Особливості реалізації реформ в Україні

20355
знаков
0
таблиц
0
изображений

3. Особливості реалізації реформ в Україні

 

Значні зміни в системі управління відбулися після проведення реформ 60—70-х років. Головним їхнім результатом було введення органів місцевого самоврядування Так, селянська реформа 1861 року ввела громадське селянське управління. Земська 1864 року і міська 1870 року реформи утворили всестанові органи земського і, відповідно, городового управління в повітах, губерніях, містах.

Органами селянського управління були сільський схід та обраний ним сільський староста, а також збирач податків доглядачі хлібних магазинів, училищ та лікарень, сільські писарі. Компетенція сільського сходу була обмеженою. Він вибирав сільську адміністрацію, розглядав сімейні суперечки, розподіляв і перерозподіляв землі в сільській громаді і т. ін. В обов'язки сільського старости входили скликання та розпуск сходів, виконання їхніх рішень, розпоряджень волосного управління, нагляд за станом шляхів, мостів. Органи волосного управління складалися з волосного сходу, волосного старшини і волосного селянського суду. Волосний схід обирав посадових осіб сходу, розподіляв грошові оброки і повинності.

Сільські і волосні органи самоуправління були підпорядковані не тільки системі державних органів управління селянами — мировим посередникам, повітовим мировим з'їздам і губернським по селянських справах присутствіям, але й поміщикам. Так, право скликання сільського сходу належало і мировому посереднику, і місцевому поміщику.

Земська реформа була проведена тільки в шести з дев'яти українських губерній (Харківській, Полтавській, Чернігівській, Херсонській, Катеринославській та Таврійській).

У Правобережній Україні земства були введені тільки в 1912 році.

У відповідності з реформою в губерніях і повітах створювались виборні земські установи, які складалися з земських зборів і земської управи як виконавчого органу. Члени повітових земських зборів вибиралися на трьох виборчих з'їздах: повітових землевласників, міських виборців і виборців від сільських громад. В результаті перших виборів в повітові земства Лівобережної України дворяни складали 41,7 відсотка в числі обраних, духовенство — 6,5, купці — 10,4, селяни — 38,4 відсотка. Губернські земські збори формувались шляхом виборів їхніми повітовими земськими зборами із свого складу.

Земства не мали виконавчої влади і в більшості свої постанови могли провести в життя тільки через адміністративно-поліцейські органи. Сфера діяльності нових органів всестанового самоврядування була обмежена господарсько-культурними справами: освітою, охороною здоров'я, торгівлею, будівництвом та ін.

Аналогічний зміст мала міська реформа 1870 року. Спочатку її дія була поширена на Київ, Катеринослав, Миколаїв, Полтаву, Харків і Херсон. На інші міста України "Міське положення" поширюється в кінці 70-х років. У відповідності з реформою в містах України створюються органи міського самоврядування — міські думи і міські управи. Члени міської думи (гласні) вибирались на зборах міст. Міська дума вибирала міську управу в складі голови і не менш як двох членів. По своїй компетенції міське самоврядування майже не відрізнялось від земського.

Вибори членів ("гласних") до земських зібрань відбувалися за куріальною системою з урахуванням майнового цензу. Виборці поділялися на три курії (розряди): землевласників, мешканців міст, представників від сільських громад. Перші дві курії обирали своїх представників до повітових зібрань безпосередньо: на з'їзді землевласників повіту і на зборах міських власників. Для сільських жителів вибори були багатоступеневими. Сільські громади направляли своїх представників на волосні сходи, де обирали виборців на повітові з'їзди, які, в свою чергу, обирали членів повітових земських зібрань. Губернські земські зібрання обиралися членами повітових земських зібрань. До повітових земств обиралося від 10 до 96 гласних, до губернських — від 15 до 100 гласних. Внаслідок застосування куріальної виборчої системи більшість обраних до земств гласних становили поміщики-дворяни, які займали в органах самоврядування провідне становище і спрямовували їх діяльність у своїх інтересах.

Як повітові, так і губернські земські установи не користувалися самостійністю і будь-якою владою. Їхні функції були обмеженими. До компетенції земств належало: влаштування, утримання і будівництво місцевих шляхів; здійснення заходів щодо піднесення хліборобства, торгівлі, місцевої промисловості; опіка медицини, освіти, ветеринарної справи, налагодження місцевого зв'язку та протипожежного захисту, визначення грошових і натуральних повинностей для земських потреб.

Як бачимо, це переважно повноваження, що жодною мірою не могли підірвати "устої" існуючого ладу. Крім того, губернатори і міністерство внутрішніх справ імперії жорстко контролювали діяльність земства і мали право припинити виконання будь-якої небажаної для них постанови земського зібрання.

За зразком земських установ у 1870 р. були створені всестанові органи міського самоврядування. У відповідності з "Міським положенням" городяни (знов таки відповідно до майнового цензу кожного) обирали строком на чотири роки міські думи, які в свою чергу створювали виконавчі органи – міські управи на чолі з міським головою.

Право брати участь у виборах до міських дум мали лише платники податків. Усі виборці поділялися на три групи, кожна з яких незалежно від кількості членів обирали третину загального числа гласних:

- до складу першої входили найбагатші платники, які сукупно відраховували до казни третину всіх міських податків;

- другу групу становили менш ваговиті платники, які вносили другу третину податків;

- до третьої групи належала дрібнота, з якої насилу стягали останню третину загальної суми податків.


4. Значення реформ

 

Скасування кріпосного права і проведення інших буржуазних реформ 60—70-х років створили умови для більш швидкого переходу Росії до капіталізму. Соціально-політичний лад царської Росії поступово пристосовувався до потреб капіталістичного розвитку.

Царський уряд хоч і пішов на деякі поступки буржуазії, але залишався захисником інтересів поміщиків. Все це наклало кріпосницький відбиток на реформи 60—70-х років. Пережитки феодалізму відчувались у всьому суспільно-політичному житті Росії. Це, насамперед, збережене самодержавство і поміщицьке землеволодіння, феодальні повинності тимчасово зобов'язаних селян і викупні платежі, пряма залежність земських управ, міських дум, преси і суду від царської адміністрації. Феодальні пережитки проявлялись також в безправному становищі селян і багатьох пригнічених народів національних районів Росії.

Реформи 60—70-х років носили в цілому буржуазний характер. Вони означали відомий рух Росії по буржуазному шляху розвитку, «по шляху перетворення феодальної монархії в буржуазну монархію». Це була вимушена поступка, мета якої укріпити державний апарат, пристосувати його до нових умов капіталістичного розвитку.

Але ці реформи проводило самодержавство на користь пануючих класів, перш за все поміщиків, і тому вони були половинчастими, суперечливими, зберігали в країні масу феодальних пережитків. Непорушним залишилося самодержавіє — головний пережиток феодалізму. Воно управляло країною за допомогою величезної армії чиновників, що безконтрольно грабували населення. У країні як і раніше лютувало поліцейське свавілля, були відсутні демократичні свободи (свобода совісті, слова і т. д.).

Хід соціально-економічного розвитку примусив царизм піти на деякі поступки буржуазним відносинам, що ростуть, але він як і раніше залишався захисником інтересів поміщиків. Політика царизму залишалася реакційною. Все свої сили він направляв на придушення революційного руху в країні, на пригноблення народних мас.

Проте реформи другої половини ХІХ ст. спричинили розвиток ринкових відносин, сприяли промисловому перевороту в Україні. Перетворення кріпаків на особисто вільних селян, надання їм земельних наділів, хоч і на невигідних умовах, розширили сферу дії товарно – грошових відносин, ринок робочої сили, нерухомості. Мануфактурне виробництво практично повністю було замінено на фабрично – заводське з використанням найманої робочої сили та різних парових машин, а потім і двигунів внутрішнього згоряння та електричних. В Україні особливість промислового перевороту полягала в тому, що з 60-х років у першу чергу почало розвиватися будівництво та використання залізниць.

Земельні реформи 60-х років прискорили розпад натуральних селянських і поміщицьких господарств, а також процес розшарування селянства, значна частина прибутків якого йшла на викуп землі. За майновим достатком селянство України умовно можна поділити на три групи: заможні (близько 20%), середняки (30%), бідняки (50%). Понад 53% дворянських землеволодінь не змогли пристосуватися до нових умов господарювання і розорилися.

Великі економічні зрушення після селянської реформи зумовили появу двох нових класів – буржуазії та пролетаріату.


Список використаної літератури:

 

1.         В. П. Шевчук, М. Г. Тараненко. Історія української державності. Курс лекцій. „Либідь”, Київ – 1997р.

2.         П.П. Музыченко. История государства и права Украины. Часть ІІ. «Астропринт», Одесса – 1998

3.         П.П. Музыченко, Н.И. Долматова. История государства и права Украины в вопросах и ответах. Часть ІІ. «Одиссей», Харьков – 1999

4.         П. Музиченко. Історія держави і права України. «Знання», Київ – 1999

5.         А. С. Чайковський. Історія держави і права України. Юрінком Інтер, Київ – 2003

6.         А.С. Чайковський. Історія держави і права України. Підручник. Юрінком Інтер, Київ - 2003


Информация о работе «Земська реформа»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 20355
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
47722
0
0

... міністра Д.А.Мілютіна. В 1864 р. він увів систему військових округів, трохи пізніше здійснив централізацію військового управління. Була реформована система військових навчальних закладів, прийняті нові військові устави. Проводилося переозброєння армії. В 1874 р. у Росії була введена всестанова військова повинність із обмеженим терміном військової служби. Військова служба замість 25 років ...

Скачать
70215
0
0

... як сутність реформ, їхні причини, і взагалі неможливо пояснити багато вчинків Івана Грозного. В роботах Платонова С. Ф. «Повний курс лекцій з руської історії» і «Підручник з руської історії» на питаннях реформ Івана Грозного увага не зосереджена. Перетворення докладно не розглянуті, але подано їхню фактичну оцінку. Самі ж роботи відносяться до робіт дореволюційної епохи. Скринніков Р. Г. не ві ...

Скачать
43200
0
0

... років. В другому розділі розглянемо розвиток капіталізму в російській імперії в 60-90-х роках, та селянське питання. 2 Соціально - економічний розвиток Російської імперії після реформ 60-х років ХІХ століття   2.1 Промисловість   Період 80-х років ХІХ ст., характеризувався завершенням промислового перевороту в Росії. Саме в цей час повністю перемагає машинне виробництво у головних галузях ...

Скачать
20793
0
0

... гласні від Золотоноського та Лохвицького повітів П.М. Ільяшенко-Кирилович та А.В. Коренєв [17, с.186]. Процес формування земських установ на Полтавщині включав такі етапи, як-то: 1) підготовка земських виборів тимчасовим губернським комітетом і тимчасовими повітовими комісіями (листопад 1864 - березень 1865 р); 2) вибори повітовими виборчими з’їздами земських гласних (квітень - травень 1865 р); ...

0 комментариев


Наверх