2.1 Особливості суфіксальної реалізації іменникових дериватів чоловічого роду у середньоукраїнській мові

 

Різні підходи до позначення предметів і явищ навколишнього світу (об’єктивно – нейтральні, суб’єктивний і підсилювальний) зумовлюють вибір певного кола словотворчих формантів. В українській мові спостерігається тяжіння до використання формантів, які в давньосхіднослов’янській мові займали позицію високої продуктивності (-никъ, -ецъ, -аръ), здебільшого для творення лексики стилістично нейтральної. Це зумовлюється не лише значенням суфікса, а й вибором твірних основ: такі форманти не поширюють твірні основи просторічних, розмовних слів. З другого боку, деривати, що займають у лексичній системі стилістично марковані позиції, творяться за допомогою суфіксів, які розгорнули свою продуктивність раніше (-анъ, -унъ) та ін. Це свідчить про те, що розвиток словотвірної системи мови значною мірою інтенсифікований не лише розширенням денотивної бази словотвору, а й потребами збагачення стилістичних ресурсів української мови, їх розбудовою.

Щодо функцій всі суфікси можна поділити на три категорії: 1) суфікси, що постійно зберігають лексичне значення (напр., суфікси назв дій на -нье\\-ние, -енье\\-ение; 2) суфікси, позбавлені реального значення, які виконують роль чисто структурних формантів і, внаслідок своєї непродуктивності, в свідомості мовців майже перестали вимовлятися (зна-к, ста-н тощо); 3) багатофункціональні суфікси, які в сполученні з одними основами зберігають своє лексичне значення, у сполученні ж з іншими – служать тільки іменниковими визначниками (-ець як формант, що субстантивує прикметникову основу – стар-ець).

У процесі розпаду давньоруської мовної єдності на основі відповідних говірок між XIV- XV ст. в основному вже сформувалася мова української народності, яка разом з лексико – граматичною системою успадкувала від давньоруської мови й систему катайконімного словотвору.

З давньоруської мови перейшли в середньоукраїнську і основні засоби катайконімного словотвору – суфікси –ц-і (-ець), -ан-и (-ян-и), - ичан-и.

Найпродуктивнішими був суфікс –ц-і, який приєднувався до топонімних основ як слов’янського, так і неслов’янськоо походження: волбырєвцєм, борысовцомъ, стрыець, бастунцы, радуньцы, церкасцовъ, каневцовъ, болоховцовъ, запорожцовъ, бучатець, нежиловцы, чигиринць, полтавци, запорожци, коломийци, полтавць, погорци.

У писемних пам’ятках української мови фіксуються катайконіми з суфіксом –ичан-и: львовчанє, тетеровчане, мазувчанинъ. Є.М.Прокопович, В.Н.Хохлачова, Н.Т.Шеліхова вважають, що в середньоукраїнській мові назви жителів продуктивно утворювались і за допомогою суфікса –ич– і становлять специфічну рису середньоукраїнської мови.

Вибір моделі з тим чи іншим суфіксом (простим чи складним) зумовлюється переважно «словотвірним середовищем», але трактується, що вибір словотворчих засобів зумовлюється аналогією та місцевою традицією, дія яких не піддається моделюванню [8, с.34].

Відтопонімний словотвір є відносно самостійною одиницею за своїми особливостями, моделями, словотворчими засобами і ресурсами, тенденціями і закономірностями, що робить правомірним дослідження відтопонімного словотвору. Це нова сторінка в ономастиці, тільки вона дає можливість до кінця пізнати природу власної назви, оскільки при утворенні похідних топоніми такі свої властивості, які за інших умов існування залишаються надійно прихованими від дослідника.

Не вивчивши системи відтопонімного словотвору, не можна створити повної картини загальної словотвірної системи мови, бо перенесення закономірностей відапелятивного словотвору на систему відономастичного не сприяє всебічному і глибокому його пізнанню, спотворює наше уявлення про справжній стан відтопонімної словотвірної системи.

Суфікс –ник (-ик)

В українській мові функціонували словотвірні моделі, що входили до словотвірних структур «прикметник – іменник», «дієслово – іменник», «іменник – іменник». Окремі дослідники віддають перевагу відприкметниковому типу творення, якщо в мові певного періоду є прикметник, який можна вважати твірним, напр.: безбожникъ – безбожный, неповинникъ – неповинный, побожникъ – побожный. Кваліфікування таких іменників як полімотивованих допускає вважати утвореними від будь-якої частини мови: іменника, дієприкметника, дієслова, якщо останні фіксуються в пам’ятках досліджуваного періоду.

У відприкметниковому словотворенні українська мова зберегла давньосхіднослов’янські лексико - словотвірні типи дериватів з формантом -ник. Деякі іменники цього типу мали супровідне значення місця дії: церковникъ (79:2,469), у окремих дериватів нової української мови значення місця дії висувається на перший план. Напр.: городовникъ (79:1,184) – «міський житель», дорожникъ (79:1,224) – «придорожний вартівник».

Серед відприкметникових дериватів з формантом –ник лексико – словотвірна група найменувань осіб за соціальним станом у середньоукраїнській мові поповнювалася не дуже інтенсивно, адже були збережені майже всі іменники, що фіксувалися в пам’ятках X-XIII ст. (служебникъ, будникъ, наказникъ). Напр.: бобровникъ (79:1,60) – «чиновник», обходникъ (79:2,23) – «посол», незникъ (79:1,487) – «бідняк» тощо.

Давньосхіднослов’янські іменники, що належали до лексико – словотвірного типу назв осіб за зовнішньою чи внутрішньою ознакою, поступово виходили з ужитку, однак тип у середньоукраїнській мові зберігся, про що свідчать поодинокі утворення: сильникъ (79:2,320) – «сильний», бездольникъ (79:1,47) – «нещасливець», знаменникъ (79:1,331) – «обманщик».

Кілька назв осіб за характерною поведінкою – давньосхіднослов’янський спадок: праведникъ (79:2,46), грешникъ (79:1,188). Матеріал пізніших середньоукраїнських пам’яток дає можливість поповнити цей ряд іншими іменниками, що функціонують у відповідних творах (прелесникъ). Більше їх у новій українській мові. Напр.: облудникъ, бездольникъ тощо.

Віддієслівні назви осіб у середньоукраїнській мові групуються за тими ж лексико – словотвірними значеннями. Деякі з наведених нижче іменників можна віднести і до відприкметникових похідних, твірні основи яких в сучасній мові втрачені [19, с.84].

Група назв осіб – виконавців дії, названої дієсловом (за сталим тимчасовим заняттям або за професією), поступово втрачали в своєму складі церковнослов’янські, книжні елементи, що фіксувалися в пам’ятках давньосхіднослов’янської доби. Однак основний її склад був збережений. Матеріал пізніших староукраїнських пам’яток показує словотвірну регулярність розвитку розглядуваного типу. Напр.: мерочникъ (79:1,426), мосяжникъ (79:1,436), клинникъ (79:1,367), колесникъ (79:1,371), крашенникъ (79:1,383), будьникъ (79:1,72) (робітник), бьльникъ (79:1,80).

Група назв осіб , які є об’єктами чи результатами дій, досить стійка в українській мові. Приклади: колодникъ (79:1,372), страдникъ (79:2,369).

Група найменувань осіб із формантом –ник за характеризувальною дією продовжила свій розвиток в українській мові. Майже всі давньосхіднослов’янські іменники, які називали осіб за процесуальною ознакою, що означає їх поведінку, погляд тощо, перейшли в українську мову, панівна більшість із них збережена в сучасній мові. Напр.: бездольникъ (79:1,46), вымысленикъ (79:1,145), притворникъ (79:2,236).

У лексико – словотвірній групі назв осіб, де процесуальна ознака вказує на соціальний стан особи, зміни відбулися не так бурхливо. Їх ядро, успадковане з попередньої епохи українською мовою у цілому задовольняло потребу мовців. Небагато новотворів цього типу дала нова українська мова, напр.: обивателъ (79:2,9) – «громадянин», наказникъ (79:1,458) – «приказчик», будникъ (79:1,71) – «робітник».

У пам’ятках старої і нової українських мов фіксується також ряд нових дериватів на –ник з різноманітними характеризувальними значеннями: тип стосунків, внутрішня чи зовнішня ознака. Напр.: провинникъ (79:2,224) – «той, хто провинився», роздорникъ (79:2,280) – «розлучник».

Середньоукраїнська мова успадкувала з попереднього періоду майже всі назви осіб, що здійснюють дію за допомогою знаряддя, механізму, пристосування: вапенникъ (79:1,84), бедренникъ (79:1,52), колесникъ (79:1,371). Ця група слів виявляє певну активність у вживанні упродовж всієї історії української мови. Однак значного поповнення новими десубстантивами не відбулось. Приклади: красильщик (79:1,373) – «той, хто фарбує», мельникъ (79:1,324), мосяжникъ (79:1,331) – «мідник», ремесникъ (79:2,270) – «ремісник», рьзникъ (79:2,304) – «м’ясник» тощо.

Назви осіб, що використовують предмет за призначенням, здійснюють трудову та інші дії над об’єктом поступово розширювалися. Напр.: пищальникъ (79:2,108) – «дудочник».

Назви осіб, що торгують, купляють, володіють чимось. Ця лексико – словотвірна група поступово збільшила свій кількісний склад, напр.: бортникъ (79:1,163) – «пасічник», папьрникъ (79:2,83) – «той, хто виготовляє папір».

Лексико – словотвірний тип назв осіб, що функціонують у певній сфері діяльності, в українській мові свій склад розширював повільно. Лише кілька іменників поповнили групу найменування осіб, що функціонують в економічній, військовій і подібній діяльності. Напр.: судникъ (79:2,377), печатникъ (79:2,102), каменникъ (79:1,356).

Назви осіб означального типу. Група назв осіб за предметом, який дає соціальну характеристику, в українській мові втрачає в лексичному складі. Окремі слова виходять з ужитку, у інших (печатникъ (79:2,102), ключникъ (79:1,360)) предметно- характеризуюче значення було послаблене вже в попередній період, через те вони систематично зблизилися з найменуванням осіб, що здійснювали дію за допомогою інструмента, пристосування або з назвами людей за соціальним станом. Однак в українській мові все ж таки трапляються випадки розглянутих утворень, що свідчить про живучість лексико – словотвірного типу: бачмажникъ (79:1,145), картникъ (79:1,358) тощо.

Більшість найменувань за характерною поведінкою міцно закріпилася в українській мові і з невеликими втратами дійшла до нашого часу . Напр.: шкодникъ (79:2,497), напастникъ (79:1,463) – «спокусник», трудникъ (79:2,401).

Група найменувань осіб за соціальним станом різнилася в українській мові постійним оновленням її складу у зв’язку зі зміною суcпільно - економічного життя носіїв мови. При цьому на кожному етапі розвитку мови вона зберігала давньосхіднослов’янську основу і належала до найбільш численних. Реєстр назв посадових осіб не був постійним: дворникъ (79:1,201), коморникъ (79:1,373).

Суфікс –ецъ

Дослідники історії української мови звернули увагу на зростання кількості найменувань осіб на –ець у середньоукраїнській мові порівняно з попереднім етапом її розвитку [19, с.7]. Українська мова зберегла майже всі давні відприкметникові найменування осіб на –ець, нові деривати фіксуються рідко. Більшість утворень на –ець має атрибутивні лексико – словотвірні значення.

Назви, що вказують на тип родинних та інших стосунків. У середньоукраїнській мові нових власне відприкметникових утворень трапляється небагато. Напр.: единецъ (79:1,242), облюбенецъ (79:2,12), сыновецъ (79:2,382). Іменник сыновецъ почав мотиваційно співвідноситися із син, що сприяло відокремленню суфікса –овець. В українській мові цей процес завершився. У сучасній мові сыновецъ співвідноситься лише з син, адже давні прикметники на –ов зараз мають іншу фонемну структуру.

Найменування, що вказують на соціальний стан. Давні утворення цього типу поступово виходили з ужитку. Нових, власне відприкметникових дериватів, практично не трапляється, утворень відад’єктивних дієприкметників теж фіксується небагато. Приклади: богомислецъ (79:1,60) – «скитник», вырванецъ (79:1,151) – «обідранець», посланецъ (79:2,191), шубравецъ (79:2,503) – «бідняк».

Назви осіб за зовнішніми та внутрішніми ознаками. Панівна більшість давньосхіднослов’янських структур цього типу з чітко окресленою лексико – словотвірною семантикою була успадкована українською мовою. Однак нових утворень фіксується не дуже багато. Напр.: вырванецъ (79:1,151) – «обідранець», туземецъ (79:2,403), младенецъ (79:1,429) – «юнак».

Назви за характерною поведінкою. У середньоукраїнській мові поповнення цього типу новими утвореннями відбувалося повільно. Напр: бьглецъ (79:1,78), запамяталецъ (79:1,283), змашенецъ (79:1,326) – «зрадник», зычливецъ (79:1,345) - «доброзичливець», поганецъ (79:2,126) – «мерзотник», вырванецъ (79:1,151) – «обідранець», шаленецъ (79:2,489) – «безумець».

В українській мові розширилося коло дериватів з функціональним лексико – словотвірним значенням. Це переважно найменування осіб за місцем, способом, сферою діяльності: богомолецъ (79:1,67), гудецъ (79:1,192) – «гусляр», дьписецъ (79:1,224) – «історик», перекупецъ (79:2,96), стрьлецъ (79:2,370) – «полювальник», творець (79:2,387).

Суфікс –аръ

Запозичений суфікс –аръ належить до числа поширених словотворчих формантів на всіх етапах розвитку української мови, причому його продуктивність від століття до століття неухильно зростала, про це свідчать фіксації утворень на –ар у лексикографічних працях.

Відприкметникових утворень у давньосхіднослов’янський період не було. Група девербативів значно більша. Чільне місце в ній посідають назви осіб за функціональною дією. Функціональні найменування – це майже всуціль назви за сталим чи тимчасовим заняттям або професією: дударъ (79:1,236), рандаръ (79:2,262) – «орендар», референдаръ (79:2,270) – «доповідач», печатаръ (79:2,101) – «хранитель печатки», слюсаръ (79:2,232), сьчкаръ (79:2,382) – «різальник соломи», сньцаръ (79:2,234) – «різник», бичкаръ (79:1,123) – «пастух», виридаръ (79:1,135) –«садівник».

Група відіменникових дериватів на –ар уже в XI – XIII ст. була найчисленнішою серед усіх утворень з цим формантом, найбагатшою на лексико – словотвірні типи, давні тенденції набули дальшого розвитку [24, с.58].

Особи, які щось створюють: гончаръ (79:1,179), дикгнитаръ (79:1,208) – «сановщик», золотаръ (79:1,335), крайнькаръ (79:1,382) – «літописець», свьчкаръ (79:2,310), бондаръ (79:1,64) – «бочар», мынцаръ (79:1,442) – «монетчик».

Особи, які здійснюють трудову та інші дії над об’єктом – трудяться над якимось об’єктом: грабаръ (79:1,190) – «землекоп», сньцаръ (79:2,344) – «різник». Назви за місцем функціонування: практикаръ (79:2,208) – «астролог», шинкаръ (79:2,493) – «кабачник».

Суфікс –инъ

Суфікс –инъ у «чистому вигляді» внаслідок експансії форманта -янинъ і його варіантів у пам’ятках української мови трапляється рідко. Переважна більшість фіксацій з ним – це давньосхіднослов’янська спадщина. Натомість у багатьох структурах з фіналлю -янин можна виокремлювати як суфікс -инъ, так і -янинъ, оскільки ці деривати мотивуються подвійно: іменниками, що мають форму однини, та іменники, що стоять у множині: римлянинъ < Рим, римляни. Причому, якщо навіть іменника у формі множини на –яни в мові реально немає, він носіями мови може домислюватись як ідеальне слово, як потенційно можливе. Структури на -инъ і -янинъ варто розглядати разом.

Суфікс -инъ творить нові слова майже виключно від однієї частини мови – іменника. Утворення на –инъ поєднують в собі, як правило, модифікаційне (предметно – характеризуюче) і мутаційне (сингулятивне) словотвірні значення.

Найменування осіб за назвою країни, етнічною, національною належністю: гречанинъ (79:1,193), муринъ (79:1,438) – «негр», забужанинъ (79:1,258) – «житель зарубіжжя», предмьщанинъ (79:2,246) – «житель передмістя».

Найменування за належністю до певної соціальної групи. Давні утворення частково виходили з ужитку (людинъ, огнищанинъ), частково втрачали ознаки словотвірної членованості (господинъ). Проте тип не втратився, ця група поповнювалася утвореннями на –инъ і –анинъ: бояринъ (79:1,63) – «людина середнього достатку», дворянинъ (79:1,203) – «придворний».

Назви за релігійною належністю свій склад майже не поповнювали. Крім успадкованих з мови попередньої епохи іменників, фіксуються деякі нові утворення: господинъ (79:1,186) – «титул священика», поганинъ (79:2,145) – «язичник».

Суфікс –анъ (-янъ)

Бідний давньоруський матеріал, представлений одиничними утвореннями без живих мотиваційних зв’язків, а також пізні фіксації апелятивних структур на –анъ дали підставу М.Белію трактувати –анъ як власне українське утворення. За М.Белієм, суфікс –анъ з’явився в українських південно – східних і меншою мірою в південно – західних говорах як результат семантично однотипних утворень від ідентичних основ типу головатень на структуру типу голован. Однак з огляду на те, що структури з цим формантом все ж фіксуються й у пам’ятках XI – XIII ст., і в середньоукраїнській мові XIV –XV ст. як мікротопоніми типу Києванъ, Грътанъ, Степанъ і власні та особові назви слід вважати лише факторами, що інтенсифікували процес експансії праслов’янського за походженням суфікса в творенні української апелятивної лексики. Багато іменників з цим формантом полімотивовані, що дало підставу окремим мовознавцям одні і ті ж структури (типу голованъ, бороданъ) співвідносити або з твірними іменниками, або з прикметниками [3, с.114].

Відприкметникові похідні, що позначають людей, – це майже виключно найменування за зовнішньою ознакою: здорованъ (79:1,285). Віддієслівних назв осіб не фіксується. Відсубстантивні назви осіб всуціль атрибутивні. Майже всі вони характеризують особу за зовнішньою ознакою: гетьманъ (79:1,184), пасананъ (79:2,84), басурманъ (79:1,44). Також наявна назва знаряддя для певного виду діяльності: картанъ (79:1,359) – «пушка»; та результат дії: дувань (79:1,231) – «здобич».

Суфікс –унъ

Цей формант набув продуктивності й викристалізував свої функції на терені української мови. У «Матеріалах до Словника…» Євгена Тимченка наявні лише віддієслівні іменники – назви за характерною поведінкою: брехунъ (79:1,68), бегунъ (79:1,47).

Суфікс –ачъ

Суфікс –ач в українській мові належить до тих, які за рівнем продуктивності й функціональним навантаженням складають національну специфіку іменникового словотвору: дослідники неодноразово відзначали його високу продуктивність в українській мові. У пам’ятках давньосхіднослов’янської епохи утворень на –ач зафіксовано мало, тенденції дальшого розвитку форманта лише закладалися. Тому подальша його доля виявилася такою неоднаковою в різних східнослов’янських мовах [15, с.48].

Відприкметникове творення з суфіксом –ач на терені української мови було і є найменш розвиненим: вусачъ (79:1,148), силачъ (79:2,148).


Информация о работе «Iменниковi деривати чоловiчого роду в "Матерiалах до словника..." Е. Тимченка»
Раздел: Иностранный язык
Количество знаков с пробелами: 132821
Количество таблиц: 2
Количество изображений: 0

0 комментариев


Наверх