Польща в період великої депресії

2.3 Польща в період великої депресії

Польща однією з перших країн регіону відчула удари світової економічної кризи. Застій виробництва паралізував національну промисловість, обсяг виробництва якої в 1932 р. порівняно з докризовим рівнем знизився майже вдвічі. Кожний другий робітник залишився без роботи. Гострота і тривалість промислової кризи обумовлювались як вузькістю внутрішнього ринку, так і низькою конкурентною спроможністю продукції. Відбувалась подальша інтервенція іноземного капіталу в економіку Польщі, частка якого у 1933 р. в акціонерних компаніях зросла до 44%.

У важкому стані опинилось і сільське господарство, валовий прибуток якого в роки кризи знизився втричі. Це було наслідком урядової політики збільшення податків, скорочення попиту на технічні культури і зниження цін на аграрну продукцію, що призвело до розвалу економіки села, росту жебрацтва серед селянства. Гостро давалося взнаки безземелля. На літо 1933 р. прийшовся пік селянських виступів у Краківському і Львівському воєводствах проти урядової політики "оздоровлення" села. Проявом консолідації сільських виробників стало об'єднання їх угруповань на початку 1931 р. в єдину партію Стронництво Людове (СЛ), програма якої обстоювала парламентську демократію.

Економічна депресія й загострення соціальних відносин у польському суспільстві посилили опір опозиційних сил. Під лозунгом "захисту прав і свобод народу" вони створили парламентський блок Центролев та провели влітку 1930 р. в Кракові конгрес противників режиму. Уряд відповів арештами лідерів опозиції, а згодом організував судовий процес. Під час виборів у четвертий сейм, що проходили в умовах терору і сваволі влади, в листопаді 1930 p., урядовий ББ здобув 46% голосів, а Центролев і партії національних меншин втратили половину голосів виборців.[19,39]

Перемога офіційних кандидатів дозволила уряду заборонити проведення несанкціонованих публічних зібрань і маніфестацій, здійснити перереєстрацію громадських об'єднань й профспілок, підпорядкувати місцеве самоврядування державній адміністрації. Заборонялось проведення будь-яких акцій протесту на військових комунальних підприємствах, для розгляду виробничих конфліктів запроваджувався примусовий арбітраж. У травні 1933 р. І.Мосьцицького втретє переобрано президентом Польщі.

Зовнішня політика санаційних кабінетів здійснювалась в рамках популярної "теорії двох ворогів", якими бачилися сусіди на східному

і західному кордонах. Загалом на початку 30-х років польська дипломатія поступово відмовляється від усталених пріоритетів. Входячи до системи французьких альянсів, Польща уклала у липні 1932 р. польсько-радянський договір про ненапад. На прихід гітлерівців до влади Варшава відреагувала демонстрацією своєї військової сили в березні 1933 р. й запропонувала Парижу провести спільну превентивну воєнну акцію проти Німеччини, яка не була підтримана її союзницею.

Ознакою переорієнтації зовнішньої політики Польщі на користь Німеччини став прихід у міністерство закордонних справ полковника Ю.Бека і розпочата підготовка двосторонньої угоди. 26 січня 1934 р. підписано польсько-німецький консультативний пакт про ненапад строком на десять років. В пакті заявлялося, що обидва уряди хочуть започаткувати новий етап у двосторонніх політичних стосунках і ніколи не вдаватимуться до сили, щоб урегулювати їхні суперечки. Хоча угода не спрямовувалась проти Франції, це був недружній крок Варшави до союзника, який підтримував її з моменту польського відродження. Підписана під тиском Німеччини, угода призвела до послаблення союзницьких відносин Франції із Східною Європою і означала більш тісне зближення Польщі із західним сусідом. Проте цей шлях призвів до загибелі польської держави задовго до того, як скінчився термін договору про "дружбу і ненапад".

У травні 1934 р. польський уряд не підтримав пропозицію укладення багатостороннього пакту про ненапад і взаємну допомогу, а восени цього ж року відмовився приєднатися до проекту так званого Східного пакту. Польським урядом було заявлено, що він ні в якому разі не пропустить через територію країни німецькі чи російські війська.

У квітні 1935 р. в Польщі було введено в дію нову конституцію. Відтепер основний закон встановлював принцип єдиновладдя і надавав диктаторські повноваження президенту, який ніс відповідальність лише "перед богом та історією". Глава держави обирався спеціальною колегією виборців і отримував право призначати і звільняти уряд, скликати і розпускати сейм і сенат, видавати декрети, що мали силу закону. Значно розширювались права сенату. А новий виборчий закон позбавляв політичні угруповання права висувати кандидатів до законодавчого органу, що передавалось окружним виборчим комісіям, діючим під контролем владних структур. Продовживши демонтаж принципів парламентаризму, конституція 1935 р. стала юридичним підґрунтям санаційного авторитарного режиму.

У травні 1935 р. помер маршал Ю.Пілсудський. Ключову посаду інспектора збройних сил успадкував Е.Ридз-Смигли, який став новим неофіційним керманичем держави. Не зважаючи на сприятливу економічну кон'юнктуру, в країні не припинялась діяльність опозиційних сил, а свідченням втрати підтримки урядового курсу з боку населення стало бойкотування 56% виборців виборів до сейму (серпень 1935 p.). Навіть такі авторитетні польські політики, як І.Падеревський, В.Сікорський закликали до згортання "санаційного" курсу. У серпні 1937 р. країна стала ареною багатоденних антиурядових маніфестацій. Але опозиційні кола не змогли об'єднатися для опору антидемократичним тенденціям у суспільному житті держави. Політичний маховик, розкручений Ю. Пілсудським, продовжував крутитись у „санаційному” режимі.

Для протидії опозиційним структурам і підняття авторитету режиму уряд вдався до зовнішньополітичних акцій. В період вересневої 1938 р. міжнародної кризи Польща звинуватила Чехословаччину в кривдженні польського населення в Тешинській Сілезії та підтримала німецькі претензії до Праги. 21 вересня польський уряд денонсував польсько-чехословацьку угоду 1925 р. про національні меншини і зажадав передачі Тешинського району. У Варшаві було сформовано Сілезький легіон.[19,37]

Не зважаючи на тиск з боку СРСР та Франції, відразу після підписання Мюнхенської угоди Ю.Бек надіслав Чехословаччині брутальний ультиматум. А 2 жовтня польські війська увійшли в Тешин. Польща одержала територію в тисячу квадратних кілометрів з населенням 230 тис. жителів. Але ні територіальне придбання, ні розгорнута в країні з цього приводу національно-патріотична кампанія аж ніяк не вплинули на опозиційні настрої у польському суспільстві щодо правлячого режиму. Це засвідчила і поразка урядових кандидатів на парламентських і муніципальних виборах, що пройшли наприкінці 1938 р. Проте уряд Складковського-Бека залишився при владі.

Восени 1938 р. виникають деякі тертя у польсько-німецьких відносинах. У жовтні сталися інциденти в польських районах з німецькою меншиною, через що частина німців виїхала з Польщі. У листопаді з Німеччини вислали 15 тис. польських євреїв. Також Берлін неодноразово порушував питання Данціга. Пропонувалось ж побудувати залізницю та автостраду через Польський "коридор" до Східної Пруссії, надавши їм право екстериторіальності, а також повернути місто Данціг. Польща б залишила за собою вільну гавань, та екстериторіальну залізницю. Польський уряд визнавав необхідність розглянути проблему, але категорично відкидав анексію Третім райхом вільного міста.

У січні 1939 р. відбувся візит Ю.Бека до Німеччини, де під час зустрічі з Гітлером знов була піднята проблема Данціга й "коридору". Тоді ж була зроблена спроба залучити Варшаву до співпраці проти СРСР з більш-менш чітко висловленою метою захопити Україну. Але в цьому питанні, як і в проблемі Данціга, польський міністр дав ввічливу відмову. Відмічався також прогрес у взаєминах Польщі та СРСР, який засвідчили двостороння угода у листопаді 1938 р. та домовленості у лютому наступного. Обома сторонами підтверджувалось, що пакт 1932 р. про ненапад залишався основою їх відносин.

Все перемінилося після 15 березня 1939 р. із ліквідацією чехословацької незалежності, коли вимоги щодо Данціга були повторені з посиленою категоричністю. На Балтиці німці провели демонстрацію своєї морської могутності. 28 березня Ю.Бек заявив, що швидше воюватиме, ніж допустить зміни статусу Данціга. 31 березня уряди Англії і Франції оголосили про надання Польщі "гарантій" на випадок неспровокованої агресії. Крім того, французький уряд зробив заяву на підтвердження франко-польського союзу. Після візиту польського міністра закордонних справ до Лондона було заявлено про заміну Англією свого зобов'язання союзницьким договором. Того ж дня німецький статс-секретар фон Вайцзекер попередив польського посла, що договір 1934 р. про ненапад несумісний з англо-польскою угодою.

З матеріалів Нюрнберзького процесу відомо, що вже 3 квітня 1939 р. генерал Кейтель підписав наказ, за яким вермахт мав бути готовий напасти на Польщу до 1 вересня. 27 квітня у спеціальному меморандумі польському уряду Німеччина знов повторила свої попередні вимоги. А наступного дня Гітлер заявив у райхстазі про денонсацію німецько-польської декларації від січня 1934 р. Після цього почастішали прикордонні інциденти в районах, де жила німецька меншина. Водночас 19 травня у Парижі заключено франко-польську військову конвенцію. Проте вона набирала чинності із підписанням політичної угоди, що було зроблено запізно — аж 4 вересня.

З травня по серпень 1939 р. у польсько-німецьких відносинах тривала так звана війна нервів. У 20-х числах серпня раптово активізувалися німецькі воєнні приготування поблизу східного кордону. Данцігський сенат спробував обмежити польський контроль над митницею і проголосив 23 серпня гауляйтера Форстера "керівником держави". Того ж дня підписано радянсько-німецький договір про ненапад, секретний протокол якого зафіксував домовленість сторін про поділ території Польщі та її ліквідацію.

Водночас польський уряд здійснив серію військових приготувань. 25 серпня підписано союзний договір із Великобританією, про який ще було оголошено на початку квітня. Він автоматично вступав у дію в разі агресії, або дій, що загрожували незалежності однієї з країн — йшлося і про можливість нападу на Данціг.

Весь перебіг наступних подій був підпорядкований прагненню Гітлера або примусити Польщу капітулювати, прийнявши німецький план-програму з 16 пунктів, що навіть не була вчасно доведена до відома Варшави, або ж розв'язати війну. Вранці ЗІ серпня Польща оголосила загальну мобілізацію, тоді як німецькі армії були приведені до стану готовності ще раніше окремими призовами. На світанку 1 вересня гітлерівські війська перейшли польський кордон, і в цей же час Данціг проголосив аншлюс.

У воєнному плані Польща чинила опір недовго. Німецький наступ був нищівний, проведений з великою перевагою в силі та з використанням нової тактики, де перша роль відводилась авіації й танкам. Хоча поляки завдали німцям відчутних втрат, але польська кавалерія не змогла нічого вдіяти проти німецьких танкових з'єднань. Основний епізод цього етапу війни відбувся 17 вересня. Використавши, як привід, внутрішній розпад польської держави, що робив недійсними всі попередні двосторонні угоди, радянський уряд віддав наказ своїм військам перетнути польський кордон, щоб захистити українське і білоруське населення. Вони майже не натрапляли на опір і набагато швидше німецьких військ просувалися вглиб польської території. Так СРСР став учасником агресії проти суверенної Польщі і наступного її розчленування.

22 вересня була визначена демаркаційна лінія між обома зонами окупації, а 28 вересня у Москві підписано німецько-радянський договір про дружбу і кордон. За його статтями етнічно польські землі залишалися під окупацією Німеччини, а західні українські і білоруські землі відходили до СРСР. Відтепер кордон проходив приблизно за "лінією Керзона". Так стався четвертий поділ Польщі.[18,195]

Період гітлерівської окупації став найтяжчим періодом в історії польського народу. Німецький Генеральний східний план передбачав фізичне знищення і виселення з польських земель 80-85% поляків, асиміляцію і перетворення решти населення в резерв робочої сили для майбутніх німецьких колоністів. Територія Польщі була розчленована німецькими окупантами на дві частини. Найбільш розвинені економічно західні і північно-західні області, а також Сувалки та Белосток, ввійшли до складу Третього райху. Із східних і південно-східних регіонів у жовтні 1939 р. утворено генерал-губернаторство (резиденція у Кракові) з німецькою адміністрацією. Населення генерал-губернаторства становило близько 12 млн. чоловік, відторгнутих земель — 10,3 млн.

На відторгнутих землях скасовувались всі закони польської держави, вводилось німецьке законодавство, державний апарат замінено німецьким. Всі польські промислові підприємства і земельні володіння конфісковано і передано німцям. Національні польські школи, крім початкових і професійних, закрито, а молодь мобілізували на роботи. Наукові установи, бібліотеки, театри, видавництва закрито, а їх майно конфісковано чи розграбовано. Польську інтелігенцію ув'язнювали в концтабори або знищували.

Розділ 3. Діяльність Ю.Пілсудського на чолі Польської держави