Резерви вдосконалення роботи досліджуваного підприємства

5. Резерви вдосконалення роботи досліджуваного підприємства

Отже, маючи теоретичні аспекти досліджуваної теми , характеристику досліджуваного підприємства, проаналізувавши роботу досліджуваного підприємства по визначеній темі курсової роботи, ми можемо знайти резерви вдосконалення роботи ресторану «Device-Cafe», тобто знайти різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем ефективності праці та відпочинку працівників торгової групи ресторану «Device-Cafe» в конкретний момент часу.

Розглянемо економічну ефективність удосконалювання режимів праці й відпочинку.

На підприємстві ресторанного господарства «Device-Cafe» робота працівників торгової групи характеризується нервовою напругою, фізичними зусиллями, прискореним темпом роботи.

Вивчення режиму праці й відпочинку показало, що регламентованих перервою пауз не використовується . З метою поліпшення зміни режимів праці й відпочинку пропонується ввести п'ятихвилинні перерви для відпочинку через щогодини роботи. Проведені після реалізації даного заходу дослідження показали, що рівень виконання роботи в працівників збільшився з 3 годин до 4,5 годин за зміну. Розрахуємо ріст продуктивності праці, обумовлений даним заходом: де Р и Р1 - фази максимальної працездатності, Кз - коефіцієнт приведення (рівний 0,2)

де П и П1 - фази максимальної працездатності,

Кз – коефіцієнт зведення (дорівнює 0,2)

;

тобто продуктивність праці підвищиться на 7,5%

Через те, що на підприємстві останнім часом недостатня кількість працівників, резерви вдосконалення роботи підприємства і підвищення ефективності використання фонду робочого часу і відпочинку працівників ресторану «Device-Cafe» я можу визначити, як збільшення кількості персоналу до потрібного показника. Це стане можливо, якщо:

1. Проводити грамотну кадрову політику у відношенні наймання лінійного персоналу – намагатися уникати прийому на низові позиції співробітників з люмпенізованою мотивацією, яких на ресторанному ринку немало. Саме такі люди згодні працювати за менші гроші, аби не напружуватись.

2. Проводити грамотну політику в області управління персоналом, запроваджувати сучасні методи матеріального і не матеріального стимулювання. Така політика обов’язково повинна супроводжуватися широкою пропагандою серед лінійного персоналу корпоративних цінностей і командного духу. Кожен співробітник повинен розуміти, що працювати у цьому ресторані престижно, тоді він буде дорожити своїм місцем не лише з матеріальних міркувань.

3. Відстежувати ситуацію на ринку і пропонувати персоналу адекватну зарплату. Нагороджувати найкращих співробітників, надаючи тим самим усім іншим стимул для досягнення їхнього рівня. Підходити до стимулювання потрібно індивідуально.

4. Запровадити добре помірковану, яка працює з найменшими затратами та є найбільш ефективною систему підготовки кадрового резерву, наприклад проводити початкове навчання, поставлене на потік. Тільки у цьому випадку у ресторану завжди буде можливість швидко замінити співробітника, який звільнився.

5. Виправити результати некоректних управлінських рішень менеджерів середньої ланки, такі як особисті уподобання при розподілі серед своїх підлеглих завдань, обов’язків, а також матеріальних стимулів.

6. Не вводити незручний графік роботи.

7. Додержуватися трудового законодавства.

8. Створити можливість для лінійного персоналу можливість кар’єрного росту.

9. Адекватно відноситися до свого бізнесу: фінансування купівлі нового обладнання, інвентарю, посуди, уніформи, тощо.

6. Висновки і пропозиції

На будь якому підприємстві, а у сфері сервісу особливо, людський капітал є головною складовою економічного потенціалу. Від того, наскільки раціонально буде визначена необхідна кількість працівників за категоріями, професіями і кваліфікаційному рівню, буде залежати якість і строки виконання послуг для населення.

Планування трудових показників ґрунтується на даних планів виробництва і реалізації послуг, нормах та нормативах, які діють на підприємстві, враховує можливі зміни в кількості персоналу.

Розробка режиму праці й відпочинку заснована на вирішенні наступних питань:

-           коли повинні призначатися перерви й скільки;

-           якої тривалості повинна бути кожна; який зміст відпочинку.

Одне з основних питань встановлення раціональних режимів праці й відпочинку - це виявлення принципів їх розробки. Таких принципів три;

• задоволення потреби виробництва;

• забезпечення найбільшої працездатності людини;

• комбінація суспільних і особистих інтересів.

Режим роботи підприємства визначає кількість змін на добу, тривалість зміни в годинах, тривалість робочого тижня й загальний час роботи підприємства, цеху протягом календарного періоду (доба, місяць, квартал, рік). Виходячи із цього режими праці й відпочинку підрозділяються на змінні, добові, тижневі й річні.

Нормування праці – це основа її організації на підприємстві. Нормування праці – це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.

В основі розробки режиму праці та відпочинку на підприємстві ресторанного господарства лежить правильний розрахунок кількості потрібного персоналу. З цією метою я додала цей підрозділ до курсової роботи.

При розробці графіків роботи і відпочинку працівників підприємства необхідно врахувати і психологічні фактори для підвищення ефективності виробництва. Тут доречною є теорія пана Ф. Херцберга, який у 50х-60х рр. минулого сторіччя зробив висновок на основі проведених ним та його колегами дослідах.

Проте, надійність цих рекомендацій неочевидна, оскільки в концепції існуючої теорії режиму праці і відпочинку представлена ізольована діяльність підприємства, його робітників, і ігнорується вплив на їхню трудову діяльність групових цілей і цінностей, невраховані умови, які диктує ринок.

З цього випливає, що описана теоретична концепція режиму праці та відпочинку представляє собою практичний інтерес, проте її практичне застосування може викликати дискусію, і менеджерам – практикам на підприємствах ресторанного господарства доводиться розробляти власні індивідуальні графіки виходу на роботу персоналу, орієнтуючись на графік роботи підприємства і його економічні інтереси.

7. Список використаної літератури

1.         Кодекс законів про працю України – К.: Видавничий дім «Скіф», 2007. – 112 с. (Серія: Кодекси і закони України)

2.         Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2007. – 559с.

3.         Кулішов В. В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навчальний посібник. – К.: Ніка – Центр, Ельга, 2004 – 216с.: іл..

4.         Соціологія: Підручник / За ред. докт. соціол. наук, проф. В. М. Пічі. – 4-тє видання, виправлене. – Львів. «Магнолія 2006», 2008. – с. 278

5.         Гарви, Майкл, Дизмор, Хезер, Дизмор, Ендрю Ресторанный бизнес для «чайников».: Пер. с англ.. – М.: ООО «И.Д. Видьямс», 2007. – 320 с.

6.         Солдатенков Д. В. Ресторанный персонал: как избежать проблем / Д. В. Солдатенков – М.: ЗАО «Издательский дом «Ресторанные ведомости», 2005. – 192 с. – (Энциклопедия ресторатора)

7.         Виноградова М. В., Панина З. И. Организация и планирование деятельности предприятий сферы сервиса: Учебное пособие. – М.: Издательско-торговая корпорація «Дашков и Ко», 2005. – 464с.

8.         Платонов Ю. П. Психологические феномены поведения персонала в группах и организациях. В 2-х т.: Т.1 – Спб.: Речь, 2007. – 416 с.

9.         Л. І. Нечаюк, Н. О. Нечаюк Готельно – ресторанний бізнес: менеджмент: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 348с.

10.      Абрамов В. М., Канюк В. М., Гриненко А.М., Колот А.М., Чернов В.І. Нормування праці: Підручник / За ред..В.М. Данюка і В. М. Абрамова. – К., 1995

11.      Основы организации труда на предприятии. Учебное пособие. Под редакцией А.И. Рофе М.1994

12.       Основы научной организации труда на предприятии. Учебное пособие. Под редакцией И.А. Полякова. М.1987

8. Додатки

КОДЕКС ЗАКОНІВ ПРО ПРАЦЮ УКРАЇНИ

вибірково, згідно теми курсової роботи

Затверджено Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки від 10 грудня 1971 р. N 322-VIII

 

[В текст внесено зміни та доповнення Указами Президії Верховної Ради Української РСР від 18 вересня 1973 р. N 2048-VIII, від 5 червня 1975 р. N З866-VІІІ, від 24 грудня 1976 р. N 1616-ІХ, від 17 січня 1980 p N 5584-ІХ, від 29 липня 1981 р. N 2240-Х, від зо грудня 1981 p. N 2957Х, від 24 січня 1983 p .N 4617-Х, від 21 грудня 1983p.N 62З7-Х, від 27лютого 1985 p.H8474-Х, від 27 червня 1986 р. N 2444-ХІ, від 10 лютого1987 p. N З546-ХІ, від З вересня 1987p.N 4534-ХІ, від 30 жовтня 1987 р. N 4841-ХІ, від 27 травня 1988 р. N 5938-ХІ, від 19 травня 1989 р. N 7543-ХІ, від 14 травня 1990 р. N 92ВО-ХІ, Законами Української РСР, від 20 березня 1991 р. N 871· ХІІ, від 18 червня 1991 р. N 1205·ХІІ, Постановою Верховної Ради Української РСР, від 4 липня 1991 р. N 1292-ХІІ, Законами України від 4 січня 1992 р. N 2032-ХІІ, від 18 лютого 1992 р. N2134-XII, від 5 червня 1992 р. N 2417-ХІІ, від 5 червня 1992 р. N 2418·ХІІ,Декретом Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1992р. N 7·92, Законом України від 15 грудня 1992 р. N 2857-ХІІ, Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. N 23-92, Законами України від 17 листопада 1993 р. N З610-ХІІ, від 19 листопада 1993 р. N 3632-ХІІ, від 15 грудня 1993 р. N 3693-ХІІ, від15 грудllяl99Зр.N 3694-ХІІ, від 16 грудня 1993 p N З706-ХІІ, від 16 грудllя1993 р. N 3719·ХІІ, від 12 липня 1994 р. N 92і94-ВР, від 19 січня 1995 р. N 6і95-ВР, від 27 січня 1995 р. N 35і95-ВР, від 28 лютого 1995 р. N 75і95-ВР, від 5 липня 1995 р. N 263і95-ВР, від 28 черв1tЯ 1996 р. N 256і96-ВР, від 10 вересня 1996p,N 3{J7j96-BP, від 23 січня 1997 p. N 20І97-ВР, від 19 червllя1997 p. N 374І97-ВР, від;!6 грудня 1997 p .N 785і97-ВР, від 18 вересня 1998p.N 117-XIV, від 8 квітllяl999р.N 576-XIV, від 30 червня 1999 р. N 784-XIV, від 24 грудня 1999 р. N 1356-XIV, від 1 лютого 2000 р. N 1421·XIV, від 1 червня 2000 р. N 1766-ІІІ, від 8 червня 2000 р. NI807-III, від 19 жовтня 2000 р. N 2056-ІІІ, від 11 січня 2001 р. N 2213-ІІІ, від 5 квітня 2001 р. N 2343-ІІІ, від 11 липня 2001 р. N 2620·ІІІ, від 17 жовтня 2002 р. N 184-ІV,еіD 16 січня 2003 р. N 429-IV, від 6 лютого 2003 р. N 487-IV, від 6 лютого 2003 р. N 490-IV, від 20 березня 2003 р. N 639-IV, від 15 травня 2003 р. N 762-IV, від 10 липня 2003 р, N 1096-IV, від 11 травllя2004р. N 1703-IV, від 21 жовтllя2004 р. N 2103-IV, від 22 жовтня 2004 р. N 2128-IV, від 3 березня 2005 р. N 2454-IV, від 18 листопада 2004 р. N 2190-IV, від 20 грудllя2005 p. N 3248-IV, від 22 грудllя2006 p. N 534-V, від 7 лютого 2007p.N 609-V, від 11 травllя2007р.N 1014-V]

 

[З 1 січня 2009 року до цього Кодексу будуть внесені зміни згідно із Законом України від 14 грудня 2006 року N 466-V]

 [Додатково див. Рішення Конституційного Суду України N 12-рпІ98 від 09.07.98 р]

 [Додатково див. Рішення Конституційного Суду України N 14-рпІ98 від 29.10.98 р. ]

 [У тексті Кодексу посилання" адміністрація"," адміністрація підприємства, організації", "адміністрація підприємства, установи, організації" замінено посиланням "власник або уповноважений ним орган", посилання "робітники і службовці" - посиланням "працівники" згідно із Законом Української РСР N 871­ХІІ від 20.03.91р.]

 [У найменуванні Кодексу та його тексті слова "Української РСР" замінено словом "України". згідно із Законом України N 2134-ХІІ від 18.02.92 р.]

 [У тексті Кодексу слова" народний суд" в усіх відмінках словом" суд" у відповідних відмінках згідно із Законом України N 6/95-ВР від 19.01:95 р.]

 [У тексті Кодексу слова "заклад освіти" в усіх відмінках і числах замінено словами "навчальний заклад" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом України N 490-IV від 06.02.2003р.]

Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здій­снення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

 [Преамбулу викладено в новій редакції згідно із Законом Української РСР ( N 871-ХІІ від 20.03.91р.]

 

Глава І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Завдання Кодексу законіl3 про працю України

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх праців­ників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій осно­ві-матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

[Частину першу статті 1 доповнено згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР-Н 59.38-ХІ від 27.05.88 р.]

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Стаття 2. Основні трудові права працівників

 [У назві статті 2 деякі слова виключено згідно із Законом України N 263/95­вр від 05.07,95р.]

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується держа­вою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті пере­ходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матері­альну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної по­сади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

[Перше речення частuнu другої статті 2 викладено в новій редакції згідно із Законом України N 263/95-ВР від 05.07.95р.]

[Статтю 2 викладено в новій редакції згідно із Законом Української РСР N 871-ХПвід 20.03.91р.]

 

Стаття 2-1. Рівність трудових прав громадян України

Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження:, соціального і майнового стану, расової та національної прина­лежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

[Кодекс доповнено статтею 2·1 згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від 20.03.91р.]

 

Стаття 3. Регулювання трудових відносин

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх під­приємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сіль­ськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх стату­тами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

[У частину другу статті 3 внесено зміни згідно із Законом України N2454-IV від 03.03.2005 р.]

[Статтю 3 викладено в новій редакції згідно із Законом України N 263i95~BP від05.о7.95р.]

 

Стаття 4. Законодавство про працю

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

[Статтю 4 викладено в новій редакції згідно із Законом України N 263/9Б-ВР від 05.07.95р:]

 

Стаття 5. [Статтю 5 виключено згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від 20.о3.91р.]

 

Стаття 5-1 . Гарантії забезпечення права громадян на працю

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

вільний вибір виду діяльності;

безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;

надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих· заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;

безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

[Кодекс доповнено статтею 5-1 згідно із Законом України N 263/95-ВР від 05.07.95р.]

 

Стаття 6. [Статтю 6 виключено згідно із Законом Української РСР N 871 - ХІІ від20.03.91р.]

 

Стаття 7. Особливості регулювання праці деяких категорій працівників

Особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім перед­бачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового до­говору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

[Статтю 7 викладено в новій редакції згідно із Законом України N 3694-ХІІ від 15.12.93р.]

[У статтю 7 внесено зміни згідно із Законом України N 1356-ХІУ від 24.12.99р. ]

 

Стаття 8. Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав

Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України.

[Статтю 8 викладено в новій редакції згідно із Законом України N 1807-ІІІ від 08.06.2000 р. ]

 

Стаття 8-1. Співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство Укра­їни про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або між­народної угоди.

[Кодекс доповнено статтею 8-1 згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від 20.03.91р. ]

 

Стаття 9. Недійсність умов договорів про працю, які погіршують становище працівників

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

[Частину другу статті 9 виключено згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від 20.03.91р.]

[Статтю 9 викладено в новій редакції згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 5938-ХІ від 27.05.88 р.]

[У статті 9 деякі слова виключено згідно із Законом України N 263/95-ВР від 05.07.95р.]

 

Стаття 9-1 . Додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги

Підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за раху­нок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодав­ством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Підприємство може матеріально заохочувати працівників медичних, ди­тячих, культурно-освітніх, учбових і спортивних закладів, організацій гро­мадського харчування і організацій, що обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу.

[Кодекс доповнено статтею 9-1 згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від 20.о3.91р.]

 

Глава ІІ

КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР

 

Стаття 10. Колективний договір

Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, при­йнятих сторонами зобов'язань із метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Стаття 11 . Сфера укладення колективних договорів

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, органі­заціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.

Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.

 

Глава ІІІ

ТРУДОВИЙ ДОГОВІР

 

Стаття 21. Трудовий договір

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, уста­нови, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприєм­ства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умо­ви праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

[Частину першу статті 21 доповнено згідно із Законом України N 263І95,ВР від 05.о7.95р.]

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на де­кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

[Статтю 21 викладено в новій редакції згідно із Законом Української РСР N 871-ХП від 20.03.91р.]

[Офіційне тлумачення терміну "законодавство", що вживається у частині третій статті 21, дано згідно з Рішенням Конституційного Суду України N 12­рпІ98 від 09.07.98р.]

[Останнє речення частини третьої статті 21 викладено в новій редакції згідно із Законом України N 1356-XIV від 24.12.99 р.]

 

Глава IV

 РОБОЧИЙ ЧАС

 

Стаття 50. Норма тривалості робочого часу

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

[Частину першу статті 50 викладено в новій редакції згідно із Законом України N 3610-ХІІ від 17.11.93р.]

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в час­тині першій цієї статті.

[Статтю 50 викладено в новій редакції згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від 20.03.91p.]

 

Стаття 51. Скорочена тривалість робочого часу

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється: .

1) для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;

[Пункт 1 частини першої статті 51 викладено в новій редакції згідно із Законом Української РСР N 871-ХПвід 20.03.91р.]

2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень.

Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

[Статтю 51 доповнено частиною другою, у зв'язку з чиж частина друга вважається частиною третьою, згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 7543-ХІ від 19.05.89р]

Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).

[У статті 51 деякі слова виключено згідно із Законом України N 263/95-ВР від 05.07.95р ]

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок; які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда. .

[Статтю 51 доповнено частиною четвертою згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від 20_03.91р.]

 

Стаття 52. П'ятиденний і шестиденний робочий тиждень та тривалість щоденної роботи

Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за, погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (проф­спілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).

[У частину першу статті 52 внесено зміни згідно із Законом України N 1096­IV від 10.о7.2003р.]

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером ви­робництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин: при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години.

[У статтю 52 внесено зміни згідно з Указом Президії" Верховної Ради Української РСР N 4617-Х від 24.01.83 р.]

[У частину другу статті 52 внесено зміни згідно із Законом України N 3610­ХІІ від 17.11.93р.]

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власни­ком або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за пого.цження:м з місцевою Радою народних депутатів.

[Статтю 52 доповнено частиною третьою згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 5938-ХІ від 27.05.88р.]

[У частину третю статті 52 внесено зміни згідно із Законом України N 1096­ІVвід 10.07.2003р.]

 

Стаття 53. Тривалість роботи напередодні святкових і неробочих і вихідних днів

 [У назву статті 53 внесено зміни згідно із Законом Української РСРН 871­ХІІ від 20.03.91р.]

Напередодні свя:тк6вих і неробочих днів (стаття 73) тривалість роботи пра­цівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочу­ється: на одну годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

[У частину першу статті 53 внесено зміни згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від20.03.91р.]

Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

[У частину другу статті 53 внесено зміни згідно із Законом України N 3610­ХІІ від 17.11.93р.]

 

Стаття 54. Тривалість роботи в нічний час

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочу­ється на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для: яких уже передбачено скорочення робочого часу (пункт 2 частини першої і частина третя Статті 51.

[У частину першу статті 54 внесено зміни згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від 20.03.91р.]

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.

Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

 

Стаття 55. Заборона роботи в нічний час

Забороняється залучення до роботи в нічний час;

1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176);

 [У пункт 1 частини першої статті 55 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 4841- ХІ від 30.10.87 р.]

[У пункт 1 частини першої статті 55 внесено зміни згідно із Законом Української РСР N 871-ХП від 20.03.91р.]

2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);

3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.

Робота жінок нічний час не допускається, за винятком випадків, передбачених статтею 175 цього Кодексу. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття172).

Стаття 56. Неповний робочий час

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жін­ки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або УП(уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

[У частину першу статті 56 внесено зміни згідно із Законом Української РСР .N 871-хІІ від 20.03.91р.]

Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьова­ному часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких об­межень обсягу трудових прав працівників.

[Статтю 56 викладено в новій редакції згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР Н4841' ХІ від 30.1 0.87 р.]

 

Стаття 57. Початок і закінчення роботи

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правила­ми внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Стаття 58. Робота змінами

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в поряд­ку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

Стаття 59. Перерви між змінами

Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід).

Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороня­ється.

Стаття 60. Поділ робочого дня на частини

На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня ..

 

Стаття 61. Підсумований облік робочого часу

На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).

[У статтю 61 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 4617-Х від 24.01.83 р.]

[У статтю 61 внесено зміни згідно з Законом України N 1 096-IV від 10.07.2003р.]

 

Стаття 62. Обмеження надурочних робіт

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52,53 і 61).

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством в частині третій цієї статті.

[Статтю 62 доповнено частиною другою, у зв’язку з чим частина друга вважається частиною третьою, згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2240-Х від 29.07.81р.]

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:

1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2) при проведенні громадське необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки і технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усуненню рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни іншим працівником.

[Дію статті 62 припинено на період реалізації Програми надзвичайних заходів щодо стабілізації екології України та виходу її з кризового стану (1991 рік перше півріччя 1993 року) згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР N 1292-ХІІ від 04.07.91 р.]

[У статті 62 деякі слова виключено згідно із Законом України N 263/95-ВР від 05.о7.95р.]

 

Стаття 63. Заборона залучення до надурочних робіт

До надурочних робіт (стаття 62) забороняється залучати:

1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176);

[У пункт 1 частини першої статті 63 внесено З/ftiни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 4841- ХІ від 30.10.87 р.]

[У пункт 1 частини першої статті 63 внесено зміни згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від 20.03.91р.]

2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);

3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (стаття 220). 3аконодавством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх заБОрОНЯЄТЬС5;f залучати до надурочних робіт.

Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх SГОДОIIJ (стаття 177).

[У части1l-У третю статті 63 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 4841- Х від 30.10.87 р.]

[У частину третю статті 63 внесено зміни згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від 20.03.91р.]

3алучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).

 

Стаття 64. Необхідність одержання дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації для проведення надурочних робіт

 [У назву статті 64 внесено зміни згідно із Законом України N 1096-ІУ від 10.07.2003 р.]

Надурочні роботи можуть провадитися .дише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підпри­ємства, установи, організації.

[У статтю 64 внесено, зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 4617·Х від 24.01.83 р.]

[У статтю 64 внесено зміни згідно із Законом України N 1 096-JV від 10.07.2003 р.].

 

Стаття 65. Граничні норми застосування надурочних робіт

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Власник або уповноважений ним орган і повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

[Дію статті 65 припинено на період реалізації програми надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу з кризового стану (1991 рік· перше півріччя 1993 року) згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР N 1292-ХІІ від 04.07.91 р.] .

 

Глава V

ЧАС ВІДПОЧИНКУ

 

Стаття 66. Перерви для відпочинку і харчування

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для від­починку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робо­чого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним ор­ганом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

[У. статтю 66 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСРН 4617-Хвід 24.01.83 р.]

[У Частину четверту статті 66 внесено зміни згідно із Законом України N 1096-IV від 10.о7.2003р.]

 

Стаття 67. Вихідні дні

При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

[У статтю 67 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 4617-Х від 24.01.83 р.] .

[У частину другу статті 67 внесено зміни згідно із :Законом України N 1096­. IV від 10Л7.2003р;}

[Частина третя статті 67 втратила чинність згідно із Законом України N 785І97-ВР від 26.12.97 р ]

У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на. наступний після святкового або неробочого.

[Статтю 67 доповнено частиною третьою згідно із Законом України N 576­XIVeia 08.04.99р ]

 

Стаття 68. Вихідні дні на підприємствах, в установах, організаціях, пов'язаних з обслуговуванням населення

На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути пе­рервала в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї і інші), вихідні дні встановлюються місцевими Радами народних депутатів.

[У статтю 68 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2240-Х від 29.07.81 р.]

 

Стаття 69. Вихідні дні на безперервно діючих підприємствах, в установах, ор

На підприємствах, в УС'1'ановах, організаціях, зупинення роботи яких не­можливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня по чергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

[У статтю 69 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 4617-Х від 24.01.83 р.]

[У статтю 69 внесено зміни згідно із Законом України N 1096-IV від 10.07.2003 р.]

 

Стаття 70. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.

 

Стаття 71. Заборона роботи у вихідні дні. Винятковий порядок застосування такої роботи Робота у вихідні дні.

Забороняється залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної проф­спілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством в частині другій цієї статті

[У статтю 71 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N4617-X від 24.01.83 р.]

[У частину першу, статті 71 внесено зміни згідно із Законом України N 1096­IV від 10.07.2003р.]

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

[Пункт 1 частини другої, статті 71 викладено у новій редакції згідно із Законом України N 639-IV від 20.03.2003 р.]

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

[Пункт 2 частини другої статті 71 викладено у новій редакції згідно із Законом України N 639-IV від 20.03.2003 р.]

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи Скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

 [Статтю 71 викладено в Новій редакції згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2240-Х від 29.07.81р.] .

[У статті 71 деякі слова виключено згідно із Законом України N 263І95-ВР від 05.07.95р.]

 

Стаття 72. Компенсація за роботу у вихідний день

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у відповідному розмірі.

Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього :Кодексу.

[Статтю 72 викладено в новій редакції згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 5938-ХІ від 27.05.88р.]

 

Стаття 73. Святкові і неробочі дні

 [Статтю 73 викладено в новій редакції згідно із Законом Української РСР N 871·ХІІ від 20.03.91р.] .

Встановити такі святкові дні:

1 січня - Новий рік

7 січня. - Різдво Христове

8 березня - Міжнародний жіночий день

1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих

9 травня - День Перемоги

28 червня День :Конституції України

24 серпня - День незалежності України

[Частину першу статті 73 викладено в новій редакції згідно із Законом Української РСР N 1205-ХІІ від 18.06.91р.]

[У частину першу статті 73 внесено зміни згідно із Законом України N 2417­ХІІ від 05.06.92р.]

[Частину першу статті 73 доповнено згідно із Законом України]У 256 І96·ВР від 28.06.96р.]

[У частині першій статті 73 деякі слова виключено згідно із Законом України N 1421-XIV від 01.02.2000 р.]

Робота також не провадиться в дні релігійних свят: