функцію, виражаючи певне, лише йому притаманне словотвірне значення, не ускладнюючи мовну модель, в якій вона реалізується, що дає можливість точно та чітко висловити думку.

Конфіксальна система середньоукраїнської мови – продукт багатовікового попереднього розвитку. Історія кожної з груп конфіксів чи навіть одного конфікса може бути предметом спеціального дослідження.