Законодавче забезпечення соціального захисту дітей-інвалідів в Україні
Особливості роботи соціального педагога навчально-виховного закладу з дітьми-інвалідами
Труднощі соціально-психологічної реабілітації дітей-інвалідів та їх розв‘язання
Організація соціально-педагогічної роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливостями за кордоном
Навигация
Законодавче забезпечення соціального захисту дітей-інвалідів в Україні
Соціальний захист дітей з обмеженими функціональними можливостями
84715
знаков
0
таблиц
0
изображений
1.2 Законодавче забезпечення соціального захисту дітей-інвалідів в Україні
Сучасна політика держави щодо людей з обмеженими функціональними можливостями – це результат її розвитку протягом останніх 200 років. Значною мірою вона відображає загальні умови життя, а також соціальну та економічну політику в різні періоди часу. Протягом багатьох років політика стосовно інвалідів розвивалася від елементарного догляду у спеціальних закладах до навчання та до реабілітації людей, які стали інвалідами у дорослому віці.
До інвалідів у нашому суспільстві відносяться по-різному: одні – абсолютно байдужі до них, другі – жаліють їх, треті – активно допомагають їм. Крім того, існує стереотипне уявлення про інтелектуальну і психічну неповноцінність людини із серйозними фізичними вадами і прирікає її на повну ізоляцію.
Основною передумовою успішного вирішення даних проблем є державна політика щодо інвалідів. У зв‘язку з цим важливим завданням держави є забезпечення соціальної захищеності інвалідів, створення ними необхідних умов для індивідуального розвитку, реалізації інтелектуального чи творчого потенціалу. Це здійснюється завдяки участі інвалідів у відповідних державних програмах, розроблених на основі врахування виявлених потреб і регулювання надання соціальної допомоги у передбачених законодавством видах для усунення наявних перешкод. З цією метою держава визначає для дітей з обмеженими функціональними можливостями додаткові гарантії для реалізації їхніх прав і законних інтересів, проявляючи при цьому особливу турботу про дітей. Хоча на даний момент ці діти відносяться до найбільш незахищеної категорії населення.[3]
Протягом останніх років було розроблено низку документів, згідно з якими державні структури, громадські об‘єднання, залучаючи до цього приватні ініціативи, покликані здійснювати заходи, спрямовані не лише на охорону здоров‘я і профілактику інвалідності, але й на створення умов для реабілітації інвалідів, задоволення їх інтересів, інтеграцій у суспільство і професійну діяльність.[5;65]
В Україні протягом тривалого часу сформовано державну систему соціальної підтримки дітей-інвалідів й дітей з вадами психічного та фізичного розвитку, яка організаційно розподілилася між Міністерством освіти України, Міністерством охорони здоров‘я України, Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством у справах сім‘ї та молоді України, Державним комітетом України з фізичної культури та спорту.
Правові засади щодо задоволення особливих потреб дітей з обмеженими функціональними можливостями у соціальному захисті, навчанні, лікуванні, соціальній опіці та громадській діяльності відображені у Законах України:
v «Про освіту»;
v «Про державну допомогу сім‘ям з дітьми»;
v «Про фізичну культуру і спорт»;
v «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»;
v «Про пенсійне забезпечення»;
v «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
v «Про благодійництво та благодійні організації»;
v «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні».
А також в Основних законодавствах України про культуру, в Основних законодавствах України про охорону здоров‘я.[7]
Основні положення соціальної політики держави щодо дітей-інвалідів визначені у законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України», який був прийнятий у березні 1991 року.
Даний закон відповідає міжнародним документам та передбачає медичну, соціально-трудову реабілітацію та адаптацію інвалідів, гарантує здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям. Законом також передбачаються пільги у наданні житла (хоч на практиці це дуже рідко виконується).
Реалізація державної політики у вирішенні проблем інвалідів в Україні здійснюється також загальнодержавними і регіональними програмами. Особливе місце серед яких посідає цільова «Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів», схвалена постановою Кабінетом Міністрів України від 12 жовтня 2000 року №1545 за Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 5 липня 2001 року.
У межах даної проблеми виконується низка заходів, серед яких можна виділити такі [14;160]:
1) Програмно-методичне забезпечення спеціальних (корекційних) освітніх установ. (Мається на увазі розробка змісту спеціальної освіти, соціально-трудової адаптації, психолого-педагогічної реабілітації дітей з порушенням інтелекту).
2) Підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, котрі працюють з дітьми з обмеженими функціональними можливостями. (Створюються пакети науково-методичних навчальних матеріалів для спеціалістів і батьків для групового та індивідуального навчання дітей з порушеннями емоційно-вольової сфери у ході інтеграції в середовище здорових ровесників).
3) Створення нових і розвиток діючих Центрів реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями. (Модель психолого-педагогічної консультації з діагностичним підходом).
4) Створення нових освітніх моделей для дітей-інвалідів. (Розроблені перші кроки у розробці моделі інтегрованого виховання і навчання дітей з відхиленнями у розвитку).
На допомогу соціальних реабілітацій дітей з обмеженими функціональними можливостями використовуються такі базові документи світового співтовариства:
· Всесвітня декларація прав людини (1948 рік);
· Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 рік);
· Декларація соціального прогресу і розвитку (1969 р.);
· Декларація про права розумово відсталих осіб (1971 р.);
· Конвенція про права дитини (1989 р.);
· Всесвітня декларація про особливості впливу, захисту і розвитку дітей (1990 р.);
· Конвенція і Рекомендації про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів (1983 р.) та ін.
Головним серед цих документів є Декларація про права інвалідів, прийнята Генеральною асамблеєю ООН у грудні 1971 року, в якій говориться, що:
- Держави-учасниці визначають, що неповноцінна в розумовому чи фізичному плані дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють її впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства;
- Держави-учасниці визначають право неповноцінної дитини на особливу турботу, заохочують і забезпечують надання, за умови наявності ресурсів, дитині, яка має на це право, і відповідальному за турботу про неї, допомогу, про яку подано прохання і яка відповідає стану дитини та становищу її батьків чи інших осіб, що забезпечують турботу про дитину;
- Держави-учасниці мають право на обмін інформацією, включаючи й інформації про методи реабілітації, що дозволяють всім державам, і Україні в тому числі, поліпшити свої можливості і знання, а також розширити свій досвід у цій галузі.
Головним міжнародним документом, що забезпечує концептуальний підхід до роботи з людьми, що мають психофізичні вади є прийняті Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1993 року «Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів». В цьому документі особлива увага приділяється таким групам населення, як діти, жінки, люди похилого віку, бідні прошарки населення, особи з кількома видами інвалідності, біженці-інваліди.
Розділ ΙΙ Специфіка соціально-педагогічної роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливостями
Похожие работы
... таким групам населення, як діти, жінки, люди похилого віку, бідні прошарки населення, особи з кількома видами інвалідності, біженці-інваліди. 1.3 Зміст реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями Сучасна система соціального захисту України істотно змінює своє обличчя, поступово звільняючись від застарілих стереотипів і формалізованих підходів, адаптуючи найкращі зразки ві ...
... -гарантованих та особистісних потреб осіб до 18 років зі стійким розладом функцій організму, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності. 1.3 Методологія дослідження основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами В загальному вигляді методологія дослідження – це система принципів і засобів пізнання, організації і побудови теоретичних основ курсової роботи. Для ...
... лобіювання пропозицій на рівні органів місцевої влади і самоврядування щодо поліпшення роботи з підлітками з вадами здоров’я; координація діяльності різних соціальних інститутів, що опікуються проблемами дітей з особливими потребами [12, с.54]. 4.2 Психологічна підтримка і професійна реабілітація Соціальна робота з підлітками з обмеженими можливостями мас ґрунтуватися на засадах соціально ...
... іально-реабілітаційного центру; Об'єкт дослідження — логопедична реабілітація в умовах соціально-реабілітаційного центру. Предмет дослідження — подолання порушень мовлення у дітей в умовах соціально-реабілітаційного центру. Методи дослідження: історико-теоретичний аналіз і синтез зарубіжного й вітчизняного досвіду для обґрунтування теоретичних положень з проблеми подолання мовленнєвих порушень ...
0 комментариев