1.2 Корекційна робота з педагогічно занедбаними дітьми

Дослідники, які займаються діагностикою інтелектуального розвитку дітей розробляють спеціальні методики для його вимірювання, виділяють такі суттєві його показники, як загальну обізнаність, тобто обсяг знань, якими дитина користується, сформованість мислительних операцій та їх функціонування на наочному і словесному матеріалі, а також научуваність – здатність більш чи менш легко і швидко засвоювати знання, вміння і навички в процесі навчання. Зрозуміло, що між цими показниками існує якнайтісніший взаємозв’язок, взаємозалежність, але не тотожність.

Взаємозв’язок між знаннями та рівнем сформованості основних мислительних операцій непрямий і різний у різні вікові періоди.

Важливо, щоб у дошкільному віці, перед тим як почати навчання в школі, дитина пройшла повноцінний шлях формування мислення і в результаті здобула систему знань про навколишній світ та вміла ними користуватися. Це означає, що вона повинна вміти порівнювати речі, знаходити спільне і відмінне, робити елементарні узагальнення, володіти рядом простих понять. Усе це – основа для подальшого розвитку мислення уже в шкільному віці під час засвоєння програмових знань. Ця основа не менш важлива, ніж володіння звуко-літерним аналізом для засвоєння грамоти, чи знання таблиці множення – для засвоєння математики.

Психологічне вивчення учнів початкової школи з труднощами в навчанні показує, що не тільки першокласники, а й учні 2–3 класів не володіють знаннями про навколишній світ та неспроможні виконувати елементарні мислительні операції, які, як правило, є надбанням дошкільного віку.

Особливості інтелектуального розвитку дітей виявляються під час виконання ігрових завдань на групування зображень предметів, добре відомих дітям відповідного віку. Дещо складніші завдання на словесному матеріалі, коли дитину просять назвати, наприклад, квіти, які вона знає, дерева, овочі і навпаки – назвати одним словом перелік чотирьох-п’ятьох назв конкретних квітів, дерев, овочів. Так виявляється, які поняття знає дитина, як багато предметів об’єднує цим поняттям, чи вміє вона пояснити, чому саме такі предмети входять у групу з тією чи іншою назвою. Різноманітні знання, властиві дітям певного віку, можна виявити у грі «Що до чого підходить», пропонуючи об’єднати попарно зображення предметів.

Досвід показує, що невстигаючі молодші школярі такі завдання виконують з великими труднотами. Насамперед, вони пов’язані зі збідненістю знань та уявлень про навколишній світ. Навіть оперування такими відомими вже старшим дошкільникам поняттями як «одяг», «взуття», «овочі», «квіти», «дерева», «посуд», «меблі», «транспорт» для них становить значні труднощі. Одні діти, виконуючи практичні дії, не можуть назвати правильно об’єднані предмети, інші, знаючи назви тих чи інших родових понять, фактично не наповнюють їх необхідним змістом і тому здійснюють групування за зовнішніми, випадковими ознаками. Так, учениця 2 класу, об’єднавши в одну групу огірок і цибулю, пояснює, що вони підходять, «бо тут зелене, і тут зелене» (вказує на зелений огірок і зелений «чубчик» у цибулини).

– «А якщо зелене перо відірвати і залишити саму цибулину, то тоді вона підійде до огірка?» – «Ні».

В іншому випадку дівчинка, добираючи предмети, які «підходять один до одного», об’єднує чоботи з морквою, бо «коли йде дощ, то на город по моркву ходять у чоботях». На перший погляд, такий зв’язок може здатися оригінальним і дотепним. Проте за ним приховане незнання того, що знають усі діти цього віку: зайчик їсть моркву – і на цій підставі об’єднати два відповідні малюнки, які є в наборі зображень. Наведений приклад може ілюструвати і пасивність мислення дитини, відсутність намагання знайти найбільш вдалу відповідь. Натомість вона задовольняється тим, що перше спало їй на думку.

Часто неусвідомленість своїх дій, нездатність їх пояснити змушує дитину вдаватися до стереотипних відповідей, за якими не приховується ніякого змісту, а тільки намагання уникнути важкої роботи думання. Наприклад, утворивши кілька пар зображень за родовою ознакою, учениця 2 класу пояснює це так: «Де чоботи, там і черевики, де котик, там і собачка» тощо.

Особливу безпорадність діти з труднощами в навчанні виявляють під час порівняння предметів, що потребує виділення у них ряду ознак. Багато хто з цих учнів на запитання «чим схожі предмети?», «чим вони відрізняються?» не зміг назвати жодної ознаки. Нерідкі випадки, коли дитина просто не розуміє цих запитань, не знає, що потрібно зробити, щоб на них відповісти. Отже, за рівнем інтелектуального розвитку ці діти значно відстають від вікової норми.

Спроби допомогти їм у виконанні інтелектуальних завдань послідовним рядом запитань, які скеровують думку дитини в потрібному напрямку, демонстрацією зразка, поясненням виявляються неоднаково успішними. Тобто діти виявляють різну научуваність – одні, скориставшись допомогою, виправляють помилки, а, зрозумівши спосіб дії, наступне схоже завдання виконують успішніше. Підбадьорені успіхом, вони мобілізуються, працюють зібраніше й ефективніше, хоч і потребують постійної індивідуальної уваги. Інші, ті, що мають глибші прогалини в знаннях та виявляють негнучкість мислення і важко переключаються з обраного, часто неправильного, шляху розв’язання завдання на раціональніший, такою допомогою користуються обмежено. Це означає, що їх научуваність значно знижена, і для досягнення позитивних зрушень у пізнавальній діяльності вони потребують тривалішої і спеціальної педагогічної роботи.

Причини, які стоять за прогалинами в інтелектуальному розвитку дітей, різні. Як правило, діє не одна, а система взаємопов’язаних причин. З’ясування цього взаємозв’язку, виявлення першопричини та похідних від неї дуже важливо для вироблення ефективного шляху корекційної допомоги тій чи іншій дитині.

Розглядаючи ці причини, почнемо з педагогічної занедбаності, бо вона хоч і по-різному, але завжди включена в систему факторів порушення навчально-пізнавальної діяльності дітей. Зараз вона особливо дається взнаки. По-перше, чимало дошкільників не відвідує дитячий садок, де над їхнім інтелектуальним розвитком спеціально працюють. Здебільшого цим дітям не приділяють уваги і в сім’ї. На жаль, сьогодні є дуже багато сімей неблагополучних чи просто з низьким культурним і освітнім рівнем, які не спрямовані на роботу над розвитком дитини. Зрештою, очевидно, має значення і помітний відплив педагогічних кадрів з дошкільних дитячих установ та зниження в. цілому якості педагогічної роботи в них. Очевидно, ці фактори відіграють суттєву роль в тому, що до школи приходить дедалі більше дітей, які за рівнем інтелектуального розвитку не готові до навчання.

У школі ж, зважаючи на напружений темп програми навчання, велику наповнюваність класів та неоднорідність контингенту учнів за розвитком, фактично вже немає змоги заповнити прогалини в розвитку тих, хто відстає. Тому педагогічна занедбаність продовжує наростати і в школі, поступово поглиблюючись і набуваючи незворотного характеру. Слід зазначити, що педагогічну занедбаність як причину труднощів дітей у навчанні часто недооцінюють, бачачи в ній тільки відсутність знань, які можна легко поповнити. Насправді ж з огляду на те, що в дитячому віці здобування знань нерозривно пов’язано з формуванням мислительних операцій, брак знань негативно позначається і на якостях мислення: не засвоюючи знання, дитина не вчиться мислити. Якщо цей негативний процес триває довго, то вона назавжди щось втрачає в рівні свого інтелектуального розвитку.

Водночас педагогічна занедбаність рідко буває єдиним фактором відставання дитини в розвитку. Вона особливо згубною буває в тих випадках, коли дитина вже й без того терпить від різних негативних впливів на її психофізичний розвиток. Такими можуть бути різні хвороби, які ослаблюють дитячий організм і, зокрема, нервову систему, що призводить до зниження активності, психічної витривалості, працездатності. Педагогічною занедбаністю часто обтяжуються діти з деякими характерологічними особливостями, які потребують особливого підходу до їх навчання і виховання. Справді, ускладнення в психічному і фізичному розвитку роблять дитину особливо чутливою до педагогічного впливу і його недоліки легко призводять до негативних наслідків. Очевидно, що у цієї категорії дітей педагогічна занедбаність – вирішальний фактор у відставанні їхнього інтелектуального розвитку. Вчасно почата систематична корекційна робота з такими дітьми, безперечно, дала б їм змогу повноцінно засвоювати шкільну програму. Саме такі діти становлять найчисленнішу категорію серед невстигаючих.

Більш складними і стійкими бувають порушення навчально-пізнавальної діяльності у дітей з певними недоліками у функціонуванні нервової системи, зумовленими травмами, ускладненнями утробного розвитку, перенесеними неврологічними захворювання чи просто спадковими вадами. У таких дітей інтелектуальний розвиток ускладнюється загальною інертністю нервових процесів або недоліками функціональних систем, які визначають перебіг запам’ятовування та відтворення інформації, мовлення, різних видів сприймання та координації рухів. Більш вираженими і стійкими у них бувають і розлади розумової працездатності, регуляції поведінки.

Всі ці розлади і зумовлюють зниження научуваності частини дітей з труднощами в навчанні. Такі діти потребують тривалої корекційної допомоги в умовах спеціально організованого навчання з подовженим терміном засвоєння програми початкової школи та адаптованою програмою в основній школі Сьогодні на таких засадах працюють спеціальні школи та класи інтенсивної педагогічної корекції.

Окрему групу становлять діти з локальними порушеннями навчально-пізнавальної діяльності. Ці діти в умовах масової школи мають великі труднощі в навчанні, хоча у них часто достатній інтелектуальний розвиток, за винятком окремих функцій. Загальновідомим прикладом таких порушень є розлади мовлення. Діти з цими розладами становлять досить численну групу, і для них розроблені методи спеціальної корекційної допомоги, яка в легших випадках здійснюється системою логопедичних пунктів, а для дітей з вираженими недоліками розвитку мовлення існують спеціальні школи.

Менше відомі діти з розладами просторової орієнтації та недорозвитком зорово-рухової координації. Тим часом такі учні є майже в кожному класі. Вони мають перелік характерних труднощів в оволодінні рядом шкільних навичок, що серйозно перешкоджає їм успішно засвоювати програму.

Звичайно, на початку навчання таким дітям буває дуже важко навчитися орієнтуватися на сторінці зошита: вони не можуть самостійно почати писати, бо не знають, у якому куточку аркуша потрібно починати, не можуть дотримуватися лінійки, не зважають на поля. Особливо багато труднощів у них буває з написанням паличок, елементів букв, а далі – з письмом у цілому. Букви у них деформовані, різної величини, багато помарок через невдалі спроби написати букву чи слово, замін букв у слові. При цьому заміни стосуються особливо тих букв, які схожі не за звучанням, а за написанням, наприклад, «6» і «д». Пропуски букв та інші помилки, очевидно, пов’язані з великими труднощами, які терпить дитина у самому процесі письма, і це заважає їй зосередитись на його змістовій стороні та дотримуватися правил. Педагоги, звичайно, скаржаться на те, що всі ці недоліки письма зберігаються під час списування, а не тільки в письмі під диктовку.

Подолання подібних недоліків потребує тривалого вправляння недорозвиненої функції і дуже важливо, щоб воно почалося якомога раніше, ще до початку шкільного навчання. Програма дошкільного виховання приділяє значну увагу розвитку у дітей просторового сприймання та зорово-рухової координації, а сформованість цієї функції є одним із важливих показників готовності дитини до школи і виявляється багатьма спеціальними діагностичними методиками.

На початку шкільного навчання важливо попередити, щоб недостатня сформованість окремих функцій не стала причиною загального невстигання учня. З цією метою таких дітей бажано було б навчати в окремих класах з меншою наповнюваністю, а, отже, більшою можливістю індивідуалізації роботи з кожною окремою дитиною. Шкільний психолог допоможе педагогу і батькам добором спеціальних вправ, які можна виконувати на уроці та в позаурочний час в ігровій формі. Дітям з недоліками просторового сприймання та зорово-рухової координації дуже корисно займатися ліпленням, вирізуванням з паперу, складанням візерунків з мозаїки, копіюванням точок чи інших нескладних зображень на папері. При цьому треба пам’ятати, що надмірні труднощі часто бувають причиною відмови дітей від подібних занять. Тому складність завдань повинна дозуватися так, щоб забезпечити дитині успіх у їх виконанні.

Дальша тактика педагогічної роботи з такими учнями залежить, від виявлених ними успіхів як у засвоєнні програми в цілому, так і в подоланні специфічних труднощів протягом першого навчального року. Якщо труднощі в навчанні зберігаються, дитину доцільно далі навчати в спеціальному класі інтенсивної педагогічної корекції.

Отже, психологічне вивчення молодших школярів, що стійко не встигають, виявляє ряд суттєвих недоліків у їхньому психічному розвитку, які перешкоджають здійсненню повноцінного навчання. Ці недоліки різні за змістом та глибиною проявів і для їх подолання потрібні різні педагогічні заходи Так, за характером порушень інтелектуальною розвитку виразно окреслюються дві групи учнів. Першу, найчисельнішу групу становлять ті, що при обмеженому обсягу знань та не-сформованості мислительних операцій зберігають достатній рівень научуваності, яка успішно реалізується в умовах індивідуалізованої педагогічної роботи.

Другу групу складають діти із зниженою научуваністю. Вона виявляється, насамперед, в інертності мислення, в труднощах зміни засвоєних стереотипів, а тому й в менш успішному використанні педагогічної допомоги. Для успішного просування в навчанні ці діти потребують спеціальних методів роботи педагога та повільного темпу засвоєння програми початкової школи.

Ще складнішими стають корекційні завдання в тих випадках, коли недоліки інтелектуальної діяльності учня обтяжуються розладами окремих функцій, важливих для оволодіння рядом навичок. Усі ці діти не можуть реалізувати свої потенційні можливості вчитися без налагодженої системи корекційно-розвивального навчання.

Також доволі часто доводиться спостерігати такі типові до банальності ситуації повсюдного захоплення шкільними оцінками. Так, зустрічаючи щодня вдома школяра, батьки, як правило, запитують: «Ну що, які оцінки сьогодні отримав?». Або, проводжаючи до школи дитину, яка збирається туди неначе на ешафот, наказують: «Дивись, щоб було неодмінно «5» або «4», а якщо ні, то отримаєш вдома доброго прочухана».

Так, поступово, крок за кроком в поведінці учня з’являється тенденція «вчитися заради оцінки», яка в окремих учнів набуває гіпертрофованого розвитку. Відбувається свого роду фетишизація оцінки, тобто надання їй вже самостійної цінності.

Прагнення «вчитися на оцінку» призводить до того, що частина учнів навчається нерівномірно, стрибаючи в успішності з «5» на «З» чи навіть на «2». За даними Ш.О. Амонашвілі, кількість таких учнів зростає від класу до класу: від 10% в 3-му класі до 51–53% в 6–8 класах. Деякі учні вибірково пропускають ті уроки, до яких вони не підготувалися або вигадують чимало інших способів, як обдурити цього справжнього монстра – «оцінку».

Можна було б продовжувати наводити факти шильного життя, де чи не головною Діючою особою стала «її величність» – оцінка. Проте, на наш погляд, варто з’ясувати, користуючись численними психолого-педагогічними зарубіжними та вітчизняними дослідженнями, причини такої унікальної живучості оцінки та її роль у формуванні особистості школяра і зокрема його мотиваційної сфери.

На думку відомого грузинського педагога-новатора Ш.О. Амонашвілі, причини непохитності оцінювальної системи криються в імперативності (авторитарності) процесу навчання, який приймає положення про те, що без примусу неможливо залучити школярів до навчання. Як стверджує вчений-педагог, імперативність у навчанні накладає свій відбиток на характер діяльності вчителя і його відношення до учнів. Позиція педагога в імперативному навчанні обумовлена стилем його викладацької діяльності. За словами Ш.О. Амонашвілі, авторитарний учитель пояснює, ілюструє, розповідає, доводить, диктує, вимагає, перевіряє і оцінює. Учні ж зобов’язані уважно слухати, спостерігати, виконувати, відповідати. «А якщо учень не захоче діяти подібним чином, – міркує автор, тоді педагог може відразу застосувати різні санкції, спеціальні міри примусу, серед яких особливо важливу роль будуть відігравати оцінки, цей «батіг та пряник» процесу навчання».

Резюмуючи міркування проникливого вченого-педагога, очевидно можна зробити висновок, що оцінка це всього лиш невід’ємний атрибут тієї системи навчання, яка отримала назву авторитарної. В свою чергу остання є також невід’ємним атрибутом більш широкої системи суспільного ладу. А як відомо з історії, абсолютна більшість державно-суспільних утворень будувалася на засадах авторитаризму.

На основі вище сказаного, враховуючи причини неуспішності учнів, можна зробити висновки про основні способи її виявлення. Цими способами є:

– спостереження за реакцією учнів на труднощі в роботі, на успіхи й невдачі;

– запитання вчителя і його вимоги сформулювати те чи інше положення;

– навчальні самостійні роботи в класі. Під час проведення самостійних робіт учитель одержує матеріал для судження, як про результати діяльності, так і про хід її протікання. Він спостерігає за роботою учнів, слухає й відповідає на їхні запитання, іноді допомагає.

Назвавши з самого початку оцінку невід’ємним атрибутом авторитарної системи навчання, де їй відведено роль найдійовішого стимулу пізнавальної діяльності учнів, ми до кінця не з’ясували наслідків її впливу на розвиток особистості учня. Тобто чи можна вважати цей вплив однозначно негативним. Якщо так, то може ще раз, зваживши всі «за» і «проти», спробувати повністю відмовитися від послуг оцінки. До речі, як відомо, такі спроби в історії вітчизняної школи вже були (див. Постанову Наркомосвіти РРСФР від 18 травня 1918 р. «Про відміну оцінок»).

Гуманістично орієнтовані педагоги, не відмовляючись від оцінок, надають їм значення елементу зворотного зв’язку, який сигналізує про конкретні досягнення (ступінь компетентності та майстерності) учня. Таке сприймання смислу оцінки матиме підсилюючий вплив на внутрішню мотивацію учіння. Авторитарна ж педагогіка та її покірні слуги вчителі надають оцінці перш за все ролі контролюючого фактору, яка відповідно сприймається як заохочення чи покарання за успішне чи неуспішне навчання. Звичайно, що в такому випадку наслідки негативного впливу на внутрішню мотивацію будуть очевидні.

Кожному вчителеві варто подумати над тим, яку він має обрати стратегію і тактику навчання, на які мотиви учіння він буде спиратися: зовнішні чи внутрішні. Звичайно, навчання може здійснюватись (а інколи навіть і доволі успішно) й під впливом зовнішніх факторів. Проте його принциповий недолік полягає в тому, що як тільки заохочення чи покарання послаблюються, а зовнішній контроль зникає, припиняється і саме учіння, оскільки воно втрачає смисл засобу досягнення інших цілей.

Навчання ж, яке ґрунтується на внутрішній мотивації, неминуче пов’язано із наданням учням більшої свободи та відповідальності, з акцентуванням внутрішніх та довільно контрольованих факторів успішності учіння, відчуттів та переживань особистісної причинності в діяльності. Саме таке навчання найбільшою мірою буде сприяти головній своїй меті – розвитку особистості учнів та попередженню їх неуспішності.




Информация о работе «Причини неуспішності школярів, шляхи її подолання та попередження»
Раздел: Педагогика
Количество знаков с пробелами: 47887
Количество таблиц: 1
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
105439
4
0

... вимоги змісту освіти, бо особливості процесу навчання залежать значною мірою від реалізовуваного в ньому змісту. Дана схема корисна як основа для систематизації даних, що є в літературі, про причини неуспішності. Вона дозволила розташувати по різних ярусах (концентричним кругам) ті явища, які співвідносяться один з одним як причини і слідства, допомогла побачити ієрархію і зв'язки різних груп ...

Скачать
139686
6
6

... нерозвиненості психічних процесів, відсутністю або слабкою мотивацією навчання, невміння виділяти конкретні навчальні завдання у грі чи інших видах діяльності; в) відхилення у поведінки. Педагогічна занедбаність молодших школярів характеризується: а) психологічною і етичною непідготовленістю до навчання, в основі якої - незбалансований розвиток індивідуально-психологічних якостей особистості, ...

Скачать
77521
0
0

... адекватні вікові дитини прийоми і методи виховання, узгодженість виховного впливу дорослих членів сім’ї. 43. Спільна виховна робота школи, сім’ї та громадськості Піклування школи про виховання дітей в сім’ї здійснюється в таких напрямках: - педагогічна освіта батьків: читання лекцій, відвідування вдома, консультації, ознайомлення батьків з педагогічною літературою, запрошення батьків на ...

Скачать
142041
17
35

... та їх аналізу ми можемо стверджувати, що наша гіпотеза підтвердилася та сформувати слідуючи висновки: 1. проведені дослідження дозволяють виявити психологічні причини дезадаптації молодших підлітків у між особистісних стосунках. 2. формуванню та розвитку міжособистісних стосунків молодших підлітків сприяє сукупність факторів середовища, серед яких стиль та система сімейного виховання, умови мі ...

0 комментариев


Наверх