Соціально - психологічний тренінг як засіб активного впливу

Курсова робота

зі спеціальності “ Практична психологія”

на тему: “Соціально - психологічний тренінг як засіб активного впливу “

План:

Вступ. 1. Соціально-психологічний тренінг, як засіб підвищення комунікативної компетентності. 1.1 Теоретичне підгрунтя комунікативного соціально-психологічного навчання. 1.2 Зміст та характеристика соціально-психологічного тренінгу. 1.3 Завдання, принципи та стадії тренінгового процесу. 2. Теоретичні та практичні аспекти організації соціально-психологічного тренінгу. 2.1 Методи соціально-психологічного тренінгу. 2.2 Особливості застосування вправ у соціально-психологічному навчанні. 2.3 Організація роботи та аналіз емпіричного дослідження. Висновки.

Спілкування є необхідною умовою існування людини, одним з найважливіших чинників її соціального розвитку. Без спілкування людина не жити чи працювати, задовольняти свої потреби – це умова розвитку особистості. Саме слово “спілкування” вказує на щось спільне, колективне, те, що об‘єднує людей. Але потрібно пам‘ятати, що кожна людина – це особистість, індивідуальність, і для того щоб вміти адекватно сприймати і розуміти її відношення, потрібно виявляти спостережливість, як до самої людини, так і до форми вираження цих відносин. Для цього потрібно мати певні знання, навички, уміння і постійно поглиблювати їх. Щоб взаємодія була цспішною, у особистості повинні бути сформовані такі психологічні якості, як здатність до емпатії, само рефлексії, ідентифікації, тощо.

Нажаль, дуже невеликій кількості людей в нашому суспільстві притаманні ці якості. Це найчастіше призводить до конфліктів і непорозумінь. В результаті цього страждають професійна, особистісна сфера особистості, а найголовніше це фізичне і психологічне здоров‘я самої особистості.Саме цими проблемами займається соціально-психологічний тренінг. За допомогою тренінгу людина може оволодіти певними знаннями і навичками у сфері взаємовідносин між людьми, а також тренінг дає змогу сформувати ті важливі психологічні якості, які потрібні для цього. Це дозволить людині бути вільною, уникати та успішно розв‘язувати конфлікти, а найголовніше зберігати своє здоров‘я та оточуючих.

Автор книги «Соціально-психологічний тренінг» Петровська Л.А. (1985), вивчаючи соціально-психологічні передумови і розробляючи практичні прийоми розвитку та удосконалення комунікативної компетентності, вказує, що необхідно постійно пам’ятати, що в її основі лежить не просте володіння мовою і іншими кодами спілкування, а особливості особистості індивіда в цілому, в єдності його почуттів, думок і дій, які розгортаються в конкретному соціальному контексті. Комунікативна компетенція займає особливе місце у формуванні рівня самоповаги індивіда. Адже результат будь-якої взаємодії з оточуючими кожна людина усвідомлено чи неусвідомлено роздивляється з точки зору оцінки своєї комунікативної компетентності. При цьому міру успішності задуманих актів впливу і використання засобів зробити враження на інших приймається нею за міру своєї комунікативної компетенції. Таким чином, комунікативна компетенція пропонує ситуативну адаптацію і вільне володіння вербальними і невербальними засобами соціальної поведінки. Як підсумок, комунікативна компетентність повинна розглядатися, як ідейно-моральна категорія, яка регулює всю систему відношення до природнього і соціального світу, а також до самої себе, як синтезу обох світів. [8]

Соціально-психологічний тренінг належить до комплексних методів соціально-психологічного навчання і впливу. Основною ціллю є підвищення компетентності у сфері спілкування. Ця ціль визначає соціальне призначання метода, безпосередньо пов’язаного з практичними задачами розвитку суспільства, а також створення сприятливих умов для розвитку особистості, удосконалення роботи з кадрами. При рішенні задачі, удосконалення роботи з кадрами, соціально-психологічний тренінг може бути особливо корисним, як при першопочатковому навчанні, так і в ході підвищення кваліфікаціїпредставників тих професій, об’єктом трудової діяльності яких є інша людина (перекладачів, медичних робітників, керівників, вихователів, юристів, психологів...) В їх професійній діяльності спілкування займає особливе, важливе місце. Від його ефективності залежить успіх діяльності в цілому. За рахунок правильної організації спілкування покращується результат сумісної діяльності, самопочуття її учасників, менше часу іде на рішення ділових проблем, створюється сприятливий для роботи соціально-психологічний клімат. Іншою сферою використання соціально-психологічного тренінгу є надання допомоги людині, яка має труднощі в спілкуванні. Розвиток практичної психології потребує від психолога опанування різноманітними діагностичними методами, а також методами психологічного впливу і навчання, до яких і відноситься соціально-психологічний тренінг.

Перші групи тренінгу були проведені в США (м. Бетель) учнями Курта Левіна. Історія їх виникнення така: в 1946 р. Декілька психологів зібралися, щоб обговорити поведінку учасників дискусійної групи, яку вони спостерігали в цей день. Тут же були присутні деякі члени цієї групи. Було співставлено бачення одних і тих же процесів поведінки учасників самими учасниками і психологами-спостерігачами. Вважається, що цей випадок в більшій мірі допоміг відкрити значущість зворотнього зв’язку в міжособистісному спілкуванні. Через рік, влітку 1947 р., таке навчання було спеціально заплановане. Незабаром цей метод поряд з програванням ролей, аналізом конкретних ситуацій, звичайними лекціями і семінарами вводиться в систему підготовки керівників. В основу методу лягла ідея про те, що більшість людей повинно жити і працювати в групах, але частіше за все вони не відповідають за свої вчинки в тому, як вони в них беруть участь. Якими їх бачать інші, які реакції, що викликані їх поведінкою.

Тренінгова група визначалась, як збори гетерогенних індивідів, які зустрілися з метою дослідити міжособистісні відношення і групову динаміку, яку вони самі породжують своєю взаємодією. Головним інтересом для учасників тренінгової групи є сама група. В 1964 р. Вийшов перший великий збірник, який зібрав досвід сімнадцяти років розвитку

тренінгової групи. В цьому збірнику тренінгові групи розглядалися, як спосіб допомогти людині в рішенні проблеми більшої особистісної

інтегрованості і як спосіб внесення змін у великі соціальні структури. Були названі чотири основні проблеми розвитку цього напряму: професіоналізація тренерів, модифікація методу тренінгової групи, розширення використання цього методу в нелабораторних умовах, ріст досліджувань і розвиток теорій. Інший напрямок розвитку тренінгу - «групи зустрічей» К. Роджерса - пов’язано з гуманістичною орієнтацією в психології. Основною задачею таких груп є рість особистості, надання допомоги особистості в досягненні аутентичного існування. Найбільш суттєвим на цьому шляху є розширення самосвідомості, тобто сфери самопізнавання самого себе. Так само як групова динаміка породила тренінгові групи, а гуманістична психологія - «групи зустрічей», інші теорії чи напрями в психології наповнювали своїм змістом групові форми психології впливу та навчання. Наприклад: в гештальттерапії Ф. Перлса акцент робиться на прийняття людиною в собі протилежностей, життя в гармонії з ними. [3]

Ключові засоби підвищення комунікативної компетентності потрібно шукати не в шліфовці поведінкових умінь і не в ризикованих спробах особистісної перебудови, а на шляхах активного пізнання індивідом природніх міжособистісних ситуацій та самого себе, як учасника цих діяльнісних ситуацій, на шляху розвитку соціально-психологічної уяви. Яка дозволяє бачити світ з точки зору інших людей.

Хто заважає людині бути комунікативно ефективним? Перш за все він сам. Точніше, його надлишкова увага до свого Я-образу, яка затуляє усвідомлення міжособистіної ситуації. В цьому лежать витоки недостатнього вміння спостерігати, слухати, питати та розмовляти з урахуванням своїх висловлювань і невербальних проявів.

Задача активного соціально-психологічного навчання складається з того, що, показавши людині його соціальну природу і тим самим знищивши суб’єктивне розуміння їх міжособистісних ситуацій, зробити його більш незалежним від особистісного Я-образцу і дати йому концептуальний інструментарій до проблеми Я-образцу в ситуації. Потрібно на чутливо-практичному досвіді переконати людину в тому, що успішність спілкування і будь-якої діяльності забезпечується міжособистісною взаємодією, а не індивідуальними зусиллями, тобто грунтується на розумінні людьми того, що навіть їх суб’єктивні досягнення завжди носять не індивідуально-психологічний характер, а соціально-психологічний характер. [8]

Соціально-психологічне навчання не повинно бути формалізованим відпрацюванням тих чи інших прийомів спілкування, які торкаються лише поведінкової компоненти почуттів, думок, дій. Адже педантичне дотримання правил спілкування ще не гарантія його ефективності: не випадково іноземця розпізнають по надмірній правильності вимови, а не по природному, особистісному оволодінні мовною культурою. [8]

Навчити людину колективній поведінці поза реальним колективом неможливо, і розуміння їм закономірностей соціально-психологічних процесів пролягає через досвід особистісної участі в цих процесах. За словами С.Л. Рубінштейна, об’єктивна, зовнішня зміна взаємовідносин людини з оточуючими, відображаючись в його свідомості, змінює і внутрішній психічний стан людини, перебудовує його свідомість, його внутрішнє відношення і до інших людей і до самого себе. [8]

Творець вчення про домінант академік А.А. Ухтомський пов’язував щастя людства з можливістю людей в майбутньому виховувати в собі здатність переключатись в життя іншої людини, здатність розуміння стрічної людини як конкретної, ні чим не замінної в природі самобутньої істоти, одним словом, коли виховується в кожному з нас домінанта на обличчя іншого. Тільки там, де постає домінанта на лице іншого, як на саме дороге для людини, вперше перемагається індивідуалістичне відношення до життя, світосприймання. Адже тільки в міру того, наскільки кожний з нас перемагає самого себе та свій індивідуалізм, йому відкривається лице іншого. І з того моменту, як відкривається лице іншого, сама людина вперше заслуговує, щоб про неї заговорили як про особу.

Звідси головною задачею активного соціально-психологічного навчання повина бути не стільки концентрування уваги учасників тренінгу на їх комунікативних вміннях, скільки на пробудження інтересу до іншої людини.

Вся атмосфера тренінгу готує учасників до переборення іллюзій самодостатності окремого індивіду і сприяє формуванню почуття органічного зв’язку кожної людини з суспільством, колективом та групами. Учасник тренінгу повинен навчитися сприймати та оцінювати себе не в якості незалежної частини цілого, а в якості незамінної частини взаємозалежного цілого, яким і є згуртований колектив.

Активізуючий ефект тренінгу обумовлений створенням навчально-експериментальної обстановки, яка забезпечує розуміння учасниками групи того, які індивідуальні чи групові психологічні події розгортаються в процесах міжособистісного спілквання, яким чином кожний з учасників впливає на інших, яка при цьому роль сумісної діяльності і який її зміст, як ситуація в цілому діє на поведінку окремих учасників і всієї групи. В звичайних умовах людина не усвідомлює до кінця тих ситуацій, в яких вона бере участь, але навіть стихійно пережитий досвід, як правило, чинить суттєвий вплив на його уявлення про самого себе, навколишнє і особливості спілкування з ними. [8]

Той, хто навчається, отримує можливість переглянути свої дії на реальному досвіді участі в міжособистісних ситуаціях, приймаючи від навколишніх зворотній зв’язок відносно ефективності своїх поведінкових тактик і стратегій. Наприклад, людина довгі роки може прикидатися уважним співрозмовником і наївно думати, що всі вважають її чуйним слухачем. В групі соціально-психологічного тренінгу не щирість легко виявляється і вона з’ясовує, що її нібито ефективна тактика бесіди насправді викликає до неї тільки неприязнь тих, хто намагається довірити їй свої проблеми.

В широкому розумінні слова під соціально-психологічним тренінгом (СПТ) розуміється практика психологічного впливу, яка базується на активних методах групової роботи. При цьому мається на увазі використання своєрідних форм навчання знанням, умінням і технікам в сфері спілкування, діяльності, особистого розвитку і корекції.

СПТ спрямований на оволодіння певними соціально-психологічними знаннями, розвитком комунікативних здібностей персоналу, рефлективних навичок, здатності аналізувати ситуацію, поведінку, стан як членів групи, так і свій особистий, уміння адекватно сприймати себе і оточуючих. При цьому виробляються і корегуються норми особистісної поведінки та міжособистісної взаємодії, а також розвивається здатність гнучкореагувати на ситуацію, швидко змінюватись в різних умовах і різних групах.

Тренінг проводиться як із спеціально підібраними для цієї мети групами, так і з реально існуючими групами, а також в сім’ях. Якщо в першому випадку частіше переслідуються індивідуально-психокорекційні цілі, то в другому задачі заключаються в покращенні соціально-психологічного клімату в колективі.

Дуже вдале визначення, на мій погляд, соціально-психологічному тренінгу дає автор А.А. Осипова у посібнику «Загальна психокорекція» [6, ст. 338]. СПТ - це один з методів активного навчання і психічного впливу, який здійснюється в процесі інтенсивної групової взаємодії і спрямованого на підвіщення компетентності у сфері спілкування, в якому загальний принцип активності учня доповнюється принципом рефлексії над особистісною поведінкою і поведінкою інших учасників групи. Для такої рефлексіїї і саморефлексії в групі створюються максимально благоприємні умови у вигляді можливості отримати зворотній зв’язок на поведінку кожного учасника від тренінга, членів групи, перегляд відеоматеріалів.

Основні задачі, які вирішуються в ході СПТ, можна умовно поділити на сім груп. [10]

1. Оволодіння певними соціально-психологічними знаннями;

2. Корекція і формування соціально-психологічних умінь і навичок;

3. Усвідомлення цілісності соціально-психологічного буття людей;

4. Розвиток здатності адекватно пізнавати себе і інших;

5. Оволодіння прийомами декодування психологічних повідомлень, що надходять від оточуючих;

6. Вивчення індивідуалізованих прийомів міжособистісного спілкування;

7. Чуттєве пізнання групово-динамічних феноменів і усвідомлення своєї приналежності до міжособистісних ситуацій, що виникають

Ці задачі цілісні і їх неможливо повністю відокремити одну від одної, вони пересікаються і взаємодоповнюють одна одну. В той же час при проведенні заняття в центрі уваги повинна опинятись одна з перерахованих задач, а всі інші лишаються на периферії.

При проведенні СПТ слід враховувати наступні моменті [12]:

1. Свій діапазон використання і свої обмеження;

2. Ефективність тільки в рамках системної соціально-психологічної підготовки;

3. Не може тлумачитись і підміняти групову психотерапиію, не є самостійним;

СПТ включає в себе тренінг сенсетивності, спрямований на створення відповідного емоційного фону за допомогою прийомів групової психотерапії, а також на розвиток психологічної чутливості учасників. А також включає особистісний тренінг ділового спілкування шляхом рольової гри і дискусії. Тренінг сенсетивності є синтезом рольової гри і групової психотерапії.

СПТ проводиться у групах по 8-12 осіб під керівництвом психолога, який пройшов спеціальну підготовку. Звичайний цикл занять розрахований на 30-50 годин, але тривалфсть його можна змінювати в залежності від зарактеру вирішуваних задач. В той же час нетривалі заняття (менше 20-24 годин) не дозволяють у повному обсязі реалізувати оптимальну програму СПТ і знижують її ефективність. Заняття можуть проводитись з інтервалами в 1-3 дні і середній тривалості кожного заняття 3 години. Але найбільш ефективною формою організації роботи є марафон - декілька занять підряд по 8-10 годин безперервної роботи.

В процесі СПТ застосовуються різноманітні методичні прийоми: групова дискусія, рольова гра, невербальні вправи... Використання у ході

заняття відеозапису суттєво підвищує ефективність СПТ, дозволяючи учасникам об’єктивний зворотній зв’язок.

Підготовка спеціалістів в галузі психокорекції, які використовують групові форми у свої роботі, також включає СПТ, так як поряд з теоретичними заняттями, спеціаліст повинен володіти практичними навичками, а саме: бути компетентним в спілкуванні, вміти встановлювати зв’язок емоційний, організовувати простір спілкування, створювати благоприємний клімат спілкування, вислуховувати і розуміти клієнта, контролювати особистісну поведінку, аргументовно висловлювати свою точку зору, вирішувати конфліктні ситуації.

Оволодіння даними навичками і набуття досвіду більш ефективного їх застосування на практиці і є задачею СПТ для психологів. На групові заняття за допомогою гри можуть виявлятися і аналізуватися помилки, які допускаються в спілкуванні з клієнтом, набувається досвід ведення бесіди, здійснюється корекція особистісного емоційного стану.

Не менш важлива задача СПТ - виявлення поведінкових стереотипів, властивих учасникам групи. Вважається, що стереотипи, утруднюючи успішне спілкування, заважають професійній діяльності психолога. Під час заняття групи СПТ, в процесі безпосередньої групової взаємодії набуваються знання в галузі психології особистості, спілкування, групи, взаємовідносин, які складаються між людьми; розвиваються здатності адекватно і повно сприймати себе і інших; підвищується чутливість до групових процесів; виробляються навички використання цього досвіду у своїй професійній діяльності.

Результативність СПТ у більшій мірі залежить від дотримання в групі

всезагально прийнятих принципів та від керівника, тренера. Гарний керівник - цей той, хто вірить у групову здатність учасників самостійно вибиратись із складних ситуацій, які вони самі собі створюють [6. 335]. Роль керівника складається з того, що потрібно ззалучити учасників у сумісну працю по дослідженню їх взаємовідносин і поведінки, організувати груповий процес, а потім непомітно відійти від керівництва. Загальна помилка усіх керівників складається з намагання активно включитись у груповий процес, витягнути групу з тупікової ситуації. Насправді такі дії керівника тільки заважають групі реалізувати свої резервні можливості. Але відійти від керівництва не означає втратити контроль над ситуацією. Керівник, який має певний досвід, завжди лишається центральною фігурою, але уникає очевидного керівництва групою, ненав’язливо спрямовуючи процесс у потрібне русло. Дуже вдало, на мій погляд, задачі керівника описав Захаров В.П. на Хрящева Н.Ю.

Керівнику групи потрібно подбати, щоб ніхто з її членів не був підданий груповому тиску, щоб кожному у разі переживання кризового стану була надана відповідна допомога і підтримка.

Ефективність навчання багато в чому залежить від того, як керівник вміє використовувати одержаний матеріал, витягати з нього навчальний ефект.

Керівник повинен упереджувати поспішні наміри того чи іншого члена групи, якщо вони є результатом наповнення особистістно емоційною енергією, а не наслідком глибокого самоаналізу. Його обов’язок вчасно попередити, до чого можуть призвести непродумані рішення.

Керівник має продумувати і знаходити способи залучення учасників до роботи один з іншим, і досліджувати, яким чином можна зрозуміти причини тієї чи іншої поведінки в групі. Бажано періодично проводити аналіз того, що відбувається в групі, підбивати підсумки, уточнювати напрямки розвитку групи.

На заключному занятті потрібно попередити членів групи, щоб вони не переносили відносини в групі безпосередньо в звичайне життя. Спочатку треба з’ясувати реальний рівень розвитку іншого колективу і підходити до організації своїх стосунків з людьми доброзичливо, але й критично, не відкидаючи, а використовуючи досвід, якого вони набули у процессі навчання. Тоді можна сподіватись на позитивні зміни.

На початку стадії навчання найважливішим завданням є становлення групових і соціальних норм, і засвоєння учасниками головних вимог тренінгу. Керівник повинен докладно ознайомити всіх з головними нормами і принципами спілкування. Провідним принципом організації тренінгу (СПТ) є принцип діалогізації взаємодії, тобто повноцінного міжособистісного спілкування, яке грунтується на повазі чужої думки, довіри, звульненні учасників від взаємних підозр, нещирості, страху. Для досягнення позитивних особистісних змін, перебудови відносин інколи потрібні гострі моменти, потрясіння. Тому в навчально-тренувальній групі повинні використовуватись такі прийоми, як відкриття, обговорення поведінки учасників, елементи психодрами... Одним із основних є принцип самодіагностики, який включає в зміст занять запитання і вправи, розраховані на те, щоб кожен з учасників групи розповів про свої психічні проблеми і запропонував шляхи їх практичного розв’язання. Істотним є питання про комплектування групи. Практика показує, що слід проводити попередні індивідуальні співбесіди і загальні розмови з її учасниками. Формуючи групу краще не включати до неї людей з дуже стереотипізованим психологічним захистом. Це може ще більше підсилити тревожність суб’єкта і справити негативний вплив на груповий процес. Небажаною є також участь людей, які не мають наміру продуктивно працювати, а йдуть до групи заради приємного дозвілля.

Дуже об’єктивно, на мій погляд, основні принципи СПТ виклав Мареанов В.С. [5]:

1. Спілквання за принципом «тут і тепер» - на початку у учасників спрацьовує захисний механізм психологічного захисту; потрубно, щоб під час виконання людина могла за допомогою інших побачити себе. Щоб існував зворотній зв’язок, який грунтується на довірі у спілкуванні.

2. Принцип персоніфікації висловлювань - його суть полягає у довільній мові, без особових мовних форм, які допомагають приховувати власну позицію: «часто вважається» ® «я вважаю».

3. Принцип наголошування мови почуттів - учасники групи мають наголошувати увагу на емоційних станах і проявах, використовувати мову, що фіксує такий стан. Наприклад: «Твоя манера говорити на підвищених тонах викликає в мене роздратування». В повсякденному спілкуванні таке звернення не типове. Відповідно перед кожним учасником ставиться завдання виробити вміння чітко і адекватно висловлювати свої почуття.

4. Принцип активності - головна норма тренінгу. Інтенсивна групова взаємодія, цілеспрямоване споглядання себе, партнерів, тощо. Навчитись поєднувати зануреність у себе і активність.

5. Принцип довірливого спілкування - створення найсприятливіших умов для довірливого спілкування, визначення результативності і забезпечення групової динаміки. Як найпростіший крок до цього, прийняття єдиної форми звернення один до одного на «ти». Це урівнює всіх членів групи і вносить елемент інтимності і довіри.

6. Принцип конфіденційності - не виносити зміст спілкування, що розвивається в процессі тренінгу за межі групи. Це і включає в себе щирий і відвертий контакт, дає змогу зберігти свій дискусійний потенціал.

7. Принцип моделювання - моделюють певні реальні ситуаціїї, в яких учасники демонструють негативні і позитивні форми поведінки.

8. Принцип новізни - оригінальність вправ, постійна зміна партнерів.

9. Принцип дослідження - група самостійно знаходить рішення поставлених задач.

Існують певні плани або схеми, які тренер складає для успішного проведення тренінгу. Тренер переконується, що дану проблему, або певні дефекти можливо уникнути лише за допомогою тренінга. Але перед прийняттям рішення проводити тренінг, потрібно ретельно дослідити ситуацію і переконатися у такій необхідності.

Стадії процесу тренінгу досить цікаво, на мій погляд, надає Р. Баклі та Дж. Кейпл у своїй книзі [1]:

1.         Визначення кола повноважень: необхідно разом із клієнтом

узгодити перелік роботи, яка буде виконуватись, виділити межі компетентності, узгодити фінансову сторону, випрацьовувати план дій.

2. Подальше дослідження: визначається необхідність тренінгу, забезпечення тренера певною інформацією для подальших кроків (аналіз змісту роботи, збір інформації, відображення основних задач та прогнозування).

3. Аналіз знань, умінь, навичок.

4. Аналіз цільової аудиторії: для кого цей тренінг.

5. Аналіз змісту: визначення головних і другорядних аспектів роботи, та узгодження з клієнтом.

6. Встановлення стандартів виконання: розробка такої програми, яка виведе працівника на той рівень, коли він зможе самостійно рухатись у даному напрямку.

7. Уточнення цілей тренінгу: визначення конкретної операції, вимоги і стандарти, які потрібно досягти по закінченню тренінгу.

8. Принципи навчання та мотивація: визначення благоприємного середовища для проведення тренінгу - методи навчання і фізичні умови. При цьому тренер повинен враховувати індивідуальні особливості кожного і передбачити всі можливі зміни.

9. Визначення методології тренінгу.

10. Пілотний тренінг: випробування програм.

11. Проведення тренінгу: включає в себе 4-и етапи [6]:

а) створення єдиного психологічного простору, а також зворотнього зв’язку;

в) проведення дискусій, ігр, поліалога чи інтерв’ювання для створення ситуації рефлексій;

с) рішення конкретних задач, оволодіння знаннями, навичками, вміннями, а також досягнення інших розвиваючих або корекційних цілей;

d) релаксаційно відновлюючі вправи для зняття напруги і підсумок заняття.

Кожний з цих етапів. В свою чергу, має відповідні фази:

- визначення цілей, теми дискусії, характеру проблеми, орієнтацію на них учасників заняття;

- кругову дискусію з проблеми, що обговорюється, збір інформації, суджень, думок, нових ідей, пропозицій від усіх учасників;

- впорядкування інформації і її обговорення;

- обгрунтування альтернатив і сумісна їх оцінка;

- підведення підсумків дискусії, сумісне резюмування;

- співставлення цілей заняття з отриманими результатами;

- зняття психологічного навантаження, підведення підсумків заняття.