Збільшення швидкості руху

2. Збільшення швидкості руху.

Для досягнення максимальної ефективності рухової дії вигідно застосувати велику силу протягом великого шляху, тобто, збільшити час її дії. Так, наприклад, чинять ковзанярі. Але при виконанні більшості фізичних вправ шлях застосування сили з відомих причин (будова тіла, правила, тактика) обмежений, тому при обмеженні шляху треба прагнути до підвищення швидкості виконання дії, яка забезпечує високу ефективність фізичних вправ. Це стосується нанесення ударів у боксі, проведення кидків у боротьбі, відштовхування ногами в опорному стрибку тощо [22].

3. Забезпечення безперервності руху і послідовності застосування сили певних груп м'язів.

Якщо, наприклад, при штовханні ядра в будь-якому місці затриматись або сповільнити рух, то весь корисний ефект попереднього руху буде втрачено (найбільша сила потрібна для початку руху, щоб перебороти інерцію спокою). Всі рухи повинні виконуватись у такій послідовності, щоб перед закінченням дії однієї групи м'язів включалась інша група. При цьому наступні рухи повинні виконуватись з підвищенням швидкості. Проте при виконанні окремих вправ (наприклад, гімнастики) черговий рух починається тоді, коли попередній рух тіла або його частин закінчується.

4. Передача кількості руху з однієї ланки тіла на іншу.

При виконанні багатьох вправ їх ефективність забезпечується шляхом передачі руху з нижніх ланок тіла на верхні, і навпаки. Прикладами цього явища є махові рухи руками в стрибках у висоту, довжину та опорному стрибку, підйом розгином в гімнастиці тощо. Але такого ефекту можна досягти за умови правильного напрямку руху та своєчасного його гальмування.

5. Створення протидії діючим силам.

Найбільшої сили удару ногою чи рукою по м'ячу можна досягти, якщо цей удар спрямований на м'яч, що переміщається на нас. Проте, в окремих випадках виникає потреба не створювати такої протидії, а зменшувати її. Так діють, наприклад, ловлячи чи зупиняючи м'яч, здійснюючи м'яку його передачу партнерові тощо.

2.2 Фактори позитивності та їх вплив на якість навчального процесу

Успішність навчання залежить від наявності умов, необхідного і достатніх для освоєння навчальної програми. При цьому враховується підготовленість: а) учителі; б) учнів; в) умов, у яких буде здійснюватися навчання.

2.2.1 Рівень підгоповленості

Перша передумова — фізична підготовленість того, кого навчають. Вирішення рухової задачі вимагає визначеного рівня розвитку фізичних якостей. Навчитися влазити по канаті, робити шпагат, приймати м'яч у грі можна тільки за умови достатнього рівня розвитку сили, швидкості, гнучкості, витривалості, спритності. Перед початком навчання варто з'ясувати рівень фізичених якостей учнів і, якщо він недостатній для освоєння запрограмованих рухових дій, потрібно спланувати необхідний період попередньої фізичної підготовки [15].

Друга передумова — рухова, у тому числі координаційна, готовність. Швидкість оволодіння новою руховою дією залежить від швидкості формування його орієнтованої основи. Рухові уявлення формируются в меру нагромадження рухового досвіду і фіксуються в довгостроковій пам'яті. Чим богатше руховий досвід, тим імовірніше наявність у ньому уявлень, необхідних при освоєнні нової дії, тим швидше може сформуватися орієнтована основа нової дії і відповідна рухова навичка. Якщо ж руховий досвід того, кого навчають, недостатній для формування ООP, а усвідомлення деяких ООТ неможливе при цілісному виконанні досліджуваної дії через його складність, небезпеки або з інших причин, то викладач повинен запропонувати такі вправи, що будуть доступні тому, кого навчають, дозволять сформувати необхідні рухові уявлення по кожній з дій. Така попередня підготовка повинна бути спланована заздалегідь на основі аналізу рухового досвіду того, кого навчають, стосовно особливостей структури рухової дії, намічених для вивчення.

Третя передумова — психічна готовність. Її основою є мотивація навчальної діяльності. Навчання буде успішним тільки в тому випадку, коли досягнення мети навчання стане домінуючим мотивом навчання. Необхідна структура мотивації повинна бути сформована при активному сприянні педагога. Головна умова формування мотивації — включення того, кого навчають, у відповідну діяльність. Учитель ставить перед учнями визначені задачі. Так мотиви навчання стають домінуючими, а навчання — активним, свідомим. Результати навчання корисні не тільки самому учню, вони приносять користь колективові, у який він входить, що є сильним стимулюючим фактором навчання. Інтереси учня і колективу збігаються, реалізується одна з головних формул національного виховання: «Виховувати в колективі, для колективу, через колектив». Прикладів такого роду мотивації накопичено багато [18].

Робота з місця проживання — організація спортивних клубів, різних фізкультурно-спортивних секцій, у мікрорайонах — допомагає організувати існуючі «дикі», неформальні групи і направити їхні інтереси на досягнення загальних, суспільно корисних цілей. Змагання двірських команд, турпоходи, спільні тренування зарекомендували себе як ефективні засоби виховного впливу через групу товаришів.

Якщо необхідна якість мотивації забезпечена, то успіх навчання залежить від наполегливості, сміливості, рішучості учнів, тобто від тих якостей, що визначають робочу активність. Якщо активність і наполегливість учня багато в чому залежать від складності навчального завдання, то сміливість і рішучість його дій визначаються, по-перше, його попереднім руховим досвідом, а по-друге, наявністю і надійністю мір страховки і безпеки, що оберігають від можливості одержати травму при виконанні завдання [18]. Щоб забезпечити достатній рівень психічної готовності, учитель пропонує до вивчення тільки ті рухові дії, що знаходяться в зоні стимулюючої складності (що збільшується в міру збагачення рухового досвіду), і гарантує безпека при їхньому виконанні [19]. У необхідних випадках варто навчати прийомам самостраховки, володіння якими підвищує впевненість учнів, у випадку перекручування рекомендованої схеми помилка легко виявляється і негайно ж виправляється.

Запам'ятовування рухової дії зв'язано з кількістю повторень і величиною інтервалів між ними. У дослідженні И. В. Абсалямовой [8] показано, що при вивченні складних по координації, але не потребують великих витрат енергії рухових дій (наприклад, елементів фігурного катання) початківці поліпшують дію до 5—6-й спроби, потім якість дії стабілізується до 10—12-й спроби, після чого виконання погіршується (при оптимальному інтервалі відпочинку між спробами в 60 с). Початківцям краще виконувати досліджувана дія серіями по п'ятьох повторень з 3-хвилинними інтервалами між серіями, всего 3—4 серії. Спортсмени середньої кваліфікації можуть виконувати 3—4 серії, по 6 спроб підряд у серії, а висококваліфіковані — 4—5 серій з інтервалами відпочинку по 1 хв. між серіями.

Інтервал між заняттями впливає і на міцність запам'ятовування. Найбільше зростання помилки відбувається протягом перших 24 ч після заняття: середня величина помилки збільшується на 48,7%. При більш тривалих перервах помилка збільшується повільніше: через 48 год —до 52,9%, через 4 доби —до 55%, через 10 доби —до 56,8%. Для ефективного засвоювання рухової дії необхідно повторювати досліджуваний матеріал ще 1—2 рази протягом першої доби з моменту його вивчення. З цією метою варто планувати самостійне повторення пройдених елементів досліджуваної дії і, якщо дозволяють умови, дії в цілому.

Якщо учень має достатній руховий досвід і чітко уявляє необхідні дії по кожній з ООТ, то рухова дія може бути виконана відразу ж після постановки рухової задачі. У цих випадках говорять про легкість і доступність задачі. Якщо ж дії, що повинні бути виконані, незнайомі учню, тобто не мають аналогів у минулому досвіді, то вирішення рухової задачі неможливо доти, поки незрозуміле не стане зрозумілим, а невідоме — відомим, тобто поки не сформуються уявлення про дії, необхідні у кожної ООТ. Виділення, усвідомлення, запам'ятовування потрібних відчуттів у кожній з ООТ — необхідна умова формування повноцінної ООР.

Відпрацьовування ООТ — задача нестандартна. В одних випадках, коли є достатній час для аналізу відчуттів, необхідне усвідомлюється відразу, варто тільки зафіксувати увагу на зазначеному об'єкті. Задача ускладнюється, якщо час на усвідомлення відчуття різко обмежено, що буває при вивченні швидкісних дій, і учень, наданий самому собі, може витратити на пошук потрібного варіанта дії тривалий час [15].

Відпрацьовування всіх ООТ, позначених в інструкції, завершується формуванням рухових уявлень по кожній з них, цим закінчується робота на етапі початкового розучування рухової дії.

Ефективно вирішувати перераховані задачі можна лише в тому випадку, коли використовуються діючі засоби і методи навчання. Оволодіння руховою дією починається з формування його зорово-логічного образу. Головними методами виступають розповідь, демонстарація і їхнє сполучення — коментована демонстрація. Варто пояснити учню, на що саме й у якій послідовності він повинен звернути увагу. Коли відомий порядок спостереження, його ефект, якість сприйняття підвищується на 21,6%. Для того щоб зосередити увагу на потрібних об'єктах, застосовують ряд методичних прийомів: уповільнену і розчленовану демонстрацію натуральної рухової дії, його фотозображень, малюнків, схем, рухливих і нерухомих об'ємних моделей. Додатковими методами формування зорово-логічних уявлень про досліджувану дію можуть бути читання спеціальної літератури, бесіди з компетентними особами.

Для формування «орієнтованої сітки» схеми ООД на основі запропонованої інструкції використовуються ті ж методи і методичні прийоми.

2.2.2 Якість вимови вчителя

Надзвичайно важливу роль грає метод голосного супроводу дії. Виконання досліджуваної дії в супроводі голосної мови допомагає організувати дію, полегшує орієнтування у виникаючих відчуттях і фіксацію уваги на потрібному відчутті. Голосна мова — найбільш діючий шлях усвідомлення відчуттів і формування уявлень про досліджувану дію. Цей метод реалізується в методичних прийомах взаємного навчання, коли один з учнів виконує роль учителя, а інший — учня. Учень розповідає, що саме він хоче зробити, перелічує ООТ, описує відчуття, що повинні з'явитися у випадку правильного виконання, і свої реальні відчуття, що виникають с процесі виконання дії. Учитель контролює правильність викладу змісту інструкції й аналізує якість спроби. Для усвідомлення потрібного відчуття буває досить 10—12 повторень [15].

2.2.3 Правильна організація навантаження

Освоєння рухових дій вимагає численних повторень, що викликає значну витрату фізичної, психічної і розумової енергії. У міру наростання стомлення концентрація, стійкість і распределенность уваги, здатність до аналізу ситуації і синтезові відповідей погіршуються [7,8]. Тому приступати до первісного розучування потрібно тоді, коли учень знаходиться в стані оптимальної працездатності, як правило на початку основної частини занятия. Однак слід зазначити, що здатність освоювати навчальний матеріал на тлі стомлення застосовують у тренуванні, а в деяких випадках (у спортивному тренуванні і деяких видах професійної підготовки) навчають контролю якості рухів в умовах наростаючого стомлення цілеспрямовано. При цьому можна домогтися високої стійкості показників навчальної працездатності на ефективному рівні в умовах дуже високих ступенів стомлення [11].

Число повторень досліджуваної дії визначається динамікою його засвоєння. Засвоїти знання про сутності рухової задачі і способі її рішення — це значить виділити ООТ, сформувати схему орієнтованої основи конструювання рухової задачі і її рішення і сформувати уміння і навичка конструювання рухової задачі (реально) і способу її рішення (словесно).

Інтервали відпочинку між повтореннями дії визначаються особливостями динаміки фізичної і психічної працездатності і закономірностями засвоєння матеріалу. Якщо досліджувана дія вимагає витрат енергії у великих кількостях, то тривалість інтервалів між повтореннями диктується необхідністю відновлення працездатності, що забезпечує повноцінне виконання. Для силових вправ, наприклад для піднімання штанги граничної ваги або лазання по канату, — 2—3 хв; для вправ, що вимагають прояви витривалості, більш тривалі інтервали, наприклад, для повторення пробіжки на 400 м у повну силу тренованому спортсменові необхідний 15-хвилинний відпочинок. Якщо виконання рухової дії вимагає значних витрат психічної енергії, то перед кожною спробою необхідний час для відповідного настроювання. У всіх випадках інтервал між спробами визначається необхідністю аналізу попередньої спроби, формування коригувальної дії і пускового сигналу на наступну спробу [15].

Як правило, знання і представлення про сутність і умови рухової задачі і способі її рішення формуються за одне-два занять. Поглиблення і закріплення цих знань і представлень відбувається в наступній роботі при формуванні умінь і навичок.