2.4 Роль князя Костянтина Острозького в українській полемічній літературі другої половини XVI — початку XVII ст.

Якщо реальна суспільно-політична, громадська, культурно-меценатська діяльність волинського князя, київського воєводи, впливового магната Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького (1526 - 1608 рр.), завдяки підтримці якого в Острозі сформувався гурток православних книжників — один із перших на Україні ренесансно-гуманістичних осередків засновані школи в Турові (1572), Володимир-Волинському (1577), школа (1576) і друкарня (1578) в Острозі порівняно добре вивчена в дожовтневому і сучасному українознавстві, то залишається практично невивченим питання значення цієї значної постаті вітчизняної історії в розвитку міжконфесійних протиріч на українських землях другої половини XVI — початку XVII ст. перш за все в польсько-українському полемічному комплексі означеного періоду. Тут постать князя набула класичних рис символу борця за збереження українського народу в широкому релігійному, етнічному контексті.

Складання символічного образу князя Острозького почалося методом "від протилежного", оскільки саме йому, переслідуючи далеко ідучі наслідки, присвятив свій твір "Про єдність церкви божої…" відомий польський проповідник і полеміст Петро Скарга (1577), який відчув значення постаті князя в боротьбі за об'єднання католицтва і православія під егідою першого саме як символу, дім якого має нести світло Заходу в темряву занепавшого Сходу (див.: Русская историческая библиотека. — Т. 7. — С. 229). Прихильність князя до діалогу конфесій, використання дійсно занепавшим православ'ям, особливо на середньому та низькому пастирському рівню, інтелектуальних, філософсько-богословських, загально-культурних здобутків католицького Заходу, були наївно розцінені Скаргою як повна підтримка князем ідеї об'єднання двох конфесій під повним протекторатом Риму.

Вже в 1578 р. в анонімній передмові до Острізької азбуки, а також в першій передмові Герасима Смотрицького до Острізької біблії 1581 р. були сформовані з бездоганним літературним смаком необхідні елементи символічної постаті князя як борця за віру; крім того, один з перших українських полемічних творів — "Ключ царства небесного" Г. Смотрицького (1587) — був присвячений синові князя Костянтина — Олександру, де, на терені ім'я останнього, набув остаточної літературної обробки образ-символ князя як захисника народу і віри.

У творі Стефана Зизинія Тустановського "Казаньє святого Кирила" (1596) зроблено акцент на таких складових частинах образу-символу, як "сталость", "мужество", "повага", "мудрость", "вьра господу богу", "визнаня о єдной святой православной вьрь" тощо (див.: Памятники полемической литературы. — Т. 2. — С. 180). Починаючи з відомих "Отписов" Клірика Острозького на послання Іпатія Потія до Костянтина Острозького (1598) образ-символ князя набуває самодостатнього значення, не вимагає спеціального пояснення і аргументації, в чому для сучасників не було особливої потреби.

Особливо слід підкреслити "Послання князю Острозькому" Івана Вишенського (1598 або 1599 р.), в якому, без безпосереднього посилання до тих чи інших вчинків князя (крім традиційної присвяти), глибоко проаналізовані положення "апокрисиса" Христофора Філарета та "Синод Брестський" Петра Скарги. Цей невеликий, але інтелектуально насичений полемічний етюд цілком пронизано зрілою символікою князівського авторитету в справі захисту віри; не випадково, що твори Клірика Острозького і Івана Вишенського з'явилися практично одночасно.

Новий період в усвідомленні і тлумаченні постаті князя Острозького як символа починається з "Перестороги" (1605), коли, після Берестейської унії 1596 р., гостро стала проблема практичних дій проти проголошеного єднання церков. Символ починає набувати осучасненої аргументації, ілюструється прикладами з відповідними коментарями з практичної діяльності князя Костянтина, трагічних моментів для родили Острозьких після переходу в католицтво дітей князя. Для письменників-полемістів стає зрозумілим, що символ вже не буде набувати кількісного розвитку, і тому вони концентрують увагу на вдосконалення символу саме князя Костянтина. Вказані риси особливо класично втілюються в "Палінодії" Захарія Копистенського (1621—1622), де протиставлені образи старого князя і його сина Януша-католика, але без поверхових звинувачень щодо останнього, з глибоким філософсько-богословським аналізом ідеї об'єднання церков, об'єктивною характеристикою конкретних носіїв ідеї унії.

Таким чином, вивчення постаті князя Костянтина Острозького дозволяє виразніше розкрити особливості релігійної ситуації на українських землях та її відображення в полемічній літературі другої половини XVI — початку XVII ст.

2.5 Князь Костянтин-Василь – цементуюче начало Острозького культурно-освітнього центру

Без перебільшення можна стверджувати: цементуючим началом перлинового намиста острозького культурно-освітнього центру був князь Василь-Костянтин Острозький, осліплюючи сучасників яскравістю та енциклопедизмом, активністю та історичною значимістю. Він настільки вирізняється серед тогочасної еліти, що височить одинокою фігурою, винятковою і надзвичайно впливовою. У Кракові і Вільні в унісон зазначали: від його позиції фактично залежало усе. Ніхто з його оточення, жоден з синів не був наділений таким нелінійним мисленням, як старий князь. І нехай кажуть, що Василь-Костянтин був нерішуча і непослідовна людина. Очевидно, вони мають рацію. Бо князь час від часу справді підпадав під впливи то православних, то католиків, то протестантів, а інколи й конкретних осіб — Андрія Курбського, Діонісія Палеолога, Дем'яна Наливайка і особливо Емануїла Мосхопуло. Останній досить цікава особистість, яка відігравала помітну роль у трансформації світогляду князя, впливала на його поведінку. Побутує думка, ніби за походженням він московитин, а освіту отримав у Римі. Сам Мосхопуло вважав себе греком. Папський нунцій Болоньєтті писав про нього в одному з листів, що той насправді московит за національністю, але перейменував себе, аби так увійти в родину, з якої походили константинопольські імператори[3, с. 83]. Цікаво, що той же Болоньєтті спочатку покладав великі надії на Мосхопуло, прибувши з Риму до Острога. Він сподівався, що через нього зможе навернути старого князя в католицьку віру. "Але він, навпаки, перешкодив цій справі настільки... що лише з його вини не перейшов князь до католицизму. Адже він постійно говорив різні погані речі про католицьку церкву, а особливо про отців-єзуїтів, які його виховали в Римі в німецькому колегіумі [3, с. 83]". Ким насправді був Мосхопуло, важко сказати. Відомо лише одне: він справляв великий вплив на князя Василя-Костянтина Острозького і той не раз користувався його послугами. Найвірогідніше, це один із багатьох за часів ренесансу в Європі освічених європейців-авантюристів, у чомусь схожий у своїй діяльності до Григорія Отреп'єва.

Безперечно, оточення певною мірою впливало на політичні і релігійні погляди Василя-Костянтина Острозького. Тим паче, що численні радники всіляко задобрювали і переконували вельможу, ніби саме вони найбільше зичать йому слави і процвітання. Звідси, очевидно, як історичний портрет князя, так і літературний, епістолярний образ його розпливчатий і не завжди чіткий. Він не відображений в романах і мемуарах — Україна щойно ступила на шлях європейської культури і внутрішній склад наших кадрів ще належав іншій культурній епосі: вони не фіксували свої думки і переживання на папері.

У листах і діях В.-К.Острозького неясність нерідко межує із сумнівом, а сумнів змінює безальтернативна категоричність і однозначність. Він бажав унії, але із застереженнями, і не хотів її, але теж із застереженнями, ніби пробував обидва шляхи, не знаючи, який із них вірний. Князь непослідовний, наприклад, щодо Іпатія Потія, як і непослідовний з католиками, протестантами та й православними. Значною мірою залежав від ситуативного впливу. Мабуть, так було дійсно. І плин думок князя Острозького, скаржився анонімний Клірик Острозький, було збагнути важко, а тим паче передбачити його дії. Та це зовсім не означає, ніби князь не мав власної, тільки йому відомої програми дій. Адже повністю довіряти у ті часи та ще й у таких стратегічних справах, було б принаймні необачно. Можна припустити, що князь, можливо, й не мав логічно осмисленого політичного курсу, але, безперечно, мав ясну патріотичну мрію, яка через його копітку культурно-освітню працю привела в рух свідомість і енергію, здавалося б, інертної маси простого люду. І про це засвідчив результат його життя.

Князь Василь-Костянтин Острозький був щасливою людиною. Йому довелось за життя стати активним учасником багатьох починань, пов'язаних з подіями, що розгорталися в академії і за її межами в період її становлення і її розквіту. Про третій період 60-річного існування академії, період занепаду, князь, на щастя, не знав. Після його смерті припиняється фінансування навчального закладу. Висококваліфіковані викладачі-чужоземці вже не приїжджали до Острога. Розпадається літературно-публіцистичний осередок, згортає свою діяльність друкарня. Цей процес тривав близько десяти років. Ще у 1610 році тут виготовив список свого перекладу з грецької мови на церковнослов'янську знаний Кипріян, а анонімний учень академії здійснив досить складний переклад з грецької книги полемічних творів Федора Авукара, за якими їздив аж до "Аравії". Пізніше переклади Острозьких діячів виходили у світ вже в білоруських та київських друкарнях. Висококваліфікованих викладачів академії замінили її вихованці і острожани своїх дітей посилали тепер до інших міст. Та посіяні у "Волинських Афінах" великим меценатом і просвітником зерна знання проросли щедрим жнивом по усій Україні, ставши тим першим кроком, який привів згодом, хай і тернистим шляхом, до створення незалежної держави.


Висновки

Меценатством і культурно-просвітницькою діяльністю відзначився Костянтин-Василь Костянтинович Острозький. Він був одним із найвпливовіших військово-політичних діячів Речі Посполитої. Понад три десятиліття, з 1576 року й до самої смерті Острозький-молодший очолював Київське воєводство.

На високій посаді київського воєводи Костянтин-Василь протистояв татарським набігам, активно залучаючи до оборони ще розрізнені й мало організовані козацькі загони. Проте головною його заслугою була невтомна боротьба за збереження й розвиток православної культури на українських землях за умов утисків, а потім і неприкритих гонінь із боку католицької церкви та її посталої після Берестейського собору 1596 року уніатської ієрархії.

Князь був різнобічно освіченою людиною, володів кількома мовами й добре розумівся на основах православного, католицького та протестантського богослів'я. Усвідомлюючи значення науки, просвітництва і друкарства, він на власні кошти заснував в Острозі греко-слов'яно-латинську колегію /академію/. Це був перший на східнослов'янських землях навчальний заклад європейського типу. Твердження єзуїтів про неможливість розвивати вищу освіту на засадах православ'я було спростовано.

При Острозькій школі зібрався гурток високоосвічених православних різних національностей. Були серед них греки, які вже здобули вищу освіту в університетах Західної Європи /Никифор Лукарис — згодом патріарх/, але переважали українці та білоруси. Найшанованішими серед них були богослови і філологи Герасим Смотрицький та його син Максим /більше відомий під своїм чернечим ім'ям Мелетій/, церковні полемісти Іван Вишенський і Василь Красовський, письменник і вчений Дем'ян /Даміан/ Наливайко, старший брат Северина Наливайка — сотника надвірної корогви князя Острозького, який став легендарним ватажком козацького повстання 1595-1596 років. До кола друзів Костянтина-Василя Острозького входив і князь Андрій Курбський. Він відзначався особливою начитаністю й гострим розумом. У 1575 році на прохання Костянтина-Василя зі Львова до Острога переїхав відомий першодрукар Іван Федоров /в Україні відомий також як Федорович/. Він був запрошений для роботи в заснованій /а ймовірніше — відновленій/ у 1571 році Костянтином-Василем друкарні.

Покладаючись на вчених і просвітителів, які зібралися довкола нього, князь задумав грандіозну справу — видання Біблії церковнослов'янською мовою. На той час уже існували переклади окремих книг Старого й Нового Заповітів, які йшли ще від першовчителів слов'янства Кирила та Мефодія. Проте зберігалися ці переклади в поодиноких рукописних примірниках у різних куточках православно-слов'янського світу, рясніли допущеними перекладачами й переписувачами неточностями і явними помилками, містили різночитання, що спотворювали тлумачення Святого Письма, при цьому багатьох важливих біблійних текстів у слов'янському варіанті не існувало взагалі і їх варто було перекласти з грецької з урахуванням уже наявного латинського перекладу. Князь енергійно взявся за організацію видання Біблії. На його особисті гроші були відправлені до різних міст люди, що провадили пошуки біблійних грецьких текстів і слов'янських перекладів. Оригінали чи копії везли в Острог, де їх звіряли, редагували і зводили в єдину церковнослов'янську книгу, яка одержала назву "Острозька Біблія". Оздоблену високохудожніми гравюрами, її було видрукувано в 1581 році.

Видання "Острозької Біблії" за умов польсько-католицького тиску і невтішного стану православ'я загалом /після розорення монголами князівств Русі та загибелі під ударами хрестоносців і турків Візантії/ було культурно-просвітницьким подвигом. Слов'яни східного обряду отримали справжні біблійні тексти зрозумілою їм мовою. Виконану роботу за її значущістю можна порівняти з перекладом і публікацією Біблії німецькою мовою, що їх на півстоліття раніше здійснив Лютер. Примірники "Острозької Біблії" почали швидко розходитися українсько-білоруськими землями Речі Посполитої, потрапляючи іноді й до Московського царства, а також до болгар і сербів, що перебували під владою Туреччини. Цим виданням широко користувалися православні аристократи й церковнослужителі. Проте особливу роль "Острозька Біблія" відігравала в демократичному середовищі православних братств, які масово виникали в містах України та Білорусі у другій половині XVI століття. Найчисельнішим і найвпливовішим вважалося Львівське братство, а з початку XVII століття — Київське. Саме братства стали осередками православної освіченості, мали школи й навіть бібліотеки.

Діяльність Острозької друкарні не обмежувалася виданням тільки Біблії, в ній працювали над різноманітною релігійною та навчальною літературою. 1587 року в Острозі видається перша полемічна, спрямована на захист православної віри від нападок із боку католиків, праця Герасима Смотрицького "Ключ царства небесного", а невдовзі "Книжиця" Василя Сурозького аналогічного ідейного спрямування.

Особлива роль належить князю Костянтину Костянтиновичу в боротьбі з запровадженням унії на українсько-білоруських землях кінця XVI — початку XVII століть. Берестейська унія 1596 року готувалася таємно від православної громадськості, її прийняття "князями церкви" було для основної маси не тільки парафіян, а й багатьох священиків та ченців повною несподіванкою. Унія внесла розбрат в українсько-білоруське суспільство у найвідповідальнійший момент його історії. Водночас польська влада створила умови для покатоличення представників вищих верств українського суспільства, надавши шляхті латинського обряду права, якими була обділена шляхта православна. У ситуації всебічного тиску на віруючих візантійського обряду князь Костянтин Острозький виявився серед найстійкіших православних аристократів і державних діячів Речі Посполитої вищого рангу, які виступили проти унії /окрім нього ще були князі Збаразькі, Друцькі-Соколинські, Корецькі та ін.; цікаво, що в неправославному середовищі унія так само не скрізь знайшла підтримку: проти неї виступили деякі державні діячі з числа римокатоликів і протестантів/. Особливе обурення князя викликало таємне, без обговорення православною громадськістю, її укладання. У широко розповсюдженому листі князь проголосив ініціаторів унії "вовками в овечій шкурі", що зрадили свою паству, й закликав віруючих до відкритих виступів. Костянтин Острозький надіслав офіційний протест королю Сигізмунду III, але той його проігнорував. Тоді князь вступив у антикатолицький союз із польськими протестантами, погрожуючи підняти збройне повстання. Під його впливом шляхта, що залишилася вірною православ'ю /частина її вже входила до лав козацтва/, збиралася на повітові сейми, де виступала проти унії. Провідні монастирі і насамперед Києво-Печерська лавра, очолювана ревнителем православ'я Ничипором Туром, також рішуче висловили неприйняття унії, піддавши прокляттю її ініціаторів.

Цими рішучими діями Костянтину Острозькому разом із друзями і сподвижниками /Ничипором Туром, Іваном Вишенським, Острозьким шляхтичем Мартином Броневським, що писав під псевдонімом Христофор Філалет/ вдалося значною мірою зірвати плани приведення до стану унії всього українсько-білоруського православ'я. В 90-х роках XVI століття в Україні з'являється цілий напрям релігійно-полемічної літератури, що сягнув свого розквіту в наступні десятиріччя. Варто сказати і про меценатську діяльність князя Острозького в підтримку православної церкви. У Києві завдяки його клопотанням і матеріальній підтримці були відновлені Кирилівський і Межигірський монастирі, досягла розквіту Києво-Печерська лавра, були споруджені церкви Миколи Доброго й Різдвяно-Предтечинська на Подолі. Згідно з переказами, Костянтин Острозький був патроном понад 1000 православних церков по всій Україні. Меценатство, видавнича діяльність і політичне заступництво Костянтина Острозького, його невтомна просвітницька робота допомогли українському православ'ю вистояти і зміцніти.


Бібліографія

1.   Бабич С. Найдостойніший із роду Острозьких // Сім днів. – 1994.- №22.- 28 лютого.

2.   Бондарчук Я. Констянтин–Василь – князь Острозький / /Волання з Волині.- Острог, 2004. - №4-5.

3.   Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватикану та унії (Х – поч. XVІІ ст.), - К., 1988.

4.   Бухало Г. Князь (Василь) Констянтин Острозький (1527-1608).-

5.   // Рівне.-1991.- 28 грудня.

6.   Волинська книга: історія ,дослідження, колекціонування.- Острог, 2005.-158с.

7.   Виноградов Г. Символічна роль князя Констянтина Острозького в українській полемічній літературі другої половини XVІ – початку XVII ст. // Матеріали І-ІІІ краєзнавчих конференцій "Остріг на порозі 900-річчя" (1990 – 1992 рр.). – Остріг, 1992.-132 с.

8.   Гром В.М. Діяльність князя К. Острозького в оцінці М. Костомарова // Микола Костомаров і проблеми суспільного та культурного розвитку української літератури.- Рівне.- 1992.

9.   Грушевський М. С. З історії релігійної думки на Україні.– К. : Освіта, 1992.- 192 с.

10.       Грушевський М. С. Історія України, приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх.- К.,1992 .

11.       Грушевський М.С. Культурно-національний рух на Україні в ХVІ-ХVІІ віці.- Дніпропетровськ, 1919.- 248 с.

12.       Грушевський М. С., Левицький О. Розвідки про церковні відносини на Україні –Руси XVI-XVII ст.- Львів.- 1991.- С.5.

13.       Дзюба О. М., Павленко Г. І. Літопис найважливіших подій культурного життя України (Х-середина ХVII ст.).- К.: АртЕк, 1988.- 200 с.

14.       Журко О. Князь Костянтин-Василь Острозький в історичній думці // Історія в школах України.- 1999.- №2, с.35-39.

15.       Журко О. Князь Острозький – європеїзатор України // Голос України,- 1997.- 4 січня, с.8.

16.       Запаско Л. П. Мистецька спадщина Івана Федорова .- Львів, 1974.-224 с.

17.       Зенькович І. Волинські Атени // Галицька брама.- Львів: Центр Європи, 2000.- №9.- с.16-19.

18.       Зернова А. С. Начало книгопечатания в Москве и на Украине.- М.- 1947,- 106 с.

19.       Іларіон. Князь Костянтин Острозький і його культурна праця.-1992.- 216 с.

20.       Іларіон. Преподобний Іов Почаївський.- Вінніпег: Українське наукове Православне Богословське Товариство,- 1957.- с. 11 – 19.

21.       Іларіон, Митрополит. Князь Костянтин Острозький // Іларіон, Митрополит( І.Огієнко ). Життєписи великих українців.- К, 1999.-С. 546-658.

22.       Ісаєвич Я. Д. Літературна спадщина Івана Федорова.- Львів,1989,-192 с.

23.       Ісаєвич Я.Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні.- Львів, 1983.- 156 с.

24.       Історичний контекст, укладання Берестейської унії і перше поунійне покоління.- Львів, 1995.- С.5

25.       Коваленко Г. Українська історія.- К.: Велес, 1993.- 176 с.

26.       Ковальський М.П. Етюди з історії Острога.- Острог: Острозька Академія, 1998.- 288 с.

27.       Костомаров М.І. Князь Костянтин Костянтинович Острозький // Між двох вогнів.- К., 1996.

28.       Костомаров М.І. Князь Костянтин Костянтинович Острозький // Костомарови. Галерея портретів.- К., 1993.- С. 71-88.

29.       Костомаров Н. Исторические монографии и исследования.- СПб.,1867.- С. 235.

30.       Князь Костянтин Острозький: Люди-легенди // Імідж,2003.- №10.- С.14.

31.       Крощенко Л., Осадчий Є. За життя К. Острозького // Образотворче мистецтво.- 1991.- №4.- С. 37-38.

32.       Крип’якевич І. Історія України.- Львів: Світ, 1992.- 555 с.

33.       Лист А.Балоньєттї кардиналові Комо від 25 червня 1583; його ж лист від 6-8 липня та лист князя К.-В. Острозького до папи Григорія ХІІІ // Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватикану та унії (Х – поч. XVІІ ст.), - К., 1988.- С.88, 94.

34.       Ляхоцький В.П. Тільки книжка принесе волю українському народові…К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2000.- 664 с.

35.       Маєвський І. Полювання: Уривок з історичної повісті "Черепки" // Життя і слово.- 1993.- 14 квітня.

36.       Максимович М.О. "Киевъ явился градомъ великимъ…":Вибрані українознавчі твори.- К.:Либідь, 1994.- 444 с.

37.       Малышевский И. Александрийский патриарх Мелетий Пигас и его участие в делах русской церкви. Т.2.- Киев, 1872.- С. 75.

38.       Манько М. Звитяжець з роду Острозьких // Життя і слово.- 1992.- 27 червня.

39.       Марченко М.І. Історія української культури: З найдавніших часів до середини ХVІІ ст.- К.: Рад. школа, 1961.- 286 с.

40.       Матеріали до історії Острозької академії (1576-1636).- К., 1990.- 217 с.

41.       Миколайчук Р. Князь Костянтин Острозький // Волинь.- 1993.- 23 лютого.

42.       Микитась В.Л. Українська література ХІV-ХVІ ст..- К., 1988.

43.       Митрополит Іларіон. Українська патрологія: Підручник для духовенства і українських родин. Ч. І-ІІІ.- Вінніпег: Наша культура, 1965.- 164 с.

44.       Митрополит Іларіон. Фортеця Православ’я на Волині. Свята Почаївська лавра: Церковно-історична монографія.- Вінніпег, 1961.- 395 с.

45.       Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576-16360.- К.: Наукова думка, 1990.- 192 с.

46.       Найвидатніша особа Острога // Замкова гора.- 2004.- №37.- 11 вересня.

47.       Наукові записки. Т.ІІІ. Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України. Біблія на теренах України.- Острог: Видавничий комплекс Університету "Острозька Академія", 2000.- 640 с.

48.       Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХVІ- початок ХVІІ ст..).- К.: Наукова думка, 1990.- 384 с.

49.       Новосілецький А. Острог на Волині: Науково-методичний нарис з найдавніших часів до початку ХХ століття.- Острог, 1999.- 160 с.

50.       Нудьга Г. Не бійся смерті.- К., 1991.- С.317.

51.       Огієнко І.І. Історія українського друкарства / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М.С. Тимошик.- К.: Либідь, 1994.- 448 с.

52.       Огієнко І.І. Українські церкви: Нариси з історії Української православної церкви: У 2 т.- К.: Україна, 1993.- Т. 1-2.- 284 с.

53.       Одвічні джерела. Острогу – 900.- Рівне: Волинські обереги, 2000.- 192 с.

54.       Острогіана в Україні та Європі: Матеріали Міжнародного наукового симпозіуму (Велика Волинь. Т. 23).- 29-30 червня / Ред. кол.: І.І.Винокур, О.І.Журко, В.П.Павлюк та ін.- Старокостянтинів, 2001.- 367 с.

55.       Острозька академія ХVІ-ХVІІ ст.: Енциклопедичне видання.- Острог, 1997.- 201 с.

56.       Острозькі просвітники ХІХ-ХХ ст.- Острог: Університет "Острозька академія", 2000.- 476 с.

57.       Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2-х т. Т. 1. До середини ХVІІ століття.- К.: Либідь, 1992.- 640 с.

58.       Пересторога // Українська література ХVІІ ст..- К., 1987.- С. 27.

59.       Рожко В. Нарис історії Української Православної церкви на Волині.- Луцьк, 2001.- С. 134-135.

60.       Рожко В. Українське православне книгописання і книгодрукування історичної Волині (ХІ-ХХ століття).- Луцьк, 2005.- 256 с.

61.       Роль Острозької братської школи в розвитку культури на Україні.- Ровно, 1989.- С. 6.

62.       Семака Л. Костянтин Острозький: Просвітитель, меценат, воєвода Київський (1526 або 1528-1608) / Л.Семака // Волинь моя.- К.: Київська правда, 2002.- Вип. 2.- С. 61-65.

63.       Слабошпицький М.Ф. З голосу нашої Кліо.- К.: Фірма "Довіра", 1993.- 255 с.

64.       Сушинський Б. Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців 15-19 століття: Історичне есе у 2 т.- Одеса: ВМВ., 2004.

65.       Українська поезія ХVІ століття.- К., 1987.- С.203.

66.       Федоровские чтения / Отв. редактор Е.Л.Немировский, подг. К печати З.А.Покровская.- М.: Наука, 1985.- 248 с.

67.       Чикановська Л. Князь Костянтин-Василь Острозький // Життя і слово.- 1992.- 29 липня.

68.       Шапошник А. Полковницький талант князя Острозького // Вільне слово.- 2001.- 16 травня.

69.       Якименко Н. Книга о Константине Острожком // Правда Украины.- 1993.- 8 июня.

70.       Янковська Ж. Некорований король України // Історія та правознавство.- 2006.- №11 (квітень).- С. 9-11.

71.       Яременко П. К. Мелетій Смотрицький. Життя і творчість.- К., 1986.- С.8-9.

72.       Яроцький Л. "Щоб усі одно були": Церковні унії в Україні // Людина і світ.- 1994.- №2.- С.16.


Додаток 1

Хроніка подій на українських землях за доби князя

1518 р. — "Битва [у] Сокаля була". Рівне перейшло у власність кн. Острозьких.

1522 р. — Кн. Острозькі дістали право ставити печатки на документах і листах на червоному воску.

1524 р. — "Татаре були на Подолю і Чурилова замку доставали". "Турци і татаре Зіньков спалили".

1525 р. — "Турци Рогатин доставали". "Місяця лютого на день години 2 і 3 і 4 і 5 солнца на небі не jказалося".

1527 р. — "Князю Костантину родися син Василій2 в Дубні. Того же року князь Костантин у Ольшаниці татар побил. Того ж року див чоловічий: уродилося дитя — голова львова, перси косматії, скригитало зубами, голосом страшним ричучи. Жил бул годин 8".

1534 р. — "Татаре предмістя у Жаславлю (має бути Заславлю) спалили. Стародуб наші взяли. Гетьманом бул Ян с Тарнова.3 Того ж року татаре були о святом Ілії".

1538 р. — "Цар турський землю Волоськую подбил под себе".

1540 р. — В Острозі закінчено будівництво другого кільця фортифікацій навколо нових передмість. Завершено будівництво Луцької, Татарської та Круглої веж.

1541 р. — "Саранча була велика".

1550 р. — "Дмитр Сангушко дочку княжни Острозької Ільїної4 з Острога унес, которого Марцін Зборовський догонил в Чехах і на господі ранил неубраного, с которої рани умер".

1558 р. — "Татаре були на Подолю".

1563 р. — "Москва Полоцько взяла. Того же року под Невлем наші побили Москви 40000. Вишневецького в Костантинополю на гак скинено".

1564 р. — "Татаре були Межибож облегли".

1567   р. — "Татаре були на Подолю".

1568   р. — "Сенгушко добул Ули і спалил. Ласький под Очаковом бул і татар громил, аж на море утікали".

1569р. — "Унія в Любліні дошла, Волинь, Подляш'є, Києв до корони привернено. У дні маєвії сніг великий спал і до З дней трвал. Петр Зборовський от Турка с примир'єм доживотним приїхал. Голод великий бул, аж селедявка по дві копи7 було".


Информация о работе «Громадсько-культурна діяльність князя Костянтина-Василя Острозького»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 150439
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
22411
0
0

... наших відомостей, ми мусимо сконстатувати у К.-В.Острозького брак визначної індивідуальності, енергії і витривалості, неохоту виступати різко і гостро". І далі: "Я позволив собі спинитися на характеристиці князя К.-В.Острозького не тільки як тодішнього голови українського народа "начальника в православно" та характерного репрезентанта українського магнатства, а також і тому, що ця характеристика ...

Скачать
96591
0
0

... необхідно також для обліку під час визначення рейтингу ВНЗ. Зараз питання здебільшого полягає не в кількості, а в якості видань, їх науковому рівні, відповідності змісту сучасним вимогам. Вказані вимоги, принцип забезпечення вищих навчальних закладів навчальною літературою та порядок надання грифа навчальним виданням регламентує спеціальний "Порядок надання навчальній літературі, засобам навчання ...

Скачать
34770
0
0

... і пергаменту до паперу у XV ст. були передумовами активного розвитку книжкової справи у Європі. Більшість книг, особливо наукових, в цей період друкувалися латиною. Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Вже в першій половині XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на кошти меценатів, Війська ...

Скачать
482216
0
0

... Философия культуры. – М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с. 5.  Додельцев Р.Ф. Концепция культуры З. Фрейда. – М.: Знание, 1989. – 60 с. 6.  Киссель М.А. Джамбаттиста Вико. – М.: Мысль, 1980. – 197 с. 7.  Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567 с. 8.  Фрейд Зігмунд. Вступ до психоаналізу: Лекції ...

0 комментариев


Наверх