Соціально-економічний розвиток Російської імперії після реформ 60-х років ХІХ століття

Курсова робота

на тему:

Соціально-економічний розвиток Російської імперії після реформ 60-х років ХІХ століття

План

Вступ

1 Буржуазні реформи 60-х рр

1.1 Земська реформа

1.2 Судова та фінансова реформи

1.3 Реформи в галузі народної освіти та друку

1.4 Військова реформа 1861-1874 рр. Російської армії

1.5 Зміни в системі управління містами в 70-х рр. ХІХ ст

2 Соціально - економічний розвиток Російської імперії після реформ 60-х років ХІХ століття

2.1 Промисловість

2.2 Аграрно-селянське питання

2.3 Соціальний склад населення на кінець ХІХст

Висновки

Список використаної літератури.

Вступ

Проблема становлення та розвитку соціально-економічних відносин, як об’єкт дослідження привертає увагу науковців оскільки ці процеси є основою функціонування держави.

Історія соціально-економічного розвитку Російської імперії активно розвивається багатьма істориками протягом останніх двох століть. З огляду на сучасний етап історичного розвитку Росії, проблема вивчення історії соціально-економічного розвитку є, актуальною оскільки ці дві складові є основою формування і перспектив розвитку будь-якої держави. Велике значення у розвитку Росії 19ст.,мали реформи 60-70-хрр.,що стали основою формування капіталістичних відносин. В умовах перебудови економіки значною мірою зростає доля промисловості в економіці Росії за рахунок іноземного капіталу, внутрішніх інвестицій держави створення системи кредитування до цього ж у пореформений час велика кількість безземельних селян отримують роботу, як наймані працівники, що в майбутньому склали частково промислову буржуазію та промисловий пролетаріат.

Об’єктом дослідження роботи є процес соціально-економічного розвитку в другій половині ХІХст.

Предметом дослідження є напрями та форми соціально-економічного розвитку у пореформений період.

Хронологічні межі дослідження обумовлені тим, що в 60-хрр.,ХІХст.,була проведена низка буржуазних реформ, що помітно вплинуло на подальший розвиток країни. А в 1900р. розпочалась економічна криза.

Мета дослідження полягає у визначенні напрямів та форм соціально-економічного розвитку в пореформений період.

Завдання підпорядковані поставленій меті.

Передбачено: проаналізувати етапи буржуазних реформ; визначити їх вплив на подальший розвиток країни.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять принцип історизму, котрий тісно поєднується з конкретно-історичним, структурно-функціональним, історико-порівняльним і хронологічним, ідентифікаційним та проблемно-соціологічним методами.

Історіографія. Питання соціально-економічного розвитку в Російській імперії розглянуто в ряді праць радянських та російських дослідників.

Серед дослідників радянської епохи необхідно виділити наступних: Антонов В., Наумова Г.Р., Кірюшенко Н.В., Захарова Л., Тюковкін В., та ін.

Так Кірюшенко Н.В., описав соціально-економічне положення Російської імперії, яка давно вже потребувала реформування.

Серед сучасних дослідників питання соціально-економічного розвитку Російської імперії займаються: Іванов А.А., Клєйн Б.С., Федорова В.А., Кучу мова А.І., Іскандеров А.А., Головатенко А., та ін. Так, Іванов А.А. описує життя на селі Поволжя та Приуралля. Федорова В.А., в книзі Історія Росії ХІХ-початку ХХ століття надає велику увагу реформам 1863-1874 рр. та їх впровадженню та наслідкам. Захарова Л.Г. звернула свою увагу на процес проведення виборів, в уїзні та земські установи, та чітко окреслила коло виборців. Треба сказати, що земська реформа не поширювалась на Сибір, Архангельську, Астраханську та Оренбурзьку губернії, де не було чи майже не було поміщицького землеволодіння, а також на національні окраїни Росії-Польшу, Литву, Кавказ, Казахстан та Середню Азію. Федорова В.А., розглядаючи військову реформу звертає нашу увагу на зроблені зрушення, бо інакше, як ми знаємо обставини які склалися у Російської імперії бажали очікувати кращого.

Так командний склад російської пореформеної армії був представлений переважно дворянами, хоча нормально кожний солдат мав можливість дослужитися до офіцерського звання. Захарова Л.Г., також розглянула в своїй роботі питання розвитку в Росії у 60-90 х роках ХІХ століття.

Праці цих вчених, читаючи та аналізуючи які ми можемо уявити собі цілісну картину історичного розвитку Російської імперії під час впровадження на її теренах буржуазно-демократичних реформ, вони показали основні проблеми, які потрібно було вирішувати не тільки у столиці, а саме на місцях.

Практичне значення роботи: Ця робота може бути використана студентами при підготовці до семінарських занять, написання рефератів, доповідей тощо.

1 Буржуазні реформи 60-х рр

1.1 Буржуазні реформи 1863-1874рр. Земська реформа в області місцевого управління

Відміна кріпосного права в Росії викликала необхідність проведення реформ в області місцевого управління ,суду , освіти, фінансів, в військовій справі. Для буржуазних реформ 1863-1874рр.,характерні їх незавершеність, непослідовність та вузькість.

Міністр внутрішніх справ П.А. Валуєв, призначений головою комісії для підготовки реформи місцевого управління, був відомий своїми консервативними поглядами. До березня 1863р., був створений проект «Положення про губернські та земські установи» ,який після обговорення в Державній раді 1січня 1864р.,був затверджений Олександром ІІ, та отримав силу закону. Вибори в уїзні земські збори проводились на трьох виборчих з’їздах (за куріями).Всі виборці ділились на три курії:1)уїзних землевласників, 2)міських виборців та,3)виборних від сільських товариств. В першу курію входили всі землевласники які мали не менше 200 десятин землі. Цю курію представляли переважно дворяни – землевласники та велика торгівельно-промислова буржуазія. Другу курію представляли купці всіх трьох гільдій, власники, торгівельних і промислових підприємств у містах з річним доходом більше 6 тис., руб.,а також власники міського нерухомого майна вартістю не менше 500 руб., в дрібних та 2 тис., у великих містах. Третя курія складалася з представників сільських товариств, головним чином селян. Однак по цій курії могли балотуватись також і місцеве дворянство, духівництво, як і представники «сільських товариств».[3,16 ]

Положення 1січня 1864р., про земські установи, введення земств було передбачено в 34 губерніях, тобто приблизно в половині губерній країни. Земська реформа не поширювалась на Сибір, Архангельську, та Оренбурзьку губернії, де не було чи майже не було поміщицького землеволодіння, а також на національні окраїни Росії: Польщу, Литву, Кавказ, Казахстан та Середню Азію. Так у 1871р., в Москві при чисельності її населення в 602 тис.,- право обирати та бути вибраними до державної думи мали лише 20,6 тис., людей,(близько 3,4%) з яких 446 чоловік складали перші виборчі збори, 2220-друге та 18 тис., чоловік-третє.