Цінні папери, їх поняття, види і класифікація

2.3. Цінні папери, їх поняття, види і класифікація

 

У Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» (ст. 1) вказується, що цінні папери — це гро­шові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємини між особою, що їх випустила, і їх власником, що перед­бачають виплату доходу у вигляді дивіденду або від­сотка, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.Цінним папером є документ, що засвідчує з дотри­манням установленої форми й обов'язкових реквізи­тів майнові права, здійснення або передача яких можливі тільки при його пред'явленні.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника.

В іменних цінних паперах вказується прізвище, ім'я, по батькові власника і його власник має право на всі ті умови, що передбачаються в них. Іншим особам передаються вони шляхом повного індоса­менту (передатним записом, що завіряє перехід прав за цінним папером до іншої особи).

Цінні папери на пред'явника можуть свідчити право власника лише при пред'явленні цінного па­перу. Вони вільно обертаються, є засобом платежу, розрахунку, кредиту — досить лише пред'явити цін­ний папір як документ для здійснення певних опе­рацій.

Цінні папери з фіксованим доходом — це боргові зобов'язання, в яких емітент зобов'язується викона­ти відповідні дії. Як правило, це обігова виплата грошової суми і процентної винагороди. Існують та­кі різновиди цінних паперів з фіксованим доходом:

·  державна позика (позика уряду на створення спеціальних фондів);

·  комунальна позика (для збалансування держав­них фінансів місцевих органів управління);

·  комунальні облігації і заставні листи (іпотечні банки дають довгострокові кредити під заставу земельних ділянок або під боргове зобов'язання то­вариств);

·  промислова облігація (боргові зобов'язання з фік­сованим доходом промислової компанії).

Відновлення загублених іменних цінних паперів проводиться державними органами, підприємства­ми, установами й організаціями, що випустили ці папери. Наступність цінних паперів здійснюється згідно з цивільним законодавством України.

Як реальний капітал цінні папери не мають ніякої реальної вартості, їх ціна або курс визначаються від­повідно до доходів у вигляді дивідендів по акціях або відсотків по облігаціях, а також у вигляді вели­чини позичкового відсотка. Курс цінних паперів на біржі визначається пропозицією та попитом на них. Через фондову біржу здійснюється розміщення акцій, облігацій переважно великими банками.

Згідно з законодавством на Україні можуть ви­пускатися такі види цінних паперів:

0  акції;

1  облігації внутрішніх і зовнішніх державних по­зик;

·  облігації місцевих позик;

·  облігації підприємств;

·  казначейські зобов'язання;

·  ощадні сертифікати;

·  інвестиційні сертифікати;

·  векселі;

·  приватизаційні папери.

Розглянемо більш докладно види цінних паперів.

Акція — у статутному фонді акціонерного това­риства підтверджує членство в акціонерному това­ристві і право на участь в управлінні ним, надає пра­во її власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Як правило, акції зберігаються у брокерів або в спеціалізованих конторах. Власник має тільки свід­чення про кількість акцій. Розрізняють звичайні і привілейовані акції.

Акції можуть бути іменними і на пред'явника, привілейованими і простими.

Прості або звичайні акції надають право власни­кові на один голос на зборах акціонерів. Крім цього, власник звичайної акції має право на одержання частини чистого прибутку у вигляді дивідендів. При ліквідації акціонерного товариства його претензія на власність є останньою. Він одержує те, що залиша­ється після сплати боргів і розрахунків із привілейо­ваними акціонерами.

Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій. Обертання іменної акції фіксується в книзі реєстрації акцій, яка ведеться товариством. У ній повинні бути внесені відомості про кожну іменну акцію, включаючи ім'я власника, час при­дбання акції, а також кількість таких акцій у кож­ного з акціонерів.

Акції на пред'явника реєструється в книзі за за­гальною кількістю.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріори­тетну участь у розподілі майна акціонерного това­риства у випадку його ліквідації. Власники привіле­йованих акцій не мають права брати участь в управ­лінні акціонерним товариством, якщо інше не пе­редбачене його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися з фіксо­ваним у відсотках до їх номінальної вартості щоріч­но виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів проводиться в розмірі, зазначеному в акції, неза­лежно від розміру отриманого товариством прибутку у відповідному році. У тому випадку, коли прибуток відповідного року є недостатній, виплата дивідендів за привілейованими акціями проводиться за раху­нок резервного фонду.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства.

Існують також акції номінальні і безномінальні, вітчизняні й іноземні, платні і преміальні, вільного й обмеженого обертання.

Номінальна і безномінальна акція. У традицій­ному контексті номінальна акція являє собою цін­ний папір, на бланку якої зазначена її номінальна вартість. На бланку ж безномінальної акції номі­нальна вартість не вказується.

Вітчизняні й іноземні акції. Вітчизняними ак­ціями с ті, котрі випущені і с в обігу на території держави, де здійснена державна реєстрація емітен­та. Стосовно інших держав, на території яких будуть укладені угоди з приводу акцій даного емітента, во­ни є іноземними. У 1997—1998 рр. Комісія з цінних паперів прийняла ряд положень, що регламентують рух як вітчизняних, так і іноземних акцій на тери­торії України і за її межами.

Платні акції продаються у власність інвесторів-емітентів безпосередньо або через посередників. Емі­тент здійснює продаж акцій при їх випуску. Інвес­тор, отримуючи акції, сплачує їхню вартість,

Безкоштовні (преміальні) акції. З метою збіль­шення статутного фонду емітент може здійснювати додаткові випуски акцій. Акції додаткового випуску також можуть продаватися або акціонерами, або но­вими інвесторами. Бувають випадки, коли емітент приймає рішення про капіталізацію частини свого накопиченого з роками нерозподіленого прибутку. При цьому засоби нерозподіленого прибутку пере­творюються в засоби статутного фонду і зарахову­ються як оплата акцій додаткового випуску. У свою чергу акції додаткового випуску безкоштовно пере­даються емітентом у власність акціонерів пропор­ційно кількості належних їм акцій.

Акції вільного й обмеженого обертання. У за­кордонній політиці регулювання ринків цінних па­перів немає єдиного кількісного критерію, на основі якого можна було б чітко стверджувати, що певні акції є акціями вільного обертання. Це пов'язано з питанням визначення відкритого і закритого випу­сків акцій. Коли емітент пропонує свої акції до про­дажу всім потенційним інвесторам, а не якійсь пев­ній групі, то такий випуск вважається відкритим. Якщо ж емітент продає свої акції певним і відомим йому інвесторам, то такий випуск називається за­критим.

Незалежно від форми і виду акція повинна місти­ти такі реквізити: фірмова назва акціонерного това­риства і його місцезнаходження, найменування цін­ного паперу — «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції і її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фон­ду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, термін виплати дивідендів і підпис голови правління ак­ціонерного товариства, печатка.

Власник акції має право на частину прибутку ак­ціонерного товариства (дивіденди), на участь в управ­лінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені законодавчи­ми актами України, а також Статутом акціонерного товариства.

Акція є неподільною, а у випадку, коли одна і та ж акція належить декільком особам, усі вони визна­ються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

Випуск акцій акціонерним товариством здійсню­ється за рішенням засновників у розмірі його статут­ного фонду або на усю вартість майна державного підприємства (у випадку перетворення його в акціонер­не товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому випадку, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції цілком оплачені за вартістю не нижче номінальної.

Дивіденди по акціях виплачуються один раз на рік за підсумками календарного року в порядку, пе­редбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається в його розпоря­дженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет і відсотків по банківському кредиту.

Облігація — цінний папір, що завіряє внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання від­шкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачене умовами випуску). Облігації усіх видів поширюють­ся серед підприємств і громадян на добровільних за­садах.

Випускаються облігації внутрішніх і місцевих по­зик, облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприєм­ствами всіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними й іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Умови випуску і поширення облігацій підпри­ємств визначаються Законом України «Про цінні па­пери і фондову біржу», іншими актами законодав­ства України і статутом емітента.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільо­вими), що вільно обертаються або з обмеженим ко­лом обертання.

За термінами погашення позики поділяються на: короткострокові, або поточні (до одного року), середньострокові (1—5 років), довгострокові (понад 5 років).

Облігації внутрішніх і місцевих позик випуска­ються на пред'явника.

Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є за­значення товару (послуг), під який вони випуска­ються.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізи­ти: найменування цінного паперу — «облігація», фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість обліга­ції; терміни погашення, розмір і терміни виплати відсотків (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис ке­рівника емітента, печатка емітента.

Крім основної частини, до облігації може додава­тися купонний лист на виплату відсотків.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Мі­ністрів України і місцевих Рад.

Облігації усіх видів придбаваються громадянами тільки за рахунок їх особистих коштів. Підприєм­ства придбавають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їхні розпорядження після сплати податків і відсотків по банківському кредиту.

Дохід за облігаціями усіх видів виплачується від­повідно до умов їхнього випуску. Дохід за облігаці­ями цільових позик (безпроцентними облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики.

Облігації зовнішніх державних позик України — цінні папери, що розміщуються на міжнародному й іноземному фондовому ринках і підтверджують зо­бов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою до­ходу відповідно до умов випуску облігацій. Ці облі­гації оплачуються тільки в конвертованій іноземній валюті.

На облігаційний ринок країни виходять емітенти трьох категорій: держава в особі тих або інших орга­нів центральної чи місцевої влади, представники приватного бізнесу, іноземні позичальники. Статус емітента тим вище, чим менше ризик його бан­крутства. Держава не може збанкрутувати, і тому її облігації вважаються «еталоном надійності».

Держава може взяти гроші в борг у центральному банку або в населення, що веде або до емісії, або до збільшення їхньої кількості в населення, що загро­жує інфляцією.

Операції, пов'язані з розміщенням і погашенням облігацій, проводяться через установу НБУ, а також через комерційні банки.

В останні роки в Україні стала поширюватися практика проведення муніципальних позик для за­безпечення потреб місцевих бюджетів: будівництва і утримання ряду об'єктів, функціонування яких має велике значення для даної місцевості (міста). Ба­жаючи скоріше вирішити проблему наповнення доходної частини бюджетів і орієнтуючись на багатий досвід розвинутих країн, міські влади стали емітува­ти власні облігації.

Казначейські зобов'язання — вид цінних паперів на пред'явника, що поширюються тільки на добро­вільних засадах серед населення, вони свідчать про вкладення коштів власником у бюджет і надають право на одержання фінансового доходу.

Бувають такі види казначейських зобов'язань:

·  довгострокові від 5 до 10 років;

·  середньострокові — від 1 до 5 років;

·  короткострокові — до одного року.

Казначейські зобов'язання випускаються за рі­шенням Міністерства фінансів України (коротко­строкові казначейські зобов'язання) або Кабінетом Міністрів України (довгострокові і середньострокові казначейські зобов'язання). Такий цінний папір свідчить про те, що її власник вніс у бюджет країни певну суму коштів і має праведна одержання фінан­сового доходу. Вона випускається з метою усунення дефіциту бюджету.

Порядок визначення продажної вартості казна­чейських зобов'язань установлюється Міністерством фінансів України виходячи з часу купівлі. Гроші від реалізації казначейських зобов'язань йдуть на по­криття поточних витрат державного бюджету.

Ощадний сертифікат — письмове свідчення банку про депонування коштів, що свідчить про право вкладника на одержання після закінчення встанов­леного терміну депозиту і відсотків по ньому.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу — «ощадний сертифі­кат», назва банку, що випустив сертифікат, і його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, термін вилучення внеску (для термінового сертифіката), назва або ім'я власника сертифіката (для іменного сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи, печатка банку.

Ощадні сертифікати бувають іменні і на пред'явника, під певний відсоток на термін, і до запитання. Доходи від ощадних сертифікатів виплачуються при їх пред'явленню в банк, що їх випустив.

У випадку, коли власник сертифіката вимагає повер­нення депонованих засобів за терміновим сертифіка­том раніше обумовленого в ньому терміну, то йому виплачується знижений відсоток, рівень якого ви­значається на договірних умовах при внесенні депо­зиту.

Вексель — цінний папір, що свідчить безумовне грошове зобов'язання векселедавця виплатити після настання терміну визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателеві). У країнах з розвину­тою ринковою економікою вексель застосовується досить широко, сумлінно і надійно виконує функції кредиту, засобу платежу і є об'єктом різних угод. Існують такі види векселів:

·  простий — це нічим не обумовлена обіцянка борж­ника сплатити зазначену суму з зазначенням тер­міну і місця оплати, виписується і підписується боржником;

·  перекладний (тратта) — передбачає сплату визначе­ної суми грошей третій особі, якій векселедавець дає вказівку оплати цієї суми векселедержателеві;

·  банківський — його виставляє банк країни інозем­ним банкам;

·  комерційний — видається під заставу товарів при здійсненні торговельної угоди;

·  ціннісний — його випускає держава для покриття своїх витрат;

·  депонований — видається на забезпечення кредиту;

·  дружній — вексель з гарантійним підписом тре­тьої особи.

Порядок випуску і обертання векселів визначаєть­ся Кабінетом Міністрів України.

Приватизаційні папери — це особливий вид дер­жавних цінних паперів, що підтверджують право власника на безкоштовне одержання в процесі при­ватизації частини державного майна державних під­приємств, державного житлового і земельного фондів. Приватизаційні папери можуть бути тільки іменними, не підлягають продажу, вільному обер­танню, дивіденди на них не нараховуються.

Інвестиційний сертифікат — це частка в спеціаль­ному фонді цінних паперів (інвестиційному фонді), яким керує інвестиційна компанія. Інвестиційний фонд може бути складений за різними принципа­ми — може включати тільки акції великих компа­ній або тільки облігації. Основною метою формуван­ня такого фонду є мінімізація курсових дивідендів і відповідних процентних ризиків на основі широкої диференціації внесків і виплат власникам інвести­ційних сертифікатів максимальних доходів.

У сфері діяльності сучасних фондових бірж з'яв­ляється ряд нових цінних паперів, причиною чого в основному є необхідність удосконалення організа­ційної структури фондових ринків. До цих нових цінних паперів відносяться конвертовані акції й облігації, ф'ючерси, опціони.

Ф'ючерси — це стандартні строкові контракти, укладені між продавцем (емітентом) і покупцем на здійснення купівлі-продажу відповідного цінного паперу за заздалегідь зафіксованою ціною.

Опціони — відрізняються від ф'ючерсів тим, що вони передбачають право, а не зобов'язання прове­дення тієї або іншої операції, якою керує покупець опціону. Він обмежує вплив на свої активи і пасиви негативного руху ринкових показників сумою, спла­ченою за контракт.

Одним з різновидів опціонів с варранти, що нада­ють право їх власникові на придбання відповідних фондових цінностей. їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон, природно, випускається на існуючий актив.

В останні роки варранти все частіше випускають­ся з облігаціями, що зробило останні більш приваб­ливими в очах інвесторів. Купуючи облігацію, влас­ник фактично видає кредит, який повинен принести прибуток, достатній для сплати відсотків і диві­дендів.

Конвертовані облігації відрізняються від облігацій з варрантами тим, що їх власник не може прода­ти право одержання акції за фіксованою ціною на ринку окремо від облігацій.

Висновок

 

Створення біржових інститутів виступає необхід­ною умовою функціонування ринкового механізму. Організаційно відродження бірж було частково під­готовлене системою аукціонної торгівлі виробничи­ми ресурсами, яка набула розвитку у 1989—1990 ро­ках. Криза планового матеріально-технічного поста­чання призвела до появи натурального обміну. Тому в умовах економічного хаосу перші біржі орієнтува­лися на організацію бартерних обмінів.

Радянська економіка протягом багатьох десяти­літь була економікою дефіциту, тобто грошовий по­пит постійно перевищував товарну пропозицію як засобів виробництва, так і предметів споживання. Надлишок грошових доходів через фінансово-кре­дитну систему перетворювався в нагромадження ве­ликих фінансових засобів у формі не використовува­них фондів розвитку виробництва. Підприємства, одержавши свободу у використанні цих засобів, шу­кали можливість їх застосування. Поява біржових структур обумовлена можливістю вкладення над­лишкових ресурсів. Виникли великі біржові струк­тури, сформувалися регіональні, обласні, міські, ра­йонні біржові комплекси.

Скоротилося число біржових угод, зменшилася кількість товарних бірж. Біржа перестала бути єдиним і неповторним символом ринку, вона поступово відмовляється від невластивих для неї угод з наяв­ним товаром. Відбувається становлення ф'ючерсного ринку, біржі стали продавати суто біржові товари. Створення єдиних біржових просторів на основі угод, що укладаються між біржами про спільні торги, ста­ло важливим внеском у ринкову економіку країни.

Відмітною рисою великих українських бірж завжди була їх універсальність. Кількість бірж, аукціонний принцип торгівлі, біржовий бартер, продаж одинич­них або дрібносерійних партій товарів і послуг — ос­новні риси, властиві тільки біржовій системі Украї­ни, пов'язані з незвичайною економічною ситуацією в країні, що склалася на сьогоднішній день.

Зараз в Україні біржі вже пройшли ряд етапів: відродження, швидкий ріст, спад біржової активнос­ті, реорганізація бірж (цей етап передбачає вижи­вання в ринкових умовах).

Відродження біржової діяльності відбувалося за відсутності відповідної законодавчої бази, і лише 10 грудня 1991 року був прийнятий Закон України «Про товарну біржу», що передбачає контроль дер­жавних органів за діяльністю бірж. Прийняття Гос­подарського кодексу України (ст. 278—282) допов­нило рядом положень про функціонування товарно-біржової діяльності.

Регулювання біржової діяльності — певне упоряд­кування роботи біржі, укладання біржових угод на основі встановлених правил і вимог.

Основною тенденцією розвитку біржі є рух від ре­ального товару до ф'ючерсної форми торгівлі. У зв'язку з тим, що ф'ючерсні біржі — це своєрід­ні фінансові інститути, що обслуговують торгівлю, однією з визначальних умов їх розвитку є стан ва­лютно-фінансової системи, а також наявність доста­тніх фінансових ресурсів. Як правило, ф'ючерсні біржі створюються в провідних фінансових центрах, де є широкі можливості для фінансування торгівлі і спекуляції біржовими товарами, які при активній ф'ючерсній торгівлі є зручними об'єктами заставних операцій.

Незважаючи на багато проблем, з якими зіткнувся нині український фондовий ринок, слід зазначити, що це молодий, динамічний і перспективний ринок. Він розвивається на основі позитивних процесів, що відбуваються в нашій економіці: масового випуску цінних паперів у зв'язку з приватизацією держав­них підприємств, швидкого створення нових комер­ційних утворень і холдингових структур, що залуча­ють засоби на акціонерній основі тощо. Крім того, ринок цінних паперів відіграє важливу роль у систе­мі перерозподілу фінансових ресурсів держави, а та­кож він необхідний для нормального функціонуван­ня ринкової економіки. Тому відновлення і регулю­вання розвитку фондового ринку є одним з першо­чергових завдань, що стоять перед урядом, для вирі­шення яких необхідне прийняття довгострокової державної програми розвитку і регулювання фондо­вого ринку і строгий контроль за її виконанням.

Список використаної літератури:

 

1.  Конституція України - К.,1996 р.

2.  Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.

3.  Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

4.  Закон України від 18.06.1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» // ВВР України. - 1991. - № 38. - Ст. 508.

5.  Закон України від 19.09.1991 р. «Про господарські товари­ства» // ВВР України. - 1991. - № 49. — Ст. 682.

6.  Закон України від 10 грудня 1991 р. «Про товарну біржу» // ВВР України. - 1992. - № 10. - Ст. 139.

7.  Закон України від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулю­вання ринку цінних паперів в Україні» // ВВР України. — 1996. —-№ 51. -Ст. 292.

8.  Закон України від 10 грудня 1997 р. «Про Національну депозитарну систему й особливості обертання цінних паперів в Україні» // ВВР України. — 1991. —-№ 10. -Ст. 292.

9.  Указ Президента України від 27.02.1995 р. «Про участь Україн­ської фондової біржі в приватизаційних процесах» // Комп'ютер­на база даних «Ліга: Закон».

10.  Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності: Затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового рин­ку від 11.11.1997 р. № 46 (в редакції рішення ДКЦПФР від 22 січня 1998 р. № 19) // Збірник законодавства з підприєм­ницького права України / Укладачі І. М. Грушинський, І. І. Ціка­ло. - К.: Атіка/2000. - С. 1024-1035.

11.  Рішення Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 15.01.1998 р. № 2 «Щодо приведення організаційно-правової форми Української міжбанківської валютної біржі у відповідність з вимогами чинного законодавства» // Збірник законодавства з підприємницького прана України / Укладачі І. М. Грушинсь­кий, 1. І. Цікало. - К.: Атіка, 2000. - С. 1035-1036.

12.  Господарське право: Навч. посібник / Л.А. Жук, І.Л. Жук, О.К. Неживець. - К.: Кондор, 2003. - 400с.

13.  Правове й организаційно-економічне регулювання господарської діяльності / За ред. проф. Л. А. Жука .- К.: Кондор 2002. - 348 с.