1.3. Стан конфліктології в Україні.
В Україні конфліктологія тільки формується, її почали вивчати у вищих закладах освіти.
Вивчення теорії конфліктів, проблемних ситуацій сьогодні є одним з основних напрямків роботи провідних наукових центрів Заходу. Дослідження характеризуються взаємопов'язаністю теоретичних пошуків з їхнім практичним втіленням. На військових, поліцейських, юридичних, економічних, політологічних, соціологічних, психолого-педагогічних факультетах це одна з основних дисциплін, до якої науковці та практики ставляться серйозно виходячи з усвідомлення потреб буття, яке було, є і буде конфліктним завжди, бо інакше загальмується суспільний прогрес.
Останніми роками українська громадськість активізувала дослідження проблем діагностики, гносеології, соціології, політики та психології конфліктів. Цьому були присвячені міжнародні конференції, моніторингові дослідження проблеми "Соціальні конфлікти і молодь" Українського науково-дослідного інституту проблем молоді, праці науковців Інституту соціології НАН України, Інституту психології НАПН України, Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича та Київського військового гуманітарного інституту з організації роботи, пов'язаної з виданням 25 томів п'яти міжнародних і чотирьох всеукраїнських конференцій та першого словника термінів з конфліктології, підручників, інші напрацювання. Перед українськими дослідниками цієї проблеми постала низка завдань як теоретичного, так і практичного плану. Нині в Україні вирізняють такі проблеми в галузі конфліктології: напрацювання категоріального та понятійного апарату з основ конфліктології, створення наукової бази, аби викладати конфліктологію у вищих навчальних закладах як одну з важливих та необхідних наук; інтеграція гуманітарного, медико-біологічного й технічного підходів у дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів їхнього раннього виявлення з використанням сучасних системно-математичних методів, ЕОМ; підготовка фахівців для наукового та практичного дослідження проблем прогнозування, запобігання та розв'язання конфліктів, створення спецгруп практиків-конфліктологів; вивчення та уміле запозичення кращого світового досвіду з конфліктології за допомогою організації та проведення міжнародних конференцій, симпозіумів, тренінгів і направлення фахівців до інших країн для ознайомлення з набутим досвідом за сприяння Міжнародного фонду "Відродження"; організаційно-дослідна робота для створення підручників і методик для практичних порад щодо розв'язання та запобігання конфліктам. Доцільно розглянути таке проблемне питання, як створення підручників і цікавих монографій у сфері конфліктології, які мали б теоретико-практичний характер. Однак перераховані розробки не можуть заповнити відсутність загальних концептуальних засад, які б дали змогу осмислити механізм політичних, соціальних конфліктів. Проблем полягає в тому, що сучасна західна конфліктологічна парадигма відображає конфлікти стабільного громадянського суспільства , якого в Україні немає. Тому конфліктні ситуації в українському суспільстві потрібно розглядати разом з притаманними йому специфікою та особливістю його історичного розвитку, українською ментальністю. Саме це враховують нині як конфліктологи західних країн, так і вітчизняні дослідники. Вивчення конфліктології має суттєве значення, бо знання цієї галузі науки дасть змогу попереджувати й вирішувати конфлікти. Конфліктологія стає надійним опертям повсякденного життя кожного, бо допомагає осмислити проблеми власного життя, виховання дітей, проблеми фізичного здоров'я кожного та нації в цілому, вирішити завдання, які поставило перед людством ХХІ століття. Перед людством постала складна парадигма - зберегти людину й природу в гармонійному єднанні
2. Поняття конфлікту. Структура конфлікту. Типологія конфліктів.
2.1. Визначення поняття конфлікту
Сьогодні в літературі з конфліктології існують різні визначення конфлікту. Так, на Заході широкого поширено поняття конфлікту, сформульоване відомим американським теоретиком Л. Козером. Під ним він розуміє боротьбу за цінності і домагання на певний статус, владу і ресурси, в якій цілями супротивника є нейтралізація, завдання збитку або усунення соперника.[7]
Л.Г. Здравомислов. Конфлікт — це найважливіша сторона взаємодії людей в суспільстві, свого роду клітинка соціального буття. Це форма відносин між потенційними або актуальними суб'єктами соціальної дії, мотивація яких обумовлена протистоячими цінностями і нормами, інтересами і потребностями.[5, с. 96]
Ю.Г. Запрудській: Соціальний конфлікт — це явний або прихований стан протиборства інтересів, що об'єктивно розходяться, цілей і тенденцій розвитку соціальних об'єктів, пряме і непряме зіткнення соціальних сил на грунті протидії існуючому громадському порядку, особлива форма історичного руху до новї соціальної єдності.[4, с.54]
А.В. Дмітрієв: Під соціальним конфліктом зазвичай розуміється той вид протистояння, при якому сторони прагнуть захопити територію або ресурси, загрожують опозиційним індивідам або групам, їх власності або культурі таким чином, що боротьба приймає форму атакування або оборони.[3, с.54]
Усі ці визначення не включають внутрішньоособовий конфлікт і не залишають для нього «місця». Йдеться лише про сторони конфлікту, починаючи від «боротьби між індивідами» і вище. Але існує боротьба і на рівні окремого індивіда, протиборство між елементами внутрішньої структури особи, яке і знаходить свій вираз у внутрішньоособовому конфлікті. Цей конфлікт — прояв суперечностей не на рівні соціальних груп або цілих народів, а на особовому рівні, але від цього він не робиться менш актуальним.
Ситуація, що склалася, можливо, пояснюється тим, що, на думку деяких авторів, внутрішньоособовий конфлікт не відноситься до соціального конфлікту, а є лише психологічним конфліктом, що не охоплюється об'ємом поняття «соціальний» і що не має до соціального конфлікту прямого відношення.
0 комментариев