Коротка характеристика особи царя

1.1 Коротка характеристика особи царя

Іван народився 1530 року. «От природы он получил ум бойкий и гибкий, вдумчивый и немного насмешливый, настоящий великорусский, московский ум. Но обстоятельства, среди которых протекало детство Ивана, рано испортили этот ум, дали ему неестественное, болезненное развитие». [2.6.:95](див. додаток 1) Іван рано осиротів: на четвертому році життя він втратив батька, а на восьмому – мати. І разом з молодшим братом Юрієм, глухонімим від народження, потрапив під опікунство бояр. «Он с детства себя видел в окружении чужих людей. В душе Ивана рано и глубоко врезалось и на всю жизнь сохранилось чувство сиротства, брошенности, одиночества. Отсюда его робость, ставшая чертой его характера. Как все люди, выросшие среди чужих, без отцовского призора и материнского привета, Иван рано усвоил себе привычку ходить оглядываясь и прислушиваясь. Это развило в нем подозрительность, которая с летами превратилась в глубокое недоверие к людям». [2.6.:95]

Іван ще з малих років почав звикати до зла і знаходив задоволення, чинячи його. Він кидав з теремів кішок і собак, знущаючись над «тварью бессловесной»; разом із сусідськими хлопчиками він їздив містом на возі і давив людей. Але, «как всегда бывает с ему подобными натурами, он был до крайности труслив, в то время, когда ему представлялась опасность, и без удержу смел и нагл тогда, когда был уверен в своей безопасности: самая трусость подвигает таких людей на поступки, на которые не решились бы другие, более рассудительные». [2.8.:447]

Іван рано і часто почав думати про те, що він правитель московський і всія Русі, і ця думка не давала йому спокою. Взагалі-то, в 17-20 років, коли закінчилось його дитинство, він дивував оточуючих великою кількістю пережитих вражень і переосмислених думок, до яких дорослі не могли додуматися навіть у своєму віці. «В 1564 году, когда ему было 16 лет, среди ребяческих игр он вдруг заговорил с боярами о женитьбе, и говорил так обдуманно, с такими предусмотрительными политическими соображениями, что бояре расплакались от умиления, что царь так молод, а уже так много подумал, ни с кем не посоветовавшись». [2.4.:516]

В 17 років Іван надумав одружитись, але ще до весілля він мав намір вінчатись на царство. З цього часу російські монархи не тільки у відносинах з іншими державами, але й у внутрішніх справах і в паперах почали називатись царями, при цьому зберігаючи титул великого князя. «Вскоре, после принятия титула, Иоанн женился; выбор его пал на девушку из одного из самых знатных и древних московских боярских родов именно на Анастасию Романовну, дочь умершего окольничего Романа Юрьевича Захарьина-Кошкина». [2.12.:112] Свекор матері юної Анастасії – боярин Івана ІІІ. Але не знатне походження, а особисті якості молодої вразили Івана Васильовича. Багато хто думає, що Іван Грозний палко любив свою дружину, дійсно, коли її ховали, Іван був сам не свій. Багато років він згадував про неї з ніжністю у своїх листах. Але, не дивлячись ні на що, вже через вісім днів після її поховання, він почав шукати собі нову дружину і зупинився на думці сватати сестру Сигізмунда –Августа Катерину.

Іван не був дурнем, але й не відрізнявся ні здоровим глуздом, ні благим розумом, ні глибиною і широтою поглядів. Уявлення у ньому брало гору над усіма особливостями душі. «Иван был первым из московских государей, который узрел и живо почувствовал в себе царя в настоящем библейском смысле». [2.5.:81]

Таким чином, рання смерть батьків, жахливі сцени боярського правління, боротьба за владу – от що бачив Іван, будучи ще дитиною, і все це вплинуло на формування його особистості і характеру. Саме з цього витікають у майбутнє терор і насильство.

1.2 Прихід до влади Івана IV

З кінця 40-их років Іван IV починає самостійно правити, цей період починається з його вінчання на царство і одруження, коли він став повнолітнім; у влади в цей період залишались Глинські, а він в цей час переходить до «опал да казней», які викликали невдоволення серед населення. Немотивовані страти 1545-1546 рр., до того ж як правило позасудові, відкриті прояви невдоволення серед громадян сприяли виробленню серед його опонентів нестандартних рішень.

В результаті неоднозначної діяльності правителя відбувається падіння авторитета великокняжої влади. Тому за підтримки боярства Іван Васильович приймає титул царя. Коронація проходила в Успенському Соборі 16 січня 1547 року. Зміна рангу московського монарха мала безумовно двоєдину спрямованість: внутрішню і зовнішню. У зовнішній політиці цей титул відігравав важливу роль, бо великий князь прирівнювався до принца або герцога, а цар до імператора. Тим самим царський титул прирівнював російську царську родину до царських династій Чингизидів, до імператорського роду Габсбургів.

Якщо в зовнішній політиці зростав авторитет країни, то для населення новий титул став символом єднання країни, посилення центральної влади. «Митрополит Макарий, «человек большого ума и такта» [2.10.:135] поклав на його голову шапку Мономаха – символ царської влади. Коронація Івана символізувала в очах підданих початок його самостійного правління. [2.11.:139] Тоді існувала думка про те, що землею руською володіє правитель один, бо митрополит вінчав його на царство Мономаховим вінцем.

Таким чином, багато істориків вважають, що прийняття титулу царя було необхідною дією для посилення влади правителя, що потягнуло за собою важливі наслідки як у зовнішній так і у внутрішній політиці. Це рішення відрізняється глибокою політичною обдуманістю, що характеризує реформатора з кращого боку.