Форми та методи практичного навчання

Теоретико-методичні аспекти організації практичного навчання при вивченні студентами дисципліни "Механізація тваринництва"
169384
знака
2
таблицы
7
изображений

1.2 Форми та методи практичного навчання

 

У нашій дипломній роботі до методів практичного навчання віднесено: пояснення, розповідь, бесіду, демонстрування, ілюстрування, самостійне спостереження, вправи, самостійне виконання виробничих завдань, лабораторний метод, виробничо-практичний метод.

Охарактеризуємо означені методи практичного навчання із зазначенням їх характерологічних особливостей.

Пояснення – словесний, науково обґрунтований, доказовий виклад навчального матеріалу із застосуванням практично-наслідкових зв’язків, аналіз властивостей, причин, співставлення, порівняння і висновки.

Розповідь – це словесний, образний, оповідний опис предмета, явища чи процесу [1].

Самостійна робота як метод практичного навчання сприяє виробітку в студентів умінь орієнтуватися у виробничо-технічній документації та довідковій літературі за спеціальністю, уявити трудові процеси, технологію виробництва сільськогосподарської продукції загалом. Оволодіння майбутніми аграрниками таким досвідом не тільки сприяє раціональній організації праці, підвищенню її продуктивності, а й розвиває такі якості особистості, як пізнавальна самостійність, професійна мотивація, компетентність тощо. Практичні завдання, що передбачають самостійну роботу студентів із виробничо-технічною документацією та довідковою літературою повинні поступово ускладнюватися відповідно до логіки оволодіння студентами майбутнім фахом.

Бесіда – усний виклад навчального матеріалу у вигляді запитань та відповідей. Ці методи усного викладу спрямовані на ознайомлення студентів з тим, що йому потрібно виконати, які матеріали чи інструменти використати, як спланувати свої практичні дії. До того ж, ці методи водночас є способами діяльності студента під час виконання майбутньої роботи. Без цих методів студенту неможливо осмислити майбутню трудову діяльність, спланувати, уявити та зкоригувати свої практичні дії. Варто зазначити, що без цього майже неможливо ознайомитися з передовим виробничим досвідом, оволодіти новим, ефективним прийомом виконання трудової операції [1, С.25].

Демонстрування й ілюстрування у практичному навчанні мають відмінність від теоретичного навчання в тому, що тут здійснюється показ предметів, об’єктів у аспекті трудових дій, необхідних для отримання продукту праці. У свою чергу самостійне спостереження, як метод навчання, передбачає формування в студентів умінь складати плани трудових процесів і операцій, використання матеріалів, інструментів, машин тощо. Воно спрямоване на формування умінь аналізувати, порівнювати, узагальнювати те, що спостерігається. Наприклад, виконання будь-якої технологічної операції вирощування сільськогосподарських культур (оранка, боронування, посів, підживлення, збирання врожаю) студентом починається з того, що він повинен побачити, як кваліфікований працівник (майстер, інструктор та ін.) готує агрегат, здійснює під’їзд до поля, розпочинає роботу, які прийоми використовує в її процесі тощо. І лише після спостереження (організованого, з аналізом та висновками) він може самостійно виконувати перші спроби.

Демонстрація способів виконання прийомів, операцій, процесів використовується викладачем (майстром, інструктором) для формування у студентів умінь і навичок розподіляти м’язові та розумові напруження під час виконання окремих елементів трудових процесів. Студенти оволодівають навичками розподілу уваги між положеннями покажчиків на приладах, уміннями керувати своєю поставою, узгодженого руху ніг і рук під час керування машинами чи агрегатами тощо.

Дослідники методів навчання зазначають, що для формування стійких умінь, навичок професійної праці у навчально-виховному процесі доцільно застосовувати вправу – свідоме багаторазове виконання подібних дій з метою оволодіння ними чи їх удосконалення. Зазначимо, що у практичній підготовці студентів вправи виступають джерелом знань, засобом оволодіння уміннями і навичками; способом організації і управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів, однією з форм прояву методів практичного навчання; способом стимулювання, мотивації ефективного оволодіння студентом майбутнім фахом; засобом зв’язку теорій з практикою, контролю за фаховою підготовкою тих, хто навчається.

Принагідно додамо, що за характером умінь і навичок, які необхідно виробити у студентів, розрізняють вправи усні, письмові, графічні та технічні. Організацію проведення вправи може бути умовно розподілено на такі етапи: перший етап – викладач чи майстер, спираючись на сприйняті й осмислені студентами знання, пояснює їх мету, завдання тренувальної діяльності; другий етап – показ педагогом, як треба виконувати ту чи іншу вправу; третій етап – попереднє відтворення студентами дій із застосування знань на практиці чи оволодіння професійними навичками; четвертий етап – наступна тренувальна діяльність; п’ятий етап – контрольно-оцінювальний: висновки, узагальнення, оцінювання виконаної роботи. У процесі дослідно-експериментальної роботи ми зробили висновок, що ефективність вправи як методу практичного навчання детермінована саме дотриманням послідовності означених етапів вправи [48].

Дуже часто дослідники основ практичного навчання лабораторний метод відносять до загальнодидактичних методів, а не до методів практичного навчання. На наш погляд, цей метод притаманний практичному навчанню, оскільки лабораторний метод якраз і започатковує оволодіння студентами практичними навичками роботи з лабораторним устаткуванням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальної роботи в конкретній предметній галузі. На це вказує і значення слова лабораторний (від лат. Labor – праця, труд; Laboro – трудитися, долати утруднення, труднощі). Лабораторний метод реалізують на лабораторних заняттях.

Метод самостійного виконання виробничих завдань і виробничо-практичний метод дуже схожі за організацією, але все ж мають певні відмінності. Перший застосовується на виробничій базі сільськогосподарського технікуму чи коледжу, другий – під час роботи безпосередньо на виробництві. Самостійне виконання виробничих завдань використовується з метою формування раціональної організації праці, підвищення її продуктивності [1, С. 25].

Метод самостійного виконання виробничих завдань передбачає декілька етапів: планування роботи студентом; підготовка робочого місця; підбір обладнання, інструментів, матеріалів; вибір раціональних прийомів виконання практичних дій, операцій, трудового процесу загалом; виконання практичного завдання; контрольне оцінювання результатів роботи.

Виробничо-практичний метод, на відміну від інших методів навчання, має безпосередній вихід у промислове і сільськогосподарське виробництво з метою створення реальних цінностей.

Методи практичного навчання мають безліч форм прояву під час підготовки студентів-аграрників. Їх розрізняють за двома ознаками: за навчальними предметами; за характером і результатами діяльності студентів.Виробничо-практичний метод передбачає участь студентів у виконанні планових завдань у сільськогосподарських підприємствах і організаціях, а також фермерських господарствах. Це сприяє формуванню організаторських, підприємницьких, економічних, фахових умінь і навичок майбутніх молодших спеціалістів техніко-технологічного спрямування.

Методи практичного навчання, які характеризують внутрішню сторону оволодіння студентами професійними знаннями, уміннями та навичками, конкретизуються формами організацій практичного навчання. Єдність методів і форм навчання, крім цього, розглядається як закономірність навчання [1].

У нашому дослідженні під формами (forma – лат. устрій, зовнішність) практичного навчання ми розуміємо зовнішнє вираження узгодженої діяльності викладача (майстра) і студентів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі. Отже, форми практичного навчання характеризують зовнішній аспект навчальної взаємодії: кількість студентів, місце і тривалість практичного навчання, особливості спілкування педагога і студентів тощо.

За кількістю студентів розпізнають індивідуальну та групову форми практичного навчання. За характером взаємодії – фронтальну та ланкову або індивідуально-циклову форми виконання навчально-практичних робіт.

Індивідуальна форма практичного навчання застосовується під час навчання студентів керування тракторами і комбайнами, роботи на машинно-тракторних агрегатах. При цьому створюються найкращі умови для індивідуального вправляння, врахування індивідуальних особливостей кожного студента, дотримання практикантами правил техніки безпеки. Але за індивідуальної форми навчання витрачається значна кількість паливно-мастильних та інших матеріалів, задіяно водночас багато майстрів-інструкторів. Крім цього, зазначена організація практичного навчання потребує досить значної кількості навчальних годин для відпрацювання студентами одних і тих самих вправ чи дій.

Фронтальна форма виконання практичних робіт характеризується тим, що студенти групи водночас виконують однотипні вправи чи операції, використовуючи для цього однакові інструменти, машини чи апарати. За такої організації практичного навчання проводиться колективний інструктаж із техніки безпеки, створюються сприятливі умови для контролю та оцінювання навчальних досягнень, спостерігається взаємодопомога, взаємовиручка, взаємоконтроль між студентами. Учені справедливо зазначають, що ця форма практичного навчання ефективна під час навчання студентів роботи на машинно-тракторних агрегатах у період сезонних робіт (оранка, сівба, міжрядний обробіток тощо), коли практичне навчання проходить у сільськогосподарському підприємстві [44, С. 27].

Поряд з позитивними сторонами фронтальної форми практичного навчання слід вказати і на її недоліки. Це, в першу чергу, потреба великої кількості однотипних робочих місць, низький коефіцієнт використання засобів навчання (робочих місць), постійна їх заміна перед кожною новою темою тощо.

Ланково-циклова форма виконання практичної роботи студентів найбільш ефективна за операційно-комплексної системи навчання. За цієї організації академічна група поділяється на п’ять–сім ланок. Кожна з них виконує навчально-виробничі завдання, послідовно переміщуючись за спеціалізованими дільницями. Навчально-виробничі завдання для студентів вибирають таким чином, щоб вони були близькі за складністю, подібні за технологією, мали закінчений характер. Наприклад, для майбутніх молодших спеціалістів з механізації сільського господарства для виконання пропонуються такі роботи: ремонт деталей слюсарними засобами; механічна обробка деталей на верстатах; наплавлення, нарощування і зварювання деталей; складання, облаштування та вирощування двигунів; технічне обслуговування і ремонт двигунів тощо . Під час застосування групової форми навчання використовується ланково-циклова форма виконання практичних робіт, що дає змогу краще й ефективніше використати навчальний час і засоби.

В аграрних вищих навчальних закладах наразі дуже важко відбувається процес переходу на лекційно-семінарську систему організації навчання. Відомо, що за означеної системи виклад навчального матеріалу здійснюється на лекціях, а на семінарських, лабораторно-практичних заняттях закріплюються знання, формуються уміння практичного застосування знань, виконується контроль та оцінювання навчальних досягнень студентів. Слід зазначити, що до застосування в технікумах і коледжах лекцій навчальні заклади не були готові. Викладачі щоденно працювали лише з однією групою, проводячи різнотипні заняття (вивчення нового матеріалу; вдосконалення знань, умінь і навичок; узагальнення і систематизація; контроль і корекція знань, умінь і навичок; комбіновані заняття). Педагогічним працівникам виявилося дуже важко побороти “урочні” стереотипи, оволодіти лекційною методикою. Перед адміністрацією постала не менш складна проблема – де проводити лекції, в яких аудиторіях, як їх оснастити?

Зважаючи на те, що означені проблеми не входять до завдань нашого дослідження, зупинимося на конкретних формах організації практичного навчання студентів в умовах лекційно-семінарської системи навчання.

У цьому аспекті А.Мельничук справедливо зазначає, що лабораторно-практичні заняття забезпечують перший етап формування умінь і навичок студентів за фахом [55].

Лабораторне заняття – форма навчального заняття, під час якого студент за керівництва викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою проведення експериментальних досліджень у поширеній предметній галузі. У “Положенні про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах”, крім того, зазначається, що практичне заняття – форма навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань [49].

Невід’ємною складовою частиною процесу підготовки фахівців у аграрних вищих навчальних закладах є практика студентів. Її мета – оволодіння студентами сучасними методами, формами організації та знаряддями праці в галузі їх майбутньої професійної діяльності, формування в них професійних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи, виховання потреби систематично поновлювати свої знання та творчо їх застосовувати у практичній діяльності.

У “Положенні про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України” зазначено, що залежно від конкретної спеціальності чи спеціалізації практика може бути: навчальна, технологічна, експлуатаційна, конструкторська, педагогічна, економічна, науково-дослідна тощо.

Розглянемо організаційні аспекти проведення основних видів практики в аграрних вищих навчальних закладах – навчальну, виробничо-технологічну та виробничу переддипломну.

До навчальних практик студентів належать: практичне навчання студентів робочих професій; навчальна практика з окремих навчальних дисциплін; комплексна навчальна практика.

Навчальна практика з дисципліни проводиться в лабораторіях навчального закладу, навчально-виробничих майстернях, ветеринарних клініках, інколи на сільськогосподарських підприємствах.

Мета такої практики передбачає оволодіння студентами системою умінь і навичок з конкретної навчальної дисципліни. Для цього академічна група поділяється на дві підгрупи. Керує такою практикою викладач, який проводив теоретичні заняття.

У більшості випадків навчальна практика з дисципліни організовується після того, як студенти засвоїли необхідний теоретичний матеріал. Інколи залежно від матеріально-технічної бази навчального закладу, особливостей дисципліни, кількості студентів тощо, така практика проводиться почергово з теоретичними заняттями впродовж семестру чи навіть навчального року.

Комплексна навчальна практика зазвичай проводиться на виробництві. Вона відрізняється від предметної навчальної практики тим, що практичні роботи, які виконуються студентами, передбачають використання знань із кількох дисциплін. У процесі виконання комплексних завдань студенти оволодівають первинними професійними уміннями і навичками, розвивають здібності застосовувати системні знання на практиці.

Після закінчення терміну навчальної практики (як з дисципліни, так і комплексної) студенти звітують про виконання програми та індивідуальних завдань. Комісія, що призначається заступником директора навчального закладу, приймає залік у студентів. Результати вносяться до заліково-екзаменаційної відомості та залікової книжки студента.

Доцільність оволодіння студентами робочими професіями обумовлена вимогами до підготовки фахівця того чи іншого освітньо-кваліфікаційного рівня. Наприклад, молодший спеціаліст із спеціальності 5.091902 “Механізація сільського господарства” повинен уміти:

             працювати на ремонтно-технологічному обладнанні, що використовується для слюсарної, механічної і ковальської обробки металів, зварювання, наплавлення та нарощування деталей, а також виконувати операції щодо діагностування, обслуговування та ремонту машин і обладнання, технологічної наладки машинно-тракторних агрегатів та обладнання тваринницьких ферм і ремонтно-обслуговуючих майстерень;

             організовувати виконання виробничих процесів із вирощування сільськогосподарських культур, виробництва продуктів тваринництва, обслуговування та ремонту сільськогосподарської техніки;

             керувати тракторами, комбайнами й автомобілями, працювати на машинно-тракторних агрегатах.

Відповідно до означених вимог майбутні механіки отримують робочу професію водія (категорії В і С) та тракториста-машиніста, слюсаря. Студенти, які навчаються за спеціальністю 5.091903 “Електрифікація і автоматизація сільського господарства”, у свою чергу отримують кваліфікацію електромонтера 3-го розряду і кваліфікаційну групу з техніки безпеки не нижче третьої.

Практичне навчання студентів робочих професій обумовлене навчальним планом і передбачає вивчення теоретичного матеріалу, оволодіння відповідними уміннями та навичками, кваліфікаційні випробування. Воно здійснюється зазвичай після того, як студенти вже оволоділи вміннями і навичками з окремих навчальних дисциплін і виконали програму комплексної практики. Варто додати, що присвоєння кваліфікації з робочих професій сприяє ефективнішому проведенню наступного виду практики – виробничо-технологічної.

Виробничо-технологічна практика проводиться в умовах виробництва чи організації, де планується працевлаштування випускника. У випадку, коли підготовка фахівців здійснюється за замовленням фізичних осіб, бази практики забезпечують ці особи (з урахуванням всіх вимог до проведення практики) або вищі навчальні заклади, визначається умовами контракту на підготовку спеціаліста. На підставі навчального плану і типової програми практики складається робочий план проходження студентом виробничо-технологічної практики [66]. У ньому зазначаються всі види робіт, час, необхідний для їх виконання, керівник та місце їх виконання. Перелік робіт підбирається з таким розрахунком, щоб студенти мали можливість конструктивно використати той досвід, який вони набули у процесі теоретичних занять, виконання лабораторно-практичних робіт, навчальних практик.

Завдання виробничо-технологічної практики – формування умінь і навичок виконувати трудові та виробничі процеси загалом, розвиток професійних здібностей студентів, набуття досвіду ефективного розв’язування виробничих ситуацій, а також збирання фактичного матеріалу для виконання курсових та дипломних робіт, проектів. Під час практики студенти повинні навчитись швидко і точно виконувати дії та операції, демонструвати добре скоординовані, енергійні рухи, уміло концентрувати зусилля. Такі результати досягаються за правильної, логічної, науково обгрунтованої системи практичних завдань і вправ, яку сумлінно виконують студенти-практиканти.

Якість проведення виробничо-технологічної практики залежить від навчально-методичного керівництва нею з боку викладачів і виробничників. До керівництва практикою студентів залучаються досвідчені викладачі, які брали безпосередню участь у навчальному процесі.

Для керівництва практикою студентів керівник господарства наказом призначає кваліфікованого спеціаліста, дії якого регламентовані трудовою угодою з вищим навчальним закладом. Керівник практикою від виробництва забезпечує студентів необхідним обладнанням, інструментами, матеріалами, створює відповідні умови для їх праці і побуту. Він складає докладний відгук про виконання студентами програми практики, підписує і оцінює їх письмові звіти. Аналогічні дії проводить фермер, якщо надає студенту-практиканту можливість пройти практику. В угоді з навчальним закладом оговорюються трудові відносини і відповідальність. Обов’язково вказується на створення безпечних умов праці та проживання. Відгук про проходження практики студентом складає і підписує фермер, а також оцінює письмовий звіт.

Після закінчення терміну практики студенти подають письмові звіти-щоденники, характеристики тощо на рецензування керівнику практики від навчального закладу. Звіт-щоденник має містити відомості про виконання програми практики, індивідуального завдання, мати розділ з питань охорони праці, висновки та пропозиції, список використаної літератури. Оформляється звіт за вимогами єдиного стандарту конструкторської документації.

Захищають звіт перед комісією, призначеній завідувачем кафедри або заступником директора навчального закладу. Виставляють диференційовану оцінку, яку заносять у заліково-екзаменаційну відомість і враховують під час визначення розміру стипендії. Якщо студент не виконав програму практики, йому може бути надано право проходження практики повторно.

Аграрні вищі навчальні заклади проводять підсумкові конференції за результатами виробничо-технологічної практики, запрошуючи для цього керівників та спеціалістів базових підприємств і організацій. Мета таких конференцій – обмін досвідом, розробка заходів щодо поліпшення практичної підготовки майбутніх фахівців-аграрників.

Якщо в перебігу виробничо-технологічної практики студенти вивчали основні трудові процеси, оволодівали способами їх виконання, способами організації роботи на окремих робочих місцях, набували професійних умінь і навичок, то виробнича переддипломна практика має глибші завдання. Це, в першу чергу, вивчення способів організації праці на конкретному підприємстві, виробництві, господарстві; оволодіння студентами уміннями організаторської роботи на виробництві; узагальнення і закріплення професійних умінь і навичок; ознайомлення з економікою конкретного виробництва; дозбирання фактичного матеріалу для завершення дипломної роботи чи проекту.

За час переддипломної практики студенти ознайомлюються з умовами господарювання підприємства, його виробничою структурою, спеціалізацією, технологічними процесами в рослинництві і тваринництві, економікою. За наявності вакантних місць студенти-практиканти можуть бути зараховані на штатні посади за умови, що робота на них відповідає вимогам програми практики. Якщо це майбутні механіки сільськогосподарського виробництва, то вони беруть участь у організації інженерної служби, виконанні технологічних операцій на агрегатах, ремонті та обслуговуванні сільськогосподарської техніки тощо.

Організація проведення практики студентів характеризується такими видами практичного навчання: концентрований, розосереджений.

Концентрований вид практичного навчання передбачає, що навчальна група проходить практику кілька тижнів і від теоретичних занять на цей час звільняється. Це дає змогу протягом відносно тривалого часу зосередитися на виконанні навчальних і виробничих завдань, побачити результат своєї праці, одержати закінчену продукцію. За наявності паралельних груп можна організувати навчально-виробничий процес у навчально-виробничій майстерні протягом навчального року, а також на тваринницькій фермі чи в полі з урахуванням сезонності виконання сільськогосподарських робіт.

Недоліком цього виду організації практичного заняття є те, що перші паралельні групи починають практику до початку вивчення теоретичного матеріалу. У цьому разі викладачеві або майстрові доводиться за рахунок часу практики практичних робіт викладати теоретичний матеріал, необхідний для виконання конкретних завдань.

Розосереджений вид організації навчання характеризується тим, що теоретичне навчання чергується з практичним у певній послідовності. Наприклад, після вивчення теоретичного матеріалу теми “Система живлення двигуна” група проходить практичні навчання з теми і тільки після цього починає вивчати матеріал наступної. Така послідовність – від тільки-но одержаних знань до застосування їх для набування відповідних умінь сприяє раціональному використанню часу практичних занять, зменшує час для повторної розповіді (нагадування) теоретичного матеріалу. Розосереджений вид організації практичних занять застосовують для проведення лабораторно-практичних занять, ознайомлювальних екскурсій (наприклад, ознайомлення з виробництвом чавуну на заводі). Недоліки цього виду: потреба в значній кількості робочих місць, а отже, і площ для їх розміщення; переобладнання (перекомплектація) робочих місць за об’єктами, що вивчаються, для виконання робіт наступної теми; неможливість пов’язати процес практичного навчання з корисною продуктивною працею, з виконанням комплексних робіт у завершеному вигляді .

Проведений аналіз психолого-педагогічних джерел, діяльності аграрних вищих навчальних закладів результатів опитувань студентів та викладачів дав можливість визнати практичну підготовку студентів як цілеспрямований і організований процес оволодіння майбутніми аграрниками професійними знаннями, уміннями і навичками відповідного рівня та профілю.

Сутність, особливості практичної підготовки студентів-аграрників обумовлюють психолого-педагогічну структуру цього процесу. Структура практичної підготовки передбачає наявність суб’єкта та об’єкта, обумовлених змістом навчально-виховних цілей та завдань, враховує закономірності, принципи та суперечності цього процесу, методи, форми, види і засоби практичного навчання, які взаємопов’язані в системі і забезпечують необхідний результат.

Серед найактуальніших завдань, які висуває життя перед вищою аграрною освітою, є пошук форм її інтеграції з наукою і виробництвом, підвищення ролі та відповідальності фахівця. Виходячи з вимог виробництва, аграрна освіта повинна не лише адекватно реагувати на процеси господарського механізму, але й здійснювати на основі об’єктивних закономірностей випереджальну функцію [88, С. 33].

Досліджуючи підготовку спеціалістів в аграрних закладах, ми зазначили, що рівень практичної підготовки є недостатнім, розглянули проблеми та фактори, що впливають на її якість. Нами було визначено три основні педагогічні напрями організаційно-методичного забезпечення практичної підготовки майбутніх спеціалістів-аграрників.

Практичне навчання є основною складовою підготовки фахівців з вищою освітою, молодших спеціалістів та кваліфікованих робітників. Проте останнім часом визначилася негативна тенденція зниження можливостей та ефективності проведення виробничого навчання та практик студентів вищих аграрних навчальних закладів, учнів профтехучилищ. Головною причиною цього є відсутність у навчальних закладах фінансових можливостей на придбання сучасної сільськогосподарської техніки, обладнання, діючих моделей тощо. Відсутність бюджетних видатків в останнє десятиріччя зумовила повне фізичне і моральне спрацювання наявної у навчальних закладах техніки. З іншого боку, значною мірою послабилися напрацьовані роками взаємозв’язки двох складових підготовки фахівців – освіти і виробництва. Це пов’язано, в першу чергу, з кризовим станом сільськогосподарського виробництва, відсутністю державного регулювання у цій важливій галузі народного господарства. Спостерігається зниження зацікавленості товаровиробника в організації практичної підготовки.

Відбулися значні структурні зміни у співвідношенні між теоретичною і практичною підготовкою . Як результат, студент усе частіше під час проведення опитування засвідчує рівень своєї практичної підготовленості, підкреслюючи слова в анкетах „бачив, але не вмію”, „вмію погано” або „взагалі не бачив”.

Для стабілізації практичної підготовки студентів вищі аграрні навчальні заклади зосередили увагу на навчальних практиках, що проводяться безпосередньо в навчальних закладах. Але з кожним роком робити це все складніше. Фактично протягом останніх 15 років не проводилось поповнення лабораторного та демонстраційного обладнання, не кажучи про технічне оснащення. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 р. № 905 „Про затвердження комплексної програми забезпечення загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами з природничо-математичних і технічних дисциплін” було проведено аналіз стану матеріально-технічної бази навчальних закладів. Під час визначення вартості обладнання кабінетів і лабораторій ураховувалася вартість ілюстративно-демонстраційних матеріалів, технічних засобів навчання, комп’ютерного програмного забезпечення, інструментів, натурних наочних посібників, макетів, моделей, муляжів, основного обладнання тощо.

За відсутності сформованих відповідних практичних умінь та навичок відбувається девальвація отриманих знань, знижується рівень професіоналізму, ускладнюється адаптація випускника на виробництві, і як наслідок – претензії роботодавця до якості підготовки фахівця. Важливим для студента-практиканта є не тільки місця проходження практик, а й відповідне навчально-методичне забезпечення. Для забезпечення практичного навчання студентів технікумів і коледжів Навчально-методичний центр по підготовці молодших спеціалістів та вищі навчальні заклади працюють над створенням комплексу навчально-методичного забезпечення, яке відповідало б вимогам сучасного змісту освіти та навчання забезпечення за період.

Значною мірою ефективність проведення навчальної та виробничої практик залежить від професійної компетентності викладачів, майстрів виробничого навчання. Кількість викладачів, які мають стаж виробничої роботи більше трьох років, становить 54,9 %. Безумовно, на якості практичного навчання позначається недостатній рівень знань викладачів та майстрів практичного навчання сучасного техніко-технологічного оснащення виробництва, відсутність методологічного контролю і професійних консультацій з боку викладачів – керівників практик в умовах виробництва.

Особливо ці фактори позначились на підготовці фахівців техніко-технологічних спеціальностей: “Механізація сільського господарства”, “Електрифікація і автоматизація сільського господарства”.



Информация о работе «Теоретико-методичні аспекти організації практичного навчання при вивченні студентами дисципліни "Механізація тваринництва"»
Раздел: Педагогика
Количество знаков с пробелами: 169384
Количество таблиц: 2
Количество изображений: 7

Похожие работы

Скачать
245206
27
12

... екоконтролінгу повинен стати екологічний аудит, як ефективний засіб регулювання відносин виробництва з навколишнім природним середовищем. РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА СТАНУ ЕКОЛОГІЧНОГО ОБЛІКУ ТА ЕКОКОНТРОЛІНГУ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ МЕЛІТОПОЛЬСЬКОГО РАЙОНУ   2.1 Вплив рівня забруднення навколишнього середовища регіону на сільськогосподарське виробництво Навколишнє середовище є необхі ...

Скачать
97563
17
6

... , що відображається і на кількості робочих місць, заробітній платі та інших показниках, які характеризують фінансовий стан підприємства, його економічний потенціал. 2.2 Оцінка стану рівня управлінської культури в організації Планування людських ресурсів на ПП "Конекс", визначення потреби в кадрах, вибір джерел їх задоволення, розроблення стратегічної політики керівництва персоналом. Оцінка ...

Скачать
46600
7
7

... підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, втрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці. 2. АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ 2.1 Коротка фінансово-економічна характеристика ВАТ “Сумський завод продовольчих товарів” Завод продовольчих товарів був створений у 1987 році на базі Бездрицького комбінату по переробці спирту. Після того, як Кабінет ...

Скачать
414733
5
2

... і. 3. Інноваційні козацько-лицарські технології шкільної освіти. 4. Система психомистецьких технік козацького духовного єднання особистостей. ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРОГРАМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ Адамівська школа козацько-лицарського виховання як саморозвивальний духовно збагачений освітньо-виховний заклад інноваційного типу має стати наочним зразком нової національної школи, що вказуватиме один з ві ...

0 комментариев


Наверх