Другий етап (2007р. – 2008р.) На цьому етапі зроблено висновки, підготовлено зміст дипломної роботи
Культура зовнішнього вигляду [6, с.17–18]
Завдяки всесторонньому характеру християнізм може бути прийнятим кожним народом, не загрожуючи його національній самобутності
Викладання навчальних предметів не повинно прищеплювати молоді атеїстичних переконань, а навпаки – сприяти формуванню її християнського
Зміст процесу виховання української молоді в загальноосвітніх і фахових школах
Лише шляхом самопізнання можна зрозуміти своє призначення у житті
Виховна функція змісту шкільних підручників
Навигация
Зміст процесу виховання української молоді в загальноосвітніх і фахових школах
Моральне виховання учнівської молоді в Галичині кінця ХІХ початку ХХ століття
143883
знака
8
таблиц
2
изображения
2.1 Зміст процесу виховання української молоді в загальноосвітніх і фахових школах
Як ми вже зазначали виїде, традиції освітньо-виховної діяльності духовенства на українських землях беруть свій початок від моменту прийняття християнства. Впродовж тривалого часу Церква залишалась єдиною виховною інституцією [2, с.16]. При церквах і монастирях створювалися різного рівня дали, в яких учні набували елементарних знань і виховувались у релігійному й національному дусі.
Церква дала почин до заснування монастирських, кафедральних та парафіяльних шкіл. З ініціативи і при підтримці Церкви було засновано і ряд середньовічних європейських університетів [82, с.2].
Католицьке духовенство намагалося якнайповніше використати весь освітньо-виховний потенціал шкіл для культурного й економічного зростання українського народу. Так, зокрема митрополит В.Рутський домагався для українських приватних шкіл таких же цивільних і церковних привілеїв, які надавалися державним освітнім установам. Холмські та Володимиро-Берестейські владики використовували рідномовну школу, як засіб, що протидіє денаціоналізацї та латинізації українського населення і особливо більш заможніших верств.
З-поміж уcix українських греко-католицьких чернечих згромаджень чільне місце у справі заснування освітніх установ різного спрямування і рівня належить Василіянському чину. Роль освітньо-виховної діяльності цього згромаджена у релігійному й національному житті українського народу високо оцінював видатний педагог О.Духнович [26, c.l]. Базою для такої бурхливої просвітницької роботи цього ордену був високий рівень освіти його членів. Впродовж 1904-1939 рр. на вищих філософських і теологічних студіях та університетських факультетах освіту здобули 62 отці Василіяни з Галицької провінції. Причому, 30 з них навчалося у Римі, 20 – в Інсбруці, 5 – в Загребі, 3 – у Львові, 4 – у Варшаві. Крім цього, передбачалося відкриття студійного осередку у Львові або Жовкві [55, с.362].
Одним із найперших осередків просвітницької діяльності отщ'в Василіян був Бучач. Ще в 1754 р. у бучацькому монастирі було засновано гімназію й інститут для вбогих учнів, що діяли до 1892/93 шк. р. У 1770-х рр. тут працювали курси риторики й філософії, на яких у 1773 р. нараховувалось 300 слухачів. Більше того, у 1784 р. тут відкривається головна 4-класна народна школа, а в 1856р. перша учительська семінарія. Бучацькі школи були популярними не тільки серед українського населення західного регіону. Сюди приїжджала вчитися молодь зі Львова, Белзу, Перемишля, Сяноку, Волині, Поділля і навіть Наддніпрянщини. Про популярність цих шкіл свідчить не тільки наведений перелік місць проживання учнів , а й сама кількість останніх. Так, у деякі роки це число сягало 800 і навіть 1000 осіб [38, с.6-7].
Розбудова системи рідномовного шкільництва була однією із тих проблем, що постійно перебувала у центрі уваги монаших чинів. Як відомо, першим базовим щаблем для здобуття українськими дітьми подальшої рідномовної освіти виступали початкові народні школи, їх потреба зумовлювалася тим, що польська влада, котра прагнула недопустити зростання кількості української інтелігенції всіляко блокувала відкриття датських шкіл вищого типу, зокрема багатокласних і виділових. З огляду на це особливо великого значення набула перша українська початкова школа у Галичині, котру відкрили сс. Василіянки у 1822р. при своєму монастирі в с. Словіта. Ця школа, що складалася із чотирьох класів і давала українським дітям таке довгождане право вступу до середніх шкіл проіснувала там до 1881 р. Згодом, згідно розпорядження митрополита Й.Сембратовича, її було переведено до Львова. Невдовзі вона перетворилася у вищу початкову школу, так звану виділову, що утримувалися коштами сс. Василіянок. Увагу привертає той факт, що серед обов’язкових предметів у навчальному плані значилась історія України. У групу предметів за вибором, зокрема, входили гра на фортепіано, французька мова, рисунки, спів і навіть танці. Як писала тогочасна газета «Діло», школа не тільки відповідала рівню аналогічних державних шкіл, а більше того, в деяких аспектах перевищувала його. Школа користувалась значною популярністю, однак через брак фондів її було закрито.
Подібні школи були відкриті сс. Василіянками в 1874 р. у Яворові, в 1909 р. у Станіславові та в 1920 р. у Дрогобичі. Про успішний розвиток цих шкіл свідчить, зокрема висока фреквенція, яку ілюструє дод. Д 1.
Високі показники навчально-виховної роботи згаданих шкіл, відзначали у звітах про перевірку цих закладів шкільні інспектори. Так, наприклад, інспектор, який візитував школу у м. Яворів прийшов до висновку, що ця установа відповідає вимогам і рівню державних шкіл такої ж категорії.
Наступними закладами тодішньої шкільної системи, що давали повну середню освіту, право вступу до вищих навчальних закладів були гімназії. Зрозуміло, що формування інтелектуальної еліти української нації не могло відбуватися при відсутності рідномовних гімназій. Гостра потреба у їх створенні призвела до того, що в 1906 р. при монастирі сс.Василіянок у Львові відкривається перша на галицьких землях українська середня школа для дівчат. Потрібно зазначити, що згаданий заклад, був створений з ініціативи і при щедрій підтримці митрополита Андрея Шептицького. Подальшими кроками сестер цього згромадження на шляху розбудови системи національного шкільництва стали створені ними численні навчальні заклади різних типів початкові школи, гімназії, фахові школи, вчительські семінарії ліцеї) у Станіславові, Дрогобичі, Яворові [111, с.l], [112; с.7]. Хронологічно це представлено у таблиці додаток Д 2. Оскільки у вчительських семінаріях, гімназіях та ліцеях існували однакові національно-освітні традиції специфіка виховної роботи цих закладів була спорідненою. Тому аналіз виховного процесу цих шкіл ми будемо проводити паралельно.
Ціллю василіянських навчальних закладів, як зазначалося у статутах цих шкіл, було створення відповідних передумов для різнобічного культурного розвитку молоді, її підготовка до вступу у вищі школи та до активної участі в житті держави й нації. Крім цього, кожен із закладів розробляв індивідуальний напрям освітньо-виховної праці. Так, ліцей у м.Яворів ставив за мету гармонійний всебічний розвиток молоді, зокрема, релігійно-моральний вишкіл, розумовий і фізичний, а також виховання особистості для прослави Бога та на користь держави й суспільства [113, с.8].
Слід зазначити, що крім перелічених навчальних закладів, значну роль у процесі виховання молодого покоління відіграли, створені при монастирях сс.Василіянок так звані інститути. Інститути являли собою деякою мірою гуртожитки, у яких окрім дешевого утримання, учениці знаходили з боку сестер дбайливу опіку і різнобічне виховання. Більше того, в міру спроможності монастир надавав незаможнім ученицям пільги щодо оплати. Така допомога могла надаватися як з власних фондів монастиря, так і з інших джерел. На засіданнях педагогічних рад обговорюватись фінансові можливості школи стосовно матеріальної підтримки, зокрема «доживлювання» убогих учениць [107, с.3]. Одним із свідчень турботи чернецтва про долю вбогих вихованок є звернення дирекції Станіславської школи у 1938р. до Кураторії Львівського шкільного округу з проханням виділення коштів на обіди для трьох приїжджих учениць і повне утримання чотирьох із них в інтернаті [100, с.1].
Режим дня інституток складався із наступних етапів. Розпочинався день о 6,30 хв . Через пів години дівчата збиралися на молитву. Поснідавши вони йшли до школи. Доцільно буде зазначити, що інститути створювалися не тільки при тих монастирях, при яких функціонували школи. Тому вихованки деяких інститутів відвідували державні школи різного рівня - як середні, так і вищі. Після повернення із школи дівчатам надавалася двогодинна перерва на обід і відпочинок 3 15.30 по 16.30 відбувалося навчання. О 16.30 подавався підвечірок, наступні дві години після нього теж присвячувалися навчанню. О 19 год була вечеря, а згодом молитва. Відбувши її молодші вихованки йшли спати, старші могли продовжувати навчання до 21.30.
Основну увагу у виховному процесі інститутів, що дуже позитивно, як на нашу думку, приділялося морально-релігійному вишколу підопічних. Провідними формами такого вишколу була участь дівчат у молодіжних організаціях відповідного спрямування, що створювалися в інститутах, а також у різноманітних релігійних практиках. Наприклад, дівчата з Львівського інституту щодня брали участь у спільних ранкових і вечірніх молитвах та Богослужениях, які відбувалися у домашній каплиці. Активну діяльність провадила і Марійська Дружина інституту. Вона складалася із двох секцій – євхаристійної і харитативної Дружинниці організовували сходини з виступами о.Провідника, оповідачів-спеціалістів, заслуховуванням рефератів членок, відвідували замкнені реколєкції, адорації, здійснювали так зване розважання над постулатами Святою Письма, влаштовували прощі та свята на честь Пречистої Діви Марії і інших святих, а також були учасниками загально-католицьких і національних акцій, студентських католицьких віч тощо.
Не менш цінним аспектом діяльності інститутів була їх освітня праця. Так, у деяких з них вихованки вивчали релігію, українську мову й літературу, і географію та Історію України, займалися ручною працею, співом, музикою, грою на фортепіано. Завдяки останнім заняттям інститутки здобували ґрунтовне естетичне виховання. Свідченням цього є той факт, що вихованки Львівського інституту мали право претендувати до вступу на вищі курси музичного інституту.
Школи сестер були конфесійними (тобто зорієнтованими на учениць греко-католицького обряду) і мали національний характер. Викладною мовою цих шкіл була українська. Однак, у 1923 р. державна шкільна влада зобов’язала вести усю шкільну документацію і викладати деякі предмети польською мовою. Згідно вимог куратори польською мовою повинні були викладатися наступні предмети: польська мова, наука про о масну Польщу, історія та географія Польщі [102, а.4].
Не зважаючи на те, що згідно статутів учениці шкіл мали бути греко-католицького віровизнання ними також ставали вірні римо-католицької, православної, євангельської церкви і навіть євреї. Так, наприклад у 1931р. із 103 учениць учительської семінарії Яворова було 3 римо-католицького, 4 православного і 14 єврейського віровизнання [109, с.43]. При цьому, взаємовідносини учениць шкіл чернечих згромаджень були напрочуд толерантні і тактовні.
Навчальні заклади сестер Василіянок, були платними, але, як ми вже згадували раніше, дітям із незаможніх родин, у міру фінансової спроможності монастиря, надавались повні або часткові знижки. Інформація про розміри оплати і наданої монастирем допомоги учням проілюстрована на прикладі Станіславської гімназії у додатку Д 3. Особливою опікою і турботою були охоплені діти-сироти. Їх. як виняткову категорію вихованок монастир повністю звільняв від оплати за навчання і проживання в інституті. Так, лише у Яворівський вчительській семінари на повному утриманні монастиря перебувало 40 учениць [108, а.1]. Достатньо значна плата за навчання призвела до того, що переважна більшість учениць гімназій були вихідцями із середніх соціальних та заможних класів, а саме з родин ремісників, купців, державних службовців, заробітчан і т.д. Детальні відомості щодо роду занять батьків, результатів успішності, національності, віровизнання та місця проживання учениць Яворівської гімназії подано у додатку Е.
Як бачимо із наведеної таблиці, проживати немісцеві учениці могли як в інтернаті монастиря, так і на винайнятих приватних помешканнях. Слід зазначити. що керівництво школи на протязі усього навчального року проводило візитацію цих, так званих «приватних станцій». Причому, у випадку невідповідності умов помешкання санітарно-гігієнічним, житлово-побутовим, моральним та іншим вимогам шкільна комісія могла заборонити учениці проживання у ньому.
Розглянувши організаційні аспекти діяльності навчальних закладів чернецтва, перейдемо до розгляду змісту освіти цих установ, з точки зору його виховного потенціалу. Безперечно, найбільше виховне навантаження несли релігія, українська мова і а педагогічні предмети у вчительських семінаріях [105, а.1].
Виховний вплив цих навчальних дисциплін реалізувався у різноманітних, як урочних формах; бесідах, розповідях, лекціях, дискусіях і т.ін, так і позаурочних. До них слід віднести позакласне читання, гуртки, конференції, і релігійні практики, шкільні і позашкільні вистави, концерти, прогулянки, екскурсії тощо. Зупинимося на детальному розгляді діяльності шкільних самоосвітніх гуртків як важливого засобу розумового виховання. Особливе місце у навчальному процесі серед усієї гурткової роботи займав «Научний Кружок». Зміст його діяльності акумулював у собі майже усі напрями виховання. Основною ціллю такого кружка було поглиблення і розширення світогляду учениць у всіх областях знань, і особливо з рідної літератури та історії [101 с. 1]. З цією метою учасниці гуртка готували реферати (наприклад на такі теми: «Про заснування і значення «Просвіти» в суспільності», «Про старо-українську словесність»), організовували відчити («Значіння О. Кобилянської в українській літературі»), наукові дискусії, святкові академії на честь геніїв української нації, закладали біоліотеки, влаштовували прогулянки, як в навчальних цілях, так і для відпочинку. На кошти, які виручалися з проведених імпрез та добровільних внесків, учениці купували книжки у бібліотеку, шкільне приладдя та надавали допомогу потребуючим. З ініціативи членок «Научного Кружка» могли створюватися дочірні освітні, музичні, спортивні та інші гуртки, що сприяли розвитку духовних і фізичних рис людини, а також забезпечували корисний і культурний відпочинок. У Львівській гімназії, наприклад, були створені такі самоосвітні гуртки: філологічний, історичний, математичний, класичної літератури, географії, літературний ім. Лесі Українки. Усі ці гуртки поглиблювали й доповнювали знання учениць згідно програмного матеріалу. Більше того, що видається нам дуже важливо, деякі з них, а саме історичний і літературний активно спричинялися до національного виховання учениць. Шляхом удосконалення своїх знань учениці вчилися шанувати минуле, традиції свого народу, знайомилися з видатними постатями вітчизняної науки і культури.
Засобом, що сприяв інтелектуальному збагаченню та всебічному розвитку учениць була бібліотека. Слід зазначити, що фонди бібліотек у розглядуваних закладах були достатньо широкими і постійно поповнювалися. Книги, які зберігалися у них, були написані різними мовами українською, польською німецькою та ін. Наприклад, у бібліотеці Яворівської гімназії було 826 томів [103, с. 34].
Виховний процес василіянських шкіл проводився згідно плану, що був затверджений дирекцією школи. До кожного класу була прикріплена опікунка, із числа світських учителів чи монахинь, в обов'язки якої входило виховання молоді. Щороку опікунка писала плани і звіти стосовно виховної роботи, що проводилась у класі. Метою цієї діяльності було формування нового покоління української нації з твердими релігійно-етичними переконаннями, розвинутого інтелектуального, фізично й естетично в ім’я Бога та користі для громадянства і Батьківщини Розпочинали свою виховну працю опікунки зі своєрідної підготовчої фази, яка передбачала їх ознайомлення з підопічними, цілим класом як колективом, окремими його групами і особливостями кожної учениці зокрема. Останнє, насамперед, передбачало визначення рівня психо-фізичного розвитку дівчат, їх духовної культури та інтелекту. Не менш вагомим було визначення темпераменту учениць, особливостей характеру, зацікавлень, здібностей і т. ін. Опікунка класу також повинна була володіти достовірною інформацією, що стосувалась здоров’я, матеріального стану, домашніх умов учениць, їх забезпечення шкільними підручниками, навчальним приладдям і т ін. Збирати такі відомості виховательки могли шляхом відвідування місць проживання учениць, співпраці з шкільним лікарем і батьками, спостереження за їх поведінкою у школі, церкві, театрі та інших громадських місцях. Потрібно і також відзначити, що опікунки класів здійснювали й окремі педагогічні дослідження з метою кращого вивчення індивідуальних особливостей підопічних та їх інтересів. Так, наприклад, опікункою IV курсу гімназії у м. Яворові було проведене анкетування учениць на тему: «Що в школі мені імпонує і що я хотіла б усунути». Усю зібрану інформацію виховательки вписували у так звані «індивідуальні листки», котрими могли користуватися усі вчителі даного класу. Опікун, або як його с ще називали господар класу, окрім спостереження за навчальною діяльністю і дисциплінованістю учениць повинен був цікавитись позашкільним життям підопічних, повідомляти батьків про їх поведінку виносити покарання у межах своєї компетенції, звітувати на учительських конференціях. Дисциплінарними засобами у школах виступали: покарання учнів вчителями, нагадування господарів класу, догани винесені директором або педагогічною радою і виключення зі школи. Поряд із розглядом засобів покарання, варто буде згадати про один із засобів заохочення, яким виступала, так звана «Золота книга». На сторінках цієї книги записували імена тих учениць, котрі досягли успіхів у навчанні та відзначалися зразковою поведінкою. Принагідне зазначимо, що дисциплінованість та вихованість учениць оцінювалась двома якісними показниками: «поведінка» і «пильність». Шкала оцінок поведінки були наступною дуже пильна, добра, відповідна і не відповідна. «Пильність» могла бути дуже добра; добра, достатня і не достатня [105, а.5].
Характерною особливістю технології виховання, яка заслуговує на нашу думку високої оцінки, що застосовувалась у навчальних закладах чернечих згромаджень була орієнтація на самопізнання і самовдосконалення, її найважливішими постулатами виступали наступні твердження:
Похожие работы
... ією. Все це сповнене силою емоцій художника — темпераментного, динамічного, із почуттям краси світу в душі. Прагнення віднайти нову формулу мистецтва, яка б відповідала характеру часу, стало рисою початку ХХ століття. В Україні митець Мурашко став першим, хто пішов шляхом пошуків та експериментів. Від імпресіоністів йде його ескізність, нова манера писати широким пензлем, а реалізм оберігав від ...
... „Вільна Україна” та деякими іншими періодичними виданнями на території Наддніпрянщини. РОЗДІЛ 2. ФОНДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ ІМ. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО: НАДХОДЖЕННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ ГАЗЕТНИХ І ЖУРНАЛЬНИХ ВИДАНЬ 2.1 Фонди НБУВ як унікальне зібрання джерел інформації В основу фонду Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського покладено великі книжкові зібрання XVIII − XIX ст. — ...
... (Херсон, 14-15 вересня 2006) // Педагогічний альманах: Зб. наук. праць. – Київ-Херсон, 2006. – С. 205 – 210. АНОТАЦІЇ Цибар Т.М. Естетичне виховання учнів середнього шкільного віку в полікультурному середовищі на Закарпатті (1919 – 1939 рр). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Тернопі ...
... значущість проблеми, її недостатня наукова розробленість, а також необхідність розв’язання виявлених суперечностей зумовили вибір теми «Внесок громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)». Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослі ...
0 комментариев