3. БІХЕВІОРИСТИЧНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ Б.Ф.СКІННЕРА

Біхевіоризм - напрямок в американській психології ХХ століття, що зводить психіку до різних форм поведінки, яка розглядається як сукупність реакцій організму на стимули зовнішнього середовища. І особистість людини, з погляду біхевіоризму, є не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих даній людині.

Б.Ф.Скіннер - яскравий представник біхевіоризму - вважав, що поведінку людини можна визначити, передбачити і проконтролювати умовами оточення. Люди, за своєю суттю, дуже складні, але все-таки машини. Хоча він і не був першим психологом, який запропонував механістичний підхід до вивчення поведінки, його формулювання відрізнялося тим, що він доводив ідею до її логічного кінця. За Скіннером, наука про поведінку людини принципово не відрізняється від будь-якої іншої науки, заснованої на фактах, тобто має ту ж саму мету - передбачити і проконтролювати досліджуване явище.

Скіннер виділив два основні різновиди поведінки: респондентну й оперантну.

Респондентна поведінка – специфічна реакція, яка запускається відомим стимулом; стимул завжди передує реакції за часом. Добре знайомі приклади - це звуження чи розширення зіниці у відповідь на світлову стимуляцію, посмикування коліна при ударі молоточком по колінному сухожиллю і тремтіння при холоді. У кожнім з цих прикладів взаємозв’язок між стимулом (зменшення світлової стимуляції) і реакцією (розширення зіниці) мимовільне і спонтанне, це відбувається завжди. Однак респондентній поведінці можна і навчити.

Оперантна поведінка – реакція, яка визначається і контролюється результатом, який прямує за нею. Наприклад, катання на роликовій дошці, гра на фортепіано, метання дротиків і написання власного імені - це зразки оперантної реакції. Скіннер розумів, що безглуздо міркувати про походження оперантної поведінки, тому що нам невідомі стимул чи внутрішня причина, відповідальна за її появу. Вона відбувається спонтанно. Якщо наслідки сприятливі для організму, тоді імовірність повторення оперантної реакції в майбутньому підсилюється. І навпроти, якщо наслідки не сприятливі, тоді імовірність одержати оперантну реакцію зменшується. Наприклад, ви незабаром перестанете посміхатися людині, яка у відповідь на вашу посмішку завжди кидає на вас сердитий погляд чи взагалі ніколи не посміхається.

Отже, суть оперантного навчання полягає в тому, що підкріплена поведінка прагне повторитися, а поведінка непідкріплена має тенденцію не повторюватися. Таким чином, концепція підкріплення відіграє ключову роль у теорії Скіннера.

Швидкість, з яким оперантна поведінка здобувається і зберігається залежить від режиму застосовуваного підкріплення. Режим підкріплення - правило, що встановлює імовірність, з якою підкріплення буде відбуватися. Найпростішим правилом є пред'явлення підкріплення щораз, коли суб'єкт дає бажану реакцію. Це називається режимом безупинного підкріплення і звичайно використовується на початковому етапі будь-якого оперантного навчання. Однак, у більшості ситуацій повсякденного життя підкріплення поведінки буває не завжди однаковим і регулярним. У більшості випадків соціальна поведінка людини підкріплюється тільки іноді. Дитина плаче неодноразово, перш ніж доможеться уваги матері. Учений багато разів помиляється, перш ніж приходить до правильного рішення важкої проблеми. В обох цих прикладах непідкріплені реакції зустрічаються доти, поки одна з них не буде підкріплена.

Скіннер ретельно вивчав, як режим часткового підкріплення впливає на оперантну поведінку. Хоча можливі багато різних режимів підкріплення, їх усі можна класифікувати відповідно до двох основних параметрів: 1) підкріплення може мати місце тільки після того, як минув певний чи випадковий часовий інтервал з моменту попереднього підкріплення; 2) підкріплення може мати місце тільки після того, як з моменту підкріплення було отримано певну чи випадкову кількість реакцій. Відповідно до цих двох параметрів виділяють чотири основних режими підкріплення.

1. Режим підкріплення з постійним співвідношенням (ПС). У даному режимі організм підкріплюється по наявності заздалегідь визначеного чи "постійного" числа відповідних реакцій. Цей режим є загальним у повсякденному житті і йому належить значна роль у контролі поведінки. У багатьох сферах зайнятості співробітникам платять почасти чи навіть винятково відповідно до кількості одиниць, що вони виробляють чи продають. У промисловості ця система відома як плата за одиницю продукції. Режим ПС встановлює надзвичайно високий оперантний рівень, тому що чим частіше організм реагує, тим більше підкріплення він одержує.

2. Режим підкріплення з постійним інтервалом (ПІ). У режимі підкріплення з постійним інтервалом організм підкріплюється після того, як твердо встановлений чи "постійний" проміжок часу проходить з моменту попереднього підкріплення. На рівні людини режим ПІ дійсний при виплаті зарплати за роботу, виконану за годину, тиждень чи місяць. Подібно цьому, щотижнева видача грошей дитині на кишенькові витрати утворить ПІ форму підкріплення. Університети й інститути зазвичай працюють відповідно до режиму ПІ. Іспити і заліки встановлюються на регулярній основі. Цікаво, що режим ПІ дає низьку швидкість реагування відразу після того, як отримане підкріплення - феномен, названий паузою після підкріплення. Це показово для студентів, які відчувають труднощі при навчанні в середині семестру (передбачається, що вони здали іспити добре), тому що наступні іспити будуть ще нескоро. Вони буквально роблять перерву в навчанні.

3. Режим підкріплення з варіативним співвідношенням (ВС). В цьому режимі організм підкріплюється на основі якогось у середньому визначеного числа реакцій. Можливо, найбільш драматичною ілюстрацією поведінки людини, що знаходиться під контролем режиму ВС, є азартна гра. Розглянемо дії людини, що грає в гральний автомат, де потрібно опускати монетку чи спеціальною рукояткою витягати приз. Ці апарати запрограмовані таким чином, що підкріплення (гроші) розподіляється відповідно до числа спроб, за які людина платить, щоб керувати рукояткою. Однак виграш непередбачений, непостійний і рідко дозволяє одержувати більше того, що вклав гравець. Це пояснює той факт, чому власники казино одержують значно більше підкріплень, чим їхні постійні клієнти. Угасання поведінки, придбаної відповідно до режиму ВС, відбувається дуже повільно, тому що організм точно не знає, коли буде наступне підкріплення. Таким чином, гравець опускає монети в проріз автомата, незважаючи на незначний виграш (чи навіть програш), у повній упевненості, що наступного разу він "зірве куш". Така наполегливість типова для поведінки, викликаної режимом ВС.

4. Режим підкріплення з варіативним інтервалом (ВІ). В цьому режимі організм одержує підкріплення після того, як проходить невизначений проміжок часу. Подібно режиму ПІ, підкріплення при цієї умові залежить від часу. Однак час між підкріпленнями по режиму ВІ варіює навколо якоїсь середньої величини, а не є точно встановленим. При підкріпленні в режимі ВІ організм прагне установити постійну швидкість реагування, і при відсутності підкріплення реакції вгасають повільно. В остаточному підсумку, організм не може точно передбачати, коли буде наступне підкріплення. У повсякденному житті режим ВІ нечасто зустрічається, хоча декілька його варіантів можна спостерігати. Батьки, наприклад, можуть хвалити поведінку дитини досить довільно, розраховуючи, що дитина буде продовжувати поводитися відповідним чином і в непідкріплені інтервали часу. Подібно цьому, професора, що дають "несподівані" контрольні роботи, використовують режим ВІ. При цих умовах від студентів можна чекати збереження відносно високого рівня старанності, тому що вони ніколи не знають, у який момент буде наступна контрольна робота. Як правило, режим ВІ породжує більш високу швидкість реагування і опірність угасанню, ніж режим ПІ.

Крім описаних режимів підкріплення, розрізняють також два основних типи підкріплення - первинне і вторинне.

Первинне підкріплення - це будь-яка подія чи об'єкт, що самі по собі мають підкріплювальні властивості. Таким чином, вони не вимагають попередньої асоціації з іншими підкріпленнями, щоб задовольнити біологічну потребу. Первинні підкріплювальні стимули для людей - це їжа, вода, фізичний комфорт і секс. Їхнє ціннісне значення для організму не залежить від навчання.

Вторинне, чи умовне підкріплення, - це будь-яка подія чи об'єкт, що здобувають властивість здійснювати підкріплення за допомогою тісної асоціації з первинним підкріпленням, обумовленим минулим досвідом організму. Прикладами загальних вторинних підкріплювальних стимулів у людей є гроші, увага, гарні оцінки. Скіннер доводив, що фактично будь-який нейтральний стимул може стати підкріплювальним, якщо він асоціюється з іншими стимулами, що раніше мали підкріплювальні властивості. Характерним для умовного підкріплення є те, що воно генералізуєтся, якщо поєднується з більш ніж одним первинним підкріпленням. Гроші - особливо показовий приклад. Очевидно, що гроші не можуть задовольнити яку-небудь з наших первинних потреб. Але завдяки системі культурного обміну гроші є могутнім і сильним фактором для одержання безлічі задоволень. Наприклад, гроші дозволяють нам мати модний одяг, гарну квартиру, престижну машину і т.ін.

Інші види генералізованих умовних підкріплювальних стимулів - це лестощі, похвала, підпорядкування собі інших. Ці так називані соціальні підкріплювальні стимули часто діють дуже складно і ледь уловимо, але вони істотні для нашої поведінки в різноманітних ситуаціях. Увага - простий випадок. Усі знають, що дитина може одержати увагу, коли прикидається хворою чи погано поводиться. Часто діти настирливі, задають безглузді питання, втручаються в розмову дорослих, мочаться в постіль - і все це для того, щоб привернути увагу.

Ще більш сильний генералізований умовний стимул - це соціальне схвалення. І жіноча, і чоловіча мода - це предмет схвалення, і вона існує доти, поки є соціальне схвалення. Гарні оцінки в університеті - теж позитивний підкріплювальний стимул, тому що раніше за це одержували похвалу і схвалення батьків.

Скіннер думав, що умовні підкріплювальні стимули дуже важливі в контролі поведінки людини. Він також відзначав, що кожна людина проходить унікальну науку навчання. Наприклад, для когось дуже сильним підкріплювальним стимулом є успіх у якості менеджера; для інших важливо вираження ніжності; а хтось знаходить підкріплювальний стимул в атлетиці, академічних чи музичних заняттях. Можливі варіації в поведінці, підтримані умовними підкріплювальними стимулами, нескінченні.

З точки зору Скіннера, в основному поведінка людини контролюється аверсивними (неприємними чи болючими) стимулами. Два найбільш типові методи аверсивного контролю - це покарання і негативне підкріплення.

Термін покарання відноситься до будь-якого аверсивного стимула чи явища, яке випливає чи залежить від появи якої-небудь оперантної реакції. Замість того, щоб підсилювати реакцію, яку воно супроводжує, покарання зменшує, принаймні тимчасово, імовірність того, що реакція повториться.

По Скіннеру, покарання може бути здійснено двома різними способами, які він називає позитивне покарання і негативне покарання. Позитивне покарання зустрічається всякий раз, коли поведінка веде до аверсивного результату, наприклад, якщо дорослих ловлять на крадіжці, їх штрафують чи саджають у в'язницю. Негативне ж покарання зустрічається всякий раз, коли поведінка призводить до усунення (можливого) позитивного підкріплювального стимулу.

На відміну від покарання, негативне підкріплення - це процес, у якому організм обмежує аверсивний стимул чи уникає його. Скажемо, людина, що ховається від палючого сонця, ідучи в приміщення, швидше за все знову піде туди, коли сонце знову стане палючим.

Скіннер боровся з використанням усіх форм контролю поведінки, заснованих на аверсивних стимулах. Він особливо виділяв покарання як неефективний засіб контролю поведінки. Причина в тому, що через свою загрозливу природу тактика покарання небажаної поведінки може викликати негативні емоційні і соціальні побічні ефекти. Тривога, страх, антисоціальні дії і втрата самоповаги і впевненості - це тільки деякі можливі негативні побічні явища, зв'язані з використанням покарання. До того ж, поведінка, за яку покарали, може знову з'явитися після того, як зникне імовірність бути покараним. Наприклад, водій, якого отштрафували за перевищення швидкості, може заплатити міліціонеру і продовжувати вільно перевищувати швидкість, коли поблизу немає патруля.

Замість аверсивного контролю поведінки Скіннер рекомендував позитивне підкріплення як найбільш ефективний метод для усунення небажаної поведінки. Він доводив, що, оскільки позитивні підкріплювальні стимули не дають негативних побічних явищ, вони більш придатні для формування поведінки людини. Скіннер показав можливості позитивного підкріплення, і це вплинуло на стратегії поведінки, використовувані у вихованні дітей, освіті, бізнесі і промисловості. В усіх цих областях з'явилася тенденція до усе більшого заохочення бажаної поведінки, а не покаранню небажаної.


Информация о работе «Теорії особистості»
Раздел: Психология
Количество знаков с пробелами: 36987
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
51387
2
0

... виводиться із суб'єктивного плану. Загалом же завдяки фрейдизму та неофрейдизму психологічна наука збагатилася багатьма ідеями, які не втратили свого значення й досі. 5. Гуманістичні теорії особистості   Одним із фундаторів гуманістичної психології вважається американський дослідник К. Роджерс (1902— 1990). Центральною ланкою особистості, за К. Роджерсом, є самооцінка, уявлення людини про ...

Скачать
61024
1
4

... і людини життям, міра повноти відчутого нею щастя безпосередньо залежать від того, наскільки її досвід, її «реальне Я» та «ідеальне Я» узгодяться між собою. Основна потреба людини, відповідно до гуманістичних теорій особистості – це самоактуалізація, прагнення до самовдосконалення і самовираження. Визнання головної ролі самоактуалізації об’єднує всіх представників даного теоретичного напрямку у ...

Скачать
17120
0
0

... , ніж на кухні, а професор веде себе по-різному, розмовляючи зі студентами в фойє і перед ними з лекцією в аудиторії. Таку позицію, коли індивід відділяється від тієї ролі, яку він виконує, Т. Парсонс назвав ролевою дистанцією. В ролевій теорії важливе місце відводиться також питанням прийняття ролі і розв'язанню ролевих конфліктів. Соціальні ролі виникають і здійснюються за умов соціальної взає ...

Скачать
22346
0
0

... ролевого конфлікту. Один з них полягає в тому, що деякі ролі визнаються важливішими, ніж інші, і їх виконанню надається пріоритетне значення. 2. Соціологія праці і керування Соціологія праці і керування — одна із спеціальних соціологічна теорій, предметом вивчення якої є соціальні аспекти праці, тобто людський фактор, його функціонування в процесі праці. Однак цей підхід дуже загальний, бо ...

0 комментариев


Наверх