Навигация
Нетрадиційні методи виховання молодших школярів
28518
знаков
0
таблиц
0
изображений
3. Нетрадиційні методи виховання молодших школярів
Нетрадиційними (нестандартними) методами виховання називаються ті виховні методи, що побудовані на засадах народної педагогіки й базуються на віковічних традиціях народу й використання скарбниці народної мудрості.
До традицій належить те, що склалося історично й передається з покоління в покоління. Назва «нетрадиційним» у даному випадку чисто умовна, бо виховні засоби народної педагогіки в самому народі є таки традиційними. Не випадково в самому визначенні назви «нетрадиційні методи виховання» вжито слово «традиція».
Нетрадиційними ці методи є хіба що відносно школи, бо: по-перше, виникли вони не в школі, а з практики родинно-побутового й громадського виховання дітей та молоді; по-друге, був час, ще майже донедавна, коли школа виховні методи народної педагогіки обминало, застосовувала лише спорадично, а офіційна педагогіко навмисно ігнорувала. Тому для них вони не стали традиційними. Та головна суть не в назві, а в тому знаменні нашого часу, коли народна педагогіка у супрязі з педагогічною наукою природно зайняла своє гідне місце у виховній системі уже тепер національної школи в Україні. Цьому в значній мірі сприяє впровадження у ній таких навчальних дисциплін, як народознавство, людина і світ, ознайомлення з навколишнім світом. Скарбниця нетрадиційних методів виховання дітей молодшого шкільного віку велика й різноманітна. Для якісного аналізу й практичного використання цих методів у виховній роботі вчителя їх можна умовно поділити на 4 групи:
1) нородно-педагогічні методи виховання словом рідної мови;
2) народно-педагогічні методи формування суспільної поведінки дитини (нагромадження життєвого досвіду);'
3) народно-ігрові методи виховання;
4) народно-педагогічні методи стимулювання, заохочення і спонукання дітей. До окремої групи методів належать: молитво, святі тайни (сповідь, причастя), клятво, присяга.
В основі даної класифікації лежать закономірності процесу виховання й основні джерела набуття необхідних знань і досвіду правильної поведінки.
Виховна сила рідної української мови, а з проголошенням самостійної України тепер уже й мови державної, колосальна. З рідною мовою зв'язане все духовне життя людини. З материнською мовою набуває дитина не лише слова, але й спосіб думання, відчуття й бажання..
Глибинно виховна міць рідного слова незмінна діє, коли молодші школярі під керівництвом учителя й за порадою своїх батьків, дідусів і бабусь ведуть розвідки — пошуки, складання й написання родоводу (літопису) власної сім'ї, родини, генеалогічного древа пращурів одного прізвища, родичівства.
Вдавшись до народно—педагогічних методів виховання словом рідної мови у всіх його жанрових різновидах, початкова школа відродить престиж словесного виховання у всій його можливості могутнього впливу на розум, душу й почуття дітей молодшого шкільного віку. Адже і поведінка, і взаємини, і праця їх — все це залежить від складних процесів, що відбуваються в душі, найважливішим засобом впливу на яку є слово. Без хвилюючого, правдивого слова не може бути ні школи, ні педагогіки.
Друга група нородно-педагогічних методів об'єднує в собі методи формування суспільної поведінки дитини: уклад життя та діяльності дітей, вправи і привчання, режим праці, виконання різних доручень й обов'язків, спілкування, народні звичаї то традиції.
Виховання відбувається через саме життя дітей, що сприяє нагромадженню їх практичного досвіду і формуванню певної групи звичок.
Така загальновизнана думко постала з масової виховної практики, яка насамперед спрямовується на організацію життя, розумної, цілеспрямованої і різнобічної діяльності дітей відповідно до прийнятих у середовищі нашого народу суспільних норм і правил, на привчання до розумних дій, вправляння як послідовне повторення позитивних вчинків на основі усвідомлення їх значення. Згадаємо мудрі народні вислови: «Посієш вчинок — виросте звичка », «Звичка — друга натура».
Вправи і привчання займають у народному вихованні одне з чільних місць. Вони є своєрідною «гімнастикою поведінки» дітей і реалізуються в основному через застосування цілого комплексу різноманітних прийомів: вимоги, показу, тренування, нагадування, контролю й самоконтролю. Вимога допомагає вихованцеві збагнути суть і насущність потреби в тих чи інших звичаях і манерах поведінки. У народній педагогіці вони виражаються по-різному: у цікавій розповіді про якийсь повчальний факт із життя людей, мудрій породі когось із старших, афоризмі.
Серед основних народно-педагогічних методів значне місце належить народно - ігровому методові, що репрезентує наступну, третю групу в системі їх класифікації.
Дитяча гра — один з провідних видів діяльності дітей, спрямованої на практичне пізнання навколишніх предметів і явищ через відтворення дій та взаємин дорослих. Це відтворення ситуацій, наближених до реальних, у цікавій формі.
Діти всіх народів світу мають спільну характерну рису — вроджений потяг до гри. До того ж їхні ігри дуже часто подібні між собою, а то й однакові. Зведіть докупи дітей з різних кінців земної кулі, і вони швидко знайдуть між собою спільну мову — почнуть гратися.
Серед народно - педагогічних методів стимулювання позитивної поведінки неабиякою популярністю користується навіювання (сугестія), основне призначення якого викликати в когось певний настрій, стан, переживання. Вираження цього методу в народній педагогіці досить своєрідне й оригінальне, наділене рисами народної кмітливості й винахідливості. Не обходиться тут без різних здогадок, фантазій і гумористичних моментів. Чимало й елементів казковості, вигадки, які дуже полюбляють діти. Та й зо змістом народні навіювання дуже різноманітні: «Не іж зелених слив, бо в череві жаби виростуть»; «Не плюй на вогонь, бо обличчя струпом вкриється»; «Не руйнуй пташиних гнізд, бо осліпнеш» тощо. У народі подібних навіювань надзвичайно багато. Майже всі вони, як правило, нічого спільного не мають із містикою, бо їм властиве цілком реальне спрямування.
Досить своєрідно трактуються і реалізуються народні методи нагороди і кари.
Нагорода буває матеріальна і моральна. Обидві виражають вдоволення гарною поведінкою. До найпоширеніших нагород належать: схвалення вчинку, похвала, подяка, нагорода, ласкавий погляд, усмішка. Заохочення дітей старшими, авторитетними для неї людьми моє велике значення. Воно закріплює позитивні навички й стимулює до кращої поведінки. Слід підкреслити, що заохочення дітей є природним результатом їхніх позитивних вчинків.
У ряді методів примусових .іа останньому місці стоїть кара. Педагогічна кара має примусити /чня пізнати свою похибку й виправити її. Кара вживається лише в конечній потребі, коли інші засоби залишились безрезультатними.
Основне призначення кари полягає в тому, щоб викликати у винуватця неприємні переживання, гіркоту вини й сорому за поганий вчинок, розкаювання і бажання більше не повторювати. У практиці народного виховання найчастіше застосовуються такі види покарань, як зауваження, репліко, осуд. Основне призначення покарання полягає також у тому, щоб застерегти вихованців, зорієнтувати Їх на правильний вчинок. Застосовувати покарання слід помірно, лише в міру необхідності, у розумних межах. Карати має право людина мудра і авторитетна («Краще догано розумного, ніж похвала дурного»). Не можна карати за підозрою чи в пориві різкого збудження й гніву («Злість — погана порадниця», «Перед тим. як карати, треба полічити до сто»). Справжнє покарання завжди справедливе й сприймається вихованцем як заслужено міра впливу на нього. Воно будить активні роздуми й глибокі переживання з приводу допущеної помилки. Покарання має випливати не з чиїхось примх, а з доброзичливого бажання виправити чиюсь хибну поведінку. Не можна карати працею, образою, лайкою. У мудрого вихователя покарання ніколи не принижує гідності людини, не придушує особистості, а є своєрідною формою поваги до неї. Особливо яскраво це виявляється тоді, коли вихованець відчуває, знає, вірить і ірозуміє, що його карають не з якоїсь помсти, а для того, щоб ; привчити не піддаватися легким принадам, щоб формувати з нього людину, гідну поваги, сильну духом і характером, вольову і відповідальну, надійну й стійку.
До найвищої кари в практиці народного виховання належить прокляття як крайній метод впливу на особистість. Це різке засудження кого—небудь. що часто свідчить про безповоротний розрив з ним і супроводжується зловісним побажанням, пророцтвом. Прокляття в народній педагогіці є виявленням різкого осуду особливо злісного й непростимого вчинку великого обурення чиєюсь украй негідною поведінкою, глибокої ненависті до когось. Проклинають найчастіше того, хто вчинив злочин перед людством, рідним народом, нацією, родом, сім'єю чи дітьми, Україною.
Щодо тілесної кари й залякування, то превалює народна думка про їх шкідливість як учням, так і вчителеві.
Початкова школа лише тоді стане справді національною, коли виховна робота буде пройнята українським духом. Застосування нородно-педагогічних методів — найкраща цьому запорука.
Похожие работы
... мною частиною життєдіяльності, життєтворчості рідного народу. Тому система компонентів народної духовності, шляхи і засоби їх формування мають визначати сутність і зміст національної системи виховання. 1.3 Українське образотворче мистецтво у структурі національного виховання дошкільників Система національного виховання використовує практично невичерпні можливості народного професійного ...
... , вправляти. Тут у пригоді нам рухові вправи. Руховими вправами простують поставу, скріпляють цілий організм, роблять лице свіжим, а око ясним…», – говорив С. Гайдучок в своїй книзі «Вплив фізичного виховання на вдачу нашої молоді». В цій праці С. Гайдучок вважає і наголошує на те, що лише фізичне виховання і спорт можуть позитивно вплинути на вдачу нашого підростаючого покоління [2; с. 124]. ...
... виховання, яке формує глибоко людське в людині, тобто одночасно реалізує загальнолюдське виховання.2. Організаційно-методичне забезпечення формування національної свідомості молоді засобами народної педагогіки 2.1 Етнопедагогічні засади формування національної свідомості молоді Серед проблем, від розв'язання яких залежить здійснення національного відродження України, важливе місце належить ...
... людського буття, уявлення про красу. Тому з метою духовного розвитку школярів у процесі роботи використовують матеріал українського декоративного мистецтва. Розділ 2. Формування національно-культурної свідомості молодших школярів засобами народного мистецтва 2.1 Методика експериментального дослідження Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що ...
0 комментариев