Використання методів розвитку сили атлетів

1.3 Використання методів розвитку сили атлетів

Метод повторних зусиль.

Характерним при використанні даного методу в атлетичній гімнастиці є те, що м'язова робота ведеться з неграничними опорами і, як правило, до відмовлення. Практика показує, що використання вправ з великими і помірно великими опорами впливає на м'язову силу. Робота з малими і дуже малими опорами доцільна лише при розвитку витривалості і втраті зайвої ваги.

Незважаючи на те, що при роботі до відмовлення приходиться піднімати набагато більшу кількість вантажу, ніж при методі максимальних зусиль, а останні, найбільш цінні, спроби виконуються на тлі зниженої (унаслідок стомлення) збудливості центральної нервової системи, метод повторних зусиль має ряд переваг:

виконання великого обсягу роботи активізує трофічні процеси, створює можливості для посилення пластичного обміну, що в остаточному підсумку може привести до функціональної гіпертрофії м'язів і збільшити їх силу;

використовувані вправи не приводять до сильних напруг;

у ході виконання вправ існує можливість для контролю за технікою;

відсутність максимальних зусиль дозволяє уникнути травм.

Незважаючи на високу ефективність методу максимальних зусиль для розвитку сили, застосування його в атлетичній гімнастиці повинне бути дуже обережним і продуманим. Заняття з переважним його використанням викликають значне, а то і максимальне стомлення. Тому навіть у тренуванні висококваліфікованих атлетів метод максимальних зусиль повинен сполучитися з застосуванням інших методів.

1.4 Види силових вправ на заняттях

Для наповнення змістом описаних методів використовують різні види силових вправ:

А) вправи з зовнішнім опором, створюваним за рахунок ваги предметів (гантелі, штанга, гирі), протидії партнера, опору пружних предметів (гума, пружинні еспандери), опору зовнішнього середовища (руху у воді);

Б) вправи з обтяженням, рівним вазі власного тіла (підтягування на поперечині, віджимання в упорі на брусах);

В) статичні вправи;

Г) ізометричні вправи;

Д) вправи в самоопорі.

Якщо ефект від використання перших двох груп вправ загальновідомий, то вправи в статичному, ізометричному режимі роботи м'язів і в самоопорі, хоча і відомі давно, але по-справжньому популярними стають тільки зараз.

Включення в заняття атлетизмом статичних зусиль дуже ефективно для розвитку статичної витривалості і статичної сили. В міру набуття необхідних силових якостей при тренуванні в статичних зусиллях можна використовувати наступні вправи на гімнастичних снарядах: кут у висі на поперечині й в упорі на брусах; горизонтальний вис на кільцях або на поперечині, спочатку в простих, а потім і в складних варіантах; хрест на кільцях, горизонтальний упор на брусах або на підлозі; високий кут в упорі. Доступний варіант статичної вправи може включатися в кожне заняття атлетичної гімнастики, при цьому в кожнім підході варто виконувати тільки одну статичну напругу, але як можна довше, поступово доводячи кількість повторень до трьох разів.

Використання ізометричних вправ у заняттях атлетизмом також досить ефективно для розвитку максимальної статичної сили. При ізометричному режимі роботи м'язів, особливо при максимальному, відбувається напруга і спортсмен не дихає, що, природно, вимагає особливої уваги. Поступово доводять утримання до 5-6 сек. Важливо також знати, що сила відповідає величині опору: зі збільшенням опору росте і зусилля, спрямоване на його подолання.

Останнім часом зріс інтерес до вправ у самоопорі, або, як їх ще називають, вправами у спільній напрузі м'язів-антагоністів. Уперше, ще в 1909 р. А. К. Анохін показав, що вправи в спільній напрузі м'язів-антагоністів можуть викликати такі напруги, що по своїх величинах нерідко дуже значні. Причому, як відзначають фахівці, якщо виконувати вправи, що вимагають максимальних статичних і динамічних "безнавантажувальних" напруг, що це може дати ефект не менший, ніж при тренуванні сили з використанням зовнішнього обтяження.

1.5 Складання комплексів тренувальних вправ

При складанні перших комплексів у них варто включати до 10-12 вправ, по можливості охоплюючи всі основні м'язові групи.

Після розминки вправи в комплексі можуть мати таке розташування:

-        вправи для плечового пояса і рук;

-        вправи для тазового пояса і ніг;

-        вправи для тулуба;

-        вправи для шиї;

-        вправи для вироблення правильної постави.

У кожній з цих груп обов'язково варто передбачити вправи для м'язів-антагоністів: наприклад, для м'язів передньої і задньої поверхні тулуба, для біцепсів-трицепсів, для грудних м'язів і т.д..

Заняття з достатніми навантаженнями варто проводити через день. З огляду на, що до одноманітних фізичних навантажень організм незабаром адаптується, вправи треба змінювати, варіювати навантаження, її обсяг і інтенсивність.

Для одного заняття вправи підбирають таким чином, щоб самі важкі вправи були в середині, коли м'язи вже досить розігріті, а запас сил великий.

Заняття протягом місяця варто планувати, використовуючи принцип хвильоподібності: намічаються тижні з великими, середніми і малими силовими навантаженнями, а в тижневому циклі максимум навантаження може падати на його середину.

Дуже велика увага при складанні комплексу варто приділити визначенню кількості підходів і повторень. Для збільшення абсолютної сили м'язів і їх маси виконують 5-6 повторень у 4-5 підходах. Для розвитку відносної сили і видалення надлишків у жирових відкладеннях роблять 12-15 повторень у 2-3 підходах.

Важливо також не допускати перетренованості, для чого треба завжди пам'ятати, що у всіх атлетів різна здатність відновлювати сили.

Варто ширше використовувати метод кругового тренування.

Розділ 2. Задачі, цілі та методи дослідження

Завдання:

Порівняти результати юних важкоатлетів у педагогічному експерименті, за допомогою контрольних тестів.

Цілі:

- одержати об'єктивну картину розвитку швидкісно-силових і силових якостей школярів 12-14 років

- порівняти показники приросту цих якостей у ході педагогічного експерименту, проведеного за участю юних атлетів при занятті силовими видами спорту на протязі року.

Методи дослідження

Дослідження силових показників проводилося за допомогою наступних вправв: вправи є стрибки в довжину й у висоту з місця - стандартні тести, що дають найбільше коректну інформацію про розвиток швидкісно-силових якостей спортсменів. Силові показники юних атлетів оцінювалися при виконанні присідання зі штангою на плечах.

Стрибок у довжину з місця. У цій вправі на першому контрольному іспиті більш високі результати були показані юними важкоатлетами усіх вікових груп.

Стрибок у висоту з місця - ще одна вправа, що дозволяє оцінити швидкісно-силові якості юних атлетів.

Присідання зі штангою на плечах. У цій вправі оцінювалися силові можливості підлітків. Задача складалася не в тім, щоб довести, що юні важкоатлети виглядають більш сильними в цій вправі, ніж їх легкоатлети, що спеціально силовими вправами з обтяженнями в такому обсязі не займаються. Тому ми не будемо порівнювати абсолютні результати юних штангістів з такими в легкоатлетів.

Розділ 3. Результати власних досліджень

Так, у важкоатлетів коефіцієнт варіації в стрибку в довжину з місця склав 9,4%. У 14-літньому віці спостерігається більш виражений приріст результатів у стрибку в довжину з місця: юні важкоатлети показали в цій вправі результат на 8 см краще, ніж 13-літні, і на 15 см - чому 12-літні спортсмени.

У цьому зв'язку можна припустити, що більш насичене тренування з обтяженнями дає більш виражений ефект у приросту швидкісно-силових якостей у підлітковому віці.

У 12-літньому віці юні штангісти показали результати, недостоверно перевищуючі показники в цій вправі (на 1,5 см). Коефіцієнт варіації в спортсменів також мало відрізнявся. У 13 років результати в стрибку в довжину з місця зросли у всіх випробуваних спортсменів (табл. 1): у юних штангістів - у середньому на 5,2 см. У старшій віковій групі - 14 років - відзначається подальший приріст результатів: у важкоатлетів 14 років у порівнянні з 13-літніми - на 1,4 см. Отже, ми можемо констатувати той факт, що, як і в першій контрольній вправі, підтверджується тенденція приросту швидкісно-силових якостей у підлітків з 12 до 14 років незалежно від занять спортом. Якесь (недостовірне) перевага в результатах, відмічуване в юних важкоатлетів, ми зв'язуємо з впливом спеціалізованих тренувань з вагами.

12-літні штангісти показали в цій вправі результат 63,2 кг. У свою чергу, 13-літні уступили 14-літнім атлетам 5 кг. Отже, найбільший приріст сили ніг у юних важкоатлетів спостерігається між 12 і 13 роками. 12-літні в присіданні зі штангою на плечах показали результат, рівний 48,3 кг. У 13-літні результати були вище в порівнянні з попереднім роком на 6,3 кг і уступали результатам 14-літніх підлітків на 7 кг.

Таблиця 1 - Середні показники загальної фізичної підготовленості спортсменів 12 - 14 років

Вправи	12 років				13 років				14 років
	М	± m		Y	М	± m		Y	М	± m		Y
Стрибок у довжину з місця, см	159,0	2,1	12,7	7,9	166,0	2,6	15,6	9,4	174	2,5	15,5	18,9
Стрибок у висоту з місця, см	36,8	0,5	3,2	8,7	42,0	0,5	3,2	7,6	43,4	0,7	4,4	10,2
Присідання зі штангою на плечах	63,2	1,3	7,8	12,4	79,2	1,6	9,8	12,4	84,2	1,3	7,7	9,1

Отже, підводячи підсумки результатів вихідних контрольно-педагогічних іспитів, можна зробити наступний висновок. У всіх юних атлетів 12-14 років відзначений середній рівень розвитку фізичних якостей. Заняття спортом протягом 3-6 місяців хоча і впливають на прояв спеціалізованих якостей, наприклад сили в юних важкоатлетів, але ще не дають підстави стверджувати, що вони досить значимі для фізичної підготовки підлітків. Разом з тим у 12-14-літньому віці виявляється вплив вікового фактора на приріст основних фізичних якостей. Наші дані підтверджуються дослідженнями багатьох фахівців.

На наш погляд, про ефективність експериментальної методики, спрямованої на розвиток сили і швидкісно-силових якостей юних важкоатлетів, не можна судити тільки за підсумками спеціальної спортивної підготовки. З обліком цього в даному розділі проведений аналіз результатів контрольного тестування загальної фізичної підготовленості юних атлетів, що проходив у ті ж терміни, що і контрольні іспити по спеціальній фізичній підготовленості. Тренування юних важкоатлетів будувалося таким чином, щоб здійснювався приріст результатів не тільки в спеціальної, але й у загальній фізичній підготовці. Тому становило інтерес виявлення зміни результатів у юних спортсменів протягом року в ОФП і їх порівняння з показниками в різних спортивних спеціалізаціях.

Річне спортивне тренування юних важкоатлетів і легкоатлетів з використанням різних варіантів силової підготовки привели до істотних змін у рівні розвитку не тільки спеціальної, але і загальної силової підготовки (рис. 1).

Рис. 1 - Динаміка приросту результатів у юних важкоатлетів у вправах силової і швидкісно-силової спрямованості, %

Стрибок у довжину з місця. З мал. 1 видно, що в стрибках у довжину з місця в 12-літньому віці у важкоатлетів найбільш виражений приріст відзначений у другій підгрупі (17,5%), трохи менший, але все-таки досить значний результат виявився в третій підгрупі (15,1%). Перша підгрупа в цій віковій групі виявилася на третьому місці з найменшими показниками приросту (9,7%).

У 13-літньому віці в цій вправі перевага після року тренувань знову мала друга підгрупа (18,6%). Але цього разу і перша, і тим більше третя підгрупа, хоч і відстали від другий, але вже на незначну величину (відповідно 15,8 і 17,2%). Але проте і цього разу розподіл місць по величинах приросту був таким же, як і в молодшій віковій групі.

У 14-літніх штангістів більш виражений приріст результатів у стрибках у довжину з місця також мала друга підгрупа. Перша і третя підгрупи в даній віковій групі прийшли до кінця річної підготовки практично з однакові мі величинами приросту (мал. 1).

Стрибок у висоту з місця. У цьому скоростно - силовій вправі в 12-літніх атлетів більш високі величини приросту результатів були показані другою підгрупою, першій і третя відстали від другий, як і в першій вправі. Але розходження між першою і третьою підгрупами були незначні (мал. 1).

У 13-літньому віці перша і друга підгрупи показали практично ті самі величини приросту, результати ж третьої підгрупи цього разу виявилися найменшими. У 14-літньому віці кращої в цій вправі була друга підгрупа (7,6%), другий результат був у третьої підгрупи і третій - у першої (відповідно 4,6 і 3,2 %).

Присідання зі штангою на плечах. У 12-літніх важкоатлетів через рік тренувань спостерігався найбільш виражений приріст результатів у третій підгрупі (див. мал. 1). Вони значно випередили своїх однолітків з першої підгрупи, що показала другий результат, і другої підгрупи (відповідно 30,2; 20,4 і 19,8%). У 13-літньому віці більш високий рівень приросту силових можливостей був у другої підгрупи (26,1%). Третя підгрупа виявилася другий з результатом 22,8%, а перша підгрупа - третій (20,1%). В атлетів 14 років цей розподіл місць залишилося на тому ж рівні. В усіх випадках рівень приросту був найменшим у порівнянні з іншими віковими групами.

Практичні рекомендації

1. У базовій силовій підготовці школярів підліткового віку ефективні наступні варіанти силових навантажень: Перший варіант тренування: 80% від максимального результату - 3 підйоми, 70% - 4 і 60% - 5 підйомів в одному підході. Другий варіант тренування: 50% - 6 підйомів, 40% - 8 і 30% - 10 підйомів в одному підході. У третьому варіанті педагогічного експерименту виконується навантаження, що сполучить у собі в однаковій мірі навантаження з першого і другого варіантів. В усіх випадках планується 4-5 підходів до штанги за одне тренування.

2. На початковому етапі базової силової підготовки школярів підліткового віку найбільш ефективним є застосування навантаження з обтяженнями щадного характеру: після 4-місячного тренування - змішаного характеру, а через рік спортивної підготовки - змішаного й інтенсивного (понад 50-60% від максимального) характеру.

Висновки

Методика організації занять з атлетики включає три етапи: підготовчий (тривалістю 12-20 хв.), основний – до 90 хв., заключний – 5 хв. Досить важливим моментом в організації є раціональний розподіл навантаження та методи організації учнів на занятті, серед яких використовуються як груповий метод, так і індивідуальний. Велику відповідальність у цьому плані накладає на вчителя підвищена небезпека травмування учнів.

Для правильної побудови спортивного тренування необхідно враховувати фазовість функціональних змін і особливості відновних процесів в організмі спортсмена. Спортивне тренування ґрунтується на загально біологічних і дидактичних принципах. Частота тренувальних занять має істотне значення в розвитку і збереженні визначеного рівня сили м'язів. Однак якщо тренування проводиться частіше 5-6 разів на тиждень, то істотної переваги в розвитку сили не відзначається. Чим тренування рідше, тим повільніше знижується сила м'язів після кожного з них. Інтервали відпочинку між підйомами ваги, впливають на інтенсивність занять і ефективність розвитку сили м'язів.

Переважними методами розвитку сили в атлетизмі є методи повторних і максимальних зусиль. Для характеристики цих методів і вибору найбільш оптимального режиму м'язової діяльності під час тренування важливо знати, як позначається величина обтяження по кількості можливих повторень в одному підході.

Включення в заняття атлетизмом статичних зусиль дуже ефективно для розвитку статичної витривалості і статичної сили. Використання ізометричних вправ у заняттях атлетизмом також досить ефективно для розвитку максимальної статичної сили.

При складанні комплексів атлетичної гімнастики з метою досягнення максимального ефекту варто дуже уважно дотримувати ряду важливих вимог. Комплекси повинні складатися з урахуванням рівня підготовленості атлетів. Для цього необхідно провести спеціальне заняття по тестуванню їх фізичних якостей.

Список використаної літератури

1.      Боберський І. Рухливі забави та ігри. - Львів: НТШ, 1994. - 64 с.

2.      Болобан В.Н. Анализ техники акробатических упражнений: Метод. рекомендации. - К.: УГУФВС, 1994. - 31 с.

3.      Болобан В.Н. Система обучения движениям в сложных условиях поддержания статодинамической устойчивости; Автореф. дис. докт. пед. наук. - К., 1990. - 45 с.

4.      Верхошанский Ю-В. Основы специальной силовой подготовки в спорте. / Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: "ФиС", 1977. - 215 с.

5.      ВерхошанскиЙ Ю.В. Основы специальной физической подготовки спортсменов. - М.: "ФиС", 1970. - 200 с.

6.      Воячецкий Э. Развивая силу. // Физическая культура в школе,2000. - №2. - С. 46-48.

7.      Демчишин А.П. та ін. Рухливі та спортивні ігри в школі / Посібник для вчителів. - К.: Освіта, 1992. - 175 с.

8.      Жадочко Р.В., Соболев Ю.Л., Соболев Л.М. Розвиток гнучкості спортсмена. - К.: Здоров'я, 1980. - 104 с.

9.      Келлер В.С., Платонов В.М. Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів. - Львів: Українська Спортивна Асоціація, 1993. - 270 с.

10.    Короп Ю.О. Розвиток гнучкості в школярів. // Фізичне виховання в школі. - 1997. - №3. - С. 40-45. - №4. - С. 28 - 35.

11.    Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей: Навчальний посібник для фізкультурних вузів. - Львів: "Штабор", 1997. - 204 с.

12.    Липець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров'я, працездатність... -Львів, 1993. - 131 с.

13.    Лях В.И. Выносливость: основы измерения и методики развития. // Физическая культура в школе, 1998. - №1. - С.7-14.

14.    Лях В.И. Гибкость: основы измерения и методики развития // Физическая культура в школе, 1999. - №1. - С. 4-10.

15.    Лях В. Двигательные способности // Физическая культура в школе, 1996. - №2. - С. 2-8.

16.    Лях В.И. Координационные способности школьников // Физическая культура в школе, 2000. -- №4. - С.6-13; №5. - С.3-10.

17.    Лях В.И. Скоростные способности: основы тестирования и методики развития // Физическая культура в школе.1997. - №3. - С. 2-8.

18.    Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебн. для ин-тов физ. культуры. - М.: "ФиС", 1991, - 543 с.

19.    Определение физической подготовленности школьников / Под. ред. Б.В. Сермеева. - М.; Педагогика, 1973. - 104 с.

20.    Платонов В.М., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсменів. -К.; Олімпійська література, 1995. - 319 с.

21.    Присяжнюк С. Витривалість: основи визначення та методики розвитку у школярів початкових класів // Фізичне виховання в школі. - 1999. - №4. С. 32-34.

22.    Тренировка юных спортсменов. / Плд общ. ред. В.П. Филина. – М.: Изд-во «Физкультура и спорт», 1965. – 353 с.

23.    Фарфель В.С. Управление движениями в спорте. - М.: Физкультура и спорт, 1975. - 208 с.

24.    Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). – Львів: Світ, 1993. – 184 с.

25.    Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч.1. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2001. – 248 с.

26.    Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч.2. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2001. – 328 с.

27.    Шульга М. Методика застосування бігу на витривалість на уроках фізичної культури в школі // Фізичне виховання в школі. - 1999. - №1. - С. 33 - 40.

28.    Юшкевич Т.П., Васюк В.Е., Буланов В.А. Применение технических средств в обучении и тренировке спортсменов: Метод. пособие. - Минск; Полымя, 1987. – 240 с.