Методичні характеристики розвитку мовлення учнів
Причини мовленнєвих помилок молодших школярів та їх аналіз
Вживання дієслів в неспіввіднесених тимчасових і видових формах там, де слід вжити один і той самий час, один і той самий вид
Граматичний лад мовлення молодших школярів та його характеристика
Розвиток мовлення молодших школярів у процесі вивчення частин мови
Розглянемо співвідношення відмінкових форм іменників
Розглянемо вживання прикметників із суфіксами. Стійко знижується вживання прикметників із суфіксами оцінки (перша група)
Займенник
Навигация
Займенник
Розвиток мовлення молодших школярів
59885
знаков
0
таблиц
0
изображений
2.3.5 Займенник
Загальний ріст числа займенників серед інших частин мови відбувається за рахунок розширення сфери неособових займенників: відносно-питальні, вказівні. Але росте вживання й інших займенників. Причина росту часте використання складнопідрядних речень
Особові займенники використовуються в реченнях в тій-самій функції, що й іменники, тобто в основному у ролі підмета або додатку (на відміну від іменників, займенники майже ніколи не використовуються учнями в ролі присудка).
На першому місці по частоті вживання у всіх класах стоять займенники третьої особи «він», «вона», «воно», «вони»; на другому місці – перша особа – «я», «ми» (головним чином не в прямій мови, а в оповіданнях про власне життя, у викладі своїх поглядів, почуттів, намірів, наприклад, в творах «Ким я буду», , «Моя улюблена книга» і т.п.).
Рідше всіх вживаються займенники другої особи – «ти», «ви». Вони зустрічаються порівняно рідко в діалозі, тому що сам діалог рідкісний у письмовому мовленні учнів; частіше вони вживаються в узагальнено-особистому значенні: «Щораз, коли ти йдеш по місту, ти зауважуєш щось нове…».
2.3.6 Загальні характеристики морфологічного складу мовлення учнів
Етап оволодіння основними формами в області морфології закінчується значно раніше, ніж у синтаксисі, – звичайно до IV класу. В IV класі немає вже жодного учня, що не користувався б словами, які мають суфікси й префікси, складними словами, формами іменників і прикметників, часом дієслів, основними прийменниками, більшістю прислівників і займенників. Лише деякі морфологічні форми, властиві в основному книжковій мові, засвоюються більшістю учнів пізніше IV класу (деякі рідко вживані сполучники й прийменники, деякі варіанти найвищого ступеня прикметників, деякі варіанти дієприслівників, прислівників і т.п.).
У той же час чітко виявляється провідна роль синтаксису у тенденціях використання більшості морфологічних засобів: наприклад, зменшення числа використовуваних дієслів викликається ростом розмірів речення і, отже, зменшення числа присудків; ріст використання іменників у родовому відмінку викликається прагненням учнів використати певні типи словосполучень і т.д.
Однак процеси засвоєння морфології мають свої особливості.
По-перше, використання морфологічних засобів мови, в загальному, у меншому ступені залежить від жанру твору, стилю й індивідуальних особливостей автора, ніж вибір синтаксичних конструкцій.
По-друге, у морфології більше стабільних, постійних співвідношень, ніж у синтаксисі, і, отже, менше тенденцій.
По-третє, тенденції, як правило, рівномірніші й стійкіші, ніж у синтаксисі.
Найбільш загальні тенденції в морфології:
1. Відношення форм непрямих відмінків всіх відмінюваних частин мови до вихідного (тобто до називного відмінка однини в іменників) не постійно й має прогресивну тенденцію.
2. Тенденція використання слів, що мають складний морфологічний склад, також є загальною, охоплює всі частини мови, включаючи службові.
Залежно від причин, що викликають ті або інші зміни в ході оволодіння морфологією, виділяються три групи процесів:
а) процеси, що є наслідком збагачення словникового запасу на основі життєвого досвіду, спостережень, читання й т.п. (наприклад, прогресивна тенденція використання прикметників);
б) процеси, обумовлені розвитком синтаксичних відносин у мовленні учнів (наприклад, вживання сполучників, форм непрямих відмінків іменників і прикметників);
в) процеси, що викликані формуванням певного стилю мовлення.
Як у синтаксисі, так і в морфології не помічено посилення позитивних тенденцій у вживанні тих форм, які в даному класі вивчаються за програмою на уроках. Іншими словами, вивчення граматичного матеріалу не робить прямого впливу на кількість використовуваних морфологічних засобів мови. «Пік інтенсивності» використання тієї або іншої форми випереджає її вивчення в шкільному курсі. Можна стверджувати, однак, що вивчення граматики стає основою для виправлення різного роду мовних помилок і недоліків. Вивчення граматики підвищує правильність і культуру мовлення учнів.
Спостереження за роботою учнів показують, що, як правило, граматична форма вибирається учнями без попередньої цільової настанови, а граматичні завдання, що подаються учителем до твору, не сприяють ясному і вільному оформленню змісту.
Список використаної літератури
1. Бадер В.І. Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів. – К., 1997.
2. Вашуленко М.С. Державний освітній стандарт з української мови (початкова ланка) // Початкова школа, 1997. – №2.
3. Вашуленко М.С. Формування мовної особистості молодшого школяра в умовах переходу до 4-річного початкового навчання // Початкова школа. – 2001. – №1. – С.14.
4. Головко І. Формування вмінь і навичок молодших школярів складати твори-міркування // Початкова школа, 1999. – №8.
5. Джежелей О.В. та ін. Уроки читання і види мовної діяльності // Початкова школа. – 1994. – №6. – №8.
6. Наумчук М.М. Рідна словесність. Зошит у розвитку мовлення. – Тернопіль, 1998.
7. Олійник І.М. Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів. – Рівне, 1999.
8. Олійник Г.А. Виразне читання в початкових класах. – Тернопіль: Астон, 2001.
9. Мазур О. Психологічні аспекти розвитку мовлення учнів // Педагогіка і психологія. – 2000. – №3. – С.74.
10. Пентилюк М.І. Основні аспекти навчання рідної мови // Початкова школа. – 1997. – №4.
11. Перемот С. Інтегрований курс рідної мови й мовлення // Початкова школа. – 1998. – №2.
12. Трунова В.А. Лінгвістичні основи формування мовленнєвих умінь // Початкова школа. – 1995. – №2.
13. Трунова В.А. Розвиток мовлення молодших школярів в умовах білінгвізму. – К.: Вища школа, 2001.
14. Речь. Речь. Речь. / Под ред. Т.А. Ладыженской. – М.: Педагогика, 1990.
15. Хорошковська О.А. Розвиток українського мовлення молодших школярів // Початкова школа. – 1997. – №9.
16. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 3-4 класи. – К.: Початкова школа. – 2003. – 296 с.
Похожие работы
... ізняти серед поданих слів прислівники, ставити до них питання; будувати сполучення слів з прислівниками. Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна робота з розвитку мовлення молодших школярів при вивченні прислівника 2.1 Методичне забезпечення вивчення прислівника в початковій школі Структуру курсу української мови, яка існує в початковій школі, побудовано за принципом змістового узагальнення. ...
... орфоепічних навичок: про збагачення, уточнення й активізацію словникового запасу школярів; про удосконалення граматичного ладу дитячого мовлення. 2.2 ДИФЕРЕНЦІЙОВАНА СИСТЕМА ТВОРЧИХ РОБІТ УЧНІВ ЯК ЗАСОБУ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ Наше дослідження тривало три роки (2005 – 2008 н. рр.). Проводилося воно базі 2 шкіл (с.Острів та с.Буцневе) у двох трет ...
... ситуації. Використання мовного матеріалу з урахуванням міжпредметних зв’язків сприятиме збагаченню словникового запасу молодших школярів, розвитку їх мовленнєвих умінь та навичок. 2.5 Експериментальне підтвердження ефективності запропонованої методики формування мовленнєвої комунікації Перевірка та оцінка ефективності роботи, проведеної в формуючому експерименті. У процесі обстеження ...
... і як засіб формування особистості, самоутвердження її в колективі. Зрозуміло, чому таке трапляється, адже збагачується мовне середовище дітей. РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ комунікативно-мовленнєвих умінь І НАВИЧОК молодших школярів 2.1 Формування комунікативно-мовленнєвих умінь у контексті сучасної методики у 4 класі Проблема взаємозв’язку мовної освіти і мовленнєвого розвитку учнів ...
0 комментариев