2.7 Реформи в армії

З Казанською війною також біла пов’язана реформа в армії, котра почалась в 1556 р. В результаті декількох невдалих походів стадо зрозуміло, що старий спосіб організації армії вже не здатен приносити успіхів в нових умовах ведення бою.

По-перше, було змінено сам спосіб набору до армії, починають проводити заходи, щоб зацікавити якомога більшу кількість людей: « ...установив службу не только с поместьев, но и с вотчин боярских, так что владелец ста четвертей угожей земли должен был идти в поход на коне и доспехе, или вместо себя выслать человека, или внести уложенную за то цену в казну... Иоанн назначил всем денежное жалованье во время похода и двойное боярским детям, которые выставляли лишних ратников сверх определенного законом числа». [2.4.: 545]

Військо вже комплектували не тільки з руських воїнів. До другої половини XVI століття до війська були залучені козаки, що жили на Дону. Використовувались вони в основному для несення прикордонної служби. «...усмиренные народы казанские давали нам ратников; а князья черкесские приезжали служить царю с многолюдными конными дружинами». [2.4.:545]

Створивши таку систему комплектування, Іван Грозний отримує міцну базу для подальших змін в структурі армії. Ядром війська стає кінне дворянське ополчення.

З’являється новий постійний вид війська – стрілецьке. (див додаток 3) Воно формувалось в якості постійного контингенту піхоти (почасти кінноти), озброєні вогнепальною зброєю. Вони забезпечувались колективно землею, міськими дворами, які не оподатковувались, невеликими грошовими виплатами, зберігали стрільці і право на дрібну торгівлю і ремесла.

Модернізація і хороші умови для існування стрільців у другій половині XVI століття перетворили постійне стрілецьке військо на найміцнішу бойову силу Російської держави.

Завдяки змінам, проведеним в армії, її озброєння набуло своєрідного «єдиного обличчя». Кожен воїн мав на озброєнні залізний шолом, панцир або кольчугу, шаблю, лук і стріли.

До змін в армії додається поява артилерії. Збільшується артилерійський парк, обслуговуючі гармати, гарматники були виділені в особливу групу служивих людей.

Спірним питанням в реформі армії є питання чисельності війська. Перший полюс його представляє Скринніков. Він вважає, що армія за Івана Грозного була невелика: «В походе 1562 года полевая армия насчитывала 18 тысяч детей боярских. Их сопровождало до 20-30 тысяч их холопов». [2.11.:246]

Більшість вчених дотримується думки, що військо до кінця XVI століття нараховувало не менше 100 тисяч осіб. Цю точку зору може підтвердити Карамзін: «Имев под Казанью 150000, Иоанн чрез несколько лет мог выводить в поле уже до трехсот тысяч всадников и пеших». [2.4.:545]

Я вважаю, що чисельність війська дорівнювала або хоча б була близька до 100 тисяч чоловік, оскільки декілька десятків тисяч воїнів не могли представляти велику армію, а той період часу характеризується великими військовими перемогами.

В результаті реформ була створена міцна боєздатна армія, здатна протистояти сильному і міцному противнику. Армія XVI століття набагато перевищувала армію Московського князівства XV століття, а створивши таку міцну армію, Іван Грозний отримав право більше вимагати від неї, що збільшувало її боєздатність.

2.8 Зміни в земельному законодавстві. Обрана «тисяча»

 

Центральним питанням внутрішньої політики 50-их років є земельне. Характер земельної політики середини XVI століття визначився вже в першому великому заході в області земельного питання. Цим заходом було «испомещение» наказом від 3 жовтня 1550 р. дворянської тисячі біля Москви, на основі чого планувалось збудувати новий «Государев двор» не за територіальним принципом, а за ознаками знатності і службової вдачі. «Реформа выдвинула чиновный принцип, в основе которого лежали такие признаки, как знатность и служебное преуспевание». [2.11.:165]

До цієї «тисячі» (усього 1078 дворян, за іншими даними 1070) були зараховані дворяни, які не мали власної землі поруч з Москвою що ускладнювало їхню службу при дворі. Цей крок дозволив урядові завжди мати під рукою людей, яких можна було призначати воєводами в полки, головами в сотні, відправляти з дипломатичними дорученнями до сусідніх країн. (див. додаток 4)

В процесі реалізації наказу від 3 жовтня 1550 р. була укладена так звана Тисячна книга, яка вміщувала в собі списки всіх дітей боярських, що увійшли до складу тисячі.

До списку кращих слуг були занесені імена удільних князів – Бєльського, Мстиславського і Глинського, а також добра половина Боярської думи. Удільні правителі перетворювались на державних поміщиків, яким наказ давав право за необхідності мешкати не в своїх столицях, а в підмосковному помісті, щоб бути готовими до посилки за призначенням.

Ці перетворення мали б повернути єдність селянського стану. Але реформа наштовхнулась на деякі труднощі. Для наділення дворян землею потребувалось не менше 118 тисяч чвертей ріллі, а такої кількості землі у казни не було на той час. І тому реформа з самого початку здійснювалася лише частково. Для мешканців Новгороду землі взагалі не вистачило. Таким чином через віддаленість Новгорода від Москви його поміщики практично не могли слугувати столиці. (див. додаток 5)

Розміри підмосковних наділів дітям боярським визначались у 200, 150 і 100 чвертей землі в залежності від того, до якої з трьох статей (на які була розбита «тисяча») відноситься цей син боярський. Документ цей встановлював порядок поповнення «тисячі» в разі смерті когось з її членів.

В ході реалізації реформи деяким поміщикам землі не вистачило, але сам цей процес був заходом величезного масштабу в галузі земельних відносин. В результаті дворяни-поміщики отримали в свої руки більше 100 тисяч чвертей ріллі з відповідною кількістю луків і лісів.

Одним з важливих кроків Івана Грозного є присуд від 11 травня 1551 р. Значення його полягає в тому, що він формулює основні принципи політики уряду Івана Грозного по відношенню до двох категорій феодального землеволодіння: монастирського і княжого. Акт цей встановлював ряд заходів, спрямованих проти посилення таких землевласників. По-перше, заборонялась купівля монастирями та іншими представниками церковного землеволодіння земель без попередньої доповіді про це цареві.

Другий пункт розповсюджував обов’язковість доповіді про земельні вкладення в монастир.

Третє положення цього документу встановлювало особливі обмеження для землевласників ряду місцевостей, в першу чергу для князів. Будь-яке порушення цього правила вело до позбавлення землі.

Узявши на себе зобов’язаність забезпечити дворян помісними землями, держава надалі мала б постійно турбуватись про поповнення земельного фонду. Тому, регулюючи питання монастирського землеволодіння, документ від 11 травня 1551 р. одночасно включав в себе ряд пунктів, спрямованих на ліквідацію величезної кількості монастирських землеволодінь, що виникли в період боярського правління. Тут і маємо змогу прослідкувати основний політичний мотив, який виявляється в усіх заходах 50-их років, - інтереси дворянства. Саме з цієї причини влада повернулась до проекту часткової секуляризації церковних земель. Всі ці заходи мали на меті запобігти подальшому зростанню монастирського землеволодіння. «...они (епископы и монастыри) могли бы сей куплей присвоить себе наконец большую часть недвижимых имений в России, ко вреду общества и собственной их нравственности». [2.4.:483]

Але переоцінювати результати земельних реформ не треба, бо система обмежень вступала в силу тільки в тому випадку, якщо виникала загроза виходу землі зі служби. «При наличии наследников и при нормальном течении службы князья из состава Государева двора имели право и на выкуп родовых земель, и на первоочередное право получение земель из поместного фонда, пополнявшегося за счет конфискованных вотчин». [2.11.:168]

Проведення цієї реформи, яка виражали інтереси держави і дворянства, була необхідною для обмеження влади церкви і встановлення контролю над землею. Метою цього законодавства була не консервація тих відносин, які вже склались, а розширення фонду земельної власності, що слугував основою нової військово-служивої системи Московської держави.



Информация о работе «Реформи Івана IV Грозного»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 70215
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
128376
0
0

... войны. В целом преобразования 50-х годов отвечали инте­ресам дворянства и потребностям развития государства. Они способствовали централизации системы управления и привели ее в соответствие с новыми историческими условиями, сложившимися после ликвидации раздроблен­ности. В то же время реформы на всех этапах несли на себе печать половинчатости и компромисса. Устами сво­их идеологов дворяне ...

Скачать
151962
0
0

... в таємні зносини з ворогами Російської держави, з польськими й литовськими феодалами, лівонськими рицарями, підготовлюючи реакційні змови усередині країни. Але із цієї боротьби до кінця царювання Івана Грозного Російська держава вийшла економічно сильно ослабленою. Звичайно, Лівонська війна, що тяглася більше двадцяти років, вимагала величезних затрат і серйозно виснажила економічні, фінансові й ...

Скачать
10282
0
0

... пожертвованиями, были разосланы по крупнейшим монастырям России с распоряжением молиться за упокой их душ. Смерть ему предсказали волхвы. Именно в этот день 18 марта 1584 года Иван IV Васильевич Грозный скончался в возрасте 54-х лет. Итогом его царствования стали : три покоренных татарских царства –Казанское, Астраханское и Сибирское; новый свод законов – «Судебник» ; новые ...

Скачать
256883
0
0

... від 16 травня 1681 р. Наступні закони, які тією чи іншою мірою стосувалася християнізації неруських народностей Поволжя, не внесли нічого нового в методи й засоби місіонерства. 3.2 Діяльність українських місіонерів в Поволжі у XVIII столітті Призначивши митрополита Тихона Воїнова (1699—1724) на Казанську кафедру, Петро І поставив перед ним завдання почати місіонерську працю серед іновірців. ...

0 комментариев


Наверх